Постанова

від 27.08.2024 по справі 910/8397/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2024 р. Справа№ 910/8397/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Акімова А.В. за довіреністю;

від третьої особи 1: Дудник Н.С. самопредставництво;

від третьої особи 2: Дудник Н.С. самопредставництво;

від третьої особи 3: Дудник Н.С. самопредставництво;

прокурора: не з`явився;

від органу ДВС: Молчан О.В. самопредставництво;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 (повний текст складено 23.05.2024)

за результатами розгляду скарги Комунального підприємства "Київський метрополітен" на дії Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України

у справі №910/8397/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Австро-Угорська Лізингова Компанія"

до Комунального підприємства "Київський метрополітен"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Київської міської ради

2. Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради(Київської міської державної адміністрації)

3. Київської міської державної адміністрації

про стягнення 2 705 379 935,83 грн., розірвання договору та витребування майна

за участю Прокуратури міста Києва

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Австро-Угорська Лізингова Компанія"

про визнання недійсним пункту договору,

УСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 травня 2024 року провадження у справі №910/8397/16 за скаргою Комунального підприємства "Київський метрополітен" на дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закрито.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Комунальне підприємство "Київський метрополітен" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, оскільки державним виконавцем, після скасування судових рішень у даній справи і повороту виконання рішень, не було вчинено жодних дій щодо повернення відповідачу помилково (зайво) стягнутих грошових коштів у розмірі 226 630 465,41 грн (виконавчий збір та кошти на проведення виконавчих дій), тому відповідачем була подана скарга на вказані дії (бездіяльність) державного виконавця до Господарського суду міста Києва, який приймав рішення у даній справі, і скарга має розглядатись в порядку господарського судочинства, тому є хибним висновок суду першої інстанції про те, скарга має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Орган ДВС у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити її без змін, посилаючись на те, що згідно усталених правових позицій Верховного Суду, оскарження дій або бездіяльності державних виконавців в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат пов`язаних з організацією виконавчих дій, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції, тому суд першої інстанції правомірно закрив провадження з розгляду скарги відповідача.

Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвали суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів сторін.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі частини 12 статті 270 ГПК України, відхилив клопотання відповідача та ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача і прокурора.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник третіх осіб у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу.

Представник органу ДВС у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррослізинг" (далі - ТОВ "Укррослізинг"; найменування змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Австро-Угорська Лізингова Компанія" (далі - ТОВ "Австро-Угорська Лізингова Компанія") звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - КП "Київський метрополітен") про стягнення заборгованості зі сплати прострочених лізингових платежів у сумі 1 959 466 447,88 грн, розірвання договору від 16.07.09 № 16-Упр-09 на фінансові лізингові послуги (вагони метрополітену) та витребування предмету лізингу (100 вагонів) згідно з переліком.

КП "Київський метрополітен" подало зустрічну позовну заяву, в якій просило визнати недійсним пункт 1.7 договору від 16.07.09 № 16-Упр-09 на фінансові лізингові послуги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 позовні вимоги ТОВ "Укррослізинг" задоволено частково, стягнуто з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ "Укррослізинг" заборгованість з оплати частини вартості предмета лізингу у розмірі 396 828 349 грн. 71 коп., заборгованість з оплати відсотків за користування предметом лізингу у розмірі 116 766 204 грн. 27 коп., інфляційні у розмірі 235 028 314 грн. 75 коп., 3% річних у розмірі 25 332 102 грн. 90 коп. та судовий збір у розмірі 55 489 грн. 35 коп. В іншій частині у задоволенні позову ТОВ "Укррослізинг" відмовлено. В задоволенні зустрічного позову КП "Київський метрополітен" про визнання недійсним пункту договору відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 змінено.

06.02.2017 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 42 027 946,73 грн. скасовано та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, в іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 залишено без змін.

20.11.2018 між ТОВ "Австро-Угорська Лізингова Компанія" та КП "Київський метрополітен" у рамках виконавчого провадження ВП №55700556 укладено мирову угоду, яку 23.11.2018 Державним виконавцем передано до Господарського суду міста Києва на затвердження у порядку статті 330 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 затверджено мирову угоду, укладену 20.11.2018 між ТОВ "Австро-Угорська Лізингова Компанія" і КП "Київський метрополітен".

11.07.2023 Північним апеляційним господарським судом прийнято постанову, якою ухвалено: "Заяву КП "Київський метрополітен" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/8397/16 задовольнити. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/8397/16 скасувати. Апеляційну скаргу ТОВ "Укррослізинг" та апеляційну скаргу КП "Київський метрополітен" вх. 09-081/9454/16 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/8397/16 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу КП "Київський метрополітен" вх. 09-081/9661/16 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/8397/16 задовольнити частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/8397/16 в частині задоволення первісного позову скасувати. В первісному позові відмовити повністю. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/8397/16 залишити без змін. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ "Австро-Угорська Лізингова Компанія" та КП "Київський метрополітен", скасувати. Заяву КП "Київський метрополітен" про поворот виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/8397/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/8397/16 задовольнити. Стягнути з ТОВ "Австро-Угорська Лізингова Компанія" на користь КП "Київський метрополітен" 1 924 212 006,77 грн. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.".

01.08.2023 на виконання вказаної постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 видано наказ.

09.05.2024 до Господарського суду міста Києва від КП "Київський метрополітен" надійшла скарга на дії Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

Скарга мотивована тим, що під час примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 державними виконавцями Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України були відкриті виконавчі провадження №53587903, №54589710, №55700556, №64302863 та №66898556, згідно яких з КП "Київський метрополітен" стягнуто виконавчий збір та кошти на проведення виконавчих дій на загальну суму 226 630 465,41 грн.

У зв`язку із скасуванням рішень, на підставі яких проводилось стягнення, та поворотом виконання постанови від 31.01.2017, відповідач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою №12/04-151 щодо здійснення заходів з повернення на поточний рахунок КП "Київський метрополітен" помилково (зайво) стягнутих грошових коштів у розмірі 226 630 465,41 грн у зв`язку з тим, що судові рішення про стягнення з боржника грошових коштів були скасовані, а також засновано інститут повороту виконання рішення за статтею 333 ГПК України.

У той же час, державним виконавцем не було вчинено жодних дій, спрямованих на повернення КП "Київський метрополітен" сплачених грошових коштів у розмірі 226 630 465,41 грн, у зв`язку з чим останній звернувся до суду із даною скаргою в якій просив визнати неправомірною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов`язати його здійснити виконавчі дії щодо повернення на поточний рахунок КП "Київський метрополітен" помилково (зайво) стягнутих грошових коштів у розмірі 226 630 465,41 грн, в тому числі здійснити заходи шляхом направлення подання (висновку) до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету за формою відповідно до "Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 травня 2024 року провадження у справі №910/8397/16 за скаргою Комунального підприємства "Київський метрополітен" на дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Закриваючи провадження з розгляду скарги, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку спірним є питання вчинення/не вчинення Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заходів щодо повернення коштів (виконавчого збору) з державного бюджету на користь КП "Київський метрополітен" і розгляд даного спору належить до юрисдикції адміністративних судів.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів, і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

За змістом статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 911/100/18).

Водночас згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відтак, за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

При цьому частиною 2 статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення, адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії").

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" установлено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Під час такого перегляду Велика Палата Верховного Суду наділена повноваженнями вирішувати, зокрема питання юрисдикційності тієї чи іншої справи.

Так, зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, дають підстави для висновку, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №921/16/14-г/15, від 14.11.2018 у справі №906/515/17, від 16.01.2019 у справі №910/22695/13, від 07.02.2019 у справі №927/769/16, від 11.09.2019 у справі №925/138/18, від 23.11.2021 у справі №175/1571/15, від 20.09.2018 у справі №821/872/17, від 17.10.2018 у справі №826/5195/17, від 16.01.2019 у справі №279/3458/17-ц, від 09.10.2019 у справі №758/201/17.

Вказаний правовий висновок також застосовано Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 26.03.2024 у справі №910/8397/16, тобто у даній справі, в якій переглядались судові рішення, прийняті за результатами іншої скарги КП "Київський метрополітен" стосовно бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та не вчинення ним заходів щодо повернення коштів (виконавчого збору) з державного бюджету.

Частиною 4 статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у даному випадку спірним є питання вчинення/не вчинення Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заходів щодо повернення коштів (виконавчий збір та кошти на проведення виконавчих дій) з державного бюджету на користь КП "Київський метрополітен", а справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, належать до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до юридично правильного висновку про наявність підстав закриття провадження у справі за скаргою КП "Київський метрополітен" на дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Отже, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування ухвали господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні. Отже, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2024 року - без змін.

2. Матеріали оскарження повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29.08.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко