Рішення

від 28.08.2024 по справі 638/10414/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/10414/23

Провадження № 2/638/1492/24

РІШЕННЯ

Іменем України

28 серпня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Тимченка А.М.,

за участі секретаря судових засідань Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому просив суд:

- визнати договір купівлі-продажу № 6448/20/004215 від 01.09.2020 транспортного засобу - автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлений Богодухівською філією ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС», недійсним правочином;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом відновлення в Єдиному державному реєстрі Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів запису про реєстрацію права власності на автомобіль NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , за ОСОБА_1 , та шляхом витребування зазначеного автомобілю із чужого незаконного ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 11.08.1990. У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 . Шлюб розірвано рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 15.09.2022. Під час перебування у шлюбі позивач спільно з ОСОБА_2 придбав автомобіль NISSAN, модель X-TRAIL. 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за позивачем. Автомобіль був придбаний за кредитні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки кредитний договір був укладений за взаємною згодою подружжя та в інтересах сім`ї.

В подальшому кредитні зобов`язання по Кредитному договору перед AT «УкрСиббанк» не були своєчасно виконані, існувала заборгованість по сплаті кредиту, було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Під час примусового виконання рішення суду у ВП № 53975383 були винесені постанови 22.05.2017 про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та про розшук майна, а саме автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Постановою державного виконавця від 21.02.2019 ВП № 53975383 відносно боржника ОСОБА_1 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі згідно заяви стягувана AT «УкрСиббанк». Однак, наявність зазначених виконавчих проваджень та прийняття у ВП №53975383 були винесені постанови 22.05.2017 про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та про розшук майна, а саме автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вплинули на прийняття рішення позивачем та ОСОБА_2 про укладання в подальшому оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Позивач зазначає, що на підставі попередньої домовленості між подружжям, яка була направлена на уникнення від погашення заборгованості за кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004 та уникнення подальшого звернення стягнення на автомобіль, 01.09.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу № 6448/20/004215 автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 . Договір оформлено Богодухівською філією ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС». У зв`язку з простроченням сплати кредитних зобов`язань за іншим кредитним договором, активізацією AT «УкрСиббанк» та вчинення дій, направлених на примусове виконання рішення суду про стягнення заборгованості в іншій справі, побоюючись за можливе звернення стягнення на автомобіль, подружжя домовилось під виглядом, що автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю позивача, переоформити його на дружину позивача та зареєструвати право власності на автомобіль за нею, оформивши це договором купівлі-продажу, чим унеможливити стягнення на це майно. Позивач зазначає, що будь-яких грошових коштів за автомобіль йому не передавалось і він їх не отримував. Крім цього, про всі ці домовленості та дії було відомо доньці позивача та відповідача - ОСОБА_4 .

В подальшому кредитні зобов`язання між позивачем та АТ «УкрСиббанк» було припинено за безпосередньої участі доньки позивача ОСОБА_3 , до якої перейшли права кредитора у зобов`язанні. Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що ОСОБА_3 була достеменно обізнаною про всі вищезазначені обставини та підстави для реєстрації права власності на спірний автомобіль за ОСОБА_2 на підставі фіктивного договору купівлі-продажу транспортного засобу.

У зв`язку з тим, що сім`я розпалась та фактично подружні відносини між позивачем та відповідачем-1 остаточно припинилися, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з метою запобігання можливого поділу фактично спільної сумісної власності подружжя - автомобіля NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, 31.12.2021 на підставі договору купівлі-продажу 0055812/2021, оформленому ТОВ «МК-СЕРВІС-ГРУП», перереєстрували автомобіль на ім`я ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що про ці обставини відповідачі йому не повідомляли, вчинили зазначені дії без його згоди. Про перереєстрацію транспортного засобу позивач дізнався лише наприкінці 2022 року під час розгляду судової справи про поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 просила у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав. По-перше, ОСОБА_2 набула права особистої приватної власності на спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2020 року, та на підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України, здійснювала своє право власності на автомобіль за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, у зв`язку з чим вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 6448/20/004215 від 01.09.2020 є необґрунтованими. По-друге, спірний автомобіль ОСОБА_3 був придбаний 31.12.2021 року, і на момент продажу ОСОБА_2 відкрито володіла ним як одноосібний власник та користувалася вказаним майном понад 1 рік та 3 місяці. При цьому безпідставними є доводи позивача про те, що автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя. На момент відчуження автомобіль не знаходився під арештом, обтяженням, у розшуку не перебував, не існувало вимог третіх осіб стосовно вказаного автомобіля, будь-які перешкоди для перереєстрації автомобіля за відповідачем були відсутні. По-третє, автомобіль не може бути витребуваний з володіння відповідача, оскільки, укладаючи 31.12.2021 року договір купівлі-продажу із ТОВ «М.К-СЕРВІС-ГРУП», вона пересвідчилася, що дана угода не спрямована на порушення прав третіх осіб, у тому числі кредиторів, які могли б звернути стягнення на вищевказане майно з метою задоволення власних вимог, а також про дійсні повноваження власника - ОСОБА_2 , вільно розпоряджатися вищевказаним майном та пересвідчилася у відсутності будь-яких перешкод (арешту, заборони відчуження, розшуку, обтяжень рухомого майна) до укладення угоди та набуття у власність автомобілю. Таким чином, доводи позовної заяви жодним чином не свідчать про її недобросовісність, що в силу норм частини п`ятої статті 12 ЦК України є підставою вважати, що поведінка є добросовісною. По-четверте, позивачем обраний неналежний спосіб захисту цивільних прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відновлення режиму спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірний автомобіль із одночасним витребуванням цього автомобіля на користь лише одного зі співвласників - буде необґрунтованим та таким, що порушуватиме права іншого співвласника - ОСОБА_2 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просила у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав. В обґрунтування заперечень проти позову зазначила, що по-перше, кредитний договір № 11/01/2004 від 03.03.2004, на існування якого посилається позивач, був забезпечений іпотекою, а тому відчуження іншого належного позичальникові майна, зокрема, іншому з подружжя жодним чином не позбавляло кредитора можливості задовольнити свої вимоги за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки. По-друге, оскільки вона є солідарним боржником за Кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004, на існування якого як на підставу фіктивності правочину посилається позивач, та на її майно, у тому числі спірний автомобіль, також могло бути звернуте стягнення з метою задоволення вимог кредитора за вказаним кредитним договором, тому відсутні підстави стверджувати, що право кредитора було порушене, а укладений правочин є неправомірним. По-третє, укладаючи із позивачем оспорюваний договір купівлі-продажу, ОСОБА_2 не мала наміру досягнення іншої, не передбаченої договором мети - укладення фіктивного договору, спрямованого на ухилення від виконання зобов`язань перед кредитором АКІБ «УкрСиббанк». Відповідач зазначає, що метою укладення договору для неї було припинення режиму спільної сумісної власності на спірний автомобіль. При цьому відповідач користувалася зазначеним автомобілем у місті Харкові, а позивач працював у місті Києві та постійно мешкав там, при цьому та вказаним автомобілем не користувався. Крім того, позивач добровільно передав ОСОБА_2 ключі та технічний паспорт від спірного автомобіля. По-четверте, ОСОБА_2 придбала автомобіль не у позивача, оскільки 01.09.2020 року уклала договір купівлі-продажу № 6448/20/004215 із Богодухівською філією ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС», яке здійснювало комісійну торгівлю транспортними засобами. Договір передано до органів МВС під час державної реєстрації автомобіля на ім`я ОСОБА_2 та взамін договору ОСОБА_2 отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Тому в силу норм статті 328 ЦК України, презюмується правомірність набуття нею права особистої приватної власності на спірний автомобіль.

Окрім того, ОСОБА_2 зазначила, що всупереч сталій судовій практиці та вимогам цивільного законодавства, у позовній заяві взагалі відсутні відомості, яке ж, власне, цивільне право або охоронюваний законом інтерес позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами. Відсутність порушень цивільного права або інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також ОСОБА_2 зазначила, що твердження позивача у позовній заяві ґрунтуються лише на власних мотивах укладення договору, що обумовили перехід права власності на спірний автомобіль до ОСОБА_2 та свідчать про його недобросовісність, незважаючи на фактичне погашення заборгованості за рішенням суду на користь кредитора за кредитним договором.

Також ОСОБА_2 зазначає, що безпідставними є доводи позивача про те, що родина не мала можливості сплатити наявну заборгованість, що окрім того спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема деклараціями про доходи. Також до позовної заяви не долучено тексту договору, про недійсність якого стверджує позивач, що виключає можливість визнання його недійсним, без встановлення судом змісту оскаржуваного правочину.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова Орос О.В. від 14.09.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13 березня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження судді Тимченка А.М., призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 30.07.2024 витребувано у:

- ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 37781748, юридична адреса:62370, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Солоницівка, вул.40 років Перемоги, будинок 36, квартира 12) завірені належним чином копії договору купівлі-продажу №6448/20/004215 від 01.09.2020 транспортного засобу - автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та документів, які надавались для його укладення (заяви, тощо).

- ТОВ «М.К-СЕРВІС-ГРУП» (ЄДРПОУ 42914373, юридична адреса: 61105, Харківська обл., м. Харків, вул. Киргизька, будинок 126) завірені належним чином копії договору купівлі-продажу № 0055812/2021 від 31.12.2021 транспортного засобу - автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та документів, які надавались для його укладення (заяви, тощо).

- ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: : АДРЕСА_2 ) договір купівлі-продажу № 6448/20/004215 від 01.09.2020 транспортного засобу - автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

- ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , договір купівлі-продажу № 0055812/2021 від 31.12.2021 транспортного засобу - автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

05 серпня 2024 року від представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 адвоката Колеснікова А.Г. надійшло повідомлення про неможливість виконання ухвали суду у зв`язку з відсутністю витребуваних доказів у відповідачів.

Станом на 28.08.2024 ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС» та ТОВ «М.К-СЕРВІС-ГРУП» не надано суду витребувані ухвалою від 30.07.2024 докази, а також не повідомлено суд про поважність причин їх неподання.

Враховуючи достатність, взаємозв`язок та повноту наявних в матеріалах справи доказів для встановлення всіх обставин справи, визначення характеру спірних правовідносин; повного, всебічного та об`єктивного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу без надходження до суду витребуваних доказів від ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС» та ТОВ «М.К-СЕРВІС-ГРУП».

В судове засідання сторони не з`явилися, про судове засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

23 серпня 2024 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, проте у зв`язку з недотриманням заявником вимог ч. 2 ст. 212 ЦПК України, ухвалою суду від 28.08.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Таким чином позивач в судове засідання не з`явився, про судове засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_5 у заяві від 27 серпня 2024 року просила судове засідання відкласти на інший день у зв`язку з її зайнятістю у невідкладних діях у кримінальному провадженні в ТУ ДБР, розташованому у місті Полтава.

Доказів поважності причин неприбуття в судове засідання представник позивача суду не надала.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України).

Судом визнана неповажною причина неявки представника позивача в судове засідання 28 серпня 2024 року, оскільки доказів поважності причин неприбуття в судове засідання нею не надано.

При цьому, частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року та інші).

Разом з цим Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік)

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Судом враховано, що відповідно до вимог частини першої статті 6 Конвенції, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першоїстатті 6 Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року в справі «Смірнова проти України»).

У рішенні від 22 липня 2021 року «Плетяк та інші проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту з огляду на ці скарги.

Як зазначалось вище, позивач з цим позовом до суду звернувся 22 серпня 2023 року, ухвалою суду від 14.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 210 ЦПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Отже, подальше відкладення розгляду справи, провадження у якій відкрито понад 11 місяців тому, призведе до порушення розумного строку вирішення спору по справі.

Крім того судом враховано, що саме сторона позивача, яка звернулася до суду за захистом своїх майнових прав та ініціювала судовий процес щодо вирішення спору, є найбільш зацікавленою стороною в швидкому та правильному вирішенні спору.

Відповідачі та їх представник засідання сторони не з`явилися, про судове засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11.08.1990 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 , виданим Пісочинською селищною радою Харківської області 11.08.1990, актовий запис № 55 від 11.08.1990.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 15.09.2022 по справі №535/879/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Під час перебування у шлюбі, а саме 06 червня 2008 року, за ОСОБА_1 , на підставі Довідки-рахунку НОМЕР_6 , оформленої «АВТОЦЕНТР ГОЛОСІЇВСЬКИЙ» 28.05.2008 року, було зареєстровано право власності на автомобіль NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , що підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Харківській області від 14 жовтня 2022 року № 31/20-1451 (а.с. 23-24).

З відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Харківській області від 14 жовтня 2022 року № 31/20-1451 встановлено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру МВС транспортний засіб - автомобіль NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , у період з 02 вересня 2020 року до 31 грудня 2021 року був зареєстрований в ТСЦ № 6341 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області на праві власності за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу № 6448/20/004215 транспортного засобу автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , який оформлено Богодухівською філією ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС».

31 грудня 2021 року транспортний засіб було перерєстровано в ТСЦ № 6350 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області на підставі договору купівлі-продажу 055812/2021, оформленому ТОВ «М.К-СЕРВІС-ГРУП» 31.12.2021 на ім`я громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_4 .

Станом на 09 серпня 2023 року право власності на автомобілт NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрований транспортних засобів (а.с. 22).

Вказані обставини також визнаються сторонами, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 6448/20/004215 від 01.09.2020 транспортного засобу - автомобілю NISSAN, модель X-TRAIL, 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлений Богодухівською філією ТОВ «ТРАНС-КОМ ПЛЮС», суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач зазначив, що договір купівлі-продажу від 01.09.2020 було укладено з метою уникнення від погашення заборгованості за кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004 та звернення стягнення на автомобіль, що було зроблено на підставі усної домовленості з ОСОБА_2 на укладання цього договору. Водночас, сторони договору, як зазначає позивач, домовились про те. що після укладання договору купівлі-продажу для позивача нічого не зміниться, оскільки автомобіль є спільною власністю подружжя та буде використовуватися в потребах сім`ї. З цих підстав позивач вважає укладений договір від 01.09.2020 фіктивним.

Доказуванню підлягають фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним і настання відповідних наслідків, та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, предметом доказування у даній справі є те, що фіктивність оспорюваного договору дарування автомобіля дійсно мала місце.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 717 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 647/3085/17, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.

У справі, що розглядається, ОСОБА_2 , яка є стороною оспорюваного договору, заперечуючи проти доводів позивача, зазначила, що укладаючи спірний договір, вона не мала мети іншої, ніж набуття автомобіля у власність, її дійсна воля була спрямована на набуття у власність спірного автомобіля, а наслідок укладення цього правочину стало те, що позивач передав їй ключі та технічний паспорт від спірного автомобілю, вона ним користувалася, здійснювала його обслуговування.

Такі доводи відповідача не спростовано позивачем жодним належним та допустимим доказом. При цьому, тягар доказування фіктивності правочину у цій справі лежить саме на позивачеві. Доводи позивача про наявність між сторонами усної домовленості про фіктивність укладення договору купівлі-продажу автомобіля всупереч вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПК України ґрунтуються на припущеннях.

Не заслуговують на увагу, доводи позивача про існування заборгованості за кредитним договором № 11/01/2004, укладеним 03.03.2004, оскільки зазначений договір не стосується придбання спірного автомобіля, належне виконання зобов`язань позичальником за вказаним договором було забезпечено іпотекою, за рахунок якої банк міг задовольнити свої вимоги. Крім того, суд погоджується з доводами ОСОБА_2 про те, що вона є солідарним боржником за кредитним договором № 11/01/2004, укладеним 03.03.2004 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , оскільки цей кредитний договір укладено під час перебування останнього в шлюбі, тому презюмується, що права та обов`язки за цим договором виникли в обох з подружжя. А тому, на майно ОСОБА_2 , зокрема на спірний автомобіль, також могло бути звернуто стягнення з метою задоволення вимог кредитора за вказаним кредитним договором, у разі такої необхідності.

Таким чином, позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів, що укладений між ним та ОСОБА_2 є фіктивним, не відповідає намірам сторін, зокрема покупця, створити для себе юридичні наслідки, передбачені законом щодо договорів купівлі-продажу. Будь-яких належних та допустимих доказів наявності взаємозв`язку між існуючою заборгованості за кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004 та укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля від 01.09.2020 матеріали справи не містять. Посилання позивача на те, що воля ОСОБА_2 не відповідала зовнішньому її прояву, її дії вчинені на перехід права власності на рухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів (заборгованості по кредитному договору) з ОСОБА_1 , не підтверджені жодним доказом, зводяться до припущень та уявлень позивача, можуть свідчити лише про його, як сторони оспорюваного договору, власні мотиви та мету укладення договору. При цьому, як зазначалось вище, обов`язковою ознакою фіктивності правочину є наявність умислу всіх сторін правочину на укладення договору без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин є фіктивним.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорюванн

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16, за змістом цієї норми правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Згідно ч. 3 ст. 15 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, якою встановлені межі здійснення цивільних прав.

Наразі є сталою судова практика, згідно якої задоволення позову до відповідача можливе за умов, по-перше: доведення позивачем наявності у нього суб`єктивного права, його порушення, причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідача та порушенням права; по-друге: добросовісності дій позивача щодо отримання/здійснення права та доведеності перед судом, що цивільно-правовий інструментарій використовується позивачем саме з добросовісною метою захисту порушеного права, а не з недобросовісною метою, наприклад, ухилення від цивільно-правової відповідальності, приховування від звернення на нього стягнення майна боржника; обрання ефективного способу захисту, тощо.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

- наявність підстав для оспорення правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 17.06.2021 року в справі № 761/12692/17.

У позовній заяві взагалі відсутні відомості про те, яке цивільне право або охоронюваний законом інтерес позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 01.09.2020.

При цьому, суд враховує, що згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таким чином, чинним цивільним та сімейним законодавством встановлена презумпція спільної сумісної власності майна, придбаного будь-ким із подружжя під час шлюбу.

З матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль вперше був придбаний у 2008 році, тобто під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в шлюбі, тобто на це майно поширювався режим спільної сумісної власності подружжя. В подальшому ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з позивачем, придбала у нього, вказаний автомобіль, у зв`язку з чим правовий режим майна не змінився, автомобіль залишився у спільній сумісній власності подружжя, відбулася лише зміна титульного власника у правовстановлюючих документах та відповідних державних реєстрах, однак право спільної сумісної власності позивача на вказаний автомобіль не припинилося.

У зв`язку з цим, відсутні підстави вважати, що внаслідок укладення спірного договору-купівлі продажу від 01.09.2020, враховуючи незмінність правового режиму майна, були порушені, невизнані або оспорені цивільні права ОСОБА_1 .

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) дійшов висновку, що аналіз статті 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України дозволяє зробити висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного оборогу для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

У пунктах 93 - 96 постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 904/5480/19 зазначено: «93. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18).

94. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

95. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.?

96. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18)».

Таким чином, відсутність порушень цивільного права ОСОБА_1 внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля від 01.09.2020 є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 01.09.2020.

Щодо позовних вимог про витребування спірного автомобіля з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як напідставу витребуваннямайна зволодіння ОСОБА_3 ,позивач посилаєтьсяна їїнедобросовісність підчас придбанняспірного автомобіля,оскільки вона,будучи дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,була обізнаноюпро наявність перешкод до вчинення правочину.

Однак, з такими доводами позивача суд погодитися не може, оскільки згідно з чинним законодавством презюмується, що укладаючи 31.12.2021 року договір купівлі-продажу, ОСОБА_3 пересвідчилася, що дана угода не спрямована на порушення прав третіх осіб, у тому числі - кредиторів, які могли б звернути стягнення на вищевказане майно з метою задоволення власних вимог; а також про дійсні повноваження власника - ОСОБА_2 вільно розпоряджатися вищевказаним майном. Також позивачем не спростовано, що перед державною реєстрацією права власності за ОСОБА_3 на спірний автомобіль було проведено відповідну перевірку, в результаті якої встановлено відсутність будь-яких перешкод (арешту, заборони відчуження, розшуку, обтяжень рухомого майна) до укладення договору купівлі-продажу, оскільки в протилежному випадку відповідними посадовими особами сервісного центру МВС України було б відмовлено у проведення державної реєстрації права власності на автомобіль за ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного автомобіля, оскільки доводи позивача, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, та жодним чином не свідчать про недобросовісність ОСОБА_3 .

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у п. 6.35. постанови від 02 липня 2019 р. № 48/340.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 674/31/15-ц, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Як на підставу для витребування майна з володіння добросовісного набувача - ОСОБА_3 , позивач посилається на те, що він, будучи співвласником спірного автомобіля, не був обізнаний про відчуження автомобіля на користь ОСОБА_3 , згоди на продаж автомобіля він не надавав.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 2, 4 ст. 65 СК України).

Як зазначалось вище, в силу ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести за допомогою належним, допустимих та достовірних доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, що розглядається, продаж спірного автомобіля ОСОБА_3 відбувся в період перебування позивача з ОСОБА_2 у шлюбних відносинах, при цьому сторони, зокрема позивач, під час судового розгляду справи не довели, що продаж автомобіля відбувся без згоди другого подружжя, а отримані від продажу вказаного автомобіля кошти було використано не в інтересах сім`ї. З матеріалів справи вбачається, що продаж автомобіля відбувся наприкінці 2021 року, тоді як позовну заяву про розірвання шлюбу було подано лише у 2022 році, що свідчить про наявність шлюбно-сімейних відносин між сторонами на час продажу спірного автомобіля. Враховуючи презумпцію згоди другого з подружжя на укладення договору щодо спільного майна подружжя, закріплену ч. 2 ст. 65 СК України, яка позивачем не спростована, відсутні підстави вважати, що спірний автомобіль вибув з власності позивача поза його волею, а тому підстав для його витребування у добросовісного володільця немає.

Крім того, суд враховує, що позивач, який не був одноосібним власником спірного автомобіля, заявляючи вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 обрав неналежний спосіб захисту, з огляду на таке.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

З урахуванням змісту норм ст. 63 СК, ст. 369 ЦК України повноваження здійснювати право спільної сумісної власності належить усім співвласникам одночасно. Отже, жоден зі співвласників не має права одноосібно розпоряджатися предметом спільної сумісної власності. Згідно норм статей 67, 70 Сімейного кодексу України, статті 370 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 дійшов висновку, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Вимоги позивача відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом відновлення в Єдиному державному реєстрі Міністерства внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортник засобів запису про реєстрацію права власності на спірний автомобіль за ОСОБА_1 та шляхом витребування зазначеного автомобілю із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 є неналежним та неефективним способом захисту порушених прав позивача, оскільки відновлення режиму спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль із одночасним витребуванням цього автомобіля на користь лише одного зі співвласників - буде необґрунтованим та таким, що порушуватиме права іншого співвласника - ОСОБА_2 .

При цьому, співвласник у праві спільної часткової власності має право на виділ своєї частки у праві на річ та не має одноосібних прав власника речі, у тому числі права на витребування з чужого володіння (статті 387, 388 ЦК України) виключно на свою користь. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18.

Таким чином, позивачем обраний неналежний спосіб захисту цивільних прав, що також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, та враховуючи, що на час розгляду ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні докази понесення судових витрат стороною відповідача, суд на підставі ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для розподілу судових витрат, стягнення судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 27 червня 2024 року.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса АДРЕСА_3 ;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя А.М. Тимченко