Рішення

від 14.08.2024 по справі 916/2117/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2117/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС» (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 17; код ЄДРПОУ 39944502)

до відповідача: Приватного підприємства «МЕНФОРМ» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25; код ЄДРПОУ 36073487)

про стягнення 297 484,61 грн;

представники сторін:

від позивача Самойленко В.І. (в режимі відеоконференції),

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «МЕНФОРМ» про стягнення 297 484,61 грн заборгованості за Договором поставки № 945 від 06.08.2019.

Ухвалою від 20.05.2024 позовну заяву прийнято розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2117/24, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження за матеріалами справи у змішаній (паперовій та електронній) формі, підготовче засідання призначено на 25.06.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

Цією ж ухвалою за клопотанням позивача витребувано у Головного управління ДПС в Одеській області декларації з податку на додану вартість з Додатком 1 до них Приватного підприємства "МЕНФОРМ" (до зміни найменування Приватне підприємство «АПТЕКА 36 і 6»), в яких відображено податковий кредит за податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС», починаючи з лютого 2020 року.

18.06.2024 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку задоволено судом ухвалою від 25.06.2024.

19.06.2024 від Головного управління ДПС в Одеській області надійшли документи, подані в порядку виконання вимог ухвали суду від 20.05.2024.

25.06.2024 від представника позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою від 25.06.2024 підготовче судове засідання відкладено на 15.07.2024.

Протокольною ухвалою від 15.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2024.

У судовому засіданні, яке відбулось 14.08.2024, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду про відкриття провадження у справі на юридичну адресу Приватного підприємства «МЕНФОРМ» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25). Однак, судова кореспонденція повернулася до суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Для вжиття додаткових заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд неодноразово здійснював публікації ухвал суду на офіційному сайті Судової влади України.

Крім того, 18.07.2024 секретарем судового засідання була спроба залишити відповідачу телефонограму з повідомленням про дату, час та місце розгляду справи за номером телефону, вказаним позивачем у позовній заяві (+380913889007), та який наявний серед відомостей про юридичну особу відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, зазначеного номера телефону не існує.

Разом з тим суд зазначає, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2117/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися правом вільного доступу до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", та за номером справи № 916/2117/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

З урахуванням вищевикладеного, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

14.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

06.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС» як постачальником та Приватним підприємством «АПТЕКА 36 І 6» (в подальшому перейменовано на Приватне підприємство «МЕНФОРМ») як покупцем укладено Договір поставки № 945 (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставляти непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Сторони домовилися, що у випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору не повідомить іншу сторону про припинення його умов (розірвання), Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п. 6.1. Договору).

Згідно з п. 1.3., 2.1., 3.1. Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим Договором окремими партіями. Кількість товару у кожній партії визначається виходячи з усної чи письмової заявки покупця та наявності товару у постачальника на момент отримання заявки, і вказується в первинних документах, які підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі). Асортимент кожної окремої партії товару визначається виходячи з асортименту товару за Договором, усної чи письмової заявки покупця та наявності його у постачальника на момент отримання заявки.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що ціна на кожне найменування товару за цим Договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі вказаному в документах, що підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі), якщо інше не визначено постачальником відповідно до умов цього Договору.

Покупець сплачує за поставлений йому товар у строк до останнього числа кожного поточного місяця з моменту поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (п. 4.4. Договору).

Сторони домовились, що у разі не реалізації покупцем поставленого товару протягом 60 календарних днів з моменту його поставки, покупець зобов`язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та нереалізований товар протягом 7 календарних днів з моменту пред`явлення такої вимоги. Повернення товару здійснюється силами та за рахунок постачальника. У разі якщо покупець не повернув поставлений товар на вимогу постачальника, покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю реалізований, та зобов`язується сплатити постачальнику його вартість (п. 4.5. Договору).

Як зазначає позивач, станом на день звернення до суду з позовом відповідачем не здійснено оплату поставленого за Договором товару на суму 297 484,61 грн, стягнення якої є предметом позову у цій справі.

21.12.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій просив повернути поставлений за Договором та неоплачений товар на суму 297 484,61 грн, або сплатити його вартість.

У матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.04.2021 по 30.06.2021, який підписаний обома сторонам, містить печатки підприємств та в якому сторони зафіксували кінцеве сальдо 393 982,85 грн, що відображається у позивача по дебету.

Як вбачається з матеріалів справи, після 30.06.2021 позивач на виконання Договору продовжив поставляти відповідачу товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи (в електронному вигляді) видатковими накладними, а відповідач, у свою чергу, здійснював часткові оплати товару.

Перелік видаткових накладних, за якими здійснено поставку товару відповідачу на виконання Договору поставки, із зазначенням їх номерів, дат, сум, фактичної наявності у позивача, перелік податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, копії яких додано до позовної заяви замість втрачених позивачем видаткових накладних, наведено у додатку до позовної заяви «Поставка товару та розрахунки за Договором поставки 945 від 06.08.2019 р.».

Представник позивача пояснив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС» втрачено частину видаткових накладних, за якими позивачу поставлено товар за Договором поставки № 945 від 06.08.2019 р. в наступних періодах: 02.2020 р., 07.2020 р, 08.2021 р., 09.2021 р., 10.2021 р., 11.2021 р., 12.2021 р., 01.2022 р., 02.2022 р., 11.2022 р.

У зв`язку з втратою частини первинних документів, позивачем додано до позовної заяви клопотання про витребування у Головного управління ДПС в Одеській області декларацій з податку на додану вартість з Додатком 1 до них Приватного підприємства "МЕНФОРМ" (до зміни найменування Приватне підприємство «АПТЕКА 36 і 6») (код ЄДРПОУ 36073487, ІПН 360734812368), в яких відображено податковий кредит за податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 39944502, ІПН 399445004632), починаючи з лютого 2020 року.

Вказане клопотання мотивовано втратою частини видаткових накладних, за якими відповідачу поставлено товар на підставі Договору поставки № 945 від 06.08.2019, відсутністю інших господарських відносин між сторонами спору, ніж за наведеним Договором, можливістю підтвердження факту поставки відображенням відповідачем у податковій звітності (в Додатку № 1 до Декларації з податку на додану вартість) податкового кредиту за податковими накладними, зареєстрованими позивачем в ЄРПН на загальну вартість поставок у відповідному періоді (місяці).

Як вже було зазначено судом в описовій частині рішення, Головне управління ДПС в Одеській області на виконання ухвали від 20.05.2024 надало суду податкову звітність відповідача з податку на додану вартість, починаючи з лютого 2020 року.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог у даній справі, господарський суд виходить з наступного.

У статті 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки.

Частиною 1 ст. 265 Господарського Кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Статтею 662 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного Кодексу України).

За ч. 1 ст. 664 Цивільного Кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару (далі по тексту - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Разом з тим, господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Як зазначалось, згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Крім того суд враховує, що в ході касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Так, дослідивши у сукупності подані позивачем докази, а саме Договір поставки № 945 від 06.08.2019, Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, видаткові накладні та складені позивачем податкові накладні з квитанціями щодо їх реєстрації в ЄРПН, а також податкову звітність відповідача декларації з податку на додану вартість з додатками № 1 (відомості про суми ПДВ, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в ЄРПН, та про податковий кредит з урахуванням його коригування) за період з лютого 2020 р. по квітень 2023 р. по платнику податків ПП «Менформ», з урахуванням того, що вказана податкова звітність поряд з іншими доказами у справі є допустимим доказом факту прийняття відповідачем товару від позивача, з огляду на вчинення відповідачем юридично значимих дій з відображення податкового кредиту за господарськими операціями поставки з позивачем, суд встановив, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 908 039,68 грн, в той час як відповідач сплатив товар лише частково на суму 1 610 555,07 грн.

При цьому відповідач не задовольнив вимоги претензії позивача та в порядку п. 4.5. Договору протягом 7 днів з моменту пред`явлення цієї претензії не повернув поставлений товар, що згідно цього ж пункту Договору є підставою стверджувати, що поставлений товар був повністю реалізований та відповідач зобов`язується сплатити позивачу його вартість.

Наявність спірної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, в той час як позивач довів наявність заборгованості відповідача належними, допустимими, а також вірогідними доказами.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1-2 ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 569,82 грн слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС» (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 17; код ЄДРПОУ 39944502) до Приватного підприємства «МЕНФОРМ» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25; код ЄДРПОУ 36073487) про стягнення 297 484,61 грн задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «МЕНФОРМ» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25; код ЄДРПОУ 36073487) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ПЛЮС» (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 17; код ЄДРПОУ 39944502) 297 484,61 грн заборгованості, 3 569,82 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 14 серпня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 26 серпня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков