Рішення

від 23.10.2007 по справі 10819-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10819-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2007Справа №2-15/10819-2007

За позовом Фірми «Алтол» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Перемоги, 82, ідентифікаційний код 25151964)

До відповідача Житлово-експлуатаційного об'єднання Київського району м. Сімферополь (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523)

Про стягнення 1833,88 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача –  Козак А.І., довіреність б/н від 23.01.2007 р., у справі

Від відповідача –  Смирнова Л.Є., довіреність № 03 від 04.06.2004 р., у справі

Обставини справи: Фірма «Алтол»  звернулася до Господарського суду АР Крим із позовом до Житлово-експлуатаційного об'єднання Київського району м. Сімферополь про стягнення 1833,88 грн. матеріальної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що несвоєчасне погашення заборгованості відповідачем є причиною того, що фірма «Алтол» не була спроможна вчасно виконати у встановлений строк виконавчих документів, в результаті чого Державною виконавчою службою у відповідності зі статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанова про стягнення з Фірми «Алтол» виконавчого збору на загальну суму 1833,88 грн., чим самим позивачу була спричинена майнова шкода у розмірі 1833,88 грн., що і стало приводом для звернення Фірми «Алтол» з позовом до суду про стягнення вказаної суми матеріальної шкоди в примусовому порядку.

Позивач позовні вимоги у судовому засіданні підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

23.02.2007 р. Постановою державного виконавця Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя було стягнуто з боржника Фірми «Алтол» виконавчий збір у розмірі 286,92 грн. за невиконання в добровільному порядку наказу ГС АР Крим у справі № 2-10/5659.(а.с. 39)

23.02.2007 р. Постановою державного виконавця Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя було стягнуто з боржника Фірми «Алтол» виконавчий збір у розмірі 616,47 грн. за невиконання в добровільному порядку виконавчого напису № 3-80, який був виданий 28.01.2005 р. Державною нотаріальною конторою № 3 м. Сімферополя.(а.с. 40)

23.02.2007 р. Постановою державного виконавця Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя було стягнуто з боржника Фірми «Алтол» виконавчий збір у розмірі 18,82 грн. за невиконання в добровільному порядку виконавчого напису № 3-81, який був виданий 28.01.2005 р. Державною нотаріальною конторою № 3 м. Сімферополя. (а.с. 40)

23.02.2007 р. Постановою державного виконавця Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя було стягнуто з боржника Фірми «Алтол» виконавчий збір у розмірі 792,21 грн. за невиконання в добровільному порядку наказу ГС АР Крим у справі № 2-6/3804.(а.с. 41)

23.02.2007 р. Постановою державного виконавця Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя було стягнуто з боржника Фірми «Алтол» виконавчий збір у розмірі 19,46 грн. за невиконання в добровільному порядку наказу ГС АР Крим у справі № 2-6/3804.(а.с. 41)

Всього з Фірми «Алтол» було стягнуто 1733,88 грн. виконавчого збору.

Разом з тим, в період з листопада 2002 р. по липень 2004 р. у відповідача перед позивачем склалася заборгованість за надані позивачем послуги, яка була стягнута Постановою Вищого господарського суду України № 2-9/4671.1-2006 від 22.11.2006 р. у розмірі 67679,32 грн., в тому числі 55850,21 грн. заборгованості, 3664,41 грн. пені, 4999,10 грн. інфляційних втрат, 2000,00 грн. витрат за проведення судової експертизи, 1047,60 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.(а.с. 7-10)

Так, позивач зазначає, що відповідачем вказана сума у розмірі 67679,32 грн., присуджена згідно Постанові Вищого господарського суду України № 2-9/4671.1-2006 від 22.11.2006 р. не була сплачена в добровільному порядку, що призвело до неможливості добровільного виконання Фірмою «Алтол» інших своїх зобов'язань, в тому числі по виконавчому провадженню, що і спричинило стягнення з позивача 1733,88 грн. виконавчого збору.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача 1833,88 грн. спричиненої з вини відповідача  Житлово-експлуатаційного об'єднання Київського району м. Сімферополя матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 224, 225  Господарського кодексу України, тобто визначає та обґрунтовує стягувану з відповідача суму як збитки.

Розглянувши представлені сторонами докази та оцінивши їх в сукупності, судом не вбачається обґрунтованих правових підстав для задоволення позову.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

 Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

    - матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району м. Сімферополь).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Як вбачається з матеріалів справи, сума виконавчого збору у розмірі 1733,88 грн. була стягнена з Фірми «Алтол» на підставі статті 46 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Таким чином, можна зробити висновок, що вказаний збір у розмірі 1733,88 грн. був стягнений з позивача саме з його вини, за невиконання зобов'язань за виконавчими документами в установлений строк в добровільному порядку.

Вказана сума у розмірі 1733,88 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками, оскільки, понесена   позивачем через невиконання свого обов'язку в добровільному порядку.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір шкоди,  заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння шкоди Житлово-експлуатаційним об'єднанням Київського району м. Сімферополь у розмірі 1833,88 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненою шкодою, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні позову не було доплачено держане мито у розмірі 17,00 грн., що є порушенням частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Позивачем заявлена позовна вимога зокрема про стягнення 1833,88 грн.

Так державне мито з вказаної вимоги повинно становити 102,00 грн., тоді як платіжним дорученням № 14 від 31.07.2007 р., доданого до позовної заяви, держмито сплачено у розмірі 85,00 грн.

Отже, недоплачена сума державного мита у розмірі 17,00 грн. підлягає стягненню з Фірми «Алтол» в доход Державного бюджету України.

Вказаний висновок суду відповідає також пункту 4.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу УІ  Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р.

У судовому засіданні за згодою представників сторін були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 23.10.2007 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          У позові відмовити.

2.          Стягнути з Фірми «Алтол» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Перемоги, 82, ідентифікаційний код 25151964)  в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 37440405)  державне мито в розмірі  17,00 грн.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.