20/306/07
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.09.07 Справа № 20/306/07
Суддя Гандюкова Л.П.
м.Запоріжжя
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромснаб”, м.Запоріжжя
до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Запорізької філії Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м.Запоріжжя
про визнання договору оренди таким, що припинив свою дію та стягнення суми
393638,19 грн. збитків
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача – Білан В.Л. (довіреність б/н від 31.05.2007р.);
Кондрат В.М. (генеральний директор);
Від відповідача –Штим О.М. (довіреність №1 від 22.03.2007р.);
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Заявлений позов про визнання договору оренди №27 від 01.05.2001р., укладеного між ЗАТ Автопромснаб” та АКБ “Мрія” в особі Запорізької філії АКБ “Мрія” таким, що припинив свою дію та стягнення з відповідача збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущена вигода) в розмірі 393638,19 грн.
Ухвалою господарського суду від 09.07.2007р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/306/07, судове засідання призначено на 08.08.2007р. Ухвалою суду від 08.08.2007р. на підставі ст.25 ГПК України здійснено заміну позивача ЗАТ “Автопромснаб” на його правонаступника ТОВ “Автопромснаб”; заміну відповідача Акціонерний комерційний банк “Мрія” в особі Запорізької філії його правонаступником –Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк в особі Запорізької філії Відкритого акціонерного товариства ВТВ Банк, цією з ухвалою на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 03.09.2007р. Ухвалою голови господарського суду Запорізької області від 03.09.2007р. на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору у справі №20/306/07 продовжений на один місяць –до 04.10.2007р. Ухвалою суду від 03.09.2007р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.09.2007р.
12.09.2007р. справу розглянуто, за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, просить на підставі ст.ст.11,15,16,22,632,638,651,653, п.9 та п.10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визнати договір оренди №27 від 01.05.2001р. таким, що припинив свою дію та стягнути з відповідача суму 393638,19 грн. збитків. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним. 01.05.2001р. між ЗАТ “Автопромснаб” та відповідачем було укладено договір оренди офісних приміщень №27 та додаткову угоду №1 від 01.05.2001р., відповідно до п.2 якої, “З 10.08.2005р. вартість орендної плати буде змінена додатковою угодою, при не підписанні якої, згідно зі ст. 153 ЦК України, договір буде вважатися неукладеним на новий строк”. Відповідачем було порушено пункт 2 додаткової угоди №1, в строк до 10.08.2005р. додаткова угода зі зміненою вартістю орендної плати укладена не була. Неукладання відповідачем 10.08.2005р. додатової угоди зі зміненою орендною платою призвело до істотного порушення умов договору оренди, внаслідок чого позивачу була завдана значна шкода (з 2005 року значно зросла орендна плата за анологічні приміщення), що значною мірою позбавляє позивача доходу, на який він розраховував при укладенні договору оренди. Орендовані відповідачем офісні приміщення розташованні в престижному районі м.Запоріжжя поряд з найбільшим ринком міста. Орендна плата в цьому районі складає близько 20 у.о., тобто приблизно 100,00 грн. Позивачем була запропонована відповідачу вартість оренди в розмірі 96,00 грн. за м2, що не виходить за межі сталої орендної плати. У зв'язку з порушенням відповідачем п.2 додаткової угоди №1 від 01.05.2001р., позивач втратив доход (упущена вигода) в розмірі 393 638,19 грн.
Відповідач надав відзив, в якому просить у позовних вимогах відмовити повністю, мотивуючи наступним. Договір оренди офісних приміщень №27 від 01.05.2001р. відповідає всім вимогам законодавства і діє на протязі шести років. При цьому пунктом 1 додаткової угоди №1 сторони встановили строк дії договору оренди до 10.08.2031 р. Договором оренди №27 не передбачено право сторін змінювати умови договору в односторонньому порядку. Посилання позивача на п.2 додаткової угоди №1 від 01.05.2001р.: “З 10.08.2005р. вартість орендної плати буде змінена додатковою угодою, при не підписанні якої, згідно зі ст. 153 ЦК України, договір не буде вважатися не укладеним на новий строк” суперечить законодавству, оскільки ні ЦК України ні ГК України не містять такої норми, яка б передбачала, що при неукладенні додаткової угоди до діючого договору оренди про зміну розміру орендної плати, цей договір вважається не укладеним на новий строк. Стосовно ж договору оренди №27 від 01.05.2001р. взагалі виникає питання, про який новий строк йде мова, оскільки сторони узгодили строк дії договору до 10.08.2031р. Також позивач вказує, що не укладена додаткова угода до договору зі зміненою вартістю орендної плати в строк до 10.08.2005р., не дивлячись на неодноразові направлення позивачем на адресу відповідача проекту даної додаткової угоди. Дане твердження не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідач не отримував ніяких пропозицій щодо внесення змін до діючого договору. В подальшому, протягом дії договору ні одна із сторін не виявляла волі до зміни умов діючого договору оренди №27 від 01.05.2001р., позивач надає орендарю рахунки на обумовлену договором оренди суму та акти виконаних робіт, а орендар (відповідач) сплачує ці рахунки та підписує акти виконаних робіт.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з довідкою №7128 від 20.08.2007р. Орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” за ЗАТ “Автопромснаб” зареєстровано право власності на 29/250 частини нежитлової будівлі літ.А-3 за адресою: вул.Горького, 27 /29 у м.Запоріжжя.
01.05.2001р. між Закритим акціонерним товариством “Автопромснаб”, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “Автопромснаб” (орендодавець, далі-позивач) та АКБ “Мрія” в особі Запорізької філії АКБ “Мрія”, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк в особі Запорізької філії ВАТ ВТБ Банк (орендар, далі- відповідач) був укладений договір оренди №27, за яким позивач передав, а відповідач прийняв у строкове володіння та користування приміщення: офісні приміщення, розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул. Горького,27/29, загальною площею 299,4 кв.м. (п.п.1.1-1.3)
Відповідно до розділу 5 договору орендна плата складає 25,08 грн. за 1 м2 плюс ПДВ –5,01 грн., що складає загальний розмір плати 9008,15 грн. Ціна і загальна вартість індексується щомісячно з урахуванням рівня інфляції. Орендна плата сплачується орендодавцю не пізніше 01 числа поточного місяця.
Згідно з п.4.1-4.3 договору строк оренди з моменту прийняття об'єкту по акту приймання-передачі до 10.08.2005р. Якщо одна із сторін в строк 30 днів до закінчення договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на строк за згодою. Строк оренди може бути зменшений лише за згодою сторін.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що він розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за виключенням тих випадків, коли одна із сторін порушує умови договору і свої зобов'язання.
Факт передачі майна в оренду підтверджується актом прийому-передачі.
01.05.2001р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 10.08.2031р.(п.1). Згідно з п.2 додаткової угоди з 10.08.2005р. вартість орендної плати буде змінена додатковою угодою, при неукладенні якої відповідно до ст.153 ЦК України договір буде вважатися не укладеним на новий строк.
Відповідно до п.3 інші умови договору №27 від 01.05.2001р. є незмінними і сторони підтверджують по них взаємні зобов'язання протягом 5 років.
Листом вих.№6 від 22.02.2007р. позивач направив відповідачу проект додаткової угоди, згідно з якого, зокрема, зазначено, що відповідно до п.2 додаткової угоди №1 строк договору оренди №9 від 01.05.2001р. сплинув 10.08.2005р.
Додаткова угода відповідачем не підписана, про що він повідомив листом №01-323 від 28.03.2007р.
Як свідчать матеріали справи, протягом 2005,2006 років та минулий період 2007р. між сторонами підписувалися щомісячно акти здачі-приймання робіт (надання послуг) –оренда нежилого приміщення, відповідно до платіжних доручень відповідач перераховував позивачу орендну плату в передбаченому договором оренди розмірі, яка позивачем не поверталась.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Позивач просить визнати договір оренди №27 від 01.05.2001р. таким, що припинив свою дію.
Згідно з ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні положення встановлені ст.20 ГК України.
Приписами ст.ст. 12,13,14 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право підприємств та організацій звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Із змісту ст.12 ГПК України слідує, що господарський суд розглядає спори.
Наведені позивачем обґрунтування позову про визнання договору оренди №27 від 01.05.2001р. таким, що припинив свою дію, з посиланням на норми права та письмові докази (листи, проекти додаткової угоди та інш.) не можуть бути підставою для задоволення позову у зв'язку з наступним.
Заявлені позивачем вимоги є за своєю суттю вимогами про встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог у разі виникнення спору між сторонами і не може самостійно розглядатися в окремій справі.
Вимога про визнання факту, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачена.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав в частині визнання договору таким, що припинив свою дію, не відповідає способам, встановленим чинним законодавством. Зазначені позивачем норми права, письмові документи можуть бути доказами при вирішенні між сторонами спору, та не спростовують висновки суду, наведені вище.
На підставі викладеного, позовні вимоги по даному предмету задоволенню не підлягають.
Предметом позову є також вимоги про стягнення суми 393 638,19 грн. збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущена вигода).
Згідно з ст.22 ЦК України, на яку посилається позивач і яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Порядок відшкодування збитків встановлений також главою 25 Господарського кодексу України. Так, відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічні приписи встановлені ст. 623 ЦК України.
Із змісту цих норм, а також ст.ст.610,611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначний законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом –правовідношення по зобов'язаннях; об'єктивною стороною –наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника –відсутність вини (ст.ст.614,623 ЦК України).
Згідно з ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, а також те, що він повинен нести відповідальність за порушення цих зобов'язань у вигляді збитків. Не доведено позивачем і наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача і збитками, розмір заявленої до стягнення суми збитків у вигляді неодержаних доходів.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст.509 ЦК України, яка встановлює поняття зобов'язання та підстави його виникнення, зобов'язанням є право- відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Позивач не доказав, які зобов'язання порушені відповідачем, на підставі чого вони виникли, тобто не доказав факт порушення зобов'язання, оскільки із пункту 2 додаткової угоди №1 від 01.05.2001р., який позивач вважає порушеним відповідачем, не встановлено обов'язок відповідача.
Стаття 22 ЦК України визначає упущену вигоду, як дохід, який суб'єкт підприємницької діяльності міг би реально одержати, але не одержав внаслідок обставин, які від нього не залежать. Виходячи з цього, розмір доходу повинен доводитися доказами, які містять точні та реальні відомості про можливість отримання позивачем доходу від передачі майна в оренду у період з серпня 2005р. по травень 2007р. у розмірі 393 638,19 грн. Позивач у позові зазначає, що не одержав доходи, на який він розраховував при укладанні договору оренди, оскільки неукладання відповідачем 10.08.2005р. додаткової угоди зі зміненою орендною платою призвело до істотного порушення умов договору.
При здійснені розрахунку неотриманих доходів (упущеної вигоди) позивач виходив із витягу із Інтернет, проведеного ним аналізу середньої вартості оренди 1 кв.м. в престижному районі м.Запоріжжя поряд з найбільшим ринком міста (сума еквівалентна близько 20 у.о. на місяць, тобто приблизно 100грн.), та пропонував відповідачу вартість оренди в розмірі 96 грн..
Між тим, відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін.
Згідно з ст.ст.1, 5 Закону України “Про підприємництво” ( в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Підприємництво здійснюється на основі таких принципів, зокрема, самостійного формування програми діяльності та вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства. Аналогічні положення встановлені на цей час ст.ст.42,44 Господарського кодексу України.
Орендна плата та строк договору оренди встановлюється за домовленістю сторін. З урахуванням строку договору, інфляційних процесів у державі позивач мав право передбачити в договорі оренди під час його укладення, враховуючи ризик діяльності, конкретні розміри орендної плати у конкретний період. Таким чином, наданий у підтвердження розрахунку аналіз оренди в районі вул.Анголенко не може бути належним доказом неотриманих доходів. Розрахунок збитків ґрунтується на припущеннях позивача, а не на реальних та точних даних, які б безспірно підтверджували можливість отримання такого ж прибутку саме в зазначений період.
Крім того, згідно з ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Доказів прийняття таких заходів позивач суду не надав.
Причинний зв'язок у даному випадку позивачем також не доведений, оскільки ним не доведено, що заявлена до стягнення сума неотриманих доходів є саме безпосереднім наслідком дій відповідача.
Як слідує із матеріалів справи, правовідносини сторін після 10.08.2005р. не були припинені у встановленому законом порядку (ст. 291 ГК України), а тривають і на цей час на умовах, встановлених у договорі оренди №27 від 01.05.2001р., про що свідчать акти приймання-здачі робіт, платіжні доручення щодо сплати орендної плати на умовах, встановлених в договорі, яка прийнята позивачем, а також направлення позивачем проекту додаткової угоди до договору 22.02.2007р., тобто після 10.08.2005р. Непідписання відповідачем додаткової угоди щодо внесення змін в частині зміни орендної плати не може бути визнано істотним порушенням договору.
Відповідно до ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Позивач не був позбавлений права звернутися до суду при наявності підстав з позовною заявою про внесення змін до договору чи його розірвання.
На наведених вище підставах суд вважає, що інші, визначені в позовній заяві норми права, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для задоволення позову щодо стягнення збитків (неодержаних доходів), не спростовують висновків суду.
Таким чином, суд вважає, що позивачем на підставах, вказаних вище, не доведено обставини, на які він посилається як на обґрунтування своїх вимог, склад правопорушення, у позові відмовляється повністю.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача. Враховуючи, що платіжним дорученням №247 від 22.06.2007р. позивачем зайво сплачено державне мито у розмірі 17 грн. з вимоги немайнового характеру, позивачу необхідно видати довідку на повернення із державного бюджету цієї суми.
Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Видати Товариству з обмеженою відповідальністю “Автопромснаб” (69006, м.Запоріжжя, вул. Північне шосе, 3, код ЄДРПОУ 20491201) довідку на повернення із Державного бюджету України зайво сплаченого державного мита у розмірі 17 грн.
Суддя Л.П.Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення оформлено і підписано у повному обсязі 03.12.2007р.
Суд | Господарський суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2007 |
Оприлюднено | 21.12.2007 |
Номер документу | 1212256 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Запорізької області
Гандюкова Л.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні