Рішення

від 27.08.2024 по справі 927/421/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2024 року справа № 927/421/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, вул. Шевченка,1, м. Чернігів, 14000, код 02910114, в інтересах держави в особі: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код 00022674

до відповідача-1: Тупичівської сільської ради, вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15150, код 04415235

до відповідача-2: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тупичівське", вул. Чернігівська, 8, с. Тупичів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15150, код 03798702

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, вул. П`ятницька,11А, м. Чернігів, 14000, код 39764881

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну діялнку

представники сторін:

від прокуратури: Драшпуль Н.О., прокурор;

від позивача: Дрозд А.С., представник, згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від відповідача-1: Проценко С.Ж., представник згідно Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від відповідача-2: не прибув;

від третьої особи: не прибув;

В С Т А Н О В И В:

02.05.2024 до Господарського суду Чернігівської області надійшов позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до Тупичівської сільської ради та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Тупичівське про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025, шляхом:

-зобов`язання Тупичівської сільської ради повернути земельну ділянку площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

-визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025, укладеного 11.03.2024 між Тупичівською сільською радою та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Тупичівське;

-скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Тупичівське" права оренди земельної ділянки площею12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Тупичівською сільською радою на земельну ділянку площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-4092/14-18-сг від 05.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» на підставі акту приймання передачі від 05.06.2018 Тупичівській сільській раді передано у комунальну власність земельну ділянку площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025, з обмеженням - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини. 11.03.2024 між Тупичівською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» укладено договір оренди землі на спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Враховуючи, що спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може перебувати у комунальній власності, договір оренди землі від 11.03.2024 суперечить інтересам держави та порушує норми чинного законодавства щодо охорони культурної спадщини.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2024 (суддя Ноувен М.П.) відкрито провадження у справі № 927/421/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.06.2024, 14:00, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, учасникам справи встановлено строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив.

Ухвала суду від 07.05.2024 направлена прокурору, позивачу, відповідачу-1 та третій особі до їх електронних кабінетів, відповідачу-2 засобами поштового зв`язку.

14.05.2024 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшли пояснення від 14.05.2024, у яких третя особа зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Третя особа повідомила, що цільове призначення спірної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується всіма без виключення документами, цільове призначення землі історико - культурного призначення - ніякими документами не підтверджується; у комунальну власність передавалась земельна ділянка, а не пам`ятка і відсутні будь-які документи, які підтверджують передачу пам`ятки та реєстрацію її за будь - яким суб`єктом у Державному реєстрі речових прав; згідно технічної документації з інвентаризації не формувалась земельна ділянка історико - культурного призначення, а визначено обмеження у використанні «охоронна зона навколо пам`ятки археології» для земельної ділянки сільськогосподарського призначення; відсутні будь - які докази, документи про визначення меж в натурі на земельну ділянку історико - культурного призначення під пам`яткою археології, рішення суду не змінює цільове призначення земельної ділянки, вона як була так і залишиться сільськогосподарського призначення; стаття 54 Земельного кодексу України альтернативно дозволяє землям історико - культурного призначення перебувати у державній, комунальній та приватній власності (в т.ч. на момент виникнення спірних правовідносин). Просить суд поновити строк для подання пояснень (а.с. 8-17 т. 2).

21.05.2024 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов (в установлений судом строк), у якому відповідач-1 просить у позові відмовити. Відповідач-1 повідомив, що цільове призначення спірної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується всіма без виключення документами. Цільове призначення спірної земельної ділянки землі історико-культурного значення не підтверджено належними доказами. Згідно технічної документації з інвентаризації не формувалась земельна ділянка історико-культурного призначення, а визначено обмеження у використанні «охоронна зона навколо пам`ятки археології» для земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам`ятки місцевого та її зон охорони, науково-проектної документації з визначення режиму використання пам`яток місцевого значення немає (а.с. 27-31 т. 2).

21.05.2024 від відповідача-2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов (в установлений судом строк), у якому відповідач-2 просить у позові відмовити. У відзиві відповідач-2 повідомив про те, що позовна заява не містить жодних належних доказів у підтвердження того, що межі спірної земельної ділянки накладаються на межі поселення «Тупичів-2». Цільове призначення спірної земельної ділянки землі історико-культурного значення не підтверджено належними доказами. Спірна земельні ділянка як окрема земельна ділянка не сформована, її межі не встановлені, цільове призначення земельної ділянки не змінювалося. Відповідач-2 є добросовісним набувачем права оренди земельної ділянки. Також просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу (а.с. 41-49 т. 2).

24.05.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив на позов, у якій позивач повідомив про те, що неприведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки такий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт часткового розміщення на спірній земельній ділянці об`єкта культурної спадщини пам`ятки археології. Підставою для віднесення земель до категорії історико-культурного призначення є факт розташування на них пам`яток культурної спадщини, а не наявність документації із землеустрою. До даних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту Закону України «Про охорону культурної спадщини» (а.с. 66-74 т. 2).

27.05.2024 від Чернігівської окружної прокуратури через систему «Електронний суд» надійшла заява, яка розцінюється судом як відповідь на відзив у розумінні ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, у якій прокурор повідомив про те, що підставою для віднесення земель до категорії історико-культурного призначення є факт розташування на них пам`яток культурної спадщини, а не наявність документації із землеустрою. Вважає, що відсутність затвердженої науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони, а також невнесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення не дає підстав стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного призначення і на ній не розташована пам`ятка археології. Тупичівська сільська рада не уповноважена на розпорядження землями історико-культурного призначення, а їх передача в оренду є незаконною. Заперечив щодо заявлених відповідачем-2 судових витрат (а.с. 102-110 т. 2).

05.06.2024 суд у підготовчому засіданні закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 08.07.2024, про що сторін повідомлено ухвалою суду від 06.06.2024. Вказана ухвала направлена до їх електронних кабінетів.

08.07.2024 від відповідача-2 надійшли через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач-2 повідомив, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що межі спірної земельної ділянки накладаються частково на межі пам`ятки археології. В матеріалах справи відсутні докази, що спірна земельна ділянка на момент її передачі із державної у комунальну власність та укладення договору оренди знаходилася в межах території пам`ятки археології, і відповідно на спірну земельну ділянку поширювався правовий режим земель історико-культурного призначення (а.с. 132-136 т. 2).

08.07.2024 за результатами повторного автоматизованого розподілу справи відповідно до п.2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду справа передана на розгляд судді Демидовій М.О., про що сформований протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою суду від 09.07.2024 суддею Демидовою М.О. справу № 927/421/24 прийнято до свого провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.07.2024.

Ухвала суду від 09.07.2024 учасникам справи направлена до їх електронних кабінетів.

10.07.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, у яких позивач повідомив, що неприведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки такий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт часткового розміщення на спірній земельній ділянці об`єкта культурної спадщини пам`ятки археології. Спірний договір оренди суперечить актам цивільного законодавства, створює правову невизначеність щодо цільового призначення земельної ділянки, у зв`язку з чим наявні підстави для його визнання недійсним (а.с. 149-156 т. 2).

19.07.2024 Чернігівською окружною прокуратурою через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на пояснення відповідача-2, у яких прокурор повідомив, що підставою для віднесення земель до категорії історико-культурного призначення є факт розташування на них пам`яток культурної спадщини. Відсутність затвердженої науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони, а також невнесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці пам`ятки культурної спадщини та належність до земель історико-культурного призначення (а.с. 183-190 т. 2).

У підготовче засідання 23.07.2024 прибули прокурор, позивач, відповідач-1 та відповідач-2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 не прибула, належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи.

У підготовчому засіданні суд протокольно закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.08.2024, про що третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 повідомлено ухвалою суду від 23.07.2024. Вказана ухвала направлена третій особі до його електронного кабінету.

У судове засідання 27.08.2024 прибув прокурор, позивач та відповідач-1, відповідач-2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 не прибули, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 66 від 23.03.1992 (п.1 рішення, п. 80 додатку) взято під державну охорону, як нововиявлений, пам`ятник археології, поселення Тупичів-ІІ с. Тупичів, Тупичівська сільська рада (а.с.142-152 т. 2).

Пам`ятка археології паспортизована у 1992 році (охоронний № 3956-Чр). Відповідно до паспорту пам`ятки поселення «Тупичів-ІІ» датовано ХІІ-ХІІІ ст., розташована за 1 км. на схід від пос. «Тупичів-І», на східній околиці села Тупичів, Тупичівська сільська рада Чернігівської області. Територія поселення була заселена в давньоруський період (ХІІ-ХІІІ ст.) Відкрито пам`ятку археології розвідкою Пильник А.Г. у 1990 році (звіт зберігається в НА ІА АН України, знахідки - в фондах Чернігівського історичного музею). Поселення займає ділянку лівого берега безіменного струмка (права притока р. Крюкова, бас. р. Снов). Площа поселення біля 3 га, культурний шар потужністю до 0,4 м. Знайдена кругова кераміка давньоруського часу (ХІІ-ХІІІ ст.) (а.с. 43-44 т. 1).

На момент паспортизації пам`ятка перебувала на балансі колгоспу «ім. Фрунзе», с. Тупичів, під оранкою.

До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятки археології (а.с. 41 т. 1).

На пам`ятку археології поселення «Тупичів-ІІ» ІІІ-V ст. н.е. складено облікову картку, яка датована 10.07.1992, у якій продубльовано інформацію про місце розташування, час виявлення поселення, а також площу поселення (а.с. 40 т. 1).

Згідно з листом Чернігівського обласного історичного музею від 01.12.1992 №243 на адресу Чернігівського філіалу інституту Укрземпроект, яким виготовлено План роздержавлення земель КСП «ім. Фрунзе» на карту землекористування сільськогосподарського підприємства «ім. Фрунзе» нанесені пам`ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 30.11.1992 (а.с. 23).

На графічній частині (плану) проекту роздержавлення земель КСП «ім. Фрунзе» Куликівського району Чернігівської області територія археологічної пам`ятки по контуру позначена чорними лініями. Під № 3 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Тупичів-ІІ» (охоронний номер 3090-ЧР) (а.с. 73 т. 1).

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності у 2018 році Київською обласною філією Державного підприємства Центр державного земельного кадастру виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування територій Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 №899 (в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами внесеними згідно розпорядження КМУ № 555-р від 09.08.2017) (далі технічна документація із інвентаризації земель) (а.с. 85-121 т. 1).

У технічній документації містяться Пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки та Державному земельному кадастрі, в яких зазначено про те, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 у відповідності до додатку № 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2021, код 01.02 охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини ділянка № 9 (Тупичівська сільська рада), площа 12,1561 га (а.с. 100 т. 1).

Обмеження у використанні земельної ділянки №9 з кадастровим номером 7421488400:03:001:1025, площею 12,1561 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації (а.с. 124 т. ).

В акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 26.04.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну Ділянку № 9 (Тупичівська сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 12,1561 га (а.с. 125 т. 1).

Перелік земельних ділянок (земель) у розрізі за категоріями земель та угіддями містить земельну ділянку № 9 (Тупичівська сільська рада) площею 12,1561 га, із зазначенням категорії земель землі сільськогосподарського призначення, угіддя рілля (а. с. 116-117 т. 1).

Крім того, у перелік обмежень щодо використання земельних ділянок від 26.04.2018, включено Ділянку №9, яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 126 т. 1).

У технічній документації міститься викопіювання з плану землекористування Тупичівської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Тупичівської сільської ради Городнянського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі у комунальну власність Тупичівської ОТГ (ділянка № 9 площею 12,1559 га), погоджене начальником відділу у Городнянському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де зазначено місце розташування та орієнтовні межі цієї земельної ділянки, що підлягає інвентаризації (а.с. 103 т. 1).

Відділом у Городнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 04.05.2018 №8-25-0.259-597/105-18 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Куликівської селищної ОТГ, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 №899-р в редакції від 09.08.2017 №555-р, пунктом 7 якого передбачено необхідність проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації (а.с. 1345 т. 1).

04.05.2018 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру видано висновок державної експертизи землевпорядної документації №948-18, згідно з яким Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 року № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повернута на доопрацювання (а.с. 135 т. 1).

Пунктом 3 пункту 10 вказаного Висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано про необхідність на графічних матеріалах технічної документації нанести межі охоронних зон об`єктів культурної спадщини.

Згідно довідки Департаменту культури і туризму, національностей і релігій № 118-П від 14.05.2018 до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, на земельній ділянці №9, яка знаходиться на території Тупичівської сільської ОТГ (кадастровий номер 7421488400:03:000:1025), площею 12,1561 га, розташована частина пам`ятки археології місцевого значення поселення «Тупичів-2» ХІІ-ХІІІ ст., охоронний № 3956-Чр, взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 (а.с. 136-137 т. 1).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою за наступних умов - упродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку №9 укласти охоронний договір на пам`ятку археології поселення Тупичів-2, обов`язково погодити з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цієї ділянки у користування та інше.

Також у довідці повідомлено про те, що відповідно до ч.2, 5 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, п. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну та комунальну власність.

29.05.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області видано наказ №25-3822/14-18-сг «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі на території Тупичівської сільської ради Городнянського району Чернігівської області загальною площею 710,8100 га, до складу яких у тому числі ввійшла спірна земельна ділянка (а.с. 141 т. 1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.06.2018 № 25-4092/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» передано Тупичівській сільській раді Городнянського району Чернігівської області у комунальну власність Тупичівської сільської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1894,4850 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Тупичівської сільської об`єднаної територіальної громади Городянського району Чернігівської області згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок (а.с. 94).

На підставі акту приймання-передачі від 05.06.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 05.06.2018 № 25-4092/14-18-сг передало із державної власності, а Тупичівська сільська рада прийняла у комунальну власність Тупичівської сільської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком (а.с. 74 т. 1).

Відповідно до вказаного додатку під № 79 земельну ділянку з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025, площею 12,1561 га, яка розташована на території Тупичівської сільської ради, передано Тупичівській сільській раді, з обмеженням: охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 82 т. 1).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 11.09.2018 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га за Тупичівською сільською радою в інтересах територіальної громади (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1642806274214, номер відомостей про речове право - 27895141) (а.с. 52 т. 1).

11.03.2024 між Тупичівською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю передана в строкове платне користування земельна ділянка сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га, в тому числі рілля площею 12,1561 га, строком на 10 років (а. с. 58-63 т. 1).

Згідно із інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га зареєстровано 11.09.2018 за Тупичівською сільською радою в інтересах територіальної громади, право оренди земельної ділянки зареєстровано 11.03.2024 за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське», містяться відомості щодо обмеження у використанні земельної ділянки зони охорони памятки культурної спадщини (а.с. 51 т. 1).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 22.03.2024 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» на підставі договору оренди землі від 11.03.2024, дата закінчення дії договору 11.03.2024 з правом пролонгації (а.с. 53 т. 1).

Факт розміщення поселення «Тупичів-ІІ» на земельній ділянці з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га підтверджується також схематичним зображенням, складеним інженером-землевпорядником (кваліфікаційний сертифікат № 001323) Бойком Д.М., на виконання листа Чернігівської окружної прокуратури № 55-77-2740вих-24 від 26.03.2024.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що пам`ятка археології місцевого значення поселення Тупичів-ІІ, взята під державну охорону, розташоване в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га, що відноситься до земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної в комунальну або приватну власність.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з таких підстав.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з цим позовом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що поняття "інтереси держави" є оціночним, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. ст.1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

З огляду на приписи ч. 4 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

За доводами заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Оформлення права комунальної власності на земельну ділянку, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки воно зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології як невідтворного джерела інформації про зародження і розвиток цивілізації. У даному випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок неправомірного оформлення Тупичівською сільською радою прав на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Таким чином, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури у позові зазначив, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація (наразі Чернігівська обласна військова адміністрація), що є підставою для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.

Виходячи з приписів статті 23 Закону України Про прокуратуру, представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який визначає підстави для звернення прокурора до суду свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

При цьому поняття "компетентний орган" вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. При цьому підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, термін якого продовжено указами Президента України 18.03.2022 №133/2022, 18.04.2022 №259/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 №451/2023, від 08.11.2023 №734/2023, від 06.02.2024 № 49/2024, від 08.05.2024 № 271/2024.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Зокрема, згідно ч. 1 вказаної статті військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Частиною 3 даної статті регламентовано, що районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також передбачає повноваження у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 Про утворення військових адміністрацій для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, серед інших утворено Чернігівську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

З урахуванням наведеного, зазначену позовну заяву подано в інтересах Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.

Чернігівська окружна прокуратура листом №55-77-1798вих-24 від 27.02.2024 повідомила Чернігівську обласну державну адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології поселення Тупичів-ІІ та просив повідомити про вжиті заходи до усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення кадастровий номер 7421488400:03:000:1025 (а.с.35-36 т. 1).

Листом від 08.03.2024 № 01-01-32/4325-вих Чернігівська обласна військова адміністрація повідомила Чернігівську окружну прокуратуру, що відповідно до Закону України Про місцеві державні адміністрації облдержадміністрація не наділена повноваженнями здійснювати перевірку наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної власності до комунальної власності та встановлення відповідних фактів, а тому підстави для вжиття заходів, вказаних у листі прокуратури, відсутні (а.с.37 т. 1).

За доводами прокурора Чернігівська обласна військова адміністрація як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у спірних правовідносинах, не здійснює захист таких інтересів. Невжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, яким є Чернігівська обласна військова адміністрація, щодо усунення порушень вимог законодавства свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.

Заступник керівника окружної прокуратури направив Чернігівській обласній державній адміністрації Повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру від 30.04.2024 № 55-77-4072вих-24, у якому повідомив про підготовку позовної заяви про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою та скерування її до Господарського суду Чернігівської області (а.с.72 т 1).

Приймаючи до уваги те, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави, невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах, ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) та звернення до суду із вказаним позовом у цій справі.

За наведених обставин суд доходить висновку про те, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) у суді при зверненні із цим позовом.

Щодо порушення виключного права державної власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Земельного України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами ст. 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розроблення ДП Центр Державного земельного кадастру (Київська обласна філія) на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в 2018 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Тупичівської сільскої ОТГ Городнянського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 12,1561 га (якій в подальшому присвоєний кадастровий номер) наявне обмеження в використанні у виді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини (за кодом 01.02.).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА в довідці №118-П від 14.05.2018 звертав увагу, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Тупичівської сільської ради Городянського району Чернігівської області (ділянка № 9, площею 12,1561 га) розташована пам?ятка археології місцевого значення поселення Тупичів-2, ХІІ-ХІІІ ст. (охоронний номер 3956-Чр), взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, а тому погоджує зазначену технічну документацію за умов, зокрема, укладення охоронного договору на пам`ятку археології місцевого значення поселення «Тупичів-2» в продовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Департамент указував, що відповідно до частин 2, 5 статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, п. 2 статті 83 Земельного кодексу України та роз?яснень центрального органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини,пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

До акту від 05.06.2018 приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.06.2018 № 25-4092/14-18-сг, внесене застереження відносно земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 щодо обмеження в використанні земельної ділянки, а саме охоронної зони навколо об`єкту культурної спадщини площею 12,1561 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані в власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.

За приписами ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб`єктом права на землі державної власності, за ст. 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Виходячи зі змісту статей 53, 54 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказу) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) установлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовані положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, яким закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у ст. 1 Закону №1805-ІІІ, пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

За частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об`єкт культурної спадщини рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Судом установлено, що пам`ятка місцевого археології поселення «Тупичів-ІІ», ХІІ-ХІІІ ст., взята під державну охорону на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 66 від 23.03.1992; пам`ятку археології паспортизовано 10.07.1992 (охоронний номер 3956-Чр).

Спеціальною нормою, закріпленою в ст.17 Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ, передбачене виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, перебувають виключно в державній власності або вилучаються (викуповуються) в державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології поля давніх битв.

Отже, чинне законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності державну, а в випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Статтею 34 Закону України Про охорону культурної спадщини унормовано, що території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України).

За висновком суду до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту - Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

З огляду на викладене земельна ділянка за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності, належить до категорії земель історико-культурного призначення.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача-1 та відповідача-2 про відсутність доказів, які підтверджують віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення.

Вибуття земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.06.2018 № 25-4092/14-18-сг та на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність є протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.

Водночас відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам`ятки археології національного або місцевого значення та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці вказаної пам`ятки, що знаходиться під охороною держави; невизначення меж пам`ятки та їх відсутність у Державному земельному кадастрі не впливають на правовий режим спірної земельної як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, а тому доводи відповідача-1 та відповідача-2 в цій частині, викладені у відзивах на позов, спростовуються вищевикладеним та судом до уваги не приймаються.

Щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

За частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам.

Під способом захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорених) прав і вплив на правопорушника.

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, є відновлення становища, що існувало до порушення.

У спірних правовідносинах вимоги про скасування державної реєстрації прав власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки є спорідненими способами захисту, відповідають змісту оспорюваного права чи інтересу та спрямовані на досягнення єдиної мети відновлення порушеного права держави шляхом відновлення становища, яке існувало до формування земельної ділянки.

Формування земельної ділянки полягає в визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема в порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка, розташована в адміністративних межах Тупичівської сільської ради (увійшла до складу територіальної громади Тупичівської сільської ради Городянського району Чернігівської області) площею 12,1561 га є сформованою, їй присвоєний кадастровий номер 7421488400:03:000:1025.

Натомість дана земельна ділянка є землею історико-культурного призначення, на ній розташована пам`ятка археології поселення Тупичів-ІІ ХІІ-ХІІІ ст., взята на державний облік (охоронний № 3956-Чр).

З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України № 1805-ІІІ, які поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Відомості про зазначені обмеження в використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи в випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведена державна реєстрація прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені в зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені в зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявність у Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як вбачається з матеріалів справи, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Тупичівської сільської ради Городнянського району Чернігівської області, загальною площею 710,8100 га (в тому числі земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га) містить інформацію про охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини (ділянка № площею 12,1561 га).

Як вбачається з матеріалів справи, у Державному земельному кадастрі міститься інформація щодо земельної ділянки кадастровий номер 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид обмеження зона охорони пам`ятки культурної спадщини.

За наявності законодавчих обмежень щодо використання земельних ділянок історико-культурного призначення реєстрація спірної земельної ділянки з визначенням її площі та цільовим призначенням як землі сільськогосподарського призначення, порушує встановлений законом порядок використання земельної ділянки та порушує право держави на використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, а також принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей, закріплених статтею 3 Закону України Про державний земельний кадастр, на яких базується Державний земельний кадастр.

Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його в відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Водночас суд вважає за доцільне зазначити, що в чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права, виходячи з обставин, установлених у ході вирішення наявного спору.

Наявність державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду в справі № 924/504/20 від 31.01.2023).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як в теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права.

За статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Обов`язковість рішення суду, серед іншого закріплена в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України Про Державний земельний кадастр та Порядком ведення Державного земельного кадастру (затвердженим постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, далі Порядок № 1051).

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію в разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та одночасним припиненням речового права територіальної громади в особі Тупичівської сільської ради та права оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тупичівське», зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки усуне стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірної ділянки.

За наведених обставин, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025, а також скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 за Тупичівською сільською радою в інтересах територіальної громади та державної реєстрації права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» є ефективними способами захисту, обраним прокурором у спірних правовідносинах, а тому суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку забезпечують відновлення прав держави на земельну ділянку за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 площею 12,1561 га.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку суд зазначає таке.

Визнання недійсним правочину є одним із способів захисту порушених прав, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1 - 5 цієї статті).

Нормами ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України (чинного на момент укладення спірного договору оренди) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Суб`єктом права власності на землі державної власності за статтею 80 ЗК України є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Згідно з ч. 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Судом установлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 загальною площею 12,1561 га передана в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» на підставі укладеного між Тупичівською сільською радою (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» (орендар) договору оренди землі від 11.03.2024, у зв?язку з чим 22.03.2024 державним реєстратором Городнянської міської ради зареєстроване право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 загальною площею 12,1561 га за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» строком на 10 років до 11.03.034 (номер відомостей про інше речове право 54284687).

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 загальною площею 12,1561 га, на якій розташоване поселення Тупичів-ІІ, і яка є земельною ділянкою історико-культурного призначення, вибула з державної власності в оренду поза волею власника Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (розпорядника земель історико-культурного призначення, розташованих в межах Чернігівської області), а відтак договір оренди землі від 11.03.2024, між Тупичівською сільською радою (відповідач-1) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» (відповідач-2) підлягає визнанню судом недійсним.

За таких обставин доводи відповідача-2 про те, що ним правомірно та в законний спосіб набуте право користування спірною земельною ділянкою є безпідставними, спростовуються наведеними обставинами.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання в право.

Втручання держави в право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання в право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності в формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема в рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави в право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування в зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Виходячи з предмету заявлених позовних вимог виникає необхідність з?ясування виправданого ймовірного втручання держави в приватне речове право на користування спірною земельною ділянкою відповідачем 2, з урахуванням критеріїв сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном та гарантій, визначених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У спірних правовідносинах позов прокурора направлений на захист інтересів держави щодо використання земельної ділянки з особливим статусом як такої, що належить до земель історико-культурного призначення.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки в власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби в відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання в приватну власність. Повернення в власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за її використанням, виходячи із загально-державних інтересів цільового призначення та особливого статусу даної землі.

За таких обставин, суспільний та публічний інтерес буде превалювати над приватним правом відповідача-2 щодо користування спірною земельною ділянкою з метою ведення ним товарного сільськогосподарського виробництва, яка як встановлено судом, належить до земель історико-культурного призначення. Суд також зауважує на відсутності охоронного договору з користувачем земельної ділянки на пам`ятку археології місцевого значення.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в речове право відповідача-2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, а також порушення критерію пропорційності та справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами відповідача-2.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За статтями 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Водночас перебування в комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як земель державної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виходячи з приписів статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням землі за цільовим призначенням виходячи із особливого статусу землі історико-культурного призначення, спрямовану на задоволення соціальної потреби в відновленні законності та становища, яке існувало до порушення такого права.

Враховуючи вищевикладене, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 загальною площею 12,1561 га підлягає поверненню державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.

Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з припиненням речових прав на неї та припинення існування такого об`єкту цивільних прав створить передумови для позивача для формування нового об`єкту цивільних прав земельної ділянки в межах території пам`ятки археології.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, судовий збір у сумі 15140,00 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів у рівних частинах по 7570,00 грн. з кожного.

Керуючись статтями 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Тупичівську сільську раду (код 04415235) повернути земельну ділянку площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025 державі в особі Чернігівської обласної (військової) державної адміністрації (код 00022674).

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025, укладений 11.03.2024 між Тупичівською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Тупичівське.

4. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Тупичівське" (код 03798702) право оренди земельної ділянки площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025.

5. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Тупичівською сільською радою (код 04415235) на земельну ділянку площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025.

6. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 12,1561 га з кадастровим номером 7421488400:03:000:1025.

7. Стягнути з Тупичівської сільської ради (вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15150, код 04415235) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код 02910114) 7570,00 грн витрат зі сплати судового збору.

8. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тупичівське» (вул. Чернігівська, 8, с. Тупичів, Чернігівський р-н, Чернігівська область, 15150, код 03798702) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код 02910114) 7570,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 27.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2024.

СуддяМ.О. Демидова