Постанова

від 27.08.2024 по справі 906/31/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

27 серпня 2024 року Справа № 906/31/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.2024

(ухвалене о 16:21 год. у м. Житомирі, повний текст складено 18.07.2024)

у справі № 906/31/24 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до відповідачів:

1) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

2) фізичної особи-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Центру професійно-технічної освіти м. Житомира

про визнання недійсним договору оренди та повернення майна

за участю представників:

від Міністерства освіти і науки України - не з`явився;

від Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях - Надорожняк О.М.;

від фізичної особи-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича - не з`явився;

від Центру професійно-технічної освіти м. Житомира - не з`явився;

прокурор - Бистрицька І.В.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та фізичної особи-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича, в якому просив:

- визнати недійсним додатковий договір № 6 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012, від 07.08.2015, від 12.07.2017 та від 21.08.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Фізичною особою-підприємцем Гуляєвим Ігорем Борисовичем та Центром професійно-технічної освіти м. Житомира;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича повернути нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,9 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20 у користування Центру професійно-технічної освіти міста Житомира.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний додатковий договір укладений всупереч імперативних вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту".

Крім того, прокурор посилається на те, що спірний правочин був укладений за відсутності погодження з Міністерством освіти і науки України.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 04.07.2024 у справі №906/31/24 в позові відмовив.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти та передання в оренду приміщення чи майна, що не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

Суд взяв до уваги, що доказів погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють в Центрі, професійно-технічної освіти міста Житомира суду не подано, а натомість матеріалами справи підтверджено, що об`єкт оренди не використовувався третьою особою в освітньому процесі.

Також суд відзначив, що ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-ХІІ та ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ХІІ не містять імперативних приписів щодо погодження з органом, уповноваженим управляти відповідним майном пролонгації раніше укладених договорів.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 203, 215, 216, 626 Цивільного кодексу України, ст. 80 Закону України "Про освіту", ст. 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", ст. ст. 6, 11, 12, 16, 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16.10.2014, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України № 483 від 03.06.2020, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.2024 у справі № 906/31/24 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Чинний на час укладення оспорюваного договору оренди Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Судом першої інстанції не надано оцінку невідповідності вимогам закону п. 7.1 додаткового договору №6 від 25.10.2021, яким передбачено, що майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря.

Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи прокурора про те, що Міністерством освіти та науки України не надавався дозвіл на продовження строку дії договору оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень (овочесховища) площею 58 кв.м. за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20, що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира.

За наведеного прокурор вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, судом порушено норми процесуального права, а також матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, не надано їм належної правової оцінки.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях подало суду апеляційної інстанції відзив, в якому вважає апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як на момент укладення, так і на момент продовження договору оренди мета використання не є істотною умовою, оскільки не передбачена нормами чинного законодавства як така.

Ні норми Закону України " Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII, ні норми Закону України " Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX не містять жодного посилання на те, що при продовженні договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності орендодавець повинен повторно звертатися за погодженням до органу управління, навіть коли орган управління про це зазначив в листі - погодженні.

У пп. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.010 № 796"Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на нерелевантну судову практику, яка не може бути застосована до спірних правовідносин.

Прокурор звертаючись до суду з вимогою щодо зобов`язання ФОП Гуляєва Ігоря Борисовича повернути нежитлові приміщення у користування Центру професійно-технічної освіти м. Житомира, не надає можливість відповідачу в добровільному порядку виконати свій юридичний обов`язок щодо повернення майна, в разі набрання рішенням суду про недійсність правочину юридичної сили. При ньому, в разі невиконання орендарем свого юридичного обов`язку щодо повернення майна, балансоутримувач не позбавлений права звернутися до суду з відповідними вимогами.

За наведеного просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.2024.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Прокурор в судовому засіданні 27.08.2024 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Просив рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.2024 у справі № 906/31/24 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Представник Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях заперечила проти доводів прокурора, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання 27.08.2024 представники позивача, ФОП Гуляєва Ігоря Борисовича, та третьої особи не з`явилися.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 76, 98) позивач та третя особа були належним чином та своєчасно повідомленні про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із списком розсилки поштової кореспонденції, списку згрупованих відправлень Укрпошти №21362, трекінгу поштового відправлення за номером 060282365976, ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, надсилалася ФОП Гуляєву Ігорю Борисовичу за адресою АДРЕСА_1 (вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), однак була невручена із відміткою від 20.08.2024 про відсутність адресата за вказаною адресою (т. 2, а. с. 75, 99-100).

У відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Тому, суд дійшов висновку, що ФОП Гуляєв Ігор Борисович також був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач, ФОП Гуляєв Ігор Борисович та третя особа були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а також те, що явка представників сторін та третіх осіб в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників вказаних учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представника Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 14.08.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Гуляєвим Ігорем Борисовичем (Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 929, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,75 кв. м, що перебувають на балансі Професійно-технічного училища №5 м. Житомира (Балансоутримувач) та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20 (Договір № 929; т. 1, а. с. 25-30).

Майно передається в оренду з метою розміщення майстерні по прирізці скла (п. 1.2 Договору № 929).

Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 14.08.2009 до 12.08.2012 включно (п. 10.1 Договору № 929).

На виконання зазначеного вище договору, 14.08.2009 між Орендодавцем та Балансоутримувачем - Професійно-технічним училищем №5 з однієї сторони, та Орендарем - з іншої, підписано Акт приймання-передавання орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності.

В подальшому, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області та ФОП Гуляєвим І.Б. укладено Додатковий договір №1 про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.08.2009 № 929, згідно якого дію первісного договору продовжено на 2 роки 364 дні, до 11.08.2015 включно (т. 1, а. с. 32).

Додатковим договором № 2 від 15.10.2012 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, пункт 1.1 Договору викладено в такій редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,75 кв.м, що перебуває на балансі Професійно-технічного училища №5 м. Житомира, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20, вартість якого визначена згідно звітом про оцінку за станом на 31.07.2012 і за незалежною оцінкою становить 79 078 грн. Майно не підлягає приватизації та передачі в суборенду" (т. 1, а. с. 33).

07.08.2015 між Орендодавцем та Орендарем укладено Додатковий договір № 3 про продовження строку дії та внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012 та від 15.10.2012, яким сторони правочину погодили продовжити строк дії договору оренди на 2 роки 364 дні, до 10.08.2018, включно (т. 1, а. с. 35).

Додатковим договором № 4 від 12.07.2017 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012 та від 07.08.2015 (т. 1, а. с. 37) сторонами узгоджено, зокрема:

"1. Внести зміни до Договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012 та від 07.08.2015, а саме:

1.1. У п. 1.1 Договору, слова "Професійно-технічного училища № 5 м. Житомира" замінити на слова "Центру професійно-технічної освіти м. Житомира".

1.2. Абзац 1 Розділу 11 Договору викласти в такі редакції: "Орендодавець: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, 10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 20. Ідентифікаційний код 13578893".

Також відповідачами укладено додатковий договір № 5 від 21.08.2018 (т. 1, а. с. 38-39) про продовження строку дії та внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012 та від 15.10.2012, від 07.08.2015 та від 12.07.2017, яким, зокрема, сторони правочину погодили продовжити строк дії договору оренди на 2 роки 364 дні, до 09.08.2021, включно. Відповідно до п. 2.1., пункт 1.1. Договору викладено в такій редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлових приміщень (овочесховище) площею 58,75 кв.м, що перебуває на балансі Центру професійно- технічної освіти м. Житомира, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.05.2018 і становить 113 583 грн. Майно не підлягає приватизації".

Пункт 3.1. Договору викладено в такій редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами та доповненнями), і становить без ПДВ 1409,85 грн. за базовий місяць оренди - липень 2018 року" (п.п. 2.2. Додаткового договору № 5).

Цей додатковий договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 3 Додаткового договору № 5).

25.10.2021 за результатами проведення відповідного аукціону укладено Додатковий договір № 6 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012, від 07.08.2015, від 12.07.2017 та від 21.08.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції (далі - Додатковий договір № 6 від 25.10.2021; т. 1, а. с. 50-71).

Згідно п.п. 4.1. Додаткового договору № 6 об`єктом оренди є нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,9 кв.м., що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20.

Пунктом 7.1. Додаткового договору № 6 від 25.10.2021 визначено, що майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням.

Місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону - 1800 грн., без податку на додану вартість (п.п. 9.1. Додаткового договору № 6).

Строк договору - 5 років договір діє до 09.08.2026 включно (п.п. 12.1 Додаткового договору № 6).

Згідно реєстраційного номеру об`єкту нерухомого майна № 1510759818101, Міністерство освіти і науки України (код 38621185) є власником складу-сховища, площею 58,9 кв.м., адреса: м. Житомир, вул. Львівська, 20; Центр професійно-технічної освіти м. Житомира користується вказаним майном на праві оперативного управління згідно наказу Міністерства освіти і науки України № 218 від 03.03.2018 (номер запису про інше речове право № 26050823) (т. 1, а. с. 72-73).

Крім цього, матеріали справи містять копії листів відповідача-1, адресованих Міністерству освіти і науки України (т. 1, а. с. 135-139), щодо передачі в оренду спірного об`єкту нерухомості.

Прокурор вважаючи, що оспорюваний договір укладений з порушенням імперативних приписів законодавства звернувся до суду з цим позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо звернення прокурора в особі Міністерства освіти і науки України до суду із цим позовом, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1);

прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина 3 цієї статті);

наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (частина 4 цієї ж статті).

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються;

- у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно;

- "нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається;

- "здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною";

- "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За приписами статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3);

прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 цієї ж статті).

Таким чином, прокурор, звертаючись із позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного уповноваженого суб`єкта про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що такий суб`єкт не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, вказано:

прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 висновувала, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор вказував на те, що згідно із ч. 1-3 ст. 69 Закону України "Про освіту" державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти та освітньої діяльності. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Згідно з матеріалами справи, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" надіслав Міністерству освіти і науки України повідомлення №51-84-7766вих-22 від 24.10.2023 про виявлені порушення Закону України "Про освіту", з пропозицією вжити заходи на їх усунення шляхом звернення до суду, а також повідомила, що в разі невжиття або зволікання із вжиттям відповідних заходів позовного характеру, обласна прокуратура самостійно звертатиметься до суду з метою захисту порушених інтересів держави (т. 1, а. с. 82-84).

В свою чергу, Міністерство освіти і науки України у листі від 22.11.2023 за №1/18416-23 (т. 1, а. с. 85) вказало, що міністерство як уповноважений орган управління державним майном при прийнятті управлінських рішень діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З метою додаткових надходжень коштів для забезпечення надійної експлуатації будівель, котельного господарства, інженерних мереж та підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази в закладах освіти, ураховуючи нормативно-правові та законодавчі акти, міністерство надає позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов при оформленні договорів оренди, якщо це не погіршує проведення навчального процесу та проживання студентів і учнів у гуртожитках.

Додатково МОН України повідомило, що інформація щодо погодження рішення про продовження договору оренди від 14.08.2009 № 929 у Міністерства відсутня. Для отримання повної інформації щодо вищезгаданого договору оренди запропонувало звернутися до Балансоутримувача або до відповідного Регіонального відділення Фонду державного майна України.

Уразі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерство просить вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Дослідивши вищенаведене, надавши оцінку поданому суду листуванню, а також урахувавши те, що на час звернення з позовом відсутні відомості щодо вжиття Міністерством освіти і науки України належних заходів щодо визнання спірного правочину недійсним та застосування реституції, а навпаки просить прокурора вжити відповідні заходи то прокурором обґрунтовано та доведено необхідність звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено висновок про те, що обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджувані порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).

Ураховуючи вищенаведене, а також виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, що прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цій справі прокурор належним чином обґрунтував підстави щодо представництва.

Щодо позовних вимог.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

Згідно з ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції чинній на час укладання оспорюваної додаткового договору) передбачалось, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомими майном відповідно до законодавства.

Зазначене узгоджується з пунктом 29 Порядку № 483, відповідно до якого, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Тобто, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме:

або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу;

або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Також судовою колегією враховується, що підпунктом 2 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

З викладеного слідує, що чинний на момент укладення спірного Додаткового договору № 6 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012, від 07.08.2015, від 12.07.2017 та від 21.08.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції, Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Дійсно, Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

Приписами Закону України "Про освіту" чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

В свою чергу згідно з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Таким чином, наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суд від 09.04.2024 у справі №927/400/23.

Верховний Суд в постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23 звернув увагу на те, що системний аналіз наведених положень чинного законодавства та практики Верховного Суду дає підстави вважати, що саме у договорі оренди майна закладів освіти має бути визначено мету (цільове призначення) використання такого майна, з урахуванням обмежень, визначених у положеннях частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

Як убачається з матеріалів справи, нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,9 кв.м., що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20, яке орендує ФОП Гуляєв І.Б. за спірним правочином належать до майна освіти, однак передані останньому у користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а з метою використання орендарем за будь-яким цільовим призначенням.

Таким чином, укладаючи спірний Додатковий договір № 6 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012, від 07.08.2015, від 12.07.2017 та від 21.08.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції, сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України "Про освіту", не визначили у спірному договорі конкретну мету використання об`єкта оренди, а надання орендарю права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване нежитлове приміщення, порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Враховуючи те, що внаслідок визнання Додаткового договору № 6 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012, від 07.08.2015, від 12.07.2017 та від 21.08.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції недійсним, підстава для подальшого користування орендованим майном у фізичної особи-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича відсутня, а тому позовна вимога про зобов`язання останнього звільнити та повернути балансоутримувачу - Центру професійно-технічної освіти м. Житомира нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,9 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20, є обґрунтованою.

В той же час, місцевий господарський суд не враховував наведене, нез`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника підтверджуються матеріалами справи.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи: неправильне застосування норм матеріального права (п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.2024 у справі № 906/31/24 та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.2024 у справі №906/31/24 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним Додатковий договір № 6 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 14.08.2009 № 929 з урахуванням змін від 07.08.2012, від 15.10.2012, від 07.08.2015, від 12.07.2017 та від 21.08.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Петра Могили, будинок 24, код 42956062), фізичною особою-підприємцем Гуляєвим Ігорем Борисовичем ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Центром професійно-технічної освіти м. Житомира (10009, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Селецька, будинок 5, код 02543584).

Зобов`язати фізичну особу-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути нежитлові приміщення (овочесховище) площею 58,9 кв. м. за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 20 у користування Центру професійно-технічної освіти міста Житомира.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Петра Могили, будинок 24, код 42956062) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, код 02909950) - 2 684 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, код 02909950) - 2 684 грн судового збору за подання позовної заяви.

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Петра Могили, будинок 24, код 42956062) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, код 02909950) - 4 026 грн судового збору а подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гуляєва Ігоря Борисовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, код 02909950) - 4 026 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання цієї постанови.

6. Справу № 906/31/24 надіслати Господарському суду Житомирської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "29" серпня 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.