Рішення

від 28.08.2024 по справі 185/13470/23

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/13470/23

Провадження № 2/185/726/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2024 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання - Рожкової А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу ЄУ № 185/13470/23 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Шахта імені О.Ф. Засядько» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ПАТ «Шахта імені О.Ф. Засядько» в якій просить стягнути на його користь 600 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилався на те, що він є батьком померлого ОСОБА_2 , який працював у Публічному акціонерному товаристві «Шахта імені О.Ф. Засядько» (далі - відповідач) з 01.12.2011 року по 04.03.2015 року гірником очисного забою. ІНФОРМАЦІЯ_1 на дільниці № 2 «Шахта імені О.Ф. Засядько» стався груповий нещасний випадок, за наслідками якого загинули одразу тридцять три працівники підприємства, у тому числі і ОСОБА_2 .

За вказаним фактом було складено акт № 47 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23 квітня 2015 року (копія додається), що стався 04 березня 2015 року о 05 годин 25 хвилин на «Шахта імені О.Ф. Засядько» від 23 квітня 2015 року. Вказаний акт було складено представниками окупаційної влади, однак рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року № 160/6277/20 було встановлено, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Відповідно до п.7 акту форми Н-1 встановлена причина настання нещасного випадку, а саме: незадовільний технічний стан засобів виробництва. Незадовільний стан виробничого середовища (перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих виробничих факторів). Невиконання посадових обов`язків. Невиконання вимог інструкцій з охорони праці. Внаслідок втрати сина позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях і усвідомленні того, що найрідніша людина, єдиний син позивача помер і ця втрата для нього є безповоротною. Постійне відчуття страждання, самотності, депресії, так як останній позбавлений спілкування, турботи та любові рідної дитини, що свідчить про втрату нормальних життєвих зв`язків, пов`язаних із загибеллю сина.

Ухвалою суду від 26.10.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі.

Позивач, представник позивача у судове засідання не з`явилися, представник позивача надіслав до суду заяву, згідно з якою просить суд розглянути справу без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав повністю, не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином всіма можливими засобами зв`язку та через оголошення на сайті суду, відзив не подав.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі в підтвердження вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 та 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як було встановлено при розгляді справи позивач є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 працював у Публічному акціонерному товаристві «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 01.12.2011 року по 04.03.2015 року гірником очисного забою, що підтверджується копією трудової книжки, серії НОМЕР_2 .

Згідно акту № 47 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23 квітня 2015 року, та додатку до нього, що стався 04 березня 2015 року о 05 годин 25 хвилин на «Шахта імені О.Ф. Засядько», зазначено, що ОСОБА_2 , таб. №20617 отруївся чадним газом. Відповідно до п.7 акту форми Н-1 встановлена причина настання нещасного випадку, а саме: незадовільний технічний стан засобів виробництва. Незадовільний стан виробничого середовища (перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих виробничих факторів). Невиконання посадових обов`язків. Невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

Зазначений акт № 47 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23.04.2015 виданий установою, що розташована на окупованій території, з печаткою так званої "днр".

У відповідності до ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про нещасний випадок,пов`язаний з виробництвом, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказ.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер в м. Донецьк Україна у віці 28 років.

Згідно зі статтею 153 КЗпП України на всіх підприємствах установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесі, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів з питань охорони праці.

Відповідно до статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою в Україні, встановлено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1, встановлює, що право кожного на життя охороняється законом.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Отже, зобов`язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, до якого у контексті Конституції України входить і право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46 Конституції України), мають виконуватися у повному обсязі, право позивача на соціальний захист, а саме отримання грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди як членом сім`ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Установлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з втратою сина, завдає позивачу душевних та психологічних страждань, позивач позбавленаий можливості спілкуватися з сином близькою людиною, що тягне за собою порушення його нормальних життєвих зв`язків та докладання з його боку додаткових зусиль для організації свого життя.

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частинами 3 та 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Відповідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008р. 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У зв`язку з чим, суд вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із встановленням причинного зв`язку смерті йог осина та отриманими ушкодженнями на виробництві під час виконання ним трудових обов`язків, а також з істотності вимушених змін у життєвих стосунках позивача його переживань та страждань, пов`язаних із втратою близької людини сина. озивач внаслідок втрати сина переживає нервові потрясіння, пов`язані з його смертю він позбавлена любові своєї рідної дитини та його підтримки.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про охорону праці» саме на роботодавця покладено обов`язок створення на кожному робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці, відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередньо відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Беручи до уваги, що смерть сина позивача настала у зв`язку з порушенням відповідачем вимог щодо безпеки праці, глибину та тривалість моральних страждань, оскільки смерть сина призвела до того, що позивач постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про його смерть не залишають його до теперішнього часу. Смертю якого завдано глибокі моральні страждання, оскільки був порушений нормальний уклад його життя.

Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 400 000, 00 грн, що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Зі змісту положень п. 3 ч. 3 ст. 175, п. 1. ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок травмування на виробництві та визначив у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа № 761/11472/15-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тому, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у 4000 розмірі грн.

Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89, 258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Шахта імені О.Ф. Засядько» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Шахта імені О.Ф. Засядько», код ЄДРПОУ:00174846, місце знаходження: проїзд Індустріальний, буд. 1, м. Авдіївка Донецька область 86065, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 000 (чотириста тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті сина на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з ПАТ «Шахта імені О.Ф. Засядько», код ЄДРПОУ:00174846, місце знаходження: проїзд Індустріальний, буд. 1, м. Авдіївка Донецька область 86065, на користь держави судовий збір у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко