Рішення

від 27.08.2024 по справі 911/1027/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/1027/24

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трі-Атік» (03056, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 21-А, код ЄДРПОУ 33306041)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за договором оренди №200-23 від 01.04.2023,

в с т а н о в и в :

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ТОВ «Трі-Атік» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач, звертаючись до суду, просив стягнути з відповідача 145616,74 боргу, що виник за договором оренди №200-23 від 01.04.2023, а також 4721,00 інфляційних втрат та 2426,94 грн трьох відсотків річних та 12305,75 грн пені.

Господарський суд ухвалою від 26.04.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень. Ухвала суду була надіслана стороні відповідача з відправленням № 0600914855680. Відповідно до відомостей про відстеження поштових відправлень з сайту Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) відправлення вручено за довіреністю 22.05.2024.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Варто зауважити, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України щодо ОСОБА_1 наявний запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 31.08.2023. Номер запису 2003610060002012075, підстава власне рішення.

Суд зауважує, що до юрисдикції господарських судів відносяться спори, що пов`язані з підприємницькою діяльністю, в тому числі у випадку, коли станом на дату звернення до суду фізична особа втратила статус фізичної особи-підприємця, але мала такий статус на момент існування спірних правовідносин та виступала суб`єктом підприємницької діяльності.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Судом встановлено, що між ТОВ «Трі-Атік», як орендодавцем та ФОП ОСОБА_1 , як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 200-23, що датований 01.04.2023.

В силу розділу 1 (предмет договору) у порядку та на умовах визначених договором орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що належить орендодавцю на праві власності, що знаходиться у АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 4.1 договору строк оренди становить один рік з дати приймання об`єкта за Актом приймання-передачі. Згідно пункту 4.2 якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично подовжується на той самий строк.

Відповідно до ст. 759 ЦК та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, зазначено у ст. 286 ГК України.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч.5 ст. 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Матеріали справи містять копію акту-прийому передачі приміщення, що підписаний зі сторони орендодавця та орендаря (додаток 1 до договору). Відповідно до відомостей зазначених у цьому акті суд встановив, що 01.04.2023 відбулась передача об`єкту оренди нежитлового приміщення у м. Боярка.

Пунктом 7.1.2 на орендаря покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та сплату інших платежів згідно додатку № 3 та п. 5.1 даного договору.

Згідно пункту 5.1 договору розмір орендної плати складається з сум підписаних сторонами додатків до договору, які є невід`ємною частиною договору (додаток № 3). Сплата інших платежів пов`язаних з обслуговуванням та експлуатацією орендованої площі здійснюється орендарем на підставі рахунків виставлених орендодавцем, які в свою чергу розраховуються орендодавцем на підставі договорів.

У пункті 1 додатку № 3 до договору оренди нежитлових приміщень вказано, що розмір орендної плати за орендоване нежитлове приміщення складає 13395,00 грн з ПДВ за місяць.

Відповідно до пункту 5.2 договору орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця наперед не пізніше 10 числа поточного місяця.

У позовній заяві позивач відзначав, що у ФОП ОСОБА_1 існує заборгованість перед ТОВ «ТРІ-АТІК» за договором оренди нежитлового приміщення №200-23 від 01.04.2023 року, яка складається з:

заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів в період 30.04.2023 по 31.05.2023 в сумі 2395,00 грн,

заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів в період 31.05.2023 по 30.06.2023 в сумі 10407,80 грн

заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів в період 30.06.2023 по 31.07.2023 в сумі 13678,72 грн;

заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів в період 31.07.2023 - 31.08.2023 року в сумі 25 370,22 грн;

заборгованість зі сплати орендної плати в період 01.09.2023 по 01.04.2024 в сумі 93 765,00 грн.

Тобто позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за загальний період з травня 2023 року по квітень 2024 року.

При цьому у позові зазначено, що ФОП ОСОБА_1 почала прострочувати своє зобов`язання станом на серпень 2023 року. Суд зазначає, що до справи не долучено доказів проведення будь-яких оплат за договором квитанцій, платіжних інструкцій, банківських виписок. Разом з тим позивачем не надано доказів виставлення рахунків відповідачу за надання комунальних послуг, доказів направлення таких рахунків відповідачу, враховуючи те, що розділом 5 договору визначено спосіб розрахунку вартості комунальних послуг, а також те, що виставлені рахунки орендодавця у відповідності до пункту 5.1 мають розраховуватися орендодавцем на підставі інших договорів.

Підпунктом 5.5.1 узгоджено, що орендар зобов`язаний щомісячно оплачувати вартість комунальних послуг шляхом оплати рахунку з 20 по 25 число поточного місяця.

Пунктом 5.5.2 визначено, що розрахунок вартості комунальних послуг здійснюється наступним чином:

за послуги водопостачання, водовідведення на підставі показань приладів обліку або пропорційно займаній площі, згідно діючих тарифів від постачальників послуг;

за послуги електроприладів на підставі показань приладів обліку або згідно номінальної потужності електроприладів;

за послуги вентиляції на підставі показань приладу обліку або згідно номінальної потужності електроприладів

за послуги кондиціювання та вентиляції згідно енерговитрат орендодавця з урахуванням витрат, пов`язаних з кондиціюванням зон загального користування,

інші послуги пов`язані з експлуатацією будівлі пропорційно займаній Орендарем площі, які в свою чергу розраховуються орендодавцем на підставі договорів укладених з обслуговуючими організаціями.

Суд констатує, що жодних доказів, які б підтверджували підставність врахування вартості будь-яких комунальних витрат за договором позивачем не надано ні зафіксованих показань лічильників чи інших приладів обліку станом на певну дату, ні сторонніх рахунків постачальників послуг за адресою об`єкту оренди, ні рахунків сформованих самим позивачем з зазначенням показників електроприладів, лічильників на водопостачання чи водовідведення на певну дату ні інших доказів на підставі яких суд міг би зробити висновки про дійсність вказаних у позові сум комунальних витрат. Єдиним доказом, який фіксує розміри нарахувань за договором є Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2023, однак такий акт не підписаний з боку відповідача.

В силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

З огляду на вказані положення процесуального законодавства, враховуючи неможливість наповнення справи доказовою базою судом з власної ініціативи, суд доходить до висновку, що доведеними є обставини підписання між сторонами договору, приймання відповідачем об`єкту оренди, узгодження сторонами місячної орендної плати у розмірі 13395,00 грн, відповідно до додатку № 3 до договору.

Оскільки позивачем не доведено до відома суду факту повернення об`єкту оренди, суд у порядку статті 79 ГПК України вважає як вірогідну обставину користування відповідачем орендованим приміщенням у спірний період і станом на момент подання позову.

Слід зазначити, що ст. 79 ГПК України встановлює: наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем в свою чергу не подано жодних заперечень у справі, тож суд розглядає справу лише на підставі доказів, що надані позивачем.

При цьому, зі сформованого позивачем акту звірки, що підписаний головним бухгалтером ТОВ «Трі-Атік», вбачається визнання позивачем обставини проведення відповідачем часткових платежів за договором на загальну суму 28124,50 грн.

Вказана сума покриває розмір орендної плати за два місяці, що становить 26790,00 грн. Тож за таких умов, суд приходить до висновку, що відповідач розрахувався за оренду за квітень і травень 2023 року. Починаючи з червня почалось прострочення оплати. Розмір несплаченої орендної плати за червень 2023 року становить 12060,50 грн.

Відповідно пункту 5.2 договору починаючи з 11.06.2024 відповідач прострочив проведення орендної плати. При цьому суд зазначає, що останній платіж у сумі 2000,00 грн відповідно до акту звірки був проведений лише 06.07.2023. Також, враховуючи відсутність інших доказів проведення оплат, суд доходить до висновку що у спірний період, з липня 2023 року по березень 2024 року відповідач не здійснював розрахунки за орендну плату за договором на загальну суму 120555,00 грн за дев`ять місяців, враховуючи, що розмір оренди за один місяць становить 13395,00 грн.

Підсумовуючи, суд констатує, що загальна сума основного боргу становить 132615,50 грн та вважає за можливе стягнути вказану суму з відповідача. Тож вимога про стягнення основного боргу на суму 145616,74 грн задовольняється судом частково.

Також позивач нарахував відповідачу інфляційні та три відсотки річних за період з 01.09.2023 по 21.03.2024.

Передусім суд звертає увагу, що позивачем хибно визначено суму на яку може бути здійснено нарахування відсотків річних та інфляційних 145616,74 грн за весь період нарахувань. Суд зазначає, що вказана остаточна заборгованість не існувала станом на 01.09.2023 та змінювалась щомісяця з настанням прострочення відповідачем обов`язку з оплати. Станом на 01.09.2023 розмір простроченого боргу становив 38850,50 грн. З 11 числа кожного місяця заборгованість збільшувалась на 13395,00 грн враховуючи умови додатку 3 до договору та пункту 5.2 договору, а також відсутність оплат.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом здійснено власний розрахунок інфляційних та відсотків з урахуванням наведених вище зауважень та встановлено, що розмір інфляційних становить 3272,58 грн, а розмір трьох відсотків річних 1430,05 грн. Тож наведені вимоги задовольняються судом частково у визначених судом сумах.

Також позивач заявив вимогу про стягнення пені.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 договору оренди визначено, що за порушення строків внесення орендної плати, встановлених Додатком № 3 до Договору, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі, встановленим Законодавством України.

Суд вказує, що законодавством не визначений розмір пені за порушення строків внесення орендної плати за договорами оренди. Суд констатує та звертає увагу позивача на те, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено лише обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Натомість стаття 1 вказаного закону вказує, що розмір пені має бути встановлений за згодою сторін. Суд не бере до уваги посилання позивача на частину 6 статті 231 ГК України, де вказано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, оскільки цією частиною статті не вказано, що за прострочення внесення орендної плати чи виконання іншого грошового зобов`язання передбачена пеня саме в розмірі, що розраховується відповідно до облікових ставок НБУ.

Відтак, суд констатує, що розділом 8 договору (відповідальність сторін) сторонами не було узгоджено розміру пені за прострочення сплати орендних платежів, тож суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення пені за договором.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову на 83,18%, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог 2014,95 грн.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трі-Атік» (03055, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 21-А, код ЄДРПОУ 33306041) 132615,50 грн основного боргу за договором №200-23 від 01.04.2023 оренди нежитлового приміщення, 3272,58 грн інфляційних втрат, 1430,05 грн трьох відсотків річних та 2014,95 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз