Рішення

від 14.08.2024 по справі 466/4669/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/4669/23

Провадження № 2/466/341/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Хомляк О.П.

представників позивача, адвокатів Лавріненко І.А., Петровського В.В.

представника відповідача, адвоката Магировського Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в реживі відеоконференції в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним

ВСТАНОВИВ :

05.05.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О., Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , посвідчений 20.02.2020 Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , виданим Шевченківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який був батьком позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 16.06.2020 року за №60572016 вбачається, що після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. 27.05.2020 року було заведено спадкову справу №18/2020.

Враховуючи наявність відкритої спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 16.06.2020 року звернулася до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. із заявою про прийняття спадщини за законом, де дізналася, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом до того ж нотаріуса звернулася ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах своєї доньки ОСОБА_2 .

Згідно відповіді приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. від 21.09.2020 року за №107/02/14 на адвокатський запит було повідомлено, що перед заведенням спадкової справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, посвідчений 20.02.2020 року Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131.

29.09.2020 року на адресу Третьої Львівської державної нотаріальної контори було направлено адвокатський запит щодо надіслання засвідченої належним чином копії заповіту, складеного ОСОБА_3 та посвідченого Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 25 липня 2022 року у

справі №466/8330/20, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, третя особа - третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту задоволено повністю та визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , посвідчений 20.02.2020 Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі №466/8330/20, апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено та скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав подачі позову до неналежного відповідача.

Так, як вказує позивач, спадкодавець за життя хворів низкою тяжких захворювань, які суттєво знижували можливість усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Відповідно до Виписного епікризу з історії хвороби 802/522М від 20.03.2016 року вбачається, що ОСОБА_3 поступив для лікування та обстеження та останньому було встановлено наступний діагноз: стенокардія II ФК, кардіосклероз постінфарктний (12.2015; 2010р.), та атеросклеротичний (КВГ 12.2015 - ургентне стентування ІІКА, ОТ, ЛКА - 100%); гіпертронічна хвороба III ст. 2 ст. СН І. Цукровий діабет II тип., декомпенсований. Нестенозуючий атеросклероз брахіоцефальних судин; дисциркуляторна (атеросклеротична, гіпертонічна, дисметаболічна) енцефалопатія II ст. з когнітивними порушеннями.

При цьому, лікування було призначено шляхом вживання сильнодіючих медичних препаратів: амарил, глюкофаж, крестор, плавікс раміприл, ноліпрел, актовергін та інші.

Позивач вказує на те, що заповіт є недійсним, оскільки на момент його складання батько ОСОБА_3 , маючи стійкий розлад здоров`я, перебував у важкому стані та проходив лікування, в тому числі в КНП КЛШМД м. Львова (код за ЄДРПОУ 01996639), у зв`язку з гострим порушенням мозкового кровообігу, що спричинює ушкодження тканин мозку і розлади його функцій, не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту, а сам заповіт був написаним під час небезпечної для життя спадкодавця хвороби.

Згідно до даних магнітно-резонансної томографії (МРТ) голови від 11.01.2019 року було здійснено висновок, що у Спадкодавця ГПМК (гостре порушення мозкового кровообігу) за ішемічним типом в правій гемісфері мозочка на правих відділах мосту (басейн базилярної артерії та АІСА) в стадії геморагічної трансформації, що свідчить про те, що у ОСОБА_3 була тяжка хвороба, яка істотно впливала на когнітивні процеси та перешкоджала усвідомленню значенню своїх дій/керуванню ними (копія диску з магнітно- резонансної томографії (МРТ) голови від 11.01.2019 року надається).

Крім того, відповідно до виписки із медичної карти абмулаторного (стаціонарного) хворого від 01.02.2019 року за №246 вбачається, що Спадкодавець мав тяжку форму атеросклерозу, мав суттєві порушення мовлення і потребував значного та тривалого лікування.

Спадкодавець з того моменту, як з ним стався повторний інсульт (03.01.2019 року) постійно перебував під медичним наглядом, перебував на лікуванні у відділенні хірургії, відділенні фізичної реабілітації, відділенні інтенсивної терапії, відділенні нейрології КНП КЛШМД м. Львова (код за ЄДРПОУ 01996639). Крім того, Спадкодавець весною 2019 року пережив хірургічне втручання, пов`язане з його дисциркуляторною енцефалопатією, з метою збереження його життя.

У результаті указаного вимушеного хірургічного втручання Спадкодавець потребував комплексного медичного лікування та реабілітації (не міг самостійно себе обслуговувати, тримати ні ручку, ложку).

Додатково з метою отримання належним чином завірених копій виписок із медичних карток амбулаторного (стаціонарного) хворого за 2019 рік щодо ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , 20.01.1956 року) який перебував на лікуванні у відділенні хірургії, відділенні фізичної реабілітації, відділенні інтенсивної терапії, відділенні нейрології КНП КЛШМД м. Львова (код за ЄДРПОУ 01996639) було направлено адвокатський запит від 08.10.2020 року. Однак станом на дату формування та подання позову відповіді на адвокатський запит не було отримано.

Крім того, адвокатським запитом від 08.10.2020 року, адресованого КНП КЛШМД м. Львова (код за ЄДРПОУ 01996639) також було запрошено належним чином завірені копії медичних карток амбулаторного (стаціонарного) хворого за 2019 рік щодо ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , 20.01.1956 року) який перебував на лікуванні у відділенні хірургії, відділенні фізичної реабілітації, відділенні інтенсивної терапії, відділенні нейрології КНП КЛШМД м. Львова (код за ЄДРПОУ 01996639) було направлено адвокатський запит від 08.10.2020 року. Однак станом на дату формування та подання позову відповіді на адвокатський запит не було отримано.

До останнього дня свого життя ОСОБА_3 перебував на реабілітації, зі Спадкодавцем займався реабілітолог, підтвердженням чому слугують відповідні відеозаписи (відео зняті приблизно за місяць до дня смерті Спадкодавця, тобто у період складання заповіту, та надаються суду), з яких вбачається вкрай тяжкий стан особи Спадкодавця, неможливість ним самостійно пересуватися з явними ознаками ураження мозкової активності.

У рамках справи №466/8330/20, яка вже розглядалася Шевченківським районним судом міста Львова, судом було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено питання: "Чи усвідомлював ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , значення своїх дій та чи міг керувати ними під час укладення заповіту 20 лютого 2020 року на ім"я ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В. від 20.02.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за 34-130: 34-131?"

Проведення експертизи було доручено Комунальному некомерційному підприємству Львівської обласної ради Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня м. Львів (м. Львів, вул. Кульпарківська, 95).

Таким чином, починаючи з січня 2019 року та по день смерті, спадкодавець перебував у важкому стані та проходив лікування, в тому числі в КНП КЛШМД м. Львова (код за ЄДРПОУ 01996639), у зв`язку з гострим порушенням мозкового кровообігу, що спричинює ушкодження тканин мозку і розлади його функцій (повторним інсультом, що трапився 03 січня 2019 року), не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту.

Спадкодавець, враховуючи тяжкість хвороби на яку хворів до дня смерті, не міг скласти заповіт від 20.02.2020 року, оскільки не усвідомлював значення своїх дій, їх наслідки та керувати ними, у зв`язку з чим посвідчений 20.02.2020 року Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131 заповіт є недійсним.

Крім того, згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 26/к від 21.12.2021р., ОСОБА_3 під час укладення 20.022021 року заповіту, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В., страждав хронічним, стійким психічним розладом у формі органічного розладу особистості та поведінки, внаслідок перенесених гострих порушень мозкового кругообігу, з вираженим психоорганічним синдромом та був не здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, в проведеній посмертній судово-психіатричні експертизі зроблено категоричний висновок про неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання ним заповіту, що саме по собі є підставою для визнання складеного заповіту недійсним з підстав передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, адвокат Магировський Т.А. в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання представник Третьої Львівської державної нотаріальної контори не з`явився, надіслав до суду письмову заяву, в якій просив проводити розгляд справи без їх участі.

Третя особа приватний нотаріус Косаревич О.О. в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , виданим Шевченківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (т.1 а.с.10).

Позивач ОСОБА_1 являється донькою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 , виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_4 , згідно якого донька у результаті укладення шлюбу змінила прізвище зі " ОСОБА_7 " на " ОСОБА_8 " (т.1 а.с.11-12).

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 16.06.2020 року за №60572016 вбачається, що після смерті ОСОБА_3 . приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревнч О.О. 27.05.2020 року було заведено спадкову справу №18/2020 (т.1 а.с.15).

16.06.2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревнч О.О. із заявою про прийняття спадщини за законом та дізналася, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. звернулася ОСОБА_4 , яка є дружиною спадкодавця ОСОБА_3 та діяла в інтересах своєї доньки ОСОБА_2 (т.1 а.с.14).

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревнч О.О. листом від 21.09.2020 року за №107/02/14 на адвокатський запит повідомив, що перед заведенням спадкової справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, посвідчений 20.02.2020 року Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131 (т.1 а.с.13-14).

Так, предметом позову в даній справі є недійсність заповіту, складеного ОСОБА_3 20 лютого 2020 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В., зареєстровано в реєстрі за № 4-130; 4-131.

Згідно з вказаним вище заповітом, ОСОБА_3 на випадок своє смерті робить таке розпорядження: все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі те, що буде належати на день смерті і на яке за законом буде мати право заповідає своїй доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.13-14).

В судовому засіданні також встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25.07.2022 року по справі №466/8330/20, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, третя особа - третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту задоволено повністю. Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , посвідчений 20.02.2020 Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі №466/8330/20, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25.07.2022 року та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 лише з підстав подачі позову до неналежного відповідача.

Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2018 в справі №756/14304/15-ц (провадження №61-11896св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1257 ЦК України та зазначено, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).

Відтак для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

У постанові від 30 серпня 2023 року в справі №317/1029/20 (провадження №61-11588св22) Верховний Суд зазначив, що «за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Як встановлено в судовому засіданні, в межах справи №466/8330/20, судом призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза, на вирішення якої поставлено питання: чи усвідомлював ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 значення своїх дій та чи міг керувати ними під час укладення заповіту 20 лютого 2020 року на ім"я ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В. від 20.02.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за 34-130: 34-131.

Так, згідно висновку судово-психіатричного експерта №26/к від 21.12.2021р., ОСОБА_3 , під час укладення заповіту 20.02.2020 року на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В., страждав хронічним, стійким, психічним розладом у формі органічного розладу особистості та поведінки, внаслідок перенесених гострих порушень мозкового кругообігу, з вираженим психоорганічним синдромом та був не здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с.21-27).

Наявність у ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 хронічного, стійкого психічного розладу знайшли своє підтвердження також у виписках з КНП КЛШМД м.Львова за період 2019-2020 років (т.1 а.с.29-137).

Крім того, слід звернути увагу на те, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта чи судом, що доручив проведення експертизи; висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, у висновку має також бути зазначено опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом.

У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у цивільному провадженні, сторони мали право заявити клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цими висновками та зазначивши вимоги до повторної експертизи, що останніми зроблено не було. Відповідач та представник відповідача із відповідним клопотанням до суду не звертався.

Відтак, оцінюючи висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, суд вважає такий допустимим доказом, належно обґрунтованим та аргументованим, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами та такий береться судом до уваги. Результати експертизи містять чіткий, конкретний та категоричний висновок щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповіту, відповідно до якого в момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а відтак волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таким чином, в проведеній посмертній судово-психіатричні експертизі зроблено категоричний висновок про неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання ним заповіту, що саме по собі є підставою для визнання складеного заповіту недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України.

З боку відповідача суду не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи, викладені позивачем та встановлені висновком посмертної судово-психіатричної експертизи.

Відтак, дослідивши та проаналізувавши докази в їх сукупності, виходячи із конкретних обставин цієї справи, судом встановлено, що за своїм психічним станом ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладення 20.02.2020 року заповіту, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В., страждав хронічним, стійким психічним розладом у формі органічного розладу особистості та поведінки, внаслідок перенесених гострих порушень мозкового кругообігу, з вираженим психоорганічним синдромом та був не здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і цей висновок представником відповідача не спростовано, а тому позовні вимоги щодо визнання заповіту недійсним знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Щодо позовної давності, на сплив якої покликається відповідач у письмовому відзиві, то відповідно до цивільного законодавства позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст.256, 257 ЦК України).

У відповідності до ч.1, 2 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст.264 ЦК України).

Так, факт переривання позовної давності підтверджується поданням 26.20.2020 ОСОБА_1 позовної заяви до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, третя особа - третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним оспорюваного заповіту, за результатами якої було ухвалено рішення від 25.07.2022 по справі №466/8330/20. А тому, відповідно до ст. 264 ЦК України строк позовної давності не є пропущеним. У зв`язку з цим, подана заява про застосування позовної давності не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає розмір судових витрат.

У зв`язку з наведеним, з відповідача підлягає стягненню в користь позивача 1073,60грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , посвідчений 20.02.2020 Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами №№4-130, 4-131.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, адреса: смт.Брюховичі, вул.Сухомлинського, 2.

Третя особа: Третя Львівська державна нотаріальна контора, адреса: м.Львів, пр. В.Чорновола, 39, код ЄДРПОУ: 02899393.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 серпня 2024 року.

Суддя О. І. Ковальчук