Рішення

від 26.08.2024 по справі 910/7571/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.08.2024Справа № 910/7571/24

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки»

до Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України

про стягнення 120 782,92 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» (надалі - ДП «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України (надалі - Інститут) про стягнення 120 782,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати наданих на підставі договору №01/188-23 від 07.11.2023 послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 96 500,33 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 764,55 грн., штрафу у розмірі 6 755,02 грн., 3% річних у розмірі 1 210,21 грн. та інфляційних у розмірі 1 552,81 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

01.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Інституту надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що бюджетне фінансування послуг з проведення державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки у 2024 році не передбачено, а затримка платежів при умові відсутності коштів на рахунку замовника не може розцінюватись, як несплата і не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій та притягнення замовника до відповідальності.

22.07.2024 до Господарського суду міста Києва від ДП «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» надійшла заява про залишення відзиву без розгляду, оскільки відзив на позов не містить зазначення відомостей про наявність або відсутність у відповідача електронного кабінету, а відповідно до відповіді №2366023 від 19.07.2024 у відповідача не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Отже, у випадку коли відповідач не зареєстрував електронний кабінет, але відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний зареєструвати його, суду надано право, а не встановлено обов`язок саме вирішити справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Таким чином, суд не вбачає підстав для залишення відзиву Інституту без розгляду, а з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, в даному випадку, вважає за необхідне врахувати заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

07.11.2023 між ДП «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» (виконавець) та Інститутом (замовник) укладено договір №01/188-23 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується на підставі листа Державної інспекції ядерного регулювання України (Держатомреглювання) №15-23/05/11364-11711 від 18.09.2023 надати, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послугу (код послуги згідно з ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» 71310000-4 Консультаційні послуги у галузях інженерії та будівництва (71319000-7 Експертні послуги) з проведення державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки (експертиза ЯРБ) документа «Обґрунтування можливості продовження дії ліцензії серія ЕО №000051 від 31.12.2016, з обмеженням експлуатації дослідницького ядерного реактору ВВР-М у зупиненому стані та вивантаженим із активної зони ядерним паливом тільки роботами по ремонту та технічному обслуговуванню обладнання, систем і елементів».

Згідно з п. 2.1 Договору за надані послуги, згідно умовами цього договору, замовник перераховує на поточний рахунок виконавця відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №2), що є невід`ємною частиною цього договору, кошти в розмірі: 80 416,94 грн. (вісімдесят тисяч чотириста шістнадцять грн. 94 коп.), крім того ПДВ: 16 083,39 грн. (шістнадцять тисяч вісімдесят три грн. 39 коп.). Всього 96 500,33 грн. (дев`яносто шість тисяч п`ятсот грн. 33 коп.).

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що оплата за надану послугу здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами акта здавання-приймання наданої послуги.

Відповідно до п. 3.4 Договору підставою для оплати послуг за цим договором є акт, який складає та підписує виконавець у 2-х примірниках, засвідчує печаткою та передає на підписання замовнику.

Разом з актом виконавцем надаються звітні документи, вказані в п. 3.3 цього договору. Замовник протягом 20-ти днів з дня відправки акта виконавцем та звітних документів, зобов`язаний підписати та повернути виконавцю акт або надати мотивовану відмову. У разі, якщо протягом зазначеного періоду виконавець не отримає підписаний замовником примірник акта або мотивовану відмову, акт вважається підписаним, а послуга така, що надана належним чином (п. 3.5 Договору).

На виконання умов Договору, листом №3942-010-2023 від 19.12.2023 позивачем на адресу відповідача направлено звіт №23-09-15729, висновок державної експертизи та акт здавання-приймання наданої послуги №686-23 на суму 96 500,33 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати наданих на підставі Договору послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 96 500,33 грн.

Договір є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

На виконання умов Договору, позивач направив відповідачу звіт №23-09-15729, висновок державної експертизи та акт здавання-приймання №686-23, який не був підписаний від замовника.

Разом з тим, в матеріалах справи не міститься доказів звернення відповідача до позивача із запереченнями щодо наданих на підставі Договору послуг. Більш того, у відзиві на позов відповідачем зазначено про те, що Інститут не заперечує проти надання таких послуг.

Тобто, в силу положень п. 3.5 Договору акт здавання-приймання наданої послуги №686-23 вважається підписаним, а послуга така, що надана належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2.3 Договору, у відповідача наявне грошове зобов`язання із оплати наданих позивачем на підставі Договору послуг у розмірі 96 500,33 грн., а строк його виконання на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

При цьому, щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, про ненадходження бюджетного фінансування, суд відзначає, що такий факт не спростовує обов`язку останнього оплатити в повному обсязі надані позивачем послуги, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати наданих за відповідним правочином послуг.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі №923/1292/16, від 23.03.2018 по справі №904/6252/17, від 28.01.2019 по справі №917/611/18.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті позивачу 96 500,33 грн. за надані на підставі Договору послуги. Відповідачем факту наявності заборгованості не спростовано, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 96 500,33 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 764,55 грн., штрафу у розмірі 6 755,02 грн., 3% річних у розмірі 1 210,21 грн. та інфляційних у розмірі 1 552,81 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 17.01.2024 до 17.06.2024.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як на підставу для стягнення пені та штрафу позивач посилається на п. 5.5 Договору, проте із змісту вказаного пункту вбачається, що ним передбачена відповідальність саме виконавця за порушення строків надання послуг, а не замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд відзначає, що з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафу), а розмір штрафу договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення штрафу, нарахованого позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов`язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені та штрафу, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Таким чином, підстави для стягнення пені та штрафу відсутні.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 210,21 грн. та інфляційні у розмірі 1 552,81 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в та стягнення з Інституту на користь ДП «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» заборгованості у розмірі 96 500,33 грн., 3% річних у розмірі 1 210,21 грн. та інфляційних у розмірі 1 552,81 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 14 764,55 грн. та штраф у розмірі 6 755,02 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» задовольнити частково.

2. Стягнути з Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України (03028, м. Київ, пр. Науки, будинок 47; ідентифікаційний код 23724640) на користь Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, будинок 35-37; ідентифікаційний код 14282338) заборгованість у розмірі 96 500 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот) грн. 33 коп., 3% річних у розмірі 1 210 (одна тисяча двісті десять) грн. 21 коп., інфляційні у розмірі 1 552 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят дві) грн. 81 коп. та судовий збір у розмірі 2 488 (дві тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 51 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий