Рішення

від 27.08.2024 по справі 910/7647/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2024Справа № 910/7647/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, корпус 302, офіс 1; ідентифікаційний код: 44885114)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код: 39153690)

про стягнення 151038,03 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.06.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» про стягнення 151038,03 грн, з яких 106414,56 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 9.9 договору, 7000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 9.12 договору, та 37623,47 грн пені, нарахованої на підставі п. 9.8 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку з поставки товару у строки, встановлені у Договорі поставки №25-ком від 26.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7647/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання) в закритому судовому засіданні, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

15.07.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що між сторонами було досягнуто усної домовленості про початок роботи за Договором поставки №25-ком від 26.03.2024 з травня 2024 року. Крім того, відповідач повідомив, що надіслані позивачем замовлення потрапляли до скриньки «СПАМ». Також, відповідач зазначив, що товар, який вказувався позивачем у замовленнях, не був погоджений сторонами у специфікації до Договору поставки №25-ком від 26.03.2024. При цьому, відповідач зауважив, що між сторонами не було досягнуто домовленості у Договорі поставки №25-ком від 26.03.2024 про таку міру відповідальності як пеня. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з нього.

17.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Речі» (покупець) укладено Договір поставки №25-ком, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність товар покупцю у визначеній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною, а покупець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, приймати та оплачувати товар.

Згідно з п. 1.5 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Дата підписання сторонами видаткової накладної є датою прийому-передачі товару покупцю.

Відповідно до п. 2.5 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 (в редакції Протоколу розбіжностей) замовлення надсилається кожного понеділка не пізніше ніж за 96 годин до передбаченого покупцем моменту поставки товару згідно Графіку поставки.

Відповідно до п. 2.10 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 зобов`язання постачальника з постачання товару вважаються виконаними з моменту передачі товару, який відповідає вимогам якості та іншим умовам цього договору, у повному обсязі (за кількість) відповідно до прийнятого замовлення покупця та передачі повного пакету належним чином оформлених товаросупроводжувальних документів відповідно до умов цього договору та діючого законодавства.

Згідно з п. 2.11 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 постачальник зобов`язується забезпечити безперервний контроль за неухильним і своєчасним отриманням та виконанням замовлень покупця. При цьому постачальник приймає на себе усі ризики, пов`язані з діями (бездіяльністю) його працівників (представників/уповноважених осіб), які призвели до неналежного (у т.ч. несвоєчасного) виконання замовлення покупця.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 приймання товару за кількістю і якістю провадиться покупцем в місці поставки товару в момент його отримання від постачальника на підставі видаткової накладної та інших документів, вказаних у п.3.3 цього договору відповідно до: Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 г. №П-6 за виключенням умов, встановлених цим Договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором; Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року №П-7 за виключенням умов, встановлених цим Договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 10.1 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за даним договором.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем в супереч умовам укладеного між сторонами Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 не було поставлено позивачу товар, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 151038,03 грн, з яких 106414,56 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 9.9 договору, 7000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 9.12 договору, та 37623,47 грн пені, нарахованої на підставі п. 9.8 договору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 поставка товару постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до надісланих замовлень покупця. Постачальник зобов`язаний здійснювати поставку товару за адресами, в кількості та на дату, що вказані в замовленні, власними силами і засобами та за свій рахунок.

Згідно з п. 2.2 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 день (дні) тижня, періодичність та час поставки товару погоджуються сторонами у Графіку поставок, що є невід`ємною частиною до цього договору (Додаток №2).

У Додатку №2 до Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 (Графік поставок) сторони погодили, що товар поставляється щоп`ятниці один раз на тиждень.

Згідно з п. 2.4 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 замовлення покупця, форма якого погоджена сторонами у додатку №4, що є невід`ємною частиною цього договору, оформлюється на підставі даних специфікації та рафіку поставок і надсилається постачальнику виключно на електрону пошту, вказану в Додатку №3 до цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, - 29.04.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0011502 на поставку товару на 03.05.2024 на суму 311532,48 грн.,

- 06.05.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0011972 на поставку товару на 10.05.2024 на суму 302279,04 грн.,

- 13.05.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0012448 на поставку товару на 17.05.2024 на суму 302279,04 грн.,

- 20.05.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0012871 на поставку товару на 24.05.2024 на суму 299194,56 грн.,

- 27.05.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0014258 на поставку товару на 31.05.2024 на суму 302279,04 грн.,

- 03.06.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0014732 на поставку товару на 07.06.2024 на суму 305363,52 грн.,

- 04.06.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0014851 на поставку товару на 07.05.2024 на суму 305363,52 грн.,

- 10.06.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідача, яка вказана у Додатку №3 договору, замовлення №УПЧМ0015336 на поставку товару на 14.06.2024 на суму 305363,52 грн.

Відповідачем не було висловлено заперечень щодо вказаних обставин. Втім, відповідач зазначив, що надіслані позивачем на електронну пошту вказані замовлення потрапили до папки «СПАМ» та не були опрацьовані відповідачем.

З приводу цього суд зазначає, що сторони у Додатку №3 до Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 погодили конкретні електронні адреси, за якими ведеться електронне листування між ними. З матеріалів справи вбачається, що замовлення позивач надсилав з електронної адреси, яка погоджена у Додатку №3, з огляду на що ризик потрапляння електронних листів позивача до папки «СПАМ» в повній мірі покладається на відповідача.

