Рішення

від 19.08.2024 по справі 740/6010/23

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/6010/23

Провадження № 2/740/116/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2024 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

з участю секретарів судового засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Васюка Д.І.,

представників відповідача ОСОБА_4 - адвокатів Савенецької-Фурс Т.В., Кострюкова В.І. (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ніжині справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною власністю, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05.08.1995 між ним та ОСОБА_4 був укладений шлюб, який розірвано 27.07.2023 за рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області. За час шлюбу сторонами спільно набуте майно, а саме за спільні кошти подружжя придбано: автомобіль марки «CITROEN DS5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску; гараж № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Свіча», що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м.Ніжин, вул.Синяківська, 118; квартира та АДРЕСА_1 , яка була переобладнана в нежитлове приміщення №18 «стоматологічний кабінет»; квартира АДРЕСА_2 , яка була переобладнана в нежитлове приміщення та приєднана до нежитлового приміщення №18 «стоматологічний кабінет» в наслідок чого утворилося нежитлове приміщення «стоматологічний та косметологічний кабінет» в житловому будинку по АДРЕСА_3 . Право власності на зазначене майно було зареєстровано за відповідачем. Після розірвання шлюбу у добровільному порядку розділити спірне майно відповідач відмовляється, заперечуючи існування його прав на майно. Вважає, що зазначене майно є спільною сумісною власністю та просив суд визнати за ним право власності на частину вказаного майна.

Ухвалою суду від 25.09.2023 позовна заява прийнята до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначила, щопозивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки він суперечить ч.3 ст.368 ЦК України, яка встановлює, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною суміною власністю та суперечить ст.60 СК України. Факт реєстрації нерухомого майна придбаного у період шлюбу на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі на ім`я якої зареєстроване. Також зазначила, що позивачем заявлено три вимоги про визнання майна спільною власністю, що по суті є вимогами про встановлення юридичного факту. Просила суд залишити позов без розгляду. Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 18000 грн вважає цю суму необґрунтованою та просила відмовити у задоволенні даної вимоги.

Ухвалою суду від 20.05.2024 підготовче судове засідання було закрите та справу призначено до судового розгляду.

У судовомузасіданні представникпозивача адвокатВасюк Д.І.позовні вимогипідтримав зпідстав викладениху позовнійзаяві тапросив задовольнити.Щодо розмірусудових витрат,понесених позивачам, пославсянач.8 ст.141 ЦПК України.

Представники відповідача адвокати Савенецька-Фурс Т.В. та Кострюков В.І. в судових засіданнях зазначали, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки відсутній предмет спору. Зазначили, що автомобіль є неподільною річчю, а тому вимога позивача про його поділ не підлягає задоволенню, оскільки він не ставить вимогу про стягнення грошової компенсації. Крім того, при вирішенні спору просили врахувати цільове призначення нежитлового приміщення «стоматологічний та косметологічний кабінет», яке відповідач використовує для здійснення своєї медичної практики та яке є її єдиним джерелом доходу у зв`язку з чим вона звернулася до суду з позовом про розподіл майна подружжя з урахуванням виплат часток одному з подружжя.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, надані сторонами, зясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і ст.368 ЦК України.

Частиною 1 ст.57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст.71СКУкраїни майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України) відповідно до ч.2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обовязковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У ч.2 ст.89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що з 05.08.1995 по 27.07.2023 сторони перебували у шлюбі, який розірвано, що підтверджується рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.07.2023 (а.с.6-7).

Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за час перебування у шлюбі сторонами було придбано 24.12.2011 спірний гараж № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Свіча»; 16.11.2007 нежитлове приміщення «стоматологічний та кометологічний кабінет» в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Власником гаражу та нежитлового приміщення вцілому зазначена відповідач ОСОБА_4 (а.с.8-9).

Згідно довідки ТСЦ №7443 РСЦ ГСЦ МВС в Чернігівській області від 05.10.2023 №31/25/15-554 вбачається, що з наявних електронних облікових даних ТСЦ 7443 за ОСОБА_4 зареєстрований транспортний засіб марки «CITROEN DS5», білого кольору, кузов НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску, зеленого кольору, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 16.10.2019 (а.с.50).

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст.65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обовязки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обовязки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сімї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сімї.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У судовому засіданні встановлено, що спірне майно набуте сторонами у період шлюбу під час спільного проживання, тому презюмується належність вказаного майна до спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується доводів сторони відповідача, що позивачем особисто належних йому коштів не було вкладено у придбання спірного майна, оскільки його дохід був нестабільним та незначним, суд зазначає, що згідно положень ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Так, матеріали справи містять відомості про доходи ОСОБА_3 надані ДПСУ з яких вбачається, що він перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 22.04.2004 до 29.04.2009 та надана інформація про отримані Огієвським доходи у період з 2006 по 4 квартал 2010 року (а.с.76-81).

Відповідачем ОСОБА_4 надано відомості про її доходи за період з 2001 по 4 квартал 2023 року (119-125).

При цьому, стороною відповідача не заперечується здійснення відповідачем у вказані періоди догляду за спільною дитиною сторін.

Посилання відповідачана те,що майно,зокрема нежитлове приміщення«стоматологічний такометологічний кабінет», придбано саме за грошові кошти, які вона отримувала як дохід від медичної практики, та заявляючи вимогу про поділ цього майна позивач намагається позбавити її та сина засобі існування, суд вважає неспроможними, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що кошти витрачені на придбання спірного майна є її власними коштами.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Зазначаючи як підстави для відступлення від рівності часток сторона відповідача зазначає, що їх спільний син проживає з відповідачем та перебуває на її утриманні, при цьому суд зазначає, що проживання дитини з відповідачем, з огляду на приписист.70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 № 448/1722/16-ц.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач зверталась до позивача з вимогами (досудовими чи в судовому порядку) щодо стягнення аліментів, або стягнення додаткових витрат на дитину, чи взагалі повідомляла позивача про наявність таких витрат, як і доказів відмови позивача в їх наданні.

Також слід зазначити, що відповідачем не наведено жодного обґрунтування того, чому її частка у спільному майні має бути збільшена саме до виділу у її приватну власність спірного нежитлового приміщення «стоматологічний та кометологічний кабінет» оскільки саме вона здійснює медичну практику у стоматологічному кабінеті та це є її єдиним джерелом доходів для утримання неповнолітнього сина.

Отже, вказані обставини також не можуть бути підставами відступлення від рівності часток колишнього подружжя сторін.

Під час судового розгляду сторонами не спростована презумпція спільності права власності на спірне нежитлове приміщення, гараж та транспортний засіб, при цьому, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що вказане майно було придбано за спільні грошові кошти сторін.

Враховуючи зазначене положення, відсутність домовленості сторін щодо поділу майна та обставин, що б давали підставу для відступу від рівності часток, суд приходить до висновку, що частки сторін у спільному майні є рівними.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на частку автомобіля суд виходить з наступного.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст.71 СК України),або реалізуєтьсячерез виплатугрошової чиіншої матеріальноїкомпенсації вартостійого частки(ч.2ст. 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятоюстатті 71 СК Українидій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до пункту 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю.

Під час розгляду справи, сторони не дійшли згоди для кого із них автомобіль, який є предметом спору, має більше значення.

Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК Українимайно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч. 4, 5ст. 71 СКщодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбаченихст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, враховуючи, що у виниклих спірних правовідносинах між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль є неподільною річчю, сторони не дійшли згоди щодо його поділу з отриманням грошової компенсації та внесення грошової суми на депозитний рахунок відносно нього, тому суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та визначення ідеальних часток співвласників у вказаній неподільній речі - автомобілі марки «CITROEN DS5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску, без його реального поділу, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля.

На основі повно та всебічно зясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити.

Також, ухвалою суду від 20.12.2023 заяву позивача про забезпечення позову задоволено. В порядку забезпечення позову накладено арешту на легковий автомобіль марки CITROEN DS5, 2015 рроку випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , заборонивши ОСОБА_4 відчуження автомобіля.

Згідно ч. 1, 7, 8 ст.158ЦПКУкраїни суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про необхідність ухвалення рішення щодо задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Відповідно до положень ч.6 ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 13099 грн на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПКУкраїни,суд -

ухвалив:

позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , та ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 : автомобіль марки «CITROENDS5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску; гараж № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Свіча», що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м.Ніжин, вул.Синяківська, 118; нежитлове приміщення «стоматологічний та косметологічний кабінет» у житловому будинку АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , право власності на:

- 1/2 частку автомобіля марки «CITROEN DS5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску;

- 1/2 частку гаражу № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Свіча», що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м.Ніжин, вул.Синяківська, 118;

- 1/2 частку нежитлового приміщення «стоматологічний та косметологічний кабінет» в житловому будинку АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , 13 099 (тринадцять тисяч дев`яносто девять) грн судового збору.

Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складений 28.08.2024.

Суддя Т.О.Гагаріна