Постанова

від 27.08.2024 по справі 489/6267/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.08.24

22-ц/812/1317/24

Провадження №22-ц/812/1317/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 серпня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.,

за участю заявника ОСОБА_1 , прокурора ОСОБА_2 , представника органу ДВС Тарасенка К.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/6267/19 заапеляційною скаргою Окружної прокуратури міста Миколаєва на ухвалу, яку постановив Ленінський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича у приміщенні цього суду 04 квітня 2024 року, повний текст складено того ж дня, за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою того ж суду від 20 березня 2024 року за поданням Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

у с т а н о в и в :

У березні 2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із заявоюпро скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 березня 2024 року за поданням Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Заяву мотивовано тим, що 09 березня 2021 року Ленінським районним судом міста Миколаєва було ухвалено рішення у справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Імпорт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про скасування записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Яким позов задоволено, зокрема ОСОБА_1 зобов`язано усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме - 3/100 частки об`єкта незавершеного будівництва, що складається з нежитлової будівлі літ.Н-1 готовністю 12%. Проте рішення суду заявник виконати не може, тому що не має доступу на вказаний об`єкт, а також не знає, що саме є будівлею літ Н-1, оскільки документи на цей об`єкт відсутні. За поданням Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі Інгульський відділ ДВС) про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України 20 березня 2024 року винесено ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, якою встановлено боржнику ОСОБА_1 обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 2/489/144/21 (489/6267/19), виданим 05 липня 2023 року на підставі вищевказаного рішення суду першої інстанції.

Посилаючись на викладене, а також на те, що на роботі знову можливе відрядження за кордон, заявник просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції від 20 березня 2024 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 березня 2024 року у справі № 489/6267/19 (провадження № 6/489/73/24) відносно ОСОБА_1 .

Ухвала суду мотивована тим, що встановлені обставини та наявні у справі докази свідчать про відсутність ухилення боржника від виконання рішення суду, виконання якого заявником неможливе з причин, що не залежать від ОСОБА_1 , який, крім іншого, цікавиться рухом виконавчого провадженням та виконує вимоги державного виконавця, тому суд дійшов до висновку про обґрунтованість заяви.

В апеляційній скарзі Окружна прокуратура міста Миколаєва (далі Прокуратура) вказує, що ухвала суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заява ОСОБА_1 про скасуваннятимчасового обмеженняу правівиїзду замежі Українине відповідаєвимогам статті441ЦПК Українищодо вмотивованості,адже немістить відомостейпро вчиненіним діїз метоювиконання судовогорішення,тобто знесенняналежного йомуна правіприватної власностімайна абож доказівоб`єктивної неможливостівиконати його,у томучислі відсутностідоступу натериторію.Крім того, ОСОБА_1 не дотримавсяі вимогстатті 183ЦПК Українищодо формиі зміступисьмової заяви,доказів їїнадсилання іншимучасникам справиу відповідностідо частини2цієї статтітеж ненадав,що єпідставою дляповернення їїзаявнику безрозгляду.Однак,усупереч вимогчастини 4статті 183ЦПК Українисуд прийнявдо розглядузаяву ОСОБА_1 про скасуваннятимчасового обмеженняу правівиїзду замежі України.У порушеннявимог частини6статті 441ЦПК Українисуд розглянуввказану заяву,не повідомившипро датута чассудового засіданняОкружну прокуратуруміста Миколаєва,яка відповіднодо статті19Закону України«Про виконавчепровадження»,є учасникомвиконавчого провадження№ 72230188.До тогож незважаючина відсутністьжодних доказівпро те,що необхідністьу застосуваннітимчасового обмеженняу правівиїзду ОСОБА_9 за межіУкраїни відпала,суд безпідставноскасував тимчасовеобмеження боржникау правівиїзду замежі України.Прокурор такожзазначив,що попритвердження ОСОБА_1 про те,що вказанемайно йомуне належить,останній ненадав доказівтого,що договіркупівлі-продажумайна нимне укладався,до правоохороннихорганів зцього приводувін незвертався,від прававласності намайно невідмовився,хоча такаможливість передбаченачастиною 3статті 12ЦК України.Усі викладеніобставини усукупності свідчатьпро умиснестворення,зокрема, ОСОБА_1 перешкод длявідновлення порушенихінтересів територіальноїгромади містаМиколаєва наземельну ділянкуз кадастровимномером 4810136900:03:074:0015по вул.Кінцевій ум.Миколаєві тафактичного знесеннянезаконно збудованогонерухомого майна,тобто,виконання рішеннясуду. За такого, на думку прокуратури, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання зобов`язання усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме: 3/100 частки об`єкта незавершеного будівництва, що складаються з нежитлової будівлі літ. Н-1 готовністю 12%.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, боржника та представника органу ДВС, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду, що оскаржується, не відповідає таким вимогам закону.

До повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги належить скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення у відповідній частині нового рішення або зміна рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 3 частини 3 цієї ж статті якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, вказане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що справа № 489/6267/19 розглянута за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, який поданий в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, виконавчі провадження щодо виконання цього рішення також були відкриті державним виконавцем за заявою прокурора.

Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Ухвала суду першої інстанції, яка переглядається, постановлена судом за заявою боржника у виконавчому провадженні про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, що врегульовано статтею 441 ЦПК України, відповідно до частини 6 якої суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця..

За такого повідомлення прокурора як учасника справи про розгляд заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є обов`язковим.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення прокурора про розгляд заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Порушення судом вимог процесуального закону щодо порядку повідомлення про розгляд справи призвело до порушення прав прокурора як учасника справи та виконавчого провадження на подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості.

Оскільки прокурор обґрунтовує свою апеляційну скаргу, в тому числі тим, що суд першої інстанції розглянув зазначену заяву, не повідомивши його про неї, це є обов`язковою підставою для скасування ухвали суду, що оскаржується.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

Вирішуючи зазначене питання, апеляційний суд виходить із такого.

За приписами частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України №1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Апеляційним судом встановлено, що у листопаді 2019 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом про скасування в Державному реєстрі речових прав на майно записів про реєстрацію за ТОВ «Транс-Імпорт», ОСОБА_3 ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , права власності на певні частки об`єкту незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 , та зобов`язати вказаних осіб усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів нерухомого майна за цією адресою.

Як на підставу позовних вимог прокурор посилався на те, що постановою Вищого господарського суду України від 06 вересня 2017 року задоволено позов Прокуратури Миколаївської області, визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/33 та від 18.06.2015 № 48/35 про надання ТОВ «Транс-Імпорт» дозволу на виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натуру (на місцевості) меж земельної ділянки площею 10000 кв.м по АДРЕСА_2 за рахунок ділянки раніше даної товариству рішенням міської ради від 13.03.2008 № 22/44, з метою передачі в оренду для будівництва гаражу-стоянки для вантажних автомобілів підприємства. Також визнано недійсним на майбутнє договорі оренди землі від 16липня 2015 року № 10944 та зобов`язано ТОВ «Транс-Імпорт» повернути спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:03:074:0015 по вул. Кінцевій в м. Миколаєві територіальній громаді міста в особі Миколаївської міської ради.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що отримання ТОВ «Транс-Імпорт» земельної ділянки у користування відбулося з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, а саме статей 124, 134 ЗК України, пунктів 10.1, 10.4 розділу 10 ДБН 360-92, Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, без проведення земельних торгів та в межах озелененої зони спеціального призначення, будівництво на території якої заборонено.

Таким чином, неможливість будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:03:074:0015 встановлена судовим рішенням господарського суду.

Проте, під час виконання цього судового рішення встановлено, що попри наявність судового спору щодо законності набуття земельної ділянки у користування, ТОВ «Транс-Імпорт» збудувало на ній низку будівель, зареєструвало речове право (запис у державному реєстрі за номером 20620332 від 23 травня 2017 року) та в подальшому передало у власність громадянам, зокрема безпосередньому засновнику товариства ОСОБА_7 та його родичам.

Посилаючись на наведені обставини, прокурор вважав, що поновлення порушених прав територіальної громади міста Миколаєва шляхом реального повернення земельної ділянки Миколаївській міській раді можливо лише внаслідок скасування в судовому порядку державної реєстрації речових прав відповідачів на об`єкти нерухомості та знесення таких об`єктів.

Рішенням Ленінського районного суд м. Миколаєва від 9 березня 2021 року задоволено позовні вимоги заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради про скасування записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Скасовано державну реєстрацію права власності відповідачів на об`єкт нерухомого майна - незавершеного будівництва нежитлової будівлі - адміністративно-виробничої бази з гаражем-стоянкою для вантажних автомобілів по АДРЕСА_1 , відповідно до частки кожного з них. Також відповідачів зобов`язано усунути Миколаївській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення зазначеного об`єкта нерухомості.

ОСОБА_3 через свого представника оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 , зазначивши, що за змістом наданих представнику повноважень, вказаних у договорі про надання правової допомоги, адвокат Куценко Ю. А. не представляє інших учасників справи, крім ОСОБА_3 , які відповідні апеляційні скарги на рішення місцевого суду не подавали.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Куценка Ю. О. залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2021 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишені без змін.

В Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський відділ ДВС) перебуває виконавче провадження № 72230188 з виконання виконавчого листа № 2/489/144/21 (489/6267/19), виданого 05 липня 2023 року Ленінським районним судом міста Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме - 3/100 частки об`єкта незавершеного будівництва, що складається з нежитлової будівлі літ.Н-1 готовністю 12%.

Виконавче провадження відкрито постановою державного виконавця від 11 липня 2023 року, яку направлено сторонам супровідним листом від 11 липня 2023 року № 63528 (том 5, а.с. 37-86).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2024 року по справі № 489/6267/19 (провадження № 6/489/73/24), задоволено подання державного виконавця та встановлено боржнику ОСОБА_1 обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 2/489/144/21 (489/6267/19), виданим 05 липня 2023 року Ленінським районним судом міста Миколаєва щодо усунення перешкод Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме - 3/100 частки об`єкта незавершеного будівництва, що складається з нежитлової будівлі літ.Н-1 готовністю 12% (том 5, а.с. 98-100).

Зі змісту даної ухвали вбачається, що таке обмеження було застосованого до боржника ОСОБА_1 у зв`язку із доведеністю факту його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII (2148-08) від 19 жовтня 1973 року, передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифікований Законом України N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17 липня 1997 року, визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Тобто, передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом №1404-VIII випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, також визначені у Законі №1404-VIII і.

За змістом пункту 1 частини 2 та пункту 19 частини 3 статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, та під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Так, відповідно до частин 1-3 статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц (провадження № 61-6899св19).

Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

У справі, яка переглядається, заявник ОСОБА_1 , заявляючи про необхідність скасування застосованого судом до нього обмеження у праві виїзду з України, будь-яких доказів зміни обставин, які зумовили застосування такого заходу, не надавав. Зокрема, відсутні у справі докази, які свідчать про виконання ним рішення суду у справі № 489/6267/19 або наявність непереборних, об`єктивних обставини, які унеможливлюють таке виконання. Не були такі докази встановлені і судом, який розглянув заяву.

Також із наявних у справі доказів колегія суддів не вбачає, що застосоване судом до заявника обмеження у праві його виїзду за межі України, створює такі перешкоди у його професійному, особистому та сімейному житті, які свідчили би про неспівмірність такого заходу його меті виконання остаточного рішення суду.

За такого за відсутності доказів вчинення боржником ОСОБА_1 дій, необхідних для виконання рішення суду у справі № 489/6267/19, з урахуванням часу, який минув з дня встановлення судом обмеження (20 березня 2024 року) і який не є занадто тривалим, не доведення заявником настання змін в його особистому, сімейному, професійному житті, які свідчили б про виняткові обставини, які б зумовили необхідність виїзду за межі України, колегія суддів вважає, що обмеження його права залишати країну залишається виправданим та пропорційним за обставин невиконання рішення суду. Таке свідчить, що обмеження прав ОСОБА_1 щодо свободи пересування не є надмірним, а, навпаки є виправданим метою виконання остаточного рішення суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України через недоведеність. Натомість це не перешкоджає ОСОБА_1 у разі зміни обставин, які впливають на виконання ним рішення суду, та/або пов`язані з його особистим (сімейним) життям за наявності відповідних доказів повторно звернутися до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Враховуючи, що ухвала суду, що оскаржується постановлена з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для її скасування, ухвалу суду на підставі положень пункту 4 частини 1, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України слід скасувати, постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Оскільки апеляційну скаргу прокурора задоволено, відповідно до положень статті 141 ЦПК України є підстави для розподілу судового збору (2422 грн. 40 коп.), сплаченого прокурором при поданні апеляційної скарги, який слід покласти на заявника боржника ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Окружної прокуратури міста Миколаєва задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою того ж суду від 20 березня 2024 року за поданням Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Окружної прокуратури міста Миколаєва , ЄДРПОУ 0291004822, 2422 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 28 серпня 2024 року