Постанова

від 27.08.2024 по справі 120/4864/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4864/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

27 серпня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення позивачці допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі у вересні 2023 року та зобов`язання відповідача призначити позивачці таку допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка вперше перемістилась з м.Гірське Луганської області до м.Львова, де її було взято на облік як внутрішньо переміщену особу. З квітня 2022 до вересня 2023 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в м.Львові та отримувала допомогу на проживання у розмірі 2000 грн на місяць. Після переїзду до с.Берізки-Бершадські Гайсинського району Вінницької області з 08.09.2023 позивачку було взято на облік як внутрішньо переміщену особу в Управлінні, однак у призначенні допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі відмовлено. Причиною для відмови слугувало те, що позивачка у період з 11.06.2023 перебувала за кордоном понад 30 календарних днів підряд та станом на 01.08.2023 не повернулась до України. У свою чергу, позивачка не заперечує того факту, що з 11.06.2023 по 14.08.2023 вона дійсно знаходилась за кордоном, але вважає, що відповідач протиправно не призначив їй допомогу на проживання у вересні 2023 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, через військову агресію російської федерації позивач ОСОБА_1 перемістилась з Луганської області до м.Львова, де її було взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою від 11.04.2022 №1309-5001313225 та здійснювалась виплата допомоги на проживання.

Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07.03.2024 позивачка з 11.06.2023 по 14.08.2023 знаходилась за кордоном.

Після переїзду до с.Берізки-Бершадські Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_1 взято на облік в Управління, як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою від 08.09.2023 № 511-7001882056.

08.09.2023 позивачка звернулась до відповідача з заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Листом від 16.11.2023 за № 961 Управління соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області повідомило, що оскільки позивачка з 11.06.2023 перебувала за кордоном понад 30 календарних днів підряд та не повернулась в Україну станом на 01.08.2023, то правових підстав для призначення їй допомоги немає.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу положень Постанови № 709, а саме пунктів 1 та 3 цієї постанови вбачається, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, починаючи з 01.08.2023 не продовжується за одночасного існування двох умов: це перебування внутрішньо переміщеної особи за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та неповернення в Україну станом на 01.08.2023. При цьому, такі нормативно-правові акти у встановленому законом порядку нечинними не визнавалися та не скасовувалися, тобто є чинними та підлягають застосуванню, тоді як твердження позивачки про їх невідповідність Основному Закону України є необґрунтованими та мають загальний характер.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон № 1706).

Відповідно до статті 2 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Частинами першою, третьою статті 4 Закону № 1706 визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Згідно з пунктом 2 частини 8 статті 11 Закону № 1706 місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в порядку, встановленому статтею 4 цього Закону.

20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі Порядок № 332).

Пунктом 1 Порядку № 332 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі допомога).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 332 (в редакції, що діяла на момент первинного звернення позивачки за допомогою) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м.Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Згідно з пунктом 3 Порядку № 332 (в редакції, що діяла на момент первинного звернення позивачки за допомогою) допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей 3000 гривень; для інших осіб 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.

15.07.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" від 11.07.2023 № 709 (далі Постанова № 709, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою Порядок № 332 викладено в новій редакції.

Крім того, пунктом 1 Постанови № 709 установлено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418), продовжується автоматично на один шестимісячний період.

Також вказаним пунктом Постанови № 709 установлено, що виплата допомоги не продовжується особам, які, зокрема, перебувають за кордоном більш як 30 календарних днів підряд (до 30-денного періоду перебування за кордоном не включаються дні службового відрядження, оздоровлення дітей, стажування, лікування, реабілітації, що підтверджується відповідними документами, зокрема за запрошенням приймаючої сторони, а також дні перебування за кордоном з таких причин, як смерть членів сім`ї особи та її родичів, догляд за хворою дитиною віком до 18 років, перебування у закладах охорони здоров`я, судових та правоохоронних органах, у зв`язку з якими особа не за власним бажанням не могла повернутися з-за кордону та може підтвердити такі обставини документально).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 709 рішення про продовження виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 цієї постанови, приймається на підставі інформації Міністерства фінансів за результатами проведеної верифікації даних щодо одержувачів допомоги, інформацію про яких надано Міністерством соціальної політики з урахуванням даних, що обробляються стосовно них на інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418), з урахуванням змін, затверджених цією постановою.

Перевірку перебування внутрішньо переміщених осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, протягом 30 календарних днів підряд за кордоном Міністерство фінансів проводить станом на 15 липня 2023 р.

Внутрішньо переміщеним особам, які за результатами перевірки станом на 15 липня 2023 р. перебували за кордоном понад 30 календарних днів підряд та не повернулися в Україну станом на 1 серпня 2023 р., виплата допомоги не продовжується.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 332 (тут і надалі в редакції Постанови № 709 чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат".

Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку.

За результатами верифікації Мінфіну інформації щодо осіб Мінфіном передаються рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем Мінсоцполітики.

Пунктом 23 Порядку № 332 визначено, що для підтвердження актуальності права уповноваженої особи та отримувачів на продовження отримання допомоги Мінсоцполітики щомісяця забезпечує передачу Мінфіну засобами електронної інформаційної взаємодії інформації отримувачів для проведення поточної верифікації відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат".

За результатами проведеної верифікації отримувачів Мінфіном передаються рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем Мінсоцполітики із використанням функціоналу Єдиної системи.

Відповідно до пункту 24 Порядку № 332 у разі успішного проходження верифікації інформації отримувачів допомога продовжується автоматично із використанням функціоналу Єдиної системи.

У разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7 і 8 цього Порядку, які порушено. За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні/продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв`язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.

У разі надання Мінфіном за результатами верифікації рекомендацій щодо уточнення окремих даних для визначення права внутрішньо переміщеної особи на призначення/продовження виплати допомоги відповідні рекомендації засобами Єдиної системи передаються органу соціального захисту населення, який призначив допомогу. Орган соціального захисту населення опрацьовує рекомендації, надані за результатами верифікації засобами електронних систем Мінсоцполітики, та у разі виявлення відповідності отримувачів будь-якому з критеріїв, визначених пунктами 7 і 8 цього Порядку, припиняє виплату з місяця, що настає за місяцем виникнення обставин, що впливають на право отримання допомоги.

Повідомлення про прийняте рішення та порядок його оскарження надсилаються за технічної можливості із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи засобами мобільного зв`язку або органом соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу припинено виплату допомогу на проживання внутрішньо переміщеній особі з 01.08.2023 на підставі положень Постанови № 709, а саме у зв`язку з тим, що позивач перебувала за кордоном більше як 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та не повернулась в Україну станом на 01.08.2023.

Згідно з інформацією, що міститься в листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07.03.2024, позивачка ОСОБА_1 з 11.06.2023 по 14.08.2023 знаходилась за кордоном.

Крім того, факт перебування за кордоном з 11.06.2023 по 14.08.2023 не заперечується і самою позивачем, що, у свою чергу, становить більше як 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023.

Проте апелянт наполягає на тому, що припинення допомоги на проживання внаслідок перебування за кордоном України понад 30 календарних днів підряд було встановлено на підставі змін до Порядку № 332, внесених Постановою КМУ № 709 від 11.07.2023, які набрали чинності з 15.07.2023. Тому, на думку позивачки, до строку її перебування за кордоном може зараховуватися лише період з 15.07.2023 по 14.08.2023 включно.

З даного приводу колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" (переживаюча дія).

Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності.

Водночас під час розгляду спірних правовідносин судом не встановлено ретроспективної дії нормативно-правових актів, що регулюють дані спірні правовідносини, зокрема Постанови № 709.

Вказаною постановою лише частково змінено правове регулювання відносин щодо надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які виникли до набрання нею чинності і продовжують існувати на час набрання чинності постановою. При цьому такі зміни застосовуються виключно з моменту набрання чинності постановою, тобто з 15.07.2023.

Слід також врахувати, що спірні у цій справі правовідносини виникли саме з 01.08.2023 з моменту припинення виплати позивачці спірної допомоги на проживання, тобто під час дії Постанови № 709.

Крім того, з аналізу положень Постанови № 709, а саме пунктів 1 та 3 цієї постанови вбачається, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, починаючи з 01.08.2023 не продовжується за одночасного існування двох умов: це перебування внутрішньо переміщеної особи за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та неповернення в Україну станом на 01.08.2023.

Тобто, навіть у випадку перебування внутрішньо переміщеної особи за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023, але її повернення в Україну до 01.08.2023, виплата допомоги на проживання такій особі автоматично продовжувалася з 01.08.2023.

Відтак фактично Урядом було надано час внутрішньо переміщеним особам, які перебували за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та отримували допомогу на проживання, повернутись в Україну у період з 15.07.2023 (дня набрання чинності Постановою № 709) до 01.08.2023 задля продовження виплати їм допомоги на проживання.

Проте позивач до 01.08.2023 року в Україну не повернулась та при цьому відсутні докази того, що вона не за власним бажанням не могла повернутись з-за кордону. Отже, правових підстав для продовження виплати їй допомоги на проживання з зазначеної дати у відповідача не було.

Натомість позивач вказує на те, що згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відтак, суд не повинен застосовувати той закон, що суперечить Конституції України, а повинен засовувати норми Конституції України , як норми прямої дії.

В цій частині колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що єдиними нормативно-правовими актами, якими регулюються питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, зокрема, щодо порядку надання такої допомоги, є Порядок № 332 та Постанова № 709.

Жодними іншими нормативно-правовими-актами, у тому числі Конституцією та/або законами України, які мають вищу юридичну силу по відношенню до актів Кабінету Міністрів України, вказані питання не регулюються, а тому, відповідно, у суду відсутні підстави для аналізу положень вищезазначених нормативно-правових актів в частині регулювання питань виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на їх відповідність іншим нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу.

При цьому, вказані нормативно-правові акти у встановленому законом порядку нечинними не визнавалися та не скасовувалися, тобто є чинними та підлягають застосуванню, тоді як твердження позивачки про їх невідповідність Основному Закону України є необґрунтованими та мають загальний характер.

За таких обставин судом апеляційної інстанції також не встановлено ознак протиправності в оскаржуваних діях відповідача щодо відмови у призначенні позивачці допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Водночас варто зауважити, що суд розглядає адміністративну справу виключно за поданою позовною заявою в межах заявлених позивачкою позовних вимог з урахуванням принципу диспозитивності адміністративного судочинства, що визначений частинами 2, 3 статті 9 КАС України.

Тобто наведені в цьому рішенні висновки суду стосуються перевірки правомірності дій (бездіяльності) відповідача щодо припинення/не встановлення виплати позивачці допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за її зверненням із відповідною заявою від 08.09.2023.

Поряд з цим 21.11.2023 прийнято постанову КМУ № 1226 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо врегулювання окремих питань стосовно внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до внесених змін, згідно із п.3 постанови КМУ від 11.07.2023 № 70 особам, які зазначені у пункті 1 цієї постанови та повернулися в Україну після 1 серпня 2023 р. та яким виплата не продовжилася/ тимчасово припинялася відповідно до абзацу другого пункту 1 цієї постанови, виплата допомоги продовжується на підставі заяви, особисто поданої не раніше ніж через 15 робочих днів після повернення в Україну та за умови відповідності особи критеріям, зазначеним у пунктах 7 і 7-1 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам".

Докази звернення позивача з відповідною заявою після внесення відповідних змін (після 21.11.2023) в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для призначення позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі у вересні 2023 року, що вказує на необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.