Постанова

від 26.08.2024 по справі 420/3408/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3408/24

Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Дата і місце ухвалення: 03.07.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась у невиплаті позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року,

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078,

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 березня 2018 року по 23 липня 2021 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4426,48 грн. в місяць,

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 березня 2018 року по 23 липня 2021 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у фіксованій величині 4426,48 грн. в місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у період проходження служби з 01.01.2016 року по 22.07.2021 року відповідачем протиправно не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, а тому відповідач має бути зобов`язаний судом здійснити такі дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.07.2021 року відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у фіксованій величині 4334,75 грн. щомісячно.

Зобов`язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.07.2021 року індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4334,75 грн. щомісячно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 5 Державний пожежно-рятувальни загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області подав апеляційну скаргу в обґрунтування якої зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не повно з`ясовано обставини справи, а тому просить скасувати рішення від 03.07.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що Порядок грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на час виникнення спірних правовідносин визначався наказом МВС України від 23.04.2015 №475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» та наказу ДСНС України від 29.12.2016 р. №707 о/д «Про окремі питання грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту у 2017 році», на виконання вищезазначених інструкції Позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення у повному обсязі в межах кошторисних призначень.

Окрім того, позивач належала до числа осіб рядового і начальницького складу, і їй виплачувалось грошове забезпечення, яке на відміну від заробітної плати найманого робітника складалось з різних складових грошового утримання, яких не має серед складових заробітної плати найманого робітника. А саме: оклад за спеціальне звання; посадовий оклад; надбавка за вислугу років; особливі умови; премія (щомісячна); нічні; разова премія (від 2 до 4 разів на рік); компенсація подоходного податку; матеріальна допомога на оздоровлення (1 раз на рік); матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Апелянт вважає, що грошове забезпечення зарплатою не вважається, а відносини, у яких перебуває особа рядового і начальницького складу розглядаються не як трудові, а як служба.

На осіб рядового і начальницького складу не поширюється норми Кодексу Законів про працю України з ними не укладається трудовий договір (лист Мінсоцполітики від24.07.2013 р. №о 774/13/84-13).

Апелянт також наголошує на пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходила службу у 5 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у період з 01.01.2016 року по 22.07.2021 року.

Наказом 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 22.07.2021 року №94, виданим на підставі наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 19.07.2021 року №338, ОСОБА_1 переведено до 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Представник позивача звернувся до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження служби.

Листом від 15.12.2023 року відповідач у відповідь повідомив представника позивача, що з 23.07.2021 року між 5 державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та ОСОБА_1 відсутні будь-які право стосунки та при переведенні до 8 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з нею проведено повний розрахунок по всім видам забезпечення.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.07.2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).

Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону №1282-XII, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку №1078).

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015р. №1013 (далі - Постанова №1013) п.5 Порядку №1078 викладено в новій редакції:

« 5. У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку».

Отже, починаючи з 09.12.2015р. обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Пунктом 1 Постанови №1013 внесено зміни до Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, що призвело до збільшення посадових окладів працівників, заробітна плата яких обчислюється за вказаною тарифною сіткою.

Відповідно до п.3 Постанови №1013 міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів доручено вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (Офіційний вісник України, 2003р., №29, ст.1471).

Виходячи з системного аналізу п.1-3 Постанови №1013, базовий місяць січень 2016 року застосовується для подальшої індексації заробітної плати за посадами, оклади (тарифні ставки) за якими підвищилися в грудні 2015 року у зв`язку з прийняттям Постанови №1013, що відповідає положенням п.5 Порядку №1078 в редакції з 09.12.2015р.

В свою чергу, Порядок №1078 пов`язує обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації зі зміною окладів (тарифних ставок), тому базовий місяць індексації грошового забезпечення (заробітної плати) змінюється виключно у разі підвищення посадових окладів (тарифних ставок).

Станом на час виникнення спірних правовідносин тарифні ставки (оклади) військовослужбовців обчислювалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007р. №1294, яка набрала чинності 01.01.2008р.

Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018р. у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто січня 2008 року.

Та обставина, що позивач при звільненні з військової служби надав згоду на виключення його зі списків військової частини не позбавляє позивача права оскаржити нарахування та виплату належних до виплати при звільненні сум в судовому порядку.

Правомірність своїх дій апелянт, серед іншого, відсутністю відповідних кошторисних призначень та бюджетних асигнувань.

Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки вони не відповідають нормам Закону №1282-XII та Порядку №1078, зокрема п. 11, яким визначено, що додаткові витрати, пов`язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.

Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.

Крім того, неналежне фінансування конкретної державної установи не може слугувати причиною порушення статті 48 Конституції України, яка гарантує право на достатній життєвий рівень, складовою якого є індексація грошових доходів в зв`язку із зростанням цін.

Що ж до індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 р. по 23.07.2021 р., то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1 %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0 %, в липні 99,3 %, в серпні 100,0 %, в вересні 101,9 %, в жовтні 101,7%.

Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищено. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.

А відтак, відповідачем правомірно не проводилося нарахування та виплати на користь позивача поточної індексації грошового забезпечення з березня 2018 року по грудень 2018 року.

Однак, зазначена обставина не звільняє відповідача від обов`язку врахування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р., при вирішенні питання про наявність у позивача права на індексацію за період з березня 2018 року.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

30.08.2017р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01.03.2018р.

Згідно із абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Насамперед слід зауважити, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що у даній справі правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.

Щодо «фіксованої» суми індексації, то дійсно Закон №1282-ХІІ і Порядок №1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте, постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає колегії суддів підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів доходить висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації.

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року по справі №420/11424/21 та від 09 травня 2023 року по справі №400/12702/21.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки, розмір грошового забезпечення позивача (а.с. 40):

- в лютому 2018 року становив 7848,51 грн. (в т.ч. посадовий оклад - 565,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 40,00 грн.; надбавка за вислугу років - 211,75 грн.; особливі умови - 816,78 грн., премія - 6215,00 грн.).

- у березні 2018 року становило 7976,91 грн. (в т.ч. посадовий оклад - 2820,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 670,00 грн.; надбавка за вислугу років - 1570,50 грн.; особливі умови - 2125,41 грн., премія - 291,00 грн., разова премія - 500,00 грн.).

Отже, грошовий дохід позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року збільшився на суму 128,40 грн.

У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року), про що зазначено в листі Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021р. №5211/0/290-21/51.

Як вже зазначалося, відповідно до абз.5 п.4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме:

1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.

Відповідно до абз.4 п.5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, у даному випадку: 4463,15 грн. - 128,40 грн. = 4334,75 грн.

Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абз. 3, 4, пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачу у розмірі 4334,75 грн. до 22.07.2021 р.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для задоволення позову.

Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку у цій справі.

Щодо доводів апелянта стосовно пропуску строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як вже було вище встановлено предметом спору у цій справі є вимоги позивача, які стосуються ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 22.07.2021 р. Водночас, позивач звернулась до суду лише у лютому 2024 року, тобто поза межами встановленого строку.

Суд першої інстанції розглядаючи справу та вирішуючи питання поважності причин пропуску строку погодився з позицією позивача про те, що до спірних правовідносин, які склались у цій справі, не поширюється дія частини п`ятої статті 122 КАС України, адже в позові заявлені вимоги про стягнення коштів, що за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, звернення до суду з якими відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком.

Перевіряючи правильність висновків суди першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).

З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від нього.

На момент переведення позивача до 8 Державного пожежно-рятувального загону (22.07.2021 р.) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції позивача про те, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Також суд встановив, що у справі №380/29686/23, яка переглядалась Верховним Судом, вимоги позивача стосувались ненарахуванню та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.05.2017 року, тобто предмет позову у цих справах є аналогічними та правовідносини склались до 19 липня 2022 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати строк звернення, визначений ст.233 КЗпП України у редакції з 19.07.2022 року, за якою для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк, відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 серпня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук