Рішення

від 28.08.2024 по справі 910/3868/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.08.2024Справа №910/3868/24

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна"

про стягнення заборгованості у розмірі 1 327 485,65 грн,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" про стягнення заборгованості у розмірі 1 327 485,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" вказує, що станом на дату подання позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" не сплачено позивачу присуджену до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/11968/22 суму основного боргу у вигляді авансових платежів у розмірі 2 409 236,32 грн, зв`язку з чим згідно пункту 8.6. Договору №3 034/001804 від 23.11.2021 наявні підстави для стягнення з відповідача нарахованої за період з 26.10.2023 по 27.03.2024 пені у розмірі 310 752,17 грн, нарахованих за період з 26.10.2023 по 27.03.2024 інфляційних втрат у розмірі 46 092,04 грн та нарахованих за період з 22.09.2022 по 27.03.2024 процентів за користування чужими коштами у розмірі 729 717,81 грн, а також штрафу у розмірі 240 923,63 грн.

У змісті позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 19 912,28 грн та очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 100 000,00 грн.

Зазначення судом назви позивача із використанням пробілу між розділовим знаком "лапки" та словесним вираженням назви не є опискою, оскільки саме так назва Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 відкрито провадження у справі №910/3868/24; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 про відкриття провадження у справі №910/3868/24 була доставлено до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" 04.04.2024 о 16 год. 59 хв., про що судом було отримано інформацію 04.04.2024 о 17 год. 05 хв.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, ухвала суду від 04.04.2024 вручена відповідачу 05.04.2024.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/3868/24 встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" вправі було подати відзив на позов у строк до 22.04.2024 включно (згідно приписів ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній день 15-денного строку на подання відзиву припадав на вихідний день - 20.04.2024 - суботу).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

При цьому, з відомостей Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 27.06.2024 було змінено адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" та на даний час такою адресою є: 69095, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 159-Б, у зв`язку з чим судом враховано зміну місцезнаходження відповідача при складанні даного рішення.

Крім того, суд зазначає, що провадження у даній справі відкрито з додержанням правил підсудності, в свою чергу, відповідачем було змінено адресу місцезнаходження після відкриття провадження у справі та після того, як ухвалу суду від 04.04.2024 було вручено відповідачу в розумінні приписів ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, а отже правила підсудності не порушені та дана справа повинна розглядатись Господарським судом міста Києва.

13.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" було сформовано в системі "Електронний суд" заяву про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 100 000,00 грн.

Будь-яких інших заяв, клопотань, пояснень тощо від сторін до суду не надходило, відтак справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

23.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" (покупець) було укладено Договір №3 0334/001804 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого продавець поставляє, а покупець приймає та зобов`язується оплатити техніку, а саме Самоскид ТК-JAC-СС в кількості 2 одиниці на умовах, визначених даним договором.

У пункті 2.1 Договору вказано, що вартість товару, без врахування ПДВ, складає гривневий еквівалент 83 791,66 доларів США, сума ПДВ складає гривневий еквівалент 16 758,34 доларів США, загальна вартість товару з врахуванням ПДВ, складає гривневий еквівалент 100 550,00 доларів США, що підлягає сплаті по курсу перерахунку та є загальною вартістю договору.

Перерахунок гривневого еквіваленту здійснюється в порядку, передбаченому пунктом 2.2 Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачалось, що продавець передає товар покупцеві на умовах EXW (склад продавця: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Святопетрівське, вул. Індустріальна, 31), згідно Інкотермс 2010 року, протягом 2 робочих днів з дати зарахування на поточний рахунок продавця 100% загальної вартості товару від покупця, але не пізніше ніж через 130 робочих днів з моменту зарахування попередньої оплати у відповідності з умовами п. 5.1.1 даного Договору.

Відповідно до пункту 5.1 Договору покупець зобов`язується здійснити оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця за наступним графіком:

- 30% від загальної вартості товару, що складає еквівалент 30 165,00 доларів США підлягає сплаті за курсом перерахунку, та сплачується протягом 5 банківських днів з дати підписання даного договору;

- 30% від загальної вартості товару, що складає еквівалент 30 165,00 доларів США підлягає сплаті за курсом перерахунку протягом 3 банківських днів з моменту письмового повідомлення продавцем покупця про готовність до відправки шасі з заводу-виробника в Китаї в Україну;

- 20% від загальної вартості товару, що складає еквівалент 20 110,00 доларів США підлягає сплаті за курсом перерахунку протягом 3 банківських днів з моменту письмового повідомлення продавцем покупця про прибуття шасі на митну територію України;

- 20% від загальної вартості товару, що складає еквівалент 20 110,00 доларів США підлягає сплаті за курсом перерахунку протягом 3 банківських днів з моменту реєстрації продавцем, у відповідності до чинного законодавства України, податкової накладної на суму попередніх платежів.

У пункті 6.3 Договору сторони погодили, що військові дії (в тому числі, але не виключно проведення антитерористичних операцій, введення військового стану та надзвичайного стану) вважаються підтвердженими, якщо зазначена інформація буде офіційно опублікована на будь-якому із сайтів: Рада національної безпеки та оборони України, Кабінет Міністрів України, Президент України.

Існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка підпала під їх дію, тільки від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань за цим договором і лише на період дії таких форс-мажорних обставин, та не звільняє віл обов`язку виконати свої зобов`язання (п. 6.4 Договору).

Згідно п. 6.6 Договору якщо форс-мажорні обставини для однієї зі сторін будуть продовжуватися більше 30 календарних днів, кожна із сторін має право на розірвання цього договору за умови письмового повідомлення про це іншої сторони не пізніш як за 5 робочих днів до розірвання. При цьому сторони повинні здійснити взаєморозрахунки (оплатити поставлений до дії форс-мажорних обставин товар або повернути передплату за непоставлсний товар) протягом 5-ти робочих днів з дати отримання такого повідомлення.

Пунктом 8.6 Договору визначено, що у випадку прострочення поставки товару, терміну усунення недоліків, терміну до поставки товару, терміну гарантійного ремонту, терміну повернення коштів продавець повинен сплатити покупцю за вимогою останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних в строк зобов`язань за кожен день прострочення. У випадку, якщо термін прострочення поставки товару складає більше 30 календарних днів, продавець зобов`язаний додатково сплатити штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару. У цьому разі у покупця виникає право на одностороннє розірвання даного договору, а продавець зобов`язується повернути покупцю всі здійснені останнім авансові платежі в термін три робочих дні з моменту вимоги.

Відповідно 8.7 Договору у випадку прострочення строку поставки товару продавцем, продавець згідно ст. 536 га ч. 3 ст. 693 ЦК України, зобов`язується сплатити на користь покупця проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20% річних, проценті нараховуються від дня (граничний термін поставки), коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання, і діє до повного виконання сторонами умов дійсного договору (п. 9.1 Договору).

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" на виконання вказаного у п. 5.1 Договору графіку платежів здійснено перерахування коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" в наступному розмірі:

- 25.11.2021 - грошовий еквівалент 30 165,00 доларів США (30%), що на дату платежу складало 814 455,00 грн;

- 12.01.2022 - грошовий еквівалент 30 165,00 доларів США (30%), що на дату платежу складало 833 458,96 грн.

Таким чином, станом на 12.01.2022 позивачем було сплачено відповідачу еквівалент 60 330,00 доларів США (60%) або 1 647 913,96 грн.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" не було виконано свого зобов`язання з поставки товару у визначений Договором строк, Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" у листопаді 2022 року звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про розірвання Договору №3 034/001804 від 23.11.2021 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" сплачених в якості передоплати за товар коштів у розмірі 2 409 236,32 грн, а також процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 147 854,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, у справі №910/11968/22 позов задоволено повністю; розірвано укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" Договір №3 034/001804 від 23.11.2021; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" сплачені в якості авансових платежів кошти у розмірі 2 409 236,32 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 147 854,50 грн та судовий збір у розмірі 40 837,37 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" стверджує, що станом на дату звернення до суду із позовом в межах справи №910/3868/24 рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/11968/22 залишилось не виконаним.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача згідно пункту 8.6. Договору нарахованої за період з 26.10.2023 по 27.03.2024 пені у розмірі 310 752,17 грн, нарахованих за період з 26.10.2023 по 27.03.2024 інфляційних втрат у розмірі 46 092,04 грн та нарахованих за період з 22.09.2022 по 27.03.2024 процентів за користування чужими коштами у розмірі 729 717,81 грн, а також штрафу у розмірі 240 923,63 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Судами в межах справи №910/11968/22 встановлено, що станом на 12.01.2022 позивачем в якості передплати було сплачено відповідачу еквівалент 60 330,00 доларів США (60%) або 1 647 913,96 грн. Натомість доказів настання у позивача обов`язку із оплати іншої частини передплати за товар матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Приписами ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4.1 Договору передбачалось, що продавець передає товар покупцеві на умовах EXW (склад продавця: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Святопетрівське, вул. Індустріальна, 31), згідно Інкотермс 2010 року, протягом 2 робочих днів з дати зарахування на поточний рахунок продавця 100% загальної вартості товару від покупця, але не пізніше ніж через 130 робочих днів з моменту зарахування попередньої оплати у відповідності з умовами п. 5.1.1 даного Договору.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" було перераховано попередню оплату у відповідності з умовами п. 5.1.1 даного Договору (30% від загальної вартості товару) 25.11.2021 та враховуючи, що сторонами погоджено строк в робочих днях, то відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" зобов`язане було поставити товар до 01.06.2022 включно.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" не було виконано свого зобов`язання з поставки товару у визначений Договором строк, тому Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" у листопаді 2022 року звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про розірвання Договору №3 034/001804 від 23.11.2021 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" сплачених в якості передоплати за товар коштів у розмірі 2 409 236,32 грн, а також процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 147 854,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, у справі №910/11968/22 позов задоволено повністю; розірвано укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" Договір №3 034/001804 від 23.11.2021; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" сплачені в якості авансових платежів кошти у розмірі 2 409 236,32 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 147 854,50 грн та судовий збір у розмірі 40 837,37 грн.

При цьому, в межах справи №910/11968/22 судами досліджувалось питання виникнення у відповідача форс-мажорних обставин та Господарський суд міста Києва у рішенні від 15.05.2023 зазначив, що умовами Договору не передбачена можливість відтермінування / звільнення від виконання зобов`язань за договором у разі настання форс-мажорних обставин на період їх дії, а отже відповідач є таким, що порушив виконання зобов`язання за договором щодо своєчасної поставки товару позивачу. Факт прострочення виконання зобов`язання не заперечується відповідачем.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Так, остаточними судовим рішенням - рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, у справі №910/11968/22 встановлено факт прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" свого зобов`язання з поставки товару у визначений Договором строк, а відтак дані обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/11968/22 встановлено, що 05.09.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" повідомлення №414-4 щодо одностороннього розірвання договору №3 034/001804 від 23.11.2021 та вимогу щодо повернення сплачених авансових платежів в розмірі еквівалентному 60 330,00 доларів США.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту невиконання свого зобов`язання з повернення позивачу суми попередньої оплати не було спростовано в межах справи №910/11968/22, тому судом було стягнуто кошти у розмірі 2 409 236,32 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 147 854,50 грн, нараховані за період з 02.06.2022 до 21.09.2022.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих за період з 26.10.2023 року по 27.03.2024 інфляційних втрат у розмірі 46 092,04 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто застосування такої міри відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірним виключно у разі порушення боржником грошового зобов`язання.

В той же час, умови укладеного сторонами договору поставки не передбачають зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" зі сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" коштів, тобто грошових зобов`язань, а умови договору визначали наявність у відповідача обов`язку з поставки товару, який не є грошовим зобов`язанням.

Попри наведене, негрошове зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" трансформувалось у грошове на підставі приписів ст.ст. 11, 530, 693 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки товару та як наслідок реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" свого права вимоги повернення суми попередньої оплати, передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з моменту правомірної відмови покупця від поставки товару шляхом повідомлення про це продавця негрошове зобов`язання продавця (з поставки товару) припинилось та у останнього виникло грошове зобов`язання перед покупцем (з повернення суми попередньої оплати), невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням визначеного позивачем періоду нарахування - з 26.10.2023 року по 27.03.2024, та суми нарахування - 2 409 236,32 грн, зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" інфляційних втрат у розмірі 46 092,04 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 240 923,63 грн.

Судом в межах справи №910/11968/22 встановлено, що відповідач обов`язку по поставці товару у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" не навело обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.6 Договору визначено, що у випадку, якщо термін прострочення поставки товару складає більше 30 календарних днів, продавець зобов`язаний додатково сплатити штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.

Зважаючи, що станом на дату направлення позивачем вимоги про повернення суми попередньої оплати (вересень 2022 року) та розірвання Договору за рішенням суду (25.10.2023) прострочення відповідачем свого обов`язку з поставки товару тривало більше 30 календарних днів, суд, зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність нарахування та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" штрафу у розмір 240 923,63 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої за період з 26.10.2023 по 27.03.2024 пені у розмірі 310 752,17 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.6 Договору визначено, що у випадку прострочення поставки товару, терміну усунення недоліків, терміну до поставки товару, терміну гарантійного ремонту, терміну повернення коштів продавець повинен сплатити покупцю за вимогою останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних в строк зобов`язань за кожен день прострочення.

З аналізу умов пункту 8.6 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка Національного банку України), порядок нарахування пені (від вартості невиконаних в строк зобов`язань за кожен день прострочення), однак не визначено строк нарахування пені.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором", яке містить частина шоста статті 232 Господарського кодексу України, потрібно розуміти так, що допускається існування іншого припису в законі, яке регулює відповідні відносини, або іншої умови договору, що регулює конкретні відносини сторін, які виконують функцію спеціальної норми стосовно загальної норми частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду із застосування частини шостої статті 232 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, цим приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Такий підхід до застосування частини шостої статті 232 Господарського кодексу України разом з умовами договору, де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17 та від 08.08.2024 у справі №910/11038/22.

При цьому, обов`язок повернути суму попередньої оплати у розмірі 2 409 236,32 грн виник у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" не з дати ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, у справі №910/11968/22, а в силу приписів частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України з дати направлення позивачем повідомлення №414-4 щодо одностороннього розірвання договору №3 034/001804 від 23.11.2021 та вимоги щодо повернення сплачених авансових платежів в розмірі еквівалентному 60 330,00 доларів США, тобто у вересні 2022 року.

Оскільки сторонами не було визначено у Договорі строк нарахування пені, то в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період її нарахування обмежуються піврічним строком, в той час як період з 26.10.2023 по 27.03.2024 не входить до такого піврічного строку.

Судом враховано, що відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, були продовженими на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінетом Міністрів України №211 від 11.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), дія якого закінчилась 30.06.2023 (згідно постанови Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023).

Таким чином, строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, були продовженими до закінчення дії карантину - до 30.06.2023.

В свою чергу, законодавець не передбачив продовження строку нарахування пені на період воєнного стану (навідміну від строку позовної давності, перебіг якого було зупинено на період воєнного стану згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Відтак нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" Товариству з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" пені за порушення терміну повернення коштів за період з 26.10.2023 по 27.03.2024 є необґрунтованим, а відтак вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих за період з 22.09.2022 по 27.03.2024 процентів за користування чужими коштами у розмірі 729 717,81 грн.

Відповідно п. 8.7 Договору у випадку прострочення строку поставки товару продавцем, продавець згідно ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України, зобов`язується сплатити на користь покупця проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20% річних, проценті нараховуються від дня (граничний термін поставки), коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Приписами статті 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Приймаючи до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, суд приходить до висновку, що у п. 8.7 Договору сторонами було передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими саме за (під час) порушення відповідачем строку поставки товару, що також підтверджується обмеженням строку нарахування процентів днем фактичного передання товару покупцеві.

Як зазначалось обов`язок відповідача поставити товар припинився в силу приписів частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України з дати направлення позивачем повідомлення №414-4 щодо одностороннього розірвання договору №3 034/001804 від 23.11.2021 та вимоги щодо повернення сплачених авансових платежів в розмірі еквівалентному 60 330,00 доларів США, тобто у вересні 2022 року. Натомість Договір не містить інших умов, які б передбачали нарахування процентів та розміру процентів за користування чужими грошовими коштами за порушення продавцем свого обов`язку з повернення суми попередньої оплати.

Отже нарахування передбачених п. 8.7 Договору процентів за період з 22.09.2022 по 27.03.2024 є неправомірним, а відтак суд відмовляє у задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 729 717,81 грн.

За таких обставин позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" підлягає частковому задоволенню, а з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" підлягають стягненню штраф у розмір 240 923,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 092,04 грн.

Щодо розподілу витрат позивача на оплату судового збору.

Частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В поданій до суду шляхом формування в системі "Електронний суд" позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" заявлено вимогу майнового характеру - про стягнення з відповідача коштів у загальному розмірі 1 327 485,65 грн.

Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 15 929,83 грн (1 327 485,65 грн х 0,015 х 0,8).

В той же час, за звернення до Господарського суду міста Києва із майновою вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" коштів у загальному розмірі 1 327 485,65 грн Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" сплачено судовий збір у розмірі 19 912,28 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1000 від 29.03.2024.

Тобто позивачем при зверненні до суду із даним позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 3 982,45 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, судовий збір у сумі 3 982,45 грн не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/3868/24, а може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судового збору, який підлягав сплаті позивачем за звернення до суду із даним позивом, - 15 929,83, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України вказана сума судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" просить покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100 000,00 грн.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У змісті позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 100 000,00 грн.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем 13.06.2024 було сформовано в системі "Електронний суд" заяву, до якої було долучено докази на підтвердження розміру судових витрат.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" в межах справи №910/3868/24 здійснювалось адвокатом Кириченко Юлією Юріївною (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000318 від 16.03.2018) на підставі ордеру серії СВ №1083234 від 28.03.2024 та Договору про надання правової допомоги від 01.03.2024.

Пунктом 1.1 Договору про надання правової допомоги від 01.03.2024 визначено, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання щодо здійснення представництва інтересів клієнта у Господарському суді міста Києва та (за потреби) у Північному апеляційний господарському суді у справі за позовом ТОВ " Бета-Агро-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" (ідентифікаційний код юридичної особи 39681109; місцезнаходження юридичної особи: 03189, м. Київ, вул. Ак. Вільямса, 6-Д, оф. 43) щодо стягнення заборгованості (пені, штрафу, процентів за користування грошовими коштами, інфляційних).

Відповідно п. 4.1 Договору про надання правової допомоги від 01.03.2024 отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі фіксованого гонорару у розмірі:

- за представництво інтересів в суді першої інстанції - 100 000,00 грн + 3 000,00 грн за другий та наступні судодні (підготовка та участь в одному судовому засіданні).

- за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції - 70 000,00 грн + 3 000,00 грн за другий та наступні судодні (підготовка та участь в одному судовому засіданні).

Згідно п. 4.3 Договору про надання правової допомоги від 01.03.2024 порядок розрахунку: до 31.12.2024, але не раніше отримання рішення суду відповідної інстанції та підписання Акту виконаних робіт. Можлива попередня оплата за окремою домовленістю сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем надано суду підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" та адвокатом Кириченко Юлією Юріївною акт №1 приймання-передачі виконаних робіт від 12.06.2024, із якого вбачається, що адвокатом було надано клієнту наступні послуги (виконано роботи):

- аналіз наданих клієнтом первинних бухгалтерських документів, господарських договорів, іншої документації по справі;

- аналіз господарського та цивільного законодавства, що регулює дані спірні правовідносини по справі;

- аналіз судової практики в аналогічних судових справах для використання в зазначеній справі;

- розроблення правової позиції по справі;

- консультування клієнта по справі, роз`яснення судових перспектив та погодження з клієнтом правової позиції;

- збір та аналіз додаткових доказів по справі;

- підготовка позовної заяви, формування додатків (доказів) до неї; подання позовної заяви з додатками до Господарського суду міста Києва;

- підготовка та подання до Господарського суду міста Києва заяви про ухвалення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Підписанням цього акта сторони підтвердили, що визначені правові послуги надані адвокатом належним чином та в повному обсязі. Клієнт підтвердив, що немає жодних претензій до адвоката щодо характеру, обсягу, якості та вартості наданих правових послуг (п. 4 акту №1 приймання-передачі виконаних робіт від 12.06.2024).

Судом встановлено, що Кириченко Юлія Юріївна є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В свою чергу, встановлений у пункті 4.1 Договору про надання правової допомоги від 01.03.2024 фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді гонорару у розмірі 100 000,00 грн за представництво інтересів в суді першої інстанції не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а не залежати від того скільки сторона сплатила або має сплатити за домовленістю із адвокатом.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та розумним (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Такі висновки суду ґрунтуються на тому, що предметом спору у даній справі є стягнення нарахованих на вже присуджену до стягнення суму коштів штрафу, пені, інфляційних втрат та процентів за користування коштами. Тобто факт порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки товару за Договором та наявність у відповідача обов`язку з повернення суми попередньої оплати вже були встановлені судами у межах справи №910/11968/22.

Всі докази по суті спору у справі №910/3868/24 складаються із двох судових рішень по справі №910/11968/22 (рішення та постанови), Договору №3 034/001804 від 23.11.2021, претензії із доказами її направлення відповідачу та розрахунків нарахувань.

Поза увагою суду також не залишилась та обставина, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" в межах справи №910/11968/22 здійснювалось також адвокатом Кириченко Юлією Юріївною. Проте в межах справи №910/11968/22 клієнтом та адвокатом у Договорі про надання правової допомоги від 03.08.2022 було погоджено гонорар за представництво інтересів в суді першої інстанції у розмірі 40 000,00 грн + 3 000,00 грн (за другий та наступні судодні (підготовка та участь в одному судовому засіданні).

Оскільки в межах справи №910/11968/22 було проведено 4 засідання, то позивачем було заявлено до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 52 000,00 грн.

Тобто розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи №910/11968/22, в якій фактично було вирішено спір між сторонами щодо наявності у відповідача обов`язку з повернення позивачу суми попередньої оплати та в якій було проведено 4 засідання, майже в двічі менший ніж розмір заявлених витрат у даній справі, яка зводиться до стягнення нарахувань на вже присуджену до стягнення суму коштів.

Оскільки адвокат Кириченко Юлія Юріївна представляла інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" в межах справи №910/11968/22, то необхідність витрати значного часу для ознайомлення / вивчення / аналізу наданих клієнтом первинних бухгалтерських документів, господарських договорів, іншої документації по справі відсутня.

Фактично надані адвокатом правничі послуги в межах даної справи зводились до підготовки та подання позову та здійснення нескладних розрахунків (одна сума, один період).

Таким чином дана справа не є складною, у зв`язку з чим судом розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, незважаючи на ціну позову, яка перевищує 1 млн грн.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для висновку, що адвокатом Кириченко Юлією Юріївною було витрачено значний час на дослідження доказів, що мають відношення до даного спору; здійснення розрахунку штрафу, пені, процентів та інфляційних втрат (які також не являються складними); складення позовної заяви та подання її шляхом формування в системі "Електронний суд".

Відтак, суд не вважає, що розмір витрат позивача на оплату професійної допомоги у даному спору у розмірі 100 000,00 грн є розумним та виправданим.

Враховуючи середньостатистичну вартість послуг з правової допомоги у даній категорії спорів (в тому числі Рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затвердженого рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 №119) та обсяг документів, які підлягали дослідженню адвокатом, наслідки розгляду даного спору - часткове задоволення позовних вимог, суд, встановивши обставини, викладені у ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 14, 74, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" (69095, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 159-Б; ідентифікаційний код 39681109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Бета-Агро-Інвест" (14005, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Київська, буд. 11, поверх 7; ідентифікаційний код 30844997) штраф у розмір 240 923 (двісті сорок тисяч дев`ятсот двадцять три) грн 63 коп., інфляційні втрати у розмірі 46 092 (сорок шість тисяч дев`яносто дві) грн 04 коп., судовий збір у розмірі 3 480 (три тисячі вісімдесят) грн 19 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 28.08.2024.

Суддя Р.В. Бойко