Ухвала

від 19.08.2024 по справі 757/26159/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

власника майна ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.06.2024 задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , та накладено арешт на тимчасово вилучене майно за результатами проведеного 05.06.2024 обшуку квартири за місцем мешкання підозрюваної ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 14 100 доларів США та 2 695 Євро.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначав, що зміст оскаржуваного рішення скопійовано з клопотання прокурора разом із наявними у ньому помилками, що свідчить відсутність об`єктивного,

---

Справа 757/26159/24-к Слідчий суддя - ОСОБА_8

Апеляційне провадження № 11-сс/824/5342/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

всебічного та неупередженого дослідження матеріалів клопотання та долучених до нього документів.

Зокрема, адреса, за якою проживала і проживає на даний час ОСОБА_5 та за якою проводився обшук і вилучались грошові кошти є АДРЕСА_2 , як зазначено сторінці 4 клопотання та в оскаржуваній ухвалі.

Також апелянт вказував, що слідчий суддя розглянув клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого у підозрюваної ОСОБА_5 майна без виклику підозрюваної та її захисника, а також без їх безпосередньої участі, чим грубо порушив вимоги КПК України та права ОСОБА_5 , зокрема її право на доступ до правосуддя та право на захист.

При цьому, в оскаржуваній ухвалі відсутня інформація, на підставі чого слідчий суддя вирішив розглядати клопотання без участі сторони захисту.

Копія оскаржуваної ухвали ні підозрюваній, ні її захиснику не надходила і не була отримана.

Слідчий суддя не надав належної оцінки доводам прокурора, не встановив, яким критеріям, передбаченим у ст. 98 КПК України, відповідають вилучені під час обшуку у ОСОБА_5 грошові кошти, та чи обґрунтовано вони визнані речовими доказами.

У матеріалах клопотання не міститься жодної інформації про те, що предметом злочинного посягання були грошові кошти в іноземній валюті, в тому числі у доларах США та/або Євро, або про те, що ОСОБА_5 за грошові кошти, якими вона нібито заволоділа, придбала іноземну валюту в тому числі у доларах США та/або Євро.

Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомив та клопотань про відкладення судового засідання не подавав.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи власника майна - підозрювану ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 16.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019000000000231, за фактом заволодіння службовими особами майном Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оброни України (далі - ДП МО України «Готель «Козацький»), шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, яке в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення, за попередньою змовою групою осіб, а також фактом легалізації (відмивання) доходів посадовими особами ДП МО «Готель «КОЗАЦЬКИЙ», одержаних злочинним

Зокрема, як зазначено в клопотанні, ОСОБА_5 , будучи службовою особою ДП МО «Готель «КОЗАЦЬКИЙ», зловживаючи своїм службовим становищем, за період з 30.06.2016 по 01.01.2018 та з 01.01.2018 по 01.01.2020 отримала кошти, перераховані користувачами послуг з бронювання номерів у ДП МО України «Готель «Козацький», через сервіси Інтернет-бронювання в безготівковій формі, на відкриті власні рахунки, та заволоділа грошовими коштами в загальній сумі 3 242 314,26 гривень.

Згідно даних протоколу обшуку від 05.06.2024, цього ж дня проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_3 , під час якого виявлено та вилучено речі та документи, а також грошові кошти в сумі 14 100 доларів США та 2 695 Євро.

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 від 05.06.2024 вилучені в ході обшуку грошові кошти в сумі 14 100 доларів США та 2 695 Євро, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12019000000000231.

05.06.2024 ОСОБА_5 вручено повідомлення про підозру у заволодінні майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, яке в шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 5 ст. 191 КК України.

07.06.2024 прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно за результатами проведеного 05.06.2024 обшуку квартири за місцем мешкання підозрюваної ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме грошові кошти в сумі 14 100 доларів США та 2 695 Євро.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.06.2024 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене майно за результатами проведеного 05.06.2024 обшуку квартири за місцем мешкання підозрюваної ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 14 100 доларів США та 2 695 Євро.

З висновками слідчого судді суду першої інстанції про наявність підстав для арешту вищевказаного майна з метою збереження як речових доказів погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку за місцем проживання підозрюваної ОСОБА_5 , з тих підстав, що вилучені грошові кошти мають значення для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у встановленому законом порядку визнані речовими доказами у межах кримінального провадження № 12019000000000231, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучені грошові кошти, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, відчужене чи зникнути.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені грошові кошти можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для арешту даного майна як речових доказів з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Крім того, накладення арешту на вилучене майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Доводи апелянта про порушення права на захист власника майна, з тих підстав, що ОСОБА_5 не було повідомлено про дату, час та місце розгляду клопотання, та постановлено ухвалу у її відсутності, не є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, з огляду на положення ст. 172 КПК України, відповідно до якої, слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.

Посилання апелянта на те, що як в клопотанні слідчого, так і в ухвалі слідчого судді невірно зазначено адресу, за якою проводився обшук: АДРЕСА_1 , у той час як обшук було проведено за адресою: АДРЕСА_3 , є обгрунтованими. Разом з тим, вказана обставина може свідчити про допущену технічну описку при зазначення номеру квартири, у якій проводився обшук, яка може бути виправлена у передбаченому КПК порядку, проте вказана обставина сама по собі не може бути підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3