Рішення

від 26.08.2024 по справі 320/46693/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2024 року №320/46693/23

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЛАР» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 17, оф. 203, код ЄДРПОУ 40670598)доДержавної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845)провизнання протиправною та скасування постановивстановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЙЛАР» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.07.2023 №013738 про застосування адміністративно-господарського штрафу..

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки від 04.07.2023 №013738 до позивача застосовано штраф у сумі розміром 17000грн за порушення ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вказує, що постанова відповідача є неправомірною та необґрунтованою і підлягає скасуванню, оскільки під час її прийняття орган контролю не врахував вимоги пункту 1.4 Положення №340 та залишив поза увагою те, що особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку не поширюються на випадки перевезення пасажирів та/чи вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування зазначав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки посадовими особами при перевірці транспортного засобу державний номер знак НОМЕР_1 , встановлено, що позивачем здійснювалося перевезення вантажу на транспортному засобі, яким керував водій, за відсутності особистої картки водія до цифрового тахографа.

Також вказує, що Державна служба України з безпеки на транспорті не входить до складу єдиної державної системи цивільного захисту та не забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області 10.05.2023 відповідно до направлення від 04.05.2023 №012948 на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів, проведено перевірку транспортного засобу щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, марки RENAULT державний номер знак НОМЕР_1 , який належить позивачу.

За результатами проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 10.05.2023 №АР030345 (далі - акт перевірки), у якому зафіксовано, що при перевірці транспортного засобу марки RENAULT державний номер знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 07.07.2018, встановлено порушення вимог чинного законодавства: під час надання послуг з перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія особистою картою водія у цифровому тахографі, чим порушено вимоги ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз.3 ч.1 перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст.48 цього закону, а саме: у водія відсутня особиста картка водія до цифрового тахографа.

Вказані документи були передані Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті для вирішення питання щодо притягнення перевізника до адміністративно-господарської відповідальності.

15.06.2023 повідомленням від 12.06.2023 №42823/29-24, яке було направлено перевізнику рекомендованим листом із штрих-кодовим ідентифікатором № 0308304821536, було викликано його для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 04.07.2023.

Враховуючи те, що відповідно до акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 10.05.2023 №030345 ТОВ «СТАЙЛАР» виконувало перевезення і на момент перевірки була відсутня картка водія до цифрового тахографа, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу 3 частини 1 статтями 60 Закону №2344-111 у розмірі 17 000,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, передбачена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до ст.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон України №2344-ІІІ).

Згідно зі статтею 5 Закону України №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України (ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Відповідно до ч.8 ст.53 Закону України "Про автомобільний транспорт" водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п.12 Порядку №1567 рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Пунктом 13 Порядку №1567 визначено, що графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Відповідно до вимог п. 14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

В пункті 15 Порядку №1567 визначено, що під час рейдової перевірки перевіряються, зокрема наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 18 Закону №2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Отже, в розумінні зазначеної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів, а також від виду перевезення внутрішнього чи міжнародного.

24.06.2010 року Міністерство транспорту та зв`язку України наказом № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт».

Ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, а її норми поширюються на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 визначені у ній терміни вживаються у такому значенні:

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР;

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з п. 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема:

- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Так, відповідно до зазначених правових приписів Інструкції №385 законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

Наведені норми зобов`язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати однин з передбачених Інструкцією №385 документів: або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до товарно-транспортної накладної від 10.05.2023, ТОВ «Стайлар» (перевізник) здійснював перевезення вантажу (дрова) на транспортному засобі марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 та який обладнано цифровим тахографом. Однак в момент перевірки у водія відсутня особиста картка водія до цифрового тахографа. Отже, як встановлено відповідачем та з чим погоджується суд, у водія ОСОБА_1 на момент перевірки була відсутня особиста картка водія, використання якої є обов`язковим кожного дня протягом якого водій керував транспортним засобом, у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Окрім того суд зауважує, що відповідно до змісту акту перевірки, водій ОСОБА_1 ознайомився зі змістом акту перевірки, та у розділі «Пояснення водія про причини порушень» також вказав під особистий підпис про відсутність картки водія та наголосив на тому, що «не встигли зробити карту водія».

Враховуючи зазначене, а також відсутність на момент перевірки особистої картки водія, суд погоджується з доводами відповідача щодо порушення позивачем вимог законодавства, а саме надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Щодо доводів позивача про неврахування відповідачем п.1.4 Положення, як на відсутність підстав для застосування штрафної санкції, суд зазначає наступне.

У пункті 1.4 Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюються на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, у тому числі під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

В контексті спірних правовідносин, судом першої інстанції правильно враховано, що за визначеннями, наведеними у частині 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності;

аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб`єкта господарювання загрозу життю або здоров`ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище;

стихійне лихо - природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків.

У статті 5 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об`єктовий.

Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин, Кабінетом Міністрів України, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, прийнято постанову від 25.03.2020 року №338-р, якою з урахуванням подальших змін, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Одночасно, слід враховувати, що згідно з представленими на момент перевірки матеріалами, серед іншого, товарно-транспортної накладної позивачем здійснено перевезення вантажу Пшениця 3 класу, врожаю 2022 року. За цими матеріалами, і як не спростовано позивачем під час перевірки та розгляду справи в суді, організація позивачем автомобільного перевезення здійснена в межах господарської діяльності, не була пов`язана із забезпеченням ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій тощо.

Отже, обставини, передбачені пунктом 1.4 Положення №340 та які свідчать про звільнення позивача від відповідальності згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», не підтверджуються.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, оцінивши докази, долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.07.2023 №013738 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача, є правомірною, а тому підстави для її скасування відсутні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЛАР» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 17, оф. 203, код ЄДРПОУ 40670598) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Білоноженко М.А.