Рішення

від 27.08.2024 по справі 910/7611/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2024Справа № 910/7611/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі

1. Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, буд. 33; ідентифікаційний код: 04358477) та

2. Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 4; ідентифікаційний код: 40165856)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродор2» (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 5, офіс 58; ідентифікаційний код: 38241796)

про визнання недійсними пунктів додаткової угоди та стягнення 596830,31 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.06.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області та Державної аудиторської служби України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродор2» про визнання недійсними пунктів додаткової угоди та стягнення 596830,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор стверджує, що в супереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав, в порушення вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі, а також положень Договору про закупівлю робіт №608 від 03.12.2021 пунктами 2 та 3 угоди №4 від 17.08.2022 було безпідставно збільшено ціну договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7611/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

02.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача 2 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

03.07.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що підставами для зміни істотних умов договору є істотна зміна в курсі іноземних валют, а саме на момент укладення договору 03.12.2021 курс гривні до долара США становив 27,2933, однак після початку повномасштабного вторгнення рф та запровадження воєнного стану курс складав вже 36,5686 (інформація є загальнодоступна). Також, відповідно до повідомлення Державної служби статистики від 12.08.2022 індекс інфляції споживчих цін за період січень липень 2022 року становив 118,2% (інформація є загальнодоступна). З огляду на наведені обставини було укладено Додаткову угоду від 17.08.2022 №4, а саме було внесено зміни до Договору в частині збільшення суми Договору на 596830,31 грн на підставі п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі) та у зв`язку з введенням воєнного стану.

Крім того, відповідач вказав на відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.

04.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача 1 надійшли письмові пояснення, в яких позивач 1 просив суд відмовити у задоволенні позову.

31.07.2024 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/9808/22 за позовом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування Висновку Державної аудиторської служби України від 07.10.2022 про результати моніторингу закупівлі UA-2021-10-29-004299-а.

Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача, оскільки обставини, які встановлюються судом у справі №320/9808/22, не впливають на вирішення спору у даній справі, зважаючи на те, що до предмета доказування в межах даної справи не входить оцінка та дослідження Висновку Державної аудиторської служби України від 07.10.2022 про результати моніторингу закупівлі UA-2021-10-29-004299-а, а входять обставини порушення сторонами Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 норм Закону України «Про публічні закупівлі».

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2021 між Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євродор2» (підрядник) укладено Договір №608 про закупівлю робіт, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується у 2021 році виконати замовнику роботи, зазначені у п. 1.2, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Відповідно до п. 1.2 Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 найменування робіт - капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Джерельна від будинку №12 до будинку №92 в с. Шевченкове Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до п. 3.1 Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 договірна ціна робіт визначається кошторисною документацією і становить 3350010,58 грн.

У п. 3.3 Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 сторони вказали, що істотні умови договору не повинні змінюватися після підписання цього договору до повного виконання зобов`язань сторонами, крім випадків, передбачених законодавством України у сфері публічних закупівель.

Усі зміни початкової договірної ціни оформлюються угодами сторін у письмовій формі (п. 3.4 Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021).

17.08.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021, у п. 2 якої сторони погодили, що у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні відбулося значне зростання цін на матеріали для виконання робіт, передбачених договором, що підтверджується Експертним звітом №198/е/22-КД/П від 14.07.2022 та відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 3.4 договору, сторони дійшли згоди внести зміни в договір та збільшити суму договору на 596830,31 грн та викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Договірна ціна робіт визначається кошторисною документацією і становить 3946840,89 грн».

Пунктом 3 Додаткової угоди №4 від 17.08.2022 сторони виклали Додаток №1 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 (Договірна ціна) в новій редакції.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор вказує на те, що відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Однак, встановлено, що на підставі наказу від 14.09.2022 №201 Державною аудиторською службою України розпочато моніторинг закупівлі № UA-2021-10-29-004299-а.

За результатами проведеного моніторингу було складено Висновок від 07.10.2022 №1116 про результати моніторингу публічної закупівлі № UA-2021-10-29-004299-а, відповідно до якого встановлено порушення п. 7 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладені додаткової угоди №4 від 17.08.2022 до договору № 608 від 03.12.2021.

З Висновку Держаудитслужби вбачається, що на запит Держаудитслужби щодо надання інформації та документів, що підтверджують виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин для укладання додаткової угоди від 17.08.2022 № 4 Замовником зазначено про те, що збільшення суми договору обумовлена значним зростанням цін на матеріали для виконання робіт передбачених договором, що підтверджується Експертним звітом № 198/е/22-КД/П від 14 липня 2022 року у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні (лист ТОВ «ЄВРОДОР2» від 26.07.2022 року № 01, експертний звіт від 14 липня 2022 року № 198/е/22-КД/П).

Водночас надані документи (експертний звіт №198/е/22-КД/П від 14.07.2022 щодо розгляду кошторисної частини проектної документації) та інші документи, опубліковані в електронній системі закупівель, не підтверджують виникнення об`єктивних обставин для внесення змін до ціни договору відповідно до статті 41 Закону. Таким чином Замовник без наявності підстав визначених ч. 5 ст. 41 Закону уклав додаткову угоду від 17.08.2022 № 4 якою збільшено вартість робіт Договору на суму 596830,31 грн.

Договором №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 не передбачено конкретний порядок зміни ціни у разі настання одного з вищенаведених юридичних актів.

При цьому сторонами передбачено загальні положення щодо зміни ціни договору (п.п. 3.2, 3.3, 3.4), що в свою чергу не дозволяють застосовувати п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі».

За таких обставин прокурор просить суд:

1) визнати недійсними п.п. 2 та 3 Додаткової угоди №4 від 17.08.2022 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 в частині збільшення ціни договору на суму 596830,31 грн;

2) стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 596830,31 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що підставами для зміни істотних умов договору є істотна зміна в курсі іноземних валют, а саме на момент укладення договору 03.12.2021 курс гривні до долара США становив 27,2933, однак після початку повномасштабного вторгнення рф та запровадження воєнного стану курс складав вже 36,5686 (інформація є загальнодоступна). Також, відповідно до повідомлення Державної служби статистики від 12.08.2022 індекс інфляції споживчих цін за період січень липень 2022 року становив 118,2% (інформація є загальнодоступна). З огляду на наведені обставини було укладено Додаткову угоду від 17.08.2022 №4, а саме було внесено зміни до Договору в частині збільшення суми Договору на 596830,31 грн на підставі п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі) та у зв`язку з введенням воєнного стану.

Крім того, відповідач вказав на відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховним Судом у постанові від 21.03.2019 у справі №912/898/19 зазначено, що проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

З урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців села, селища чи міста, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, порушує економічні інтереси територіальної громади, та є підставою для визнання оскаржуваної додаткової угоди до Договору, недійсною в частині збільшення суми Договору та стягнення безпідставно отриманих коштів за такою угодою.

У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що сторонами Договору під час укладення додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до нього порушено вимоги п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання.

Укладення додаткової угоди до договору в частині збільшення ціни договору всупереч Закону України «Про публічні закупівлі» є прямим порушенням законності в бюджетній сфері, порушує інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування як розпорядника бюджетних коштів, який в межах здійснення покладених на нього функцій зобов`язаний забезпечувати їх ефективне, результативне та цільове використання.

Виконання органом місцевого самоврядування умов додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до Договору в частині збільшення ціни Договору, укладеної з порушенням вимог п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», призводить до надмірного витрачання бюджетних коштів, що перешкоджає належним чином та у повному обсязі фінансувати першочергові потреби територіальної громади, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави, яка гарантує належну реалізацію конституційних прав громадян, та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

За змістом ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

При цьому згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даному випадку, повноваженим суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави у бюджетній сфері, пов`язаній із використанням коштів місцевого бюджету за результатами проведеної публічної закупівлі, є Білогородськй сільська рада Бучанського району Київської області.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Так, за змістом ч. ч. 1,2 ст. 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 вказаного Закону передбачено, що сільські та міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селищу, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України та ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно зі ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як вже зазначалося, джерелами фінансування договору від 03.12.2021 №608 були кошти місцевого бюджету, що підтверджується оголошенням про проведення відкритих торгів UA-2021-10-29-004299-а та звітом про виконання договору про закупівлю, оприлюдненим Білогородською сільською радою 03.10.2022 в електронній системі закупівель.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об`єднаних територіальних громад.

З наведеного слідує, що потреби територіальної громади у певних товарах, роботах та послугах, реалізуються виключно через правовий механізм публічних закупівель.

Оскільки закупівля замовником послуг для забезпечення потреб територіальної громади є публічною закупівлею, тому правильне застосування Закону України «Про публічні закупівлі» входить в поняття «інтерес держави», на захист якого прокурором подано цей, позов.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, зокрема, що до повноважень міської ради належить питання стосовно розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання бюджету.

Тобто, Білогородська сільська рада є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Білогородської сільської ради, а незаконність оскаржуваної додаткової угоди до договору в частині збільшення ціни договору, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому інтересу не відповідає.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Порушення вимог п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні оскаржуваної додаткової угоди в частині збільшення ціни договору у свою чергу, унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і призводить до спричинення істотної шкоди не тільки інтересам територіальної громади, але й інтересам держави. Держава намагається створити умови для ефективного використання бюджетних коштів при закупівлі товарів, робіт та послуг, створюючи відповідні механізми при проведенні закупівель, які закладені у цьому Законі. Дотримуватися цих правил повинні всі учасники процедур закупівель.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону, замовниками, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону є юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів.

Саме для виконання завдань та функцій місцевого самоврядування, Білогородською сільською радою проведено публічні торги для закупівлі підрядних робіт. Метою проведення публічних торгів слугувало обрання найбільш економічно вигідної пропозиції.

Однак, виконання органом місцевого самоврядування умов додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до Договору в частині збільшення ціни Договору, укладеної з порушенням вимог п. 7 ч. 5.ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», призводить до надмірного витрачання бюджетних коштів, що перешкоджає належним чином та у повному обсязі фінансувати першочергові потреби об`єднаної територіальної громади, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави, яка гарантує належну реалізацію конституційних прав громадян та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Надмірні витрати сільської ради, понесені в зв`язку із укладенням та виконанням оскаржуваної додаткової угоди в частині збільшення ціни договору, суперечать п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам здійснення публічних закупівель і є підставою для звернення до суду.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, Білогородська сільська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі 917/341/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20.

Крім того, уповноваженим суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері публічних закупівель є Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба).

Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).

За змістом ст. 5 вказаного Закону контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави- кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. З указаного Положення).

Згідно із абз. 2 п.п. 2 п. 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах,, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Відповідно до п.п. 4 п. 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

За змістом абз. 2,5 7, 8 п.п. 4 п. 4 Положення Держаудитслужба здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов`язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу , в бюджетному процесі); дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про закупівлі.

Держаудитслужба відповідно до покіїадених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до, усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абзаци 1, 3 п.п. 9 п. 4 цього Положення).

Згідно з п.п. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Таким чином, саме Держаудитслужба як орган державного фінансового контролю наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

Звернення органу державного фінансового контролю до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю (постанова Великої Палати .Верховного Суду від ,29.08.2018 у справі №816/2394/16).

З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2019 у справі №912/898/18, вбачається, що Держаудитслужба може бути визначена позивачем у випадках, коли вона здійснювала заходи державного фінансового контролю.

Оскільки підставою для звернення - до суду у даному випадку є необхідність захисту інтересів держави внаслідок виявлених у ході здійснення Держаудитслужбою заходів державного фінансового контролю порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі», остання є належним позивачем у вказаних спірних правовідносинах.

Другим елементом, який з огляду на норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» становить невід`ємну частину підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень.

При цьому «нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд вказав, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює Захисту або робить це неналежно.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі №910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17.

Установлено, що Білогородська сільська рада та Держаудитслужба як органи, уповноважені державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснюють.

Згідно з абз. абз. 1-3 ч. 4.ст. 23,Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Згідно з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту Інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення Інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором* вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Києво-Святошинською окружною прокуратурою скеровано лист на адресу Білогородської сільської ради від 29.04.2024 №55/3113 вих 24 про надання інформації та копії документів щодо укладеної додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 договору про закупівлю робіт № 608 від 03.12.2021.

У відповідь на лист окружної прокуратури, Білогородська сільська рада листом від 20.05.2024 № 1336/02-26 вказала про відсутність у сільської ради правових підстав для надання запитуваної інформації.

Разом з цим, Києво-Святошинською окружною прокуратурою на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4.ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 23.05.2024 №55/3670 вих 24, повідомлено Білогородську сільську раду про існування порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 договору про закупівлю робіт № 608 від 03.12.2021.

Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів стосовно визнання недійсним вказаного договору як такого, що суперечить інтересам держави.

Однак, як вказує прокурор, на дату скерування позовної заяви до суду, відповідь від Білогородської сільської ради на адресу Киево-Святошинської окружної прокуратури не надходила.

Згідно зі ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади (пункт 10.2. постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету (пункт 10.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

Таким чином, незалежно від причин не звернення до суду Білогородської сільської ради, факт цього не звернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, з боку органу, уповноваженого державою на захист інтересів (Білогородської сільської ради), допущено нездійснення відповідного захисту - не вжито заходів цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до Договору в частині збільшення ціни договору.

Вказані обставини свідчать про нездійснення Білогородською сільською радою захисту порушених інтересів держави та наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в суді.

Крім того, окружною прокуратурою відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 29.04.2024 № 55/3112 вих 24 повідомлено Держаудитслужбу про існування порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до Договору та витребувано інформацію про вжиті і заплановані заходи стосовно визнання недійсним вказаної додаткової угоди.

Листом Держаудитслужби від 24.05.2024 № 003100-17/6614-2024 повідомлено про те, що норми статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» не передбачають вжиття таких заходів, як звернення органами державного фінансового контролю до суду.

При цьому, не повідомлено про намір щодо звернення до суду з відповідним позовом, а також не проінформовано про заплановані заходи задля усунення порушень вказаних інтересів та конкретні строки їх вжиття.

Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах (Держаудитслужбою), допущено нездійснення необхідного захисту - не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до Договору.

У п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, згідно з яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний, орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Внаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі №924/349/18, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/19.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Білогородської-сільської ради та Держаудитслужби шляхом пред`явлення цього позову обгрунтовується:

наявними порушеннями інтересів держави у бюджетній сфері, адже під час укладення додаткової угоди № 4 від 17.08.2022 до Договору порушено вимоги п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання,

органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Заступником керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області та Державної аудиторської служби України.

Наведеними обставинами спростовуються доводи відповідача,викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність у прокурора повноважень для подання позовної заяви у даній справі.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (підпункт 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Частиною четвертою статті 41 цього Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що підставами для зміни істотних умов договору є істотна зміна в курсі іноземних валют, а саме на момент укладення договору 03.12.2021 курс гривні до долара США становив 27,2933, однак після початку повномасштабного вторгнення рф та запровадження воєнного стану курс складав вже 36,5686 (інформація є загальнодоступна). Також, відповідно до повідомлення Державної служби статистики від 12.08.2022 індекс інфляції споживчих цін за період січень липень 2022 року становив 118,2% (інформація є загальнодоступна).

Суд зазначає, що у п. 3.3 Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 сторони вказали, що істотні умови договору не повинні змінюватися після підписання цього договору до повного виконання зобов`язань сторонами, крім випадків, передбачених законодавством України у сфері публічних закупівель.

17.08.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021, у п. 2 якої сторони погодили, що у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні відбулося значне зростання цін на матеріали для виконання робіт, передбачених договором, що підтверджується Експертним звітом №198/е/22-КД/П від 14.07.2022 та відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 3.4 договору, сторони дійшли згоди внести зміни в договір та збільшити суму договору на 596830,31 грн та викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Договірна ціна робіт визначається кошторисною документацією і становить 3946840,89 грн».

Пунктом 3 Додаткової угоди №4 від 17.08.2022 сторони виклали Додаток №1 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 (Договірна ціна) в новій редакції.

Однак, Договором №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 не передбачено конкретний порядок зміни ціни у разі настання випадків, передбачених п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а передбачено загальні положення щодо зміни ціни договору (п.п. 3.2, 3.3, 3.4), що в свою чергу не дозволяють застосовувати п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі».

За таких обставин, суд дійшов висновку задовольнити позов Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області та Державної аудиторської служби України про визнання недійсними п.п. 2 та 3 Додаткової угоди №4 від 17.08.2022 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021 в частині збільшення ціни договору на суму 596830,31 грн.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Оскільки суд дійшов висновку визнати недійсними п.п. 2 та 3 Додаткової угоди №4 від 17.08.2022, якими було збільшено вартість робіт на 596830,31 грн, та які були сплачені відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, підстави для утримання відповідачем грошових коштів у сумі 596830,31 грн відпала, та відповідач зобов`язаний повернути вказану суму безпідставно утриманих грошових коштів.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними п.п. 2 та 3 Додаткової угоди №4 від 17.08.2022 до Договору №608 про закупівлю робіт від 03.12.2021, укладеної між Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євродор2», в частині збільшення ціни договору на суму 596830,31 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродор2» (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 5, офіс 58; ідентифікаційний код: 38241796) на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, буд. 33; ідентифікаційний код: 04358477) грошові кошти у розмірі 596830 (п`ятсот дев`яносто шість тисяч вісімсот тридцять) грн 31 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродор2» (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 5, офіс 58; ідентифікаційний код: 38241796) на користь Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2; ідентифікаційний код: 02909996) судовий збір у розмірі 11981 (одинадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) грн 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак