Рішення

від 28.08.2024 по справі 300/5465/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. справа № 300/5465/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Оліградський М.В., в інтересах ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 17.05.2024 № 092950016353 про відмову в призначенні позивачу пенсії;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести позивачу нарахування та виплату пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, з дня подання заяви.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 досягла необхідного віку та набула достатнього страхового стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. При цьому, пенсійним органом винесено протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії, пославшись на відсутність необхідного страхового стажу. Водночас, представник позивача відмітив про протиправність відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу, зокрема, спірного періоду роботи протягом 1983-1991 років. Так, зазначено, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 , вона 12.02.1980 прийнята в колгосп імені « ОСОБА_2 » (запис 1). При цьому, в трудовій книжці (колгоспника) серії НОМЕР_1 , дата заповнення 18.06.1980, у графі «по-батькові» заявниця записана, як « ОСОБА_3 ». У зв;язку із допущеною технічною помилкою (опискою), та розбіжностями по батькові, позивач не може реалізувати у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» своє право на пенсію за віком. При цьому, зробити виправлення у трудовій книжці неможливо, оскільки юридична особа АТЗТ «Степан Мельничук», код ЄДРПОУ 03751971, припинено/ліквідовано 20.08.2016, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Представник позивача не погоджується із мотивами відмови, наведеними в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії по віку від 17.05.2024 №092950016353, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

16.07.2024 від представника позивача на адресу суду надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви, в якій він уточнив відповідача, просив залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та, як наслідок, уточнив позовні вимоги у прохальній частині позову.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в межах позовних вимог про:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі Головне управління ПФУ в Полтавській області, відповідач) від 17.05.2024 № 092950016353 про відмову в призначенні позивачу пенсії;

зобов`язання Головного управління ПФУ в Полтавській області провести позивачу нарахування та виплату пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, з дня подання заяви.

Також вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа).

Відповідач 06.08.2024 скерував на адресу суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Так, представником зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.05.2024. Згідно довідки про періоди роботи в колгоспі з відпрацьованими вихододнями від 09.05.2024 №15-06/Г-64 не взято до розрахунку 1983-1991 роки, оскільки зазначено по батькові « ОСОБА_4 , ОСОБА_5 » не відповідає паспорту « ОСОБА_6 ». Аналіз наданих документів показує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 04 місяці, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. На підставі вищевикладеного, Головним управлінням ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №092950016353 від 17.05.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку. За таких обставин, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

05.08.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення, за змістом яких представник заперечує щодо задоволення позовних вимог, мотивуючи аналогічними доводами, наведеними у відзиві Головного управління ПФУ в Полтавській області.

Головуючий по справі суддя Кафарський В.В. в період з 05.08.2024 по 26.08.2024 перебував у відпустці, у зв`язку з чим, строк розгляду справи продовжено.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

10.05.2024 позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Івано- Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зв. ст. а.с. 74).

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.05.2024 № 092950016353 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком

у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та вказано, що згідно довідки про періоди роботи в колгоспі з відпрацьованими вихододнями від 09.05.2024 №15-06/Г-64 не взято до розрахунку 1983-1991 роки, оскільки зазначено по батькові « ОСОБА_4 , ОСОБА_5 » не відповідає паспорту « ОСОБА_6 ». Аналіз наданих документів показує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 04 місяці, якого недостатньо для призначення пенсії за віком (а.с. 9).

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.05.2024 № 092950016353 про відмову позивачу у призначенні пенсії, представник ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року від 21 до 31 року.

Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Так, у трудовій книжці ОСОБА_1 (колгоспника) серії НОМЕР_1 містяться записи про її роботу у колгоспі імені « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (який 23.01.1992 реорганізовано в спілку селян ім. Степана Мельничука, яка, в свою чергу, 26.01.1995 реорганізована в АТЗТ «Степан Мельничук») (записи 1-4).

Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.

При цьому, жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Водночас, щодо доводів пенсійного органу про те, що на титульному аркуші вказаної трудової книжки зазначено її по батькові, як Іллічна, суд зауважує, що згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.

Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Окрім цього, суд звертає увагу, що згідно архівного витягу із протоколу №5 засідання правління колгоспу ім. «Степана Мельничука» від 12.03.1980, по заяві ОСОБА_1 ., її було прийнято на роботу в теплицю (а.с. 19).

Згідно архівної довідки від 09.05.2024 №15-06/Г-64 в книгах обліку рахунків по оплаті праці колгосп ім. «Степана Мельничука», спілка селян ім. «Степана Мельничука», АТЗТ «Степан Мельничук», виданої видана ОСОБА_1 , в документах за 1980 прізвище заявниці значиться ОСОБА_1 , в 1983 Ільківна, в 1984 Ільк, в 1985 АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , в 1994-2002 ОСОБА_1 . (зв. ст. а.с. 19).

У архівній довідці від 09.05.2024 №16-05/Г-65 значиться прізвище ОСОБА_1 (так записано в документах) (а.с. 20).

Згідно з архівною довідкою від 09.05.2024 №16-05/Г-67, в книгах обліку рахунків по оплаті праці колгосп ім. «Степана Мельничука» за 1980, видана ОСОБА_1 , в книгах обліку значиться прізвище ОСОБА_1 . В книгах обліку значиться в 1983 прізвище ОСОБА_1 , в 1984 році Ільк., в 1985 році ОСОБА_4 , в 1986 році Ільк. (зв. ст. а.с. 20).

У архівній довідці від 09.05.2024 №16-05/Г-68 в книгах обліку рахунків по оплаті праці колгосп ім. «Степана Мельничука», прізвище заявниці значиться в 1992 році ОСОБА_1 , в 1993 році ОСОБА_1 , в 1994-1996 роках ОСОБА_1 . (а.с. 21).

У архівній довідці від 09.05.2024 № 16-05/Г-69 в книгах обліку рахунків по оплаті праці колгосп ім. «Степана Мельничука», за 1997-2002 роки прізвище заявниці значиться ОСОБА_1 . (зв. ст. а.с. 21).

У архівній довідці від 09.05.2024 № 17-13/Г-70 в книгах обліку рахунків по оплаті праці колгосп ім. «Степана Мельничука», прізвище заявниці значиться в 1987 році ОСОБА_1 ., в 1988 році Ільк., в 1989 році ОСОБА_4 , в 1990 році Ільк., в 1991 році Ільк. (а.с. 22).

При цьому, як слідує із актів ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 03.06.2024 №0900-1104-1/4820 (а.с. 55-56), №0900-1104-1/4818 (зв. ст. а.с. 64 а.с. 65), №0900-1104-1/4819 (зв. ст. а.с. 66 а.с. 67), №0900-1104-1/4822 (а.с. 68-69), №0900-1104-1/4821 (зв. ст. а.с. 69 а.с. 70), пенсійний орган фактично погоджується із тим, що вищезазначені довідки стосуються позивача та, відповідно, підтверджують її стаж, зокрема й протягом 1983-1991 років у колгоспі ім. «Степана Мельничука».

Більше того, суд бере до уваги, що рішенням Коломийського міськрайонного суду у справі №346/2640/24 заяву представника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління пенсійного фонду України в Івано- Франківській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, задоволено. Встановлено факт належності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , трудової книжки (колгоспника) серії НОМЕР_1 , дата заповнення 18.06.1980; архівного витягу із протоколу №5 засідання правління колгоспу ім. «Степана Мельничука», від 12.03.1980 та архівних довідок від 09.05.2024 №15-06/Г-64, №15-06/Г-65, №15-06/Г-67, №15- 06/Г-68, №15-06/Г-69, №15-06/Г-70, які складені на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 45).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі протягом 1983-1991 років, оскільки такі мають бути зараховані, з огляду на вищевикладене. Як наслідок, спірне рішення відповідача від 17.05.2024 № 092950016353 про відмову у призначенні пенсії підлягає до скасування.

На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Водночас, в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести позивачу нарахування та виплату пенсії з дня подання заяви, суд зазначає таке.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до стажу позивача спірного періоду її роботи.

При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не виконало свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та їх перевірки.

Тому, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 10.05.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 726,72 грн.

Окрім того, позивачем у позові заявлено до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано: договір про надання професійної правничої допомоги №2024/14 від 15.05.2024 (зв. ст. а.с. 11 а.с. 12), ордер на надання правничої допомоги (а.с. 44), акт приймання-передачі від 11.07.2024 (а.с. 13), квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.05.2024 (зв. ст. а.с. 13).

Суд зазначає. що згідно з частиною 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Оцінюючи характер наданої адвокатом Оліградським М.В. правничої допомоги, слід виходити із наступного.

Згідно пунктів 4.1 і 4.2 розділу 4 договору №2024/14 від 15.05.2024 вбачається, що на платній основі здійснюється представництво та захист прав і законних інтересів клієнта під час цивільного, господарського та кримінального провадження.

Водночас, в даному випадку, справа №300/5465/24 розглядається в порядку адміністративного судочинства, оплата послуг адвоката у якому не передбачена згідно вказаного договору.

Більше того, суд звертає увагу і на інші суперечності між документами, наданими представником позивача суду. Так, згідно пунктів 4.2, 4.3 і 4.6 розділу 4 того ж договору №2024/14 від 15.05.2024 передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється на підставі актів приймання-передачі наданих послуг (під час цивільного, господарського та кримінального провадження), згідно сум, обумовлених в таких актах. Розрахунок здійснюється шляхом оплати коштів готівкою протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Як уже зазначено вище, в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі від 11.07.2024 на загальну суму 6 000 грн (а.с. 13). Відповідно розрахунок мав би бути проведений протягом 5 робочих днів з 11.07.2024.

Водночас, квитанція до прибуткового касового ордера датована 15.05.2024 та сума у квитанція зазначена 5 000 грн (зв. ст. а.с. 13).

Окрім того, в акті в описі затрат значиться участь адвоката у судових засіданнях, в той час, як розгляд даної адміністративної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, оскільки умовами договору №2024/14 від 15.05.2024 не передбачено оплату адвоката в адміністративному провадженні, а також враховуючи суперечності між актом приймання-передачі від 11.07.2024 та квитанцією до прибуткового касового ордера від 15.05.2024, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.05.2024 № 092950016353 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014) розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) від 10.05.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 726 (сімсот двадцять шість) грн 72 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача, відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.