Рішення

від 15.08.2024 по справі 927/184/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

15 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/184/24 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,

код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000

до відповідачів: 1. Ріпкинської селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000

2. Фермерського господарства «Полісся Агрогруп»,

код ЄДРПОУ 36515325, вул. Перемоги, 48, с. Великі Осняки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15074

Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Дрозд А. С., представник;

від відповідачів: не з`явились;

за участю прокурора: Князева Д. В.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду з позовом до Ріпкинської селищної ради та Фермерського господарства «Полісся Агрогруп», у якому прокурор просить суд:

- усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, шляхом:

1) зобов`язання Ріпкинської селищної ради повернути земельну ділянку площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації;

2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Ріпкинською селищною радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212, площею 19,5512 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2059599074244);

3) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 19,5512 га з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212, укладеного 25.03.2021 між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та Фермерським господарством «Полісся Агрогруп»;

4) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за Фермерським господарством «Полісся Агрогруп» права оренди земельної ділянки площею 19,5512 га з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212;

5) скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212 площею 19,5512 га.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві прокурор заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Ухвалою суду від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; встановлено учасникам справи строки для подання зав по суті.

Також ухвалою суду від 26.02.2024 зупинено провадження у справі № 927/184/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №927/1206/21 та зобов`язано учасників справи повідомити суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи №927/1206/21.

Оскільки прокурор не обґрунтував яким саме чином можуть виникнути, змінитись або припинитись права та обов`язки Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в результаті ухвалення рішення суду у цій справі, суд не вбачав підстав для залучення до участі у справі такої особи ухвалою суду від 26.02.2024.

11.03.2024 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доказами його направлення іншим учасникам справи, окрім відповідача-2.

12.03.2024 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, до якої додав докази направлення відзиву відповідачу-2.

15.03.2024 прокурор подав до суду відповідь на відзив з доказами її направлення іншим учасникам справи.

02.04.2024 прокурор через підсистему Електронний суд подав до суду клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 12.03.2024 у справі №927/1206/21, роздруківку якої з Єдиного державного реєстру судових рішень додав до клопотання.

Ухвалою суду від 22.04.2024 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 09.05.2024 о 10:00 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

Ухвалою від 08.05.2024 стягнуто з відповідача-2штраф у розмірі 15 140,00 грн.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, але у підготовче засідання 09.05.2024 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Від відповідача-2 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 09.05.2024 проводилось за відсутності відповідачів (їх представників).

Суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-1 на позов на відповідь прокурора на цей відзив, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 09.05.2024 суд постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву у судовому засіданні до 28.05.2024 до 12:40.

Ухвалою суду від 09.05.2024 повідомлено учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання 28.05.2024.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, але у підготовче засідання 28.05.2024 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Від відповідача-2 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 28.05.2024 проводилось за відсутності відповідачів (їх представників).

До початку підготовчого засідання від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Оскільки зазначений Департамент не є учасником справи, подане ним клопотання є безпідставним, а тому суд на підставі ст. 43 ГПК України постановив ухвалу про залишення цього клопотання без розгляду.

У підготовчому засіданні 28.05.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 18.07.2024 на 10:10.

Ухвалою суду від 28.05.2024 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 18.07.2024.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, але у судове засідання з розгляду справи по суті 18.07.2024 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Від відповідача-2 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 18.07.2024 проводилось за відсутності відповідачів (їх представників).

У судовому засіданні 18.07.2024 суд оголосив перерву до 15.08.2024 до 10:00.

Ухвалою суду від 23.07.2024 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 15.08.2024.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, але у судове засідання з розгляду справи по суті 15.08.2024 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Від відповідача-2 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 15.08.2024 проводилось за відсутності відповідачів (їх представників).

У судовому засіданні 15.08.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 31.03.2021 №93-ОТГ на підставі акта приймання-передачі від 31.03.2021 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу-1 із державної власності у комунальну земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку площею 19,5512 га з охоронною зоною навколо об`єкта культурної спадщини, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212. Проте вказана земельна ділянка потрапляє в межі пам`ятки археології - поселення «Мутичів-1». Оскільки відповідно до положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, передача спірної земельної ділянки до комунальної власності є неможливою, а отже відповідач-1 протиправно зареєстрував відповідне право. Крім того, прокурор зазначив, що за результатами проведення земельних торгів між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та ФГ «Полісся Агрогруп» укладено договір оренди землі від 25.03.2021, а саме спірної земельної ділянки. Прокурор також просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 25.03.2021 та скасування державної реєстрації права оренди.

Відповідач-1 у своєму відзиві виклав лише обставини щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, проте своєї правової позиції щодо позовних вимог не зазначив.

Відповідач-2 відзиву на позов до суду не подав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач-2 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

У відповіді на відзив відповідача-1 прокурор зазначив про наявність підстав для задоволення позову.

Заперечень у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

18.08.1988 складено облікову картку пам`ятника історії та культури СРСР поселення «Мутичів-1», Х перша пол. ХІІІ ст. н. е., розташованого у Чернігівській області, Ріпкинський район, Даницька сільська рада, с. Мутичів, 2,5 км на північний схід від села (а.с. 49-50).

18.08.1988 складено паспорт на пам`ятник історії та культури СРСР поселення «Мутичів-1», Х перша пол. ХІІІ ст. н. е., розташованого у Чернігівській області, Ріпкинський район, Даницька сільська рада, с. Мутичів, 2,5 км на північний схід від села (а.с. 51-52).

20.12.1988 представником колгоспу ім. Калініна оформлено та видано охоронне зобов`язання щодо дотримання певних умов охорони поселення «Мутичів-1» (а. с. 53).

26.06.1989 Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення №130 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології, архітектури, історії та культури», відповідно до якого взято під державну охорону пам`ятники історії та культури, археології, архітектури, зокрема, поселення «Мутичів-1», Х ХІІІ ст. н.е., розташоване в Ріпкинському районі, Даницька сільська рада, за 2,5 км на пн-сх від села (а.с. 44-48).

У 2019 році сертифікованими спеціалістами Київської обласної філії Центру ДЗК розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації сільськогосподарського призначення державної власності на території Задеріївської сільської ради Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, у якій вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме щодо земельної ділянки №3 Ріпкинської селищної ради, площею 19,5512 га охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 73-76).

Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:

- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком (а.с. 90-92). У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка №3 площею 19,5512 га, розташована на території Ріпкинської селищної ради;

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 08.10.2019, у якому вказано про наявність охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини щодо земельної ділянки №3 (Ріпкинська селищна рада) 19,5512 га;

- викопіювання з плану землекористування Ріпкинської селищної ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (Ділянка №3 площею 19,5512 га) (а.с. 93);

- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно з яким земельній ділянці площею 19,5512 га, розташованій на території Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, присвоєно кадастровий номер 7424455100:05:001:0212;

- перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Задеріївської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 08.10.2019, до якого внесена земельна ділянка №3 (Ріпкинська селищна рада) площею 19,5512 га 01.02 охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 111).

Відділом у Ріпкинському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 09.10.2019 №8-25-0.211-1425/118-19 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Задеріївської сільської ради Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (а.с. 115).

12.11.2019 Держгеокадастр надав висновок державної експертизи землевпорядної документації №4598-19, відповідно до якого зазначена технічна документація підлягала доопрацюванню. Відповідно до відмітки начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області зазначені у висновку зауваження були доопрацьовані 21.11.2019.

У довідці Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА до технічної документації від 25.11.2019 №295-П, адресованій ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, зазначено, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, - ділянка №3 площею 19,5512 га - розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Мутичів-1».

25.11.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.09.2023. Згідно з витягом з ДЗК спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення має вид обмеження у використанні зона охорони пам`ятки культурної спадщини 19,5512 га (а.с. 62-65).

26.11.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області видано наказ №25-9674/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, на території Задреріївської сільської ради Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області загальною площею 259,8942 га (а.с. 118).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 31.03.2021 №93-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Ріпкинській селищній раді у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 40,4516 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Ріпкинської територіальної громади Ріпкинського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 59).

На підставі акта приймання-передачі від 31.03.2021 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 31.03.2021 №93-ОТГ передало із державної власності, а Ріпкинська селищна рада прийняла у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, з обмеженням охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (19,5512 га) (а.с. 60-61).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2024 державним реєстратором Ріпкинської селищної ради 05.01.2022 за Ріпкинською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212 (індексний номер рішення 62802494) (а. с. 66-67).

25.03.2021 між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області (далі Орендодавець) та Фермерським господарством «Полісся Агрогруп» (далі Орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 19,5512 га з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212, яка розташована за межами населеного пункту на території Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (а.с. 119-120). Договір укладено на 7 років (п. 3.1 договору від 25.03.2021).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2024 державним реєстратором Ріпкинської селищної ради 14.04.2021 за ФГ «Полісся-Агрогруп» зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки.

Відповідно до листа від 05.09.2023 №10-25-0.3-4427/2-23 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області на запит прокурора надало проект роздержавлення КСП «Полісся» Ріпкинського району (а.с. 54-56).

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «Полісся» Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району на північному сході від села Мутичів на відстані приблизно 2,5 км (згідно із зазначеним на карті масштабом) зображена земельна ділянка історико-культурного призначення (а.с. 123).

Згідно з викопіюванням з проекту роздержавлення земель, виконаного інженером-землевпорядником Бойком Д. О., який має відповідний кваліфікаційний сертифікат №001323 від 03.01.2013, на земельній ділянці з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212, площею 19,5512 га, розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Мутичів-1».

У листі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 30.11.2023 №15-3031/8 зазначено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Задеріївської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області була погоджена Департаментом з певними умовами, що стосувались об`єктів археологічної спадщини, інвентаризованих у технічній документації. Погоджуючи техдокументацію, Департамент вказав на наявність у межах погоджувальних земельних ділянок пам`яток археології, отже, ГУ ДГК достеменно знало про наявність на зазначеній земельній ділянці поселення «Мутичів-1».

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій, у тому числі, Ріпкинської селищної територіальної громади, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення, та є власністю держави.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення.

Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОДА з листом від 05.10.2023 №55-75-10147вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення цієї земельної ділянки у власність держави.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Чернігівська ОДА у листі від 19.10.2023 №01-01-32/18211-вих, адресованому Чернігівській окружній прокуратурі, зазначила про те, що ОДА не вживала та не планує вживати заходи, зазначені у листі від 05.10.2023, з огляду на відсутність на те законодавчих підстав.

Відтак Чернігівською ОДА особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОДА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної (військової) державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті позовних вимог.

Прокурор в обґрунтування позову посилається на порушення законодавства при передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки, оскільки на цій земельній ділянці розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Мутичів-1», яка може перебувати лише у державній власності.

Отже, перш за все необхідним є з`ясування наступних спірних питань:

1) визначення правового статусу спірної земельної ділянки;

2) наявність на цій земельній ділянці саме пам`ятки археології;

3) обізнаність з вищезазначеною обставиною відповідача.

- Щодо першого питання:

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Задеріївської сільської ради Ріпкинської селищної ради була розроблена технічна документація, яка включає в себе, зокрема, визначення площі, меж спірної земельної ділянки та обмежень у використання спірної земельної ділянки.

25.11.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, що підтверджується витягом з ДЗК.

Відповідно до витягу з ДЗК спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та має вид обмеження у використанні зона охорони пам`ятки культурної спадщини площею 19,5512 га.

Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення і на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 31.03.2021 №93-ОТГ перебувала у державній власності.

- Щодо другого питання:

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, чинне законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.

На території Ріпкинського (нині Чернігівського) району, за 2,5 км на північний схід від села с. Мутичів, знаходиться пам`ятка археології місцевого значення поселення «Мутичів-1» ІІ тис. до н.е., Х ХІІІ ст. н.е.

Вказане поселення було взято на облік та під державну охорону відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 №130, на нього складено облікову картку у 1988 році, а також зазначене поселення було паспортизоване.

У паспорті зазначено, що поселення «Мутичів-1» перебуває на балансі к/г ім. Калініна, с. Мутичів, під розорюванням.

Схематичний план поселення та місце його розташування міститься в облікових картках.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 №130 пам`ятка археології місцевого значення, а саме поселення «Мутичів-1» взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» та проведено його паспортизацію як пам`ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана пам`ятка археології були і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а земельна ділянка, на якій розміщене це поселення, належить до земель історико-культурного призначення.

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП ім. Калініна Ріпкинської селищної ради на північному сході від села Мутичів на відстані приблизно 2,5 км (згідно із зазначеним на карті масштабом) зображена земельна ділянка історико-культурного призначення.

Порівнявши опис місця розташування поселення «Мутичів-1», яке зазначено в паспорті та обліковій картці, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині проекту роздержавлення КСП ім. Калініна, суд доходить висновку, що на цьому проекті на північному сході від села Мутичів було схематично позначено саме зазначене поселення.

Сертифікованим інженером-землевпорядником Бойком Д. О. було проведено накладення спірної земельної ділянки на проект роздержавлення земель ім. Калініна та встановлено, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212 розташована пам`ятка культурної спадщини поселення «Мутичів-1», що відображено на складеному ним викопіюванні.

Оскільки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку історико-культурного призначення, яка була нанесена на проект роздержавлення та на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Мутичів-1», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видачі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 31.03.2021 №93-ОТГ до земель історико-культурного призначення державної власності.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі наказу від 31.03.2021 №93-ОТГ) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам`ятка археології.

Відповідач знав про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об`єкта культурної спадщини - пам`ятка археології, оскільки в акті приймання-передачі від 31.03.2021 зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірною земельною ділянкою.

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» про перебування землі, на якій розташована пам`ятка археології, виключно у державній власності, відповідач усвідомлено вчинив неправомірні дії щодо прийняття спірної земельної ділянки у комунальну власність та здійснення державної реєстрації такого права.

Отже, враховуючи те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 31.03.2021 №93-ОТГ, серед іншого, у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади передано земельну ділянку площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див., наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 46)).

Відтак за встановлених у цій справі обставин державна реєстрація за Ріпкинською селищною радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку не означає виникнення у недобросовісного відповідача права комунальної власності на цей об`єкт і припинення на останній права державної власності.

Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

Відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки передача спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідача відбулась на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 31.03.2021 №93-ОТГ, який прийнятий усупереч вимог ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», державна реєстрація права власності за Ріпкинською селищною радою не є доказом переходу до неї володіння цим майном.

За таких обставин, мета цього позову спрямована на усунення перешкод власникові (державі), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою, яка належить до земель історико-культурного призначення), у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом її повернення від відповідача.

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об`єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.

Суд враховує, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи те, що на вказаній земельній ділянці розташована пам`ятка археології, що свідчить про її належність до категорії земель історико-культурного призначення.

Наявність відомостей щодо земельної ділянки площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, на якій розташована пам`ятка археології, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а відтак неможливо скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована пам`ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

Виокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи. Саме тому суд і не вбачає підстав та необхідності точного визначення площі та меж пам`ятки археології у розрізі усієї спірної земельної ділянки.

Суд також зазначає, що після повернення земельної ділянки державі, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно, з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико-культурного призначення.

Водночас припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах території пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку, тобто держави, шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності.

Суд враховує, що спір у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки, є спором приватноправового характеру, вимоги у якому зверненні до особи, у власності якої перебуває земельна ділянка.

При цьому суд звертає увагу, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункт «в» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Оскільки суд встановив, що спірна земельна ділянка була неправомірно передана у комунальну власність Ріпкинської селищної ради, відтак остання не мала права розпоряджатись цією земельною ділянкою, у тому числі передавати її в оренду, а тому суд доходить висновку, що договір оренди землі від 25.03.2021, укладений між відповідачами, підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація за відповідачем-2 права оренди спірної земельної ділянки скасуванню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за висновком суду відповідач-1 неправомірно прийняв у комунальну власність спірну земельну ділянку, судовий збір за подання позовних вимог в частині зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації спірної земельної ділянки покладається на відповідача-1.

Враховуючи, що визнаний недійсним договір оренди землі від 25.03.2021 був підписаний внаслідок неправомірних дій обох сторін в однаковій мірі, суд вважає, що судові витрати за позовні вимоги про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права оренди мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.

Отже, стягненню з відповідача-1 підлягає судовий збір у розмірі 12 112,00 грн, а з відповідача-2 3028,00 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Ріпкинську селищну раду (код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000) повернути земельну ділянку площею 19,5512 га, кадастровий номер 7424455100:05:001:0212, державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000).

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Ріпкинською селищною радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212, площею 19,5512 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2059599074244).

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212 площею 19,5512 га.

5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 19,5512 га з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212, укладений 25.03.2021 між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та Фермерським господарством «Полісся Агрогруп».

6. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за Фермерським господарством «Полісся Агрогруп» (код ЄДРПОУ 36515325, вул. Перемоги, 48, с. Великі Осняки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15074) права оренди земельної ділянки площею 19,5512 га з кадастровим номером 7424455100:05:001:0212.

7. Стягнути з Ріпкинської селищної ради (код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 12 112,00 грн витрат зі сплати судового збору.

8. Стягнути з Фермерського господарства «Полісся Агрогруп» (код ЄДРПОУ 36515325, вул. Перемоги, 48, с. Великі Осняки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15074) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 26.08.2024.

Суддя В. В. Шморгун