Ухвала

від 28.08.2024 по справі 132/2642/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/2642/24

2/132/780/24

Ухвала

Іменем України

28 серпня 2024 року місто КАЛИНІВКА

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши заяву представника позивача ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» - адвоката Старого Миколи Миколайовича про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову у справі № 132/2642/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Поділля Н» про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною,

ВСТАНОВИВ:

20.08.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Поділля Н» про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.

Одночасно з пред`явленням позову, на адресу місцевого суду надійшла заява представника позивача ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» - адвоката Старого Миколи Миколайовича про забезпечення позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першоїстатті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 13 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 року, № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення ЄСПЛ «Beles and others v. The Czech Republic», 12/11/2002, § 49).

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Статтею 150 ЦПК України визначено, що позовзабезпечується: 1)накладенням арештуна майнота (або)грошові кошти,що належатьабо підлягаютьпередачі абосплаті відповідачевіі знаходятьсяу ньогочи вінших осіб; 1-1)накладенням арештуна активи,які єпредметом спору,чи іншіактиви відповідача,які відповідаютьїх вартості,у справахпро визнаннянеобґрунтованими активівта їхстягнення вдохід держави; 2)забороною вчинятипевні дії; 3)встановленням обов`язкувчинити певнідії,у разіякщо спірвиник ізсімейних правовідносин; 4)забороною іншимособам вчинятидії щодопредмета споруабо здійснюватиплатежі,або передаватимайно відповідачевічи виконуватищодо ньогоінші зобов`язання; 5)зупиненням продажуарештованого майна,якщо поданопозов провизнання прававласності наце майноі прозняття знього арешту; 6)зупиненням стягненняна підставівиконавчого документа,який оскаржуєтьсяборжником усудовому порядку; 8)зупиненням митногооформлення товарівчи предметів; 9)арештом морськогосудна,що здійснюєтьсядля забезпеченняморської вимоги; 10)іншими заходамиу випадках,передбачених законами,а такожміжнародними договорами,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

За змістом частини третьої статті 150ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Як вбачається з роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець.

Із положень пункту 6 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі, для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, і як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконаннярішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття,навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Згідно заяви про забезпечення позову, поданої одночасно із пред`явленням позову, представник позивача ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» - адвокат Старий М.М. просить суд накласти арешт на земельну ділянку, площею 3,0209га., кадастровий номер 0521684000:06:002:0097, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . На обґрунтування цієї вимоги зазначає, що ОСОБА_1 в порушення переважного права позивача уклала Договір оренди спірної земельної ділянки із ФГ «Поділля Н», а тому вона може вільно розірвати цей договір та укласти новий договір оренди з будь-якою іншою особою, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Достатнім обґрунтуванням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, саме лише припущення позивача про те, що відповідач зможе розпорядитися нерухомим майном до вирішення спору по суті, без наведення належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він вчиняв будь-які підготовчі дії до його реалізації, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Окрім цього, заявником не доведено, що ОСОБА_1 може розпорядитися спірним нерухомим майном до вирішення цієї цивільної справи, беручи до уваги ту обставину, що Договором оренди землі № 249/0923 від 06.09.2023 року, який був укладений із ФГ «Поділля Н», передбачені умови його розірвання та припинення дії, а доказів на підтвердження вчинення відповідачем неправомірних дій щодо спірного нерухомого майна, суду не надано.

Також заявником не доведено і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а сама заява про забезпечення позову не обґрунтована в цій частині.

Таким чином, об`єктивних обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, заявником не наведено та перед судом недоведено.

Виходячи з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, не вбачається.

Слід також зауважити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову без наявності до того правових підстав, не буде відповідати принципам верховенства права, законності, а також меті застосування правового інституту забезпечення позову, та може призвести до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.

Відповідно до частини шостоїстатті 153 ЦПК України, про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно частини десятоїстатті 153 ЦПК України, ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Керуючись ст.ст.149-153,258-260,353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» - адвоката Старого Миколи Миколайовича про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову у справі № 132/2642/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Поділля Н» про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною залишити без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя