Ухвала

від 14.08.2024 по справі 686/21535/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/21535/24

Провадження № 1-кс/686/6602/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року м. Хмельницький

Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали за скаргою ОСОБА_3 , щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. У скарзі ОСОБА_3 , з-поміж іншого, також йдеться про те, що 25.07.2024 р. ОСОБА_3 , за допомогою поштового зв`язку, звернувся до Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України, однак, всупереч ст.214 КПК України, відомості про кримінальне правопорушення, за повідомленням ОСОБА_3 , до ЄРДР внесені не були. Тому, у скарзі ОСОБА_3 просить зобов`язати уповноважених службових осіб Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, у відповідності до ст.214 КПК України, внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України, згідно з заявою ОСОБА_3 від 25.07.2024 року.

ОСОБА_3 , який клопотав про розгляд скарги у його відсутність, та представник органу досудового розслідування у судове засідання не з`явились.

Згідно зі ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст.26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на вказане, враховуючи принцип диспозитивності, з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду скарги, слідчий суддя вважає за можливе здійснювати розгляд скарги за відсутності осіб, які не з`явились, на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали скарги та надані матеріали перевірки, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Положеннями частини 1 ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Із наданих матеріалів перевірки вбачається, що дійсно 25.07.2024 р. ОСОБА_3 звертався до Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області з повідомленням про кримінальне правопорушення, датованим 23.07.2024 р., яке було зареєстроване в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал НП України» ХРУП за №14328 від 29.07.2024 р., зокрема, у вказаному повідомленні ОСОБА_3 повідомляв про те, що «06.06.2012 р. між ним та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого 06.06.2012 р. ВДРАЦС по АДРЕСА_1 . 07.04.2015 р., за спільною заявою, поданою до відділу ДРАЦС, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу сер.І- НОМЕР_1 , від 07.04.2015 р., виданого відділом ДРАЦС по АДРЕСА_1 . Після укладення шлюбу і до початку січня 2022 року, незважаючи на державну реєстрацію розірвання шлюбу, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, за адресою: АДРЕСА_2 , без прописки, що підтверджується відомостями акту обстеження побутово-житлових умов №10 від 31.01.2022 р., виданого Теофіпольською селищною радою Хмельницької області. У ОСОБА_3 була заборгованість за кредитним договором №040-2008-1677 від 27.05.2008 р. в ПАТ "Універсал Банк", в сумі, еквівалентній 73689 доларів США, та ряд інших боргових зобов`язань, про що стало відомо ОСОБА_4 . Увійшовши до ОСОБА_3 в довіру, ОСОБА_4 почала переконувати ОСОБА_3 , щоб вони уклали договори дарування нерухомого майна останнього на її ім`я, також, вона зазначила, що після цього їм потрібно фіктивно розлучилися, мотивуючи це тим, що у ОСОБА_3 можуть відібрати його нерухоме майно через заборгованість, а так, він зможе зберегти належне йому майно, і, в подальшому, ОСОБА_4 безперешкодно поверне ОСОБА_3 його нерухоме майно, переоформивши право власності на його ім`я, і, відповідно, вони знову зареєструють шлюб. В свою чергу, ОСОБА_3 , будучи у відчаї, погодився на пропозицію ОСОБА_4 , задля збереження свого майна, і з останньою уклали наступні договори дарування: 12.03.2015 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування (р/н283), який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 , в результаті якого, ОСОБА_4 набула у власність земельну ділянку, із кадастровим номером 6824755100:01:005:0042 (для будівництва та обслуговування житлового будинку), площею 0,1107 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 564074568247, що знаходиться по АДРЕСА_3 ; після цього, 16.07.2015 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування (р/н 1020), який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 , на підставі договору дарування, ОСОБА_4 набула у власність 23/100 земельної ділянки, із кадастровим номером 6824755100:01:003:0029 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), площею 0,0824 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 638264968247, що знаходиться по АДРЕСА_4 ; 02.03.2015 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування (р/н223), який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 , на підставі договору дарування, ОСОБА_4 набула у власність нежитлове приміщення магазину (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 587087168247), що знаходиться по АДРЕСА_4 . Після укладання вищевказаних договорів, ОСОБА_4 дочекалась, поки ОСОБА_3 у 2020 добудує основну частину будинку по АДРЕСА_3 , та, з тих самих підстав, переконала останнього, щоб ними було зареєстровано право власності на ОСОБА_4 . Після цього, восени 2021 року з аналогічних підстав, ОСОБА_4 переконала ОСОБА_3 оформити на її ім`я придбаний автомобіль (вантажний автомобіль марки Opel Vivaro, номер кузова (VIN код) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ). На початку січня 2022 р. ОСОБА_4 залишила сім`ю, забрала з квартири всі документи і втекла, а також, у подальшому, без згоди ОСОБА_3 , заволоділа автомобілем, який переховує у м.Хмельницький. ОСОБА_4 , на будь які спроби з боку ОСОБА_3 вирішити усе мирним шляхом, не реагує і насміхається з останнього, погрожує передачею його майна третім особам, щоб перешкодити йому займатися підприємницькою діяльністю. У 2023 році ОСОБА_4 , змовившись із своєю матір`ю ОСОБА_6 , незважаючи на накладення арешту Теофіпольським районним судом на нежитлове приміщення магазину (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 587087168247), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , та земельну ділянку, на якій він розміщений, ОСОБА_4 05.04.2023 р. умисно здійснила відчуження арештованого приміщення магазину та земельної ділянки для ОСОБА_6 . ОСОБА_3 , зазначивши у повідомленні персональні дані ОСОБА_4 і місце її проживання, пославшись на позицію Верховного Суду та процитувавши зміст ст.190 КК України, ст.214 КПК України, у своєму повідомленні просив: внести до ЄРДР відповідні відомості про вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України; розпочати розслідування та, через 24 години з моменту внесення таких відомостей, надати ОСОБА_3 витяг з ЄРДР.»

Відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за вказаним, поданим ОСОБА_3 , повідомленням, датованим 23.07.2024 р., внесені не були.

Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Згідно з ч.2 ст.214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається (ч.4 ст.214 КПК України).

До Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п.п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК України).

Із цими приписами Кримінального процесуального закону кореспондуються викладені у п.2 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020 норми, згідно з якими відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4, 5 частини п`ятої статті 214 КПК України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Аналіз змісту положень ст.214 КПК України свідчить, що повноваженням щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомлених потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наділені слідчий, дізнавач, прокурор.

Приписи ст.214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч.1 ст.2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з`ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов`язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Наведене дає підстави для висновку про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.

Підставами вважати, що в заяві чи повідомленні містяться відомості саме про кримінальне правопорушення є об`єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність ознак кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

За приписом ч.1 ст.11 КК України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Отже, вирішальним чинником для внесення до ЄРДР відомостей за заявою є саме наявність у цій заяві обставин, що свідчать про кримінальне правопорушення, а не вказана автором назва поданого документу.

Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2019 у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) вказав: «...положеннями ст.3 КПК визначено, що кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується, серед іншого, закриттям кримінального провадження. Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.....».

Отже, ініціювати процедуру кримінального переслідування та застосувати державний механізм для здійснення досудового розслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.

На думку слідчого судді, у поданому ОСОБА_3 повідомленні, датованому 23.07.2024 р., викладені факти, які за своїм змістом та суттю не є повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, зокрема й того, яке передбачене ч.1 ст.190 та ч.2 ст.190 КК України, оскільки це повідомлення не містить об`єктивних даних, які підтверджували би реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, так, не свідчить це повідомлення про те, що у випадках, про які повідомив ОСОБА_3 , мало місце умисне заволодіння саме чужим майном або придбання права на майно, шляхом обману чи зловживання довірою), не наведено у повідомленні, й конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, що дають підстави для кваліфікації дій осіб за відповідними статтями Кримінального кодексу України. Аргументи ОСОБА_3 висловлені ним у поданих повідомленні, до якого не було долучено жодних підтверджуючих документів, та скарзі, про можливе вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, зокрема, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України, фактично ґрунтуються на його власній оцінці, та зводяться до незадоволення і суб`єктивної незгоди ОСОБА_3 із тим фактом, що, з його слів, у січні 2022 р. ОСОБА_4 , забравши із квартири документи, почала проживати окремо від ОСОБА_3 , а також, із фактом відчуження, на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_4 того нерухомого майна, яке перебувало у власності останньої, та доля якого, очевидно, вирішувалась у ході розгляду цивільної справи щодо поділу майна подружжя. До того ж, повідомлення ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення не містить об`єктивних даних, які підтверджували би реальність конкретної події кримінального правопорушення, та жодним чином не свідчить про те, що ОСОБА_4 , укладаючи у 2015 році договори дарування (про які згадує ОСОБА_3 та копії яких до повідомлення не долучає), в момент нотаріального посвідчення цих договорів, а також в момент оформлення права власності на інше нерухоме майно (будинок та автомобіль), набуте, очевидно за спільні кошти, під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , мала намір заволодіти чужим майном або придбати право на це майно, саме шляхом обману чи зловживання довірою. Також, саме твердження ОСОБА_3 , викладене у його повідомленні, датованому 23.07.2024 р., про факт незаконного відчуження, з його слів, належного йому майна колишньою дружиною ОСОБА_4 для її матері ОСОБА_6 , не вказують на те, що заявник, за наявності правових підстав, позбавлений можливості вирішити питання щодо поділу спільно нажитого майна у цивільному порядку, а також на те, що у зазначених заявником випадках мало місце саме суспільно небезпечне діяння, відповідальність за яке була б передбачена Кримінальним кодексом України. До того ж, самі твердження ОСОБА_3 , викладені в означеному повідомленні, датованому 23.07.2024 р., а також його аргументи, викладені у скарзі, про вчинення, на його думку, кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України, недостатні для того, щоб розпочати досудове розслідування, адже, досудове розслідування розпочинається саме на підставі фактів, які реально свідчать саме про вчинення кримінального правопорушення, і не можуть вказані обставини слугувати механізмом для притягнення до кримінальної відповідальності осіб, у разі укладення ними правочинів, які не задовольняють когось із учасників цивільного провадження.

У п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява № 70767/01) від 6 вересня 2005 року, суд висловив позицію, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97).

З огляду на викладене, представник органу досудового розслідування обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у внесенні відповідних відомостей до ЄРДР.

Слідчий суддя не вбачає підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення за повідомленням ОСОБА_3 до ЄРДР. Ініціювання кримінального переслідування щодо осіб, за встановлених обставин, є необґрунтованим засобом кримінально-правового примусу та не відповідає приписам кримінального процесуального закону та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.

Враховуючи викладене, а також те, що уповноваженими особами Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, у даному випадку, не була допущена бездіяльність, яка б виразилась у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, про яку йдеться у поданій ОСОБА_3 скарзі, тому, у задоволенні цієї скарги слід відмовити.

Керуючись ст.ст.110, 214, 303- 307, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя -

постановив:

У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя