Ухвала

від 28.08.2024 по справі 489/3465/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/3465/24

Номер провадження 2/489/1566/24

УХВАЛА

Іменем України

28 серпня 2024 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Нік-5» (далі - відповідач) про визнання кошторису недійсним

встановив

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання кошторису недійсним.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що кошторис на управління будинком на 2018 рік, наданий представником ОСББ «Нік-5» адвокатом Білецьким О.П. сфальсифіковано з наступних підстав. По-перше, такий кошторис ніколи не приймався загальними зборами ОСББ «Нік-5». По-друге, кошторис на управління будинком на 2018 рік за статтями витрат не відповідає вимогам Статуту ОСББ «Нік-5» та вимогам діючого законодавства. В кошторис на 2018 рік внесено статті витрат, які не мають відношення до спільного неподільного майна співвласників (юридичні консультації, послуги, судові витрати, поштові витрати, послуги телефонного зв`язку тощо). По-третє, кошторис на управління будинком на 2018 рік розраховано з порушенням вимог Статуту ОСББ «Нік-5», оскільки розраховано на квадратні метри, а не на частку в сумісному неподільному майні співвласника. По-четверте, кошторис на управління будинком на 2018 рік є кошторисом на управління будинком, а не на утримання будинку. З цих підстав позивач просив суд кошторис на 2018 рік визнати недійсним.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні, надав суду відзив, в якому пояснив, що збори співвласників багатоквартирного Будинку «Нік-5» -18/2 були проведені 10.11.2018, про що було складено відповідний протокол. Будь які порушення щодо порядку скликання цих зборі та процедури їх проведення відсутні, і позивач їх не зазначає. Друге питання порядку денного зборів стосувалося затвердження кошторису на 2019 рік. За результатами голосування по цьому питанню було прийнято рішення прийняти за основу проект кошторису на 2019 рік. Як вже зазначалося, збори були відбулися 10.11.2018, а тому враховуючи строки передачі будинків в управління на той час від Департаменту житлового господарства ММР та від ТОВ «Місто для людей», з однієї сторони, до ОСББ, з іншої сторони, кошторис приймався на 2019 рік, адже передача будинку очікувалась в 2019 році. Але вже 01.12.2018 житловий будинок 5-ти поверховий, 4-х під`їздний за адресою: АДРЕСА_1 був переданий в управління ОСББ «Нік-5», згідно акту передачі житлового будинку. За таких обставин, скликати збори мешканців будинку для затвердження кошторису на грудень 2018 року не було об`єктивної можливості. Що стосується твердження, що кошторис витрат на 2018 рік не відповідає вимогам діючого законодавства, то це спростовується п.4 ч2. ст.12 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Спростовуються і твердження позивача про те, що кошторис на 2018 рік розраховано на квадратний метр площі квартири, а не на частку в сумісному неподільному майні частиною 1 статті 20 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Окрім того, зазначає, що термін управління будинком включає в себе послуги, пов`язані з утриманням будинку а тому затвердження кошторису на управління та/або утримання будинку відповідає вимогам діючого законодавства.

Ухвалою суду від 15.05.2024 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом часників справи.

Дослідивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац 1 ч. 1 ст. 19ЦПК України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19ЦПК України).

У своїй постанові від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21), вирішуючи питання щодо юрисдикції спору у справі за позовом фізичної особи до ОСББ про визнання недійсними та скасування рішень про затвердження кошторису на утримання будинку та прибудинкової території, переліку та розміру внесків установчих зборів співвласників, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18,пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув,пов`язані зі створенням,діяльністю,управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною 2 ст. 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 ЦК України передбачено, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 № 2866-III (далі - Закон № 2866-ІІІ). Приписами статті 1 цього Закону розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін «співвласники багатоквартирного будинку» вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Статтею 4 Закону № 2866-ІІІ визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Частиною 2 ст. 22 Закону № 2866-ІІІ регламентовано, що питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносини вони є господарськими за своєю правовою природою.

Статтею 6 Закону № 2866-ІІІ визначено загальний порядок проведення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку й обов`язкові рішення, які включаються до порядку денного таких зборів. Відповідно до частин сьомої - тринадцятої цієї статті установчі збори приймають рішення про створення об`єднання і затверджують його статут. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку, за винятком якщо власником квартир (нежитлових приміщень) є особа, яка володіє 50 % від загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень у такому будинку. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості усіх співвласників. Закон допускає можливість проведення письмового опитування співвласників упродовж 15 календарних днів з дати проведення установчих зборів, якщо кількості голосів співвласників, що з`явилися на установчі збори, недостатньо для прийняття рішення про утворення такої юридичної особи.

Отже, результати голосування з усіх питань порядку денного установчих зборів співвласників визначаються одночасно (за наслідком складення підсумку голосів співвласників, які брали участь в установчих зборах, з тими співвласниками, які проголосували шляхом письмового опитування). Відтак прийняття рішення про утворення ОСББ фактично відбувається одночасно із прийняттям рішення про затвердження його кошторису та розміру внесків співвласників.

Згідно з пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до загальних засад цивільного законодавства. Тому законодавство підлягає тлумаченню виходячи із цих засад. Зокрема, слід мати на увазі, що юридична особа вже з моменту її створення повинна мати цивільну дієздатність, яку юридична особа набуває через свої органи (частина перша статті 92 ЦК України). Отже, Закон № 2866-ІІІ необхідно тлумачити таким чином, щоб він забезпечував набуття дієздатності ОСББ через його органи з моменту реєстрації ОСББ.

Статтею 6 цього Закону не передбачено заборони щодо внесення до порядку денного установчих зборів інших питань діяльності ОСББ, зокрема щодо прийняття рішень, які віднесено статтею 10 Закону № 2866-ІІІ до виключної компетенції загальних зборів ОСББ (обрання його органів управління, вирішення інших питань організації діяльності об`єднання затвердженням первісного кошторису, визначення розміру членських внесків). Під час здійснення господарської діяльності загальними зборами можуть бути внесені зміни до кошторису за поданням правління ОСББ виходячи із компетенції правління щодо підготовки кошторису, балансу об`єднання та річного звіту відповідно до частини двадцятої статті 10 Закону № 2866-ІІІ. Закон № 2866-ІІІ не обмежує прав співвласників у їх волевиявленні щодо прийняття колективного рішення з питань, віднесених до виключної компетенції зборів співвласників, за наявності необхідної кількості голосів на установчих зборах для прийняття відповідного рішення, яке віднесено до компетенції загальних зборів співвласників, оскільки прийняття таких рішень відповідає меті утворення ОСББ за цим Законом - визначення порядку колективного управління спільним майном співвласниками.

Так, відповідно до пунктів 12, 13 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, у тому числі відомості про органи управління юридичної особи та про її керівника. Формою заяви щодо державної реєстрації юридичної особи (крім громадських формувань та органів влади) (форма 2), затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3268/5, передбачено внесення відомостей про керівника юридичної особи.

Отже, ще до державної реєстрації ОСББ воно повинне прийняти рішення про обрання членів правління ОСББ. Водночас відповідно до частини дев`ятої статті 10 Закону №2866-ІІІтаке повноваження належить до виключної компетенції загальних зборів співвласників як вищого органу управління ОСББ. Тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що компетенція установчих зборів ОСББ не обмежується повноваженнями, визначеними частиною тринадцятою статті 6 Закону № 2866-ІІІ, а установчі збори вправі також приймати рішення, передбачені статтею 10 цього Закону, в тому числі рішення про затвердження кошторису, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Частиною 1 ст. 21 Закону № 2866-ІІІ визначено, що до коштів ОСББ, поряд із внесками та платежами співвласників, належать доходи, отримані об`єднанням у результаті здавання в оренду допоміжних приміщень та іншого спільного майна багатоквартирного будинку; кошти та майно, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об`єднання; добровільні майнові, у тому числі грошові, внески фізичних та юридичних осіб; кошти, залучені на умовах кредиту або позики;пасивні доходи; доходи від діяльності заснованих об`єднанням юридичних осіб і кошти, отримані з інших джерел, що спрямовуються на виконання статутних цілей об`єднання. Кошторис - це затверджений у встановленому порядку фінансово-плановий документ, який містить відповідні статті і суми витрат коштів на утримання ОСББ. Отже, прийняття рішення про затвердження кошторису є реалізацією господарських функцій у такому непідприємницькому товаристві його вищим органом управління - зборами ОСББ. Така діяльність найбільш наближена до корпоративних відносин.

Прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону № 2866-ІІІ, стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).Відтак суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили підвідомчість такого спору господарським судам.

У даній постанові від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21) - Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц про розгляд за правилами цивільного судочинства спору, ініційованого співвласником багатоквартирного будинку, щодо затвердження кошторису ОСББ, переліку та розміру внесків на утримання будинку як такого, що зроблений без застосування до правовідносин у цій справі положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України про підвідомчість господарським судам спорів про створення, діяльність, управління або припинення юридичної особи. Спір про дійсність рішення установчих (загальних) зборів ОСББ, зокрема про затвердження кошторису ОСББ та розміру внесків його членів, що виник між членом ОСББ та самим ОСББ, охоплюється поняттям «управління юридичною особою» як такий, що є спором про компетенцію найвищого органу управління ОСББ приймати рішення, віднесені до його виключної компетенції.

Позивач у своєму позові просить визнати кошторис на 2018 рік недійсним.

Тобто вказане питання відносяться до порядку користування спільним майном співвласників, утримання багатоквартирного будинку, отримання співвласниками житлово-комунальних послуг, а отже, є пов`язаними з діяльністю ОСББ.

На користь цього свідчать і підстави позову, адже позивач мотивує вимоги серед іншого тим, що він є власником однієї із квартир у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 , є співвласником багатоквартирного будинку, управління будинком здійснює ОСББ «Нік-5».

Відтак, суд доходить висновку, що наведений спір щодо недійсності кошторису на управління будинком на 2018 рік стосується саме питання управління багатоквартирним будинком, пов`язаний з діяльністю ОСББ, а тому підвідомчий господарському суду і має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Підстави закриття провадження у справі визначені нормою ст. 255 ЦПК України, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, вказаний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового засідання може бути постановлено ухвалу про закриття провадження у справі.

На стадії відкриття провадження по справі відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, а якщо справу вже відкрито провадженням, то є підстави закриття провадження у справі за ч.1 п.1 ст. 255 ЦПК України справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 255, 256, 353 ЦПК України, суд,

ухвалив

Провадження у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Нік-5» про визнання кошторису недійсним закрити.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому копія ухвали суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної копії ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 28.08.2024.

Суддя В. В. Кокорєв