За таких обставин суд відхиляє заперечення відповідача у вказаній частині.

Судом також відхиляються заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що між сторонами було досягнуто усної домовленості про початок роботи за Договором поставки №25-ком від 26.03.2024 з травня 2024 року, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду не надано (зважаючи на заперечення позивача).

Що стосується заперечень відповідача про те, що у замовленнях позивач вказав товар, який не було погоджено умовами специфікації до Договору поставки №25-ком від 26.03.2024, суд вважає їх необгрунтованими, оскільки назва товару, його торгова марка та штрих-код, які вказувались позивачем у замовленнях, повністю відповідає вказаним ознакам, зазначеним у специфікації до договору. При цьому, код товару, який вказувався позивачем в замовленні, є внутрішнім кодом (артикулом) покупця, та вказувався ним в замовленні лише для зручності формування замовлення і приймання поставленого товару.

Доказів поставки позивачу товару, вказаного у спірних замовленнях, відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з поставки товару за спірними замовленнями, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 106414,56 грн (п. 9.9 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 9.9 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 (в редакції Протоколу розбіжностей) у разі порушення постачальником строків поставки товару більше ніж на 1 календарний день ніж це передбачено цим договором або замовленням, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості непоставленого товару, але не менше 1000,00 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу на підставі п. 9.9 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024, суд дійшов висновку в його обґрунтованості.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 7000,00 грн, нарахований на підстав п. 9.12 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024.

Так, відповідно до п. 9.12 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 (в редакції Протоколу розбіжностей) у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником умов п.п. 2.7, 2.9 договору останній сплачує штраф у розмірі 1000,00 грн.

У п. 2.7 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024 сторонами погоджено, що у разі неможливості виконання замовлення покупця, постачальник зобов`язується не пізніше ніж через 8 (вісім) робочих годин після отримання такого замовлення письмово по електронній пошті (Додаток №3) повідомити покупця про неможливість виконання замовлення в повному об`ємі або частково з обґрунтуванням причин неможливості виконання та вказати дату поставки.

Оскільки відповідач не виконав умови п. 2.7 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024, суд дійшов висновку в наявності підстав для нарахування штрафу, передбаченого п. 9.12 договору.

Перевіривши розрахунок вказаного штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості - на суму 7000,00 грн.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач по суті визнав вказану позовну вимогу (в частині стягнення штрафу у розмірі 7000,00 грн).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 2 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

Так як відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позов, підписано адвокатом, який відповідно до договору має право на вчинення вказаної процесуальної дії, суд приймає визнання позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» в частині стягнення штраф у розмірі 7000,00 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 37623,47 грн (на підставі п. 9.8 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У Договорі поставки №25-ком від 26.03.2024 у первісній редакції позивача було запропоновано викласти п. 9.8 наступним чином: «При порушенні терміну поставки товару постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як діяла у період прострочення, від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення протягом усього періоду прострочення».

Однак, відповідач у протоколі розбіжностей запропонував видалити п. 9.8 договору.

Як вбачається з протоколу розбіжностей, в ньому не зазначено «узгодженої редакції п. 9.8 Договору поставки №25-ком від 26.03.2024».

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо редакції п. 9.8 договору, тобто, сторони не погодили умовами договору відповідальність продавця у вигляді пені у випадку прострочення поставки/непоставки товару.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо редакції п. 9.8 договору, тобто, сторони не погодили умовами договору відповідальність продавця у вигляді пені у випадку прострочення поставки/непоставки товару, та у зв`язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, підстави для нарахування пені, за прострочення відповідачем поставки товару відсутні.

Таким чином, суд відмовляє у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» пені у розмірі 37623,47 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з нього.

Відповідач зазначив, що невиконання замовлень позивача сталося не з його вини. Стягнення з відповідача суми пені та штрафних санкцій в сумі 151038,03 грн. стане надмірним тягарем для Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» та створить труднощі з виплатою заробітної плати працівників, а також може вплинути на своєчасність сплати податків. Так, згідно з довідкою відповідача №6 від 11.07.2024 загальна сума залишку на рахунку відповідача становить 184722,86 грн, а щомісячний фонд заробітної плати становить 149000,00 грн.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час апеляційного розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд зазначає, що наведені відповідачем обставини не є підставами для зменшення розміру штрафних санкцій, так як причини невиконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки №25-ком від 26.03.2024 визнані судом необгрунтованими. До того ж відповідачем взагалі не поставлено товар, який замовлявся позивачем, не вчинено жодних дій для добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

За таких обставин суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» (113414,56 грн).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так як відповідачем було визнано позову в частині стягнення штрафу у розмірі 7000,00 грн, суд дійшов висновку повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 56,14 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Лакшері» (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код: 39153690) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, корпус 302, офіс 1; ідентифікаційний код: 44885114) штраф у розмірі 113414 (сто тринадцять тисяч чотириста чотирнадцять) грн 56 коп. та судовий збір у розмірі 1776 (одна тисяча сімсот сімдесят шість) 83 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, корпус 302, офіс 1; ідентифікаційний код: 44885114) судовий збір у розмірі 56 (п`ятдесят шість) грн 14 коп., сплачений за платіжною інструкцією №205461 від 18.06.2024.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак