Рішення

від 28.08.2024 по справі 910/6445/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2024Справа № 910/6445/24

За позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Інтерком"

про стягнення 7 437,56 грн.

Суддя Борисенко І.І.

без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Управління з питань реклами, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Інтерком" (далі - ТОВ "Дюна-Інтерком", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 7 437,56 грн.

Позов мотивований тим, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором № 885/19 від 06.08.2019 про тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, в частині здійснення повної та своєчасної оплати такого місця.

У позові Управління з питань реклами просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 5 568,31 грн., 15 % штрафу у сумі 693,80 грн, пеню у сумі 446,26 грн, 3 % річних у сумі 137,96 грн та інфляційні втрати в сумі 591,23 грн, що разом складає 7 437,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки. Вказана ухвала 31.05.2024 була відправлена судом в електронний кабінет ТОВ "Дюна-Інтерком" та того ж дня доставлена останньому.

Проте, у визначений законом строк відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позов не надав. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, а також додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.08.2019 між Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган) та ТОВ "Дюна-Інтерком" (рекламорозповсюджувач) був укладений договір № 885/19 на право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу (далі - договір). За умовами вказаного договору на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачу надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі - право тимчасового користування).

Рекламорозповсюджувач зобов`язується прийняти у платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно, відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 207 від 05.02.2019, своєчасно та у повному обсязі відповідно до умов цього договору здійснювати оплату за користування місцем, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ).

Згідно з п. 2.2 договору адресний перелік є невід`ємною частиною цього договору, який містить перелік місць для розміщення РЗ, на які за рекламорозповсюджувачем встановлено пріоритет та/або на які надано дозволи на розміщення РЗ, із зазначенням адреси та місця для розміщення РЗ, типу, виду, площі, дати та строку дії пріоритету, тощо.

У пункті 6.1 договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розмір якої відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках. Плата за право тимчасового користування місцем нараховується, розраховується та використовується робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 6.3 договору підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення рекламорозповсюджувачем відповідної плати є рішення робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти відповідно до ст. 11 ЦК України.

За змістом п.п. 6.4, 6.13, 6.14 договору плата щомісячно перераховується рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору. Розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць. Плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується робочим органом щомісячно та перераховуються рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця в розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення платежу.

Відповідно до п. 6.15 договору акт користування місцем із наведеним у ньому розрахунком плати за тимчасове користування місцем підтверджує факт тимчасового користування цим місцем у відповідному розрахунковому періоді.

Згідно з п. 5.2.3 договору рекламорозповсюджувач зобов`язаний не пізніше 20 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення/продовження пріоритету.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволу не тягне припинення даного договору.

Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України встановлено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003, визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачу - ТОВ "Дюна-Інтерком" були видані дозволи № 63803-17, № 63860-17, № 64033-17 на розміщення рекламного засобу. Також сторони підписали адресні переліки, які є невід`ємними частинами договору, згідно з якими відповідач користувався правом розміщення реклами за наведеним дозволом.

Разом з тим судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором, а саме - вартість наданих послуг у період з 14.01.2022 по 05.04.2024 не сплатив, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 5 568,31 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі рахунками Управління з питань реклами № 82287 від 14.01.2022, № 84942 від 15.02.2022, № 157242 від 08.01.2024, № 160160 від 08.02.2024, № 162961 від 14.02.2024, № 167703 від 13.03.2024, № 170302 від 05.04.2024, розрахунками коригування № 82288 від 14.01.2022, № 84943 від 15.02.2022, № 86932 від 24.02.2022, № 157243 від 08.01.2024, № 160161 від 08.02.2024, № 162962 від 14.02.2024, № 167704 від 13.03.2024, № 170303 від 05.04.2024, довідкою про стан розрахунків за період з 01.01.2022 по 30.04.2024.

За змістом ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання свого зобов`язання за договором не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення заборгованості в сумі 5 568,31 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За порушення зобов`язання за договором позивач також просив стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді 15 % штрафу у сумі 693,80 грн. та пеню у сумі 446,26 грн. за період з 21.01.2022 по 01.05.2024.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, за змістом п. 7.2 договору позивач має право застосовувати до рекламорозповсюджувача за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також у пункті 7.3 договору сторони погодили, що робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

Відповідно до ч. 2 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату неустойки (пені та штрафу) є правомірними.

Перевіривши розрахунок заявлених позивачем штрафних санкцій відповідно до наведених норм чинного законодавства та умов договору, суд встановив правильність їх нарахування, у зв`язку з чим вважає за необхідне стягнути з відповідача 15 % штрафу у сумі 693,80 грн. та пеню у сумі 446,26 грн., тобто, у сумах, заявлених позивачем.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення матеріальних втрат у вигляді 3 % річних у сумі 137,96 грн. та інфляційних втрат в сумі 591,23 грн. суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум матеріальних втрат на підставі наведених норм чинного законодавства, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційна складова боргу в сумі 311, 99 грн., тобто, у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним невірно застосовано індекси інфляції у заявлений період. Також підлягає частковому задоволенню 3 % річних - у сумі 44,19 грн., оскільки нарахування відсотків річних має здійснюватись з 21 числа місяця, у якому відбулось порушення, а не з 20 числа, як було розраховано позивачем.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, доводи Позивача, викладені у його позовній заяві підтверджені належними та допустимими доказам в частині вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 5 568 грн. 31 коп., 15 % штрафу у сумі 693 грн. 80 коп., пені у сумі 446 грн. 26 коп., інфляційних втрат у сумі 311 грн. 99 коп., 3 % річних у сумі 44грн. 19 коп., а Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про сплату зазначених платежів.

Відтак, суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, та відповідно задоволення позову частково.

За таких обставин позовні вимоги Управління з питань реклами підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у зв`язку із частковим задоволенням позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Інтерком" про стягнення 7 437,56 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Інтерком" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 47-А, ідентифікаційний код 39923550) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 41348526) основну заборгованість в сумі 5 568 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн. 31 коп., 15 % штрафу у сумі 693 (шістсот дев`яносто три) грн. 80 коп., пеню у сумі 446 (чотириста сорок шість) грн. 26 коп., інфляційні втрати у сумі 311 (триста одинадцять) грн. 99 коп., 3 % річних у сумі 44 (сорок чотири) грн. 19 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 876 (дві тисячі вісімсот сімдесят шість) грн 14 коп.

У решті вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 28 серпня 2024

Суддя Борисенко І. І.