Ухвала

від 23.08.2024 по справі 380/13001/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

23 серпня 2024 рокусправа № 380/13001/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні заяву Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 18.06.2024 суд роз`єднав позовні вимоги у справі №380/12793/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити діїв самостійні провадження, в провадженні цієї справи будуть розглядатися такі позовні вимоги:

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування своїх доводів відповідач вказує, що на момент пред`явлення позивачем цього позову частиною другою статті 233 КЗпП України встановлювався тримісячний строк звернення до суду, який слід обчислювати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відповідач зазначив, що позивачу було достеменно відомо про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, тому що протилежного у позові він не зазначає. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Відтак, на думку відповідача, вказаний позов слід залишити без розгляду.

Представник позивача подав заперечення щодо заяви про залишення позовної заяви без розгляду та вказав, що, оскільки позивач досі проходить військову службу, зарахований на грошове забезпечення до ДПС України, тому відлік строку на звернення до суду не розпочато.

Вирішуючи подану відповідачем заяву, суд виходить з наступного.

Так, у позовній заяві позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.02.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

Натомість ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України №Про оплату праці№ необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У цьому контексті суд вказує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд зауважує, що згідно із довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 10.06.2024 ОСОБА_1 з 24.03.2024 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_5 , тому, оскільки його звільнення з військової служби не відбулося відсутні підстави для застосування строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Відтак, в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 240, 248, 256 КАС України, -

У Х В А Л И В:

у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяЛунь З.І.