Постанова

від 20.08.2024 по справі 369/7816/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/7816/24 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/13191/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті, -

установив:

У травні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою, в якій просила встановити факт, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 65 років на території російської федерації у м. Ковров, Володимирської області.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_2 на території російської федерації, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Вказувала, що оскільки реєстрація смерті ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, а в консульських установах неможлива, через припинення дипломатичних відносин та закриття всіх консульських установ України в російській федерації, вона вимушена звернутися з даною заявою.

Зазначила, що встановлення факту смерті є необхідним для отримання нею свідоцтва про смерть батька на території російської федерації та легалізації його на території України для оформлення спадкових прав після його смерті.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, оскільки вона не просила суд встановити факт смерті на тимчасово окупованих територіях на підставі ст. 317 ЦПК України, а просила встановити факт смерті батька на підставі п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України на території іноземної держави, з якою Україна не має жодних дипломатичних відносин.

Зазначила, що звертаючись із даною заявою, вона просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що особа померла в певний час, у зв`язку з тим, що на теперішній час не можливо через Міністерство закордонних справ України витребувати документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану громадян України, здійснених компетентними органами рф, внаслідок чого її особисті немайнові та майнові права, як спадкоємця майна померлого, перебувають у стані правової невизначеності, фактично за відсутності оригіналу свідоцтва про смерть спадкодавця.

Вказувала, що єдиним шляхом державної реєстрації смерті батька та отримання свідоцтва про смерть українського зразка є рішення суду про встановлення юридичного факту.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи заявнику ОСОБА_1 у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що дана заява не підлягає розгляду в порядку ч.1 ст. 317 ЦПК України.

Крім того, на думку суду першої інстанції, встановлення факту смерті, про який просить ОСОБА_1 неможливе і на підставі п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, оскільки даний пункт стосується випадку неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті особи, яка настала на території України, а не на території іншої держави, зокрема і російської федерації.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник звернулася до суду із заявою, в якій просила

встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 65 років на території російської федерації у м. Ковров, Володимирської області.

На підтвердження своїх вимог, надала суду копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 18 червня 1959 року, свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 03 серпня 2023 року серія НОМЕР_1 у місті Ковров, Володимирської області російської федерації.

Вказувала, що оскільки реєстрація смерті її батька в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, а в консульських установах неможлива, через припинення дипломатичних відносин та закриття всіх консульських установ України в російській федерації, вона вимушена звернутися з даною заявою.

Зазначила, що встановлення факту смерті є необхідним для отримання нею свідоцтва про смерть батька ОСОБА_2 на території російської федерації та легалізації його на території України для оформлення спадкових прав після його смерті.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч.1, 2, 7 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Оскільки, чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право», до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у п. 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав, щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Однак зазначені норми незастосовні у правовідносинах за участю російської федерації.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Конвенції, зокрема, до документів, виданих на території російської федерації і Республіки Білорусь, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 03 серпня 2023 року серія НОМЕР_1 у місті Ковров, Володимирської області російської федерації, може підтверджувати факт смерті останнього лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату).

Проте, як вбачається з апеляційної скарги, заявник ОСОБА_1 не має оригіналу свідоцтва про смерть свого батька ОСОБА_2 .

Крім того, з огляду на збройний конфлікт між Україною та російською федерацією, ОСОБА_1 позбавлена фізичної можливості звернутися із заявою про видачу дубліката свідоцтва про смерть ОСОБА_2 на території російської федерації та апостилювання цього документа відповідними органами російської федерації.

Таким чином, заявник ОСОБА_1 позбавлена прав на успадкування майна в межах вимог законодавства, а тому потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту.

Колегія суддів звертає увагу, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитися проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №643/1873/23.

Згідно з ч.6 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба