ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
20.03.2024Справа № 904/2973/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рєпкіній Ю.Є., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури (вул.Леоніда Боровича 3, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50086)
в інтересах держави в особі
Новопільської сільської ради (53003, Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новопілля, вулиця Садова, будинок 46)
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" (вул. Домобудівельна 21 А/1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50005)
2. Дніпропетровської обласної державної адміністрації (пр. Олександра Поля, 1, м. Дніпропетровськ,49004)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Микола Степанович (50027, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, буд.52, прим. 37).
про скасування державної реєстрації, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії
Представники сторін:
прокурор: Танцюра О.Б.
від позивача: не з`явився.
від відповідача 1: не з`явився.
від відповідача 2: Шушпан А.Р. (в режимі відеоконференції)
від третьої особи : не з`явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Керівник Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новопільської сільської ради звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК", Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якій просить:
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі: склад "А" та адміністративно-побутовий корпус "Б", розташовані за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область, проведену 27.12.2017 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Миколою Степановичем (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1404135512218, номер запису про право власності 24200385);
- усунути перешкоди Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Новопільської сільської ради в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098 га, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" знести самочинне будівництво нежитлові будівлі: склад "А" та адміністративно-побутовий корпус "Б", розташовані за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №305, який укладено 14.11.2018 між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі голови Криворізької районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК", щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098 га, розташованої за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область (дата державної реєстрації права оренди 23.11.2018, номер запису про інше речове право: 29198421);
- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" повернути за актом приймання-передачі Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Новопільської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098га, розташовану за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район Дніпропетровська область, у придатному для використання стані.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на протиправну реєстрацію за відповідачем 1 - ТОВ "НВП "Градієнт-РК" права власності на спірні нежитлові будівлі за наявності ознак самочинного будівництва, неможливість подальшого набуття товариством права оренди земельної ділянки та укладення відповідного договору оренди земельної ділянки за відсутності підстав, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України без дотримання конкурентних засад, що є підставою для визнання договору недійсним в судовому порядку та повернення земельної ділянки у розпорядження Новопільської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Новопільської сільської ради за актом приймання - передачі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 позовну заяву керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новопільської сільської ради залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України та надано строк для усунення недоліків.
Через систему "Електронний суд" прокурором 15.06.2023 року подано заяву від 14.06.2023 року про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву із вірним зазначенням повного найменування сторін у справі, їх місцезнаходження, а також із визначенням вірного статусу сторін, враховуючи заявлені позовні вимоги, та усунуто недоліки.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2023 року у справі № 904/2973/23 на підставі ч. 5 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2023 року справу № 904/2973/23 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 року, за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2973/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.08.2023 року.
Судом доведено до відома, що засобами електронного зв`язку 14.08.2023 року від відповідача 2 надійшов відзив № 15-696/0/139-23 від 14.08.2023 року на позовну заяву, з доказами надсилання іншим учасникам справи, в якому Дніпропетровська обласна державна адміністрація заперечує проти позовних вимог прокурора та вважає їх необґрунтованими, посилаючись на набрання чинності 27.05.2021 року пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України та передачу спірної земельної ділянки площею 12,7098 га у власність Новопільської сільської ради, з одночасною передачею прав та обов`язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки № 305 від 14.11.2018 року, у зв`язку з чим відповідач 2 наголошує, що Дніпропетровська ОДА не є стороною вказаного договору та належним відповідачем у справі, відтак просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині, що стосуються Дніпропетровської ОДА. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Також на виконання вимог ухвали суду від 19.07.2023 року через канцелярію суду 15.08.2023 року від третьої особи супровідним листом № 107/01-16 від 08.08.2023 року надійшли копії реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна: 1404135512218 та пояснення, в яких приватний нотаріус Терещенко М.С. зазначає про вчинення ним дій з посвідчення та проведення реєстрації права власності на нерухоме майна з дотриманням вимог чинного законодавства. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 року у зв`язку з неявкою в підготовче засідання уповноважених представників позивача, відповідача 1 та третьої особи особисто та/або її уповноваженого представника, а також ненаданням відповідачем 1 відзиву на позовну заяву підготовче засідання відкладено на 27.09.2023 року.
Поряд із цим, засобами електронного зв`язку від представника позивача 17.08.2023 року надійшла заява № 1975/7/02-29 від 17.08.2023 року, в якій Новопільська сільська рада підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу без участі її представника; 05.09.2023 року засобами електронного зв`язку від відповідача 2 - Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшло клопотання № 01-37/60896/23 від 05.09.2023 року, а також 08.09.2023 року через канцелярію суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Миколи Степановича надійшла заява від б/д про участь у судовому засіданні 27.09.2023 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалами суду від 06.09.2023 року та 11.09.2023 року вищезазначені клопотання та заява відповідача 2 та третьої особи про участь в судовому засідання в режимі відеоконференції задоволені.
Судом повідомлено, що через систему "Електронний суд" 21.08.2023 року від прокурора надійшла відповідь на відзив б/н від 21.08.2023 року, з доказами направлення іншим учасникам справи, в якій прокурор не погоджується з доводами відповідача 2 та зазначає, що Дніпропетровська ОДА є належним відповідачем у даній справі, оскільки є стороною договору оренди № 305 від 14.11.2018 року, вимоги про визнання недійсним якого входять до предмету даного спору, а також прокурор наголошує, що розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 20.07.2018 року № р-480/0/3-18 суперечить вимогам ст.ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України та є незаконним; від третьої особи через канцелярію суду 08.09.2023 року надійшли пояснення б/н б/д, з доданим витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в яких приватний нотаріус вказує, що ним було установлено волевиявлення та дійсні наміри осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, відсутність заперечень щодо умов правочину та витребувані необхідні для вчинення нотаріальної дії документи і відомості, зокрема, щодо реєстрації за ТОВ «НВП «Градієнт-КР» права власності на нерухоме майно державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчановим С.О. 07.11.2017 року, запис про право власності 23296899. Як зазначено приватним нотаріусом в поясненнях, останнім 27.12.2017 року було посвідчено за реєстровим номером 1709 договір купівлі - продажу нежитлових будівель між ТОВ «НВП «Градієнт-КР» та ТОВ «НВП «Градієнт - РК» та будь - які нотаріальні дії щодо земельної ділянки, площею 12,7098 га, кадастровий номер 1221884700:01:404:0001, на якій розташовані вказані будівлі не здійснювались. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясовано предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 904/2973/23 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 02.11.2023 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 02.11.2023 року, для з`ясування інших адрес відповідача 1 та повторного повідомлення останнього судом, протокольною ухвалою оголошено перерву до 30.11.2023 року.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 30.11.2023 року та 17.01.2024 року протокольними ухвалами оголошено перерви до 17.01.2024 року та 08.02.2024 року відповідно.
Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання з розгляду справи по суті 08.02.2024 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року, враховуючи перебування судді Селівона А.М. з 12.02.2024 року по 16.02.2024 року на навчанні в Національній школі суддів України, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 07.03.2024 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.03.2024 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 20.03.2024 року.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та учасників справи на час проведення засідання 20.03.2024 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 02.11.2023 року, 30.11.2023 року, 20.03.2024 року з`явився прокурор та уповноважений представник відповідача 2; уповноважені представники позивача, відповідача 1, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - не з`явились.
У судові засідання з розгляду справи по суті 17.01.2024 року та 07.03.2024 року з`явився прокурор, уповноважені представники позивача, відповідачів 1, 2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - не з`явились.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пунктів 2, 3, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Про дату, час і місце судових засідань 07.03.2024 року та 20.03.2024 року, відповідно до норм ст. 6 ГПК України позивач повідомлений шляхом надсилання копій ухвал від 19.02.2024 року про призначення судового засідання та від 07.03.2024 року про оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду по суті справи до електронного кабінету останнього, факт отримання яких 21.02.2024 року та 13.03.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронного кабінету.
Докази вручення копій ухвал Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року та від 07.03.2024 року, які направлялась на адресу місцезнаходження відповідача 1, а саме: вул.Домобудівельна 21 А/1, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50005, яка співпадає з даними щодо місцезнаходження відповідача 1 згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 50027, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, буд.52, прим. 37, станом на час проведення судових засідань 07.03.2024 року та 20.03.2024 року до суду не повернуті.
Судом здійснено запити з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0600251782544 відповідачу 1 та третій особі № 0600251782552, в яких зазначено, що станом на 07.03.2024 року здійснено відправлення з сортувального центру та станом на 01.03.2024 року поштове відправлення знаходиться у точці видачі/доставки.
Також судом здійснено запити з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання ухвали від 07.03.2024 року поштовими відправленнями № 0600255543609 відповідачу 1 та третій особі № 0600255543650, в яких зазначено, що станом на 30.03.2024 року вказані поштові відправлення відправлені з сортувального центру.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 та місце здійснення діяльності третьої особи, а також інформацію про наявність їх офіційних електронних адрес матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача 1 та третьої особи згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Суд зазначає, що у рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, а також факт отримання третьої особою ухвали суду від 30.11.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600236328578, господарський суд зазначає, що відповідач 1 та третя особа не були позбавлені права та можливості ознайомитися з ухвалами суду від 19.02.2024 року та 07.03.2024 року про призначення судового засідання та оголошення перерви в судовому засіданні у справі № 904/2973/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/.
Додатково з метою повідомлення відповідача 1 про судові засіданні ухвала суду від 02.11.2023 року була направлена на адреси засновників відповідача 1 ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У зв`язку з неповерненням поштовим відділенням зв`язку до суду доказів отримання засновниками відповідача 1 ухвали суду від 02.11.2023 року на час проведення судового засідання 30.11.2023 року, судом здійснено запити з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень №№0600058150387, 0600058152304, в яких зазначено, що станом на 20.11.2023 року та 09.11.2023 року поштові відправлення «не вручено під час доставки».
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача 1 та третьої особи, а також повідомлення їх про розгляд справи судом.
Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача 2 в судові засідання з розгляду справи по суті 17.01.2024 року та 07.03.2024 року, уповноважених представників відповідача 1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів в судові засідання з розгляду справи по суті 02.11.2023 року, 30.11.2023 року,17.01.2024 року, 07.03.2024 року та 20.03.2024 року суд не повідомлено.
Поряд із цим суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали від 19.07.2023 року про відкриття провадження у справі № 904/2973/23, відповідач 1 мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач 1 не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження та оголошення перерви в судових засіданнях для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвал суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача 1 на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 20.03.2024 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про наміру вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" як відповідач 1 та приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Микола Степанович як третя особа не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, не забезпечили участі представника та або особистої участі в судовому засіданні 20.03.2024 року, відповідачем 1 не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, враховуючи клопотання позивача про проведення судового розгляду без участі Новопільської сільської ради, за відсутності клопотань про відкладення та/або оголошення перерви суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи 20.03.2024 року виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноважених представників позивача, відповідача 1 та третьої особи.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 17.01.2024, 07.03.2024 року та 20.03.2024 року прокурор підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні з розгляду справи по суті 20.03.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечував.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.03.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях прокурора та представника відповідача 2 Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 31.08.2007 між Криворізькою районною державною адміністрацією (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-КР" (орендар за договором) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами п.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для очищення від твердих побутових та промислових відходів, яка знаходиться на території Новопільської сільської ради.
Предметом оренди є земельна ділянка площею 12,7098 га, кадастровий номер 1221884700:01:404:0001 (п.п. 2, 3 Договору).
Відповідно до п. 5 Договору оренди земельної ділянки від 31.08.2007 року об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури - відсутні.
Згідно п. 6 Договору останній укладено строком на 49 років.
У зв`язку з систематичною несплатою орендної плати ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-КР» Криворізька місцева прокуратура №2 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької районної державної адміністрації звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про дострокове розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки площею 12,7098 га.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 по справі № 904/2242/17 позовні вимоги було задоволено, а саме розірвано Договір оренди земельної ділянки площею 12,7098 га, розташованої на території Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, укладений 31.08.2007р. Криворізькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-КР", посвідчений 14.09.2007 року у виконавчому комітеті Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та зареєстрований 26.09.2007 року Криворізьким районним відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №040712100267; зобов`язано ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-КР" повернути державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 12,7098 га, вартістю 2 604 454,00 грн., розташовану на території Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221884700:01:404:0001.
Рішення суду набрало законної сили 09.06.2017 року та виконано шляхом підписання ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-КР» та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією Акту приймання-передачі земельної ділянки від 05.02.2018 року.
Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 07.11.2017 року державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчановим С.О. було здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-КР» (код ЄДРПОУ - 35005154) на об`єкт - нежитлові будівлі: склад «А» (площа основи 38,4 кв.м) та адміністративно-побутовий корпус «Б» (площа основи 37,6 кв.м), розташовані за адресою вул. Железнодорожна, 7Б с. Коломійцеве, Криворізького району Дніпропетровської області на земельній ділянці - кадастровий номер 1221884700:01:404:0001. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1404135512218.
Підставою для державної реєстрації стали: Договір оренди земельної ділянки від 31.08.2007 року; технічний паспорт, виданий ТОВ «БТІ Плюс» 29.09.2017 року; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 65, виданий 01.12.2017 Виконавчим комітетом Новопільської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області.
Як вбачається зі змісту Технічного паспорту, виданого ТОВ «БТІ Плюс» 29.09.2017 року, копія якого наявна в матеріалах справи, господарські будівлі на спірній ділянці (склад та АПК) були побудовані у 1991 році.
Поряд з цим, КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» листом №989 від 23.12.2022 року на запит Криворізької східної окружної прокуратури від 20.12.2022 року №04/60-5661ВИХ-22 стосовно надання інформації за період часу з 1991 року щодо проведення державної реєстрації прав власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Железнодорожня, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізокого районну Дніпропетровської області, а також завірених належним чином наявних документів повідомило, що в архіві КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» за вказаною адресою відсутні будь-які дані.
Крім того, відповідно листа Державної інспекції архітектури та містобудування України №224/05/13-23 від 10.01.2023 року, у Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «Дозвільні документи за місцезнаходженням об`єкта - вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.», станом на момент надання відповіді відомостей щодо документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не виявлено.
Отже, на думку прокурора, нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б», розташовані за адресою вул. Железнодорожна, 7Б с. Коломійцеве, Криворізького району Дніпропетровської області мають ознаки самочинного будівництва, на які право приватної власності, не зважаючи на державну реєстрацію права, ТОВ «НВП «Градієнт-КР» не набув.
До того ж, відсутність висновків та дозвільних документів компетентних органів, які б підтверджували додержання ТОВ «НВП «Градієнт-КР» при будівництві архітектурних, екологічних, санітарних, протипожежних та інших норм ставить під загрозу надійність та безпечність експлуатації самочинно збудованих будівель.
В подальшому, між ТОВ «НВП «Градієнт-КР» (продавець за договором) та ТОВ «НВП «Градієнт-РК» (покупець за договором, відповідач 2 у справі) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.12.2017 року, зареєстрований за № 1709 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М.С. (далі - Договір купівлі - продажу), відповідно до пункту 1 якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв у власність (купив) нежитлові будівлі: склад «А», площа основи 38,4 кв. м, та адміністративно-побутовий корпус «Б», площа основи 37,6 кв. м, які знаходяться за адресою Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Коломійцеве, вулиця Железнодорожна (вулиця Залізнодорожня), будинок під номером 7Б, які є предметом цього договору.
Згідно до пункту 2 Договору купівлі-продажу нежитлові будівлі, які є предметом цього договору, належать Продавцеві на підставі технічного паспорту, виданого 29.09.2017 року ТОВ «БТІ Плюс» та рішення №65 виконавчого комітету Новопільської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області, виданого 01.12.2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1404135512218, номер запису про право власності 2396899.
Нежитлові будівлі, які є предметом цього Договору знаходяться на земельній ділянці площею 12,7098 га, кадастровий номер 1221884700:01:404:0001. Цільове призначення земельної ділянки: 3.4 землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання: для очищення від твердих побутових та промислових відходів.
Форма власності: державна власність.
На підставі вищезазначеного Договору приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М.С. було проведено 27.12.2017 року державну реєстрацію права приватної власності на вказані нежитлові будівлі за ТОВ «НВП «Градієнт-РК», номер запису 24200385, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
В подальшому, з метою отримання земельної ділянки площею 12,7098 га, кадастровий номер 1221884700:01:404:0001 в оренду ТОВ «НВП «Градієнт-РК» звернулось до Дніпропетровської державної адміністрації з Заявою щодо надання в оренду строком на 49 років земельної ділянки кадастровий номер 1221884700:01:404:0001, яка зареєстрована Дніпропетровською ОДА за вх. № 5946/0/1-18 від 19.06.2018 року.
Як свідчать матеріали справи, на підставі Законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про оренду землі», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про земельний кадастр», Земельного кодексу України, розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації №р-480/0/3-18 від 20.07.2018 року «Про надання ТОВ «НВП «Градієнт-РК» земельної ділянки площею 12,7098 га в оренду» надано ТОВ «НВП «Градієнт-РК» земельну ділянку державної власності площею 12,7098 га (кадастровий номер 1221884700:01:404:0001 із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за межами населеного пункту, на території Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в оренду строком на 49 років без міни її цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (за фактичним місцем розташування об`єкта нерухомого майна); доручено голові Криворізької райдержадміністрації від імені обладміністрації у встановлено чинним законодавством порядку укласти із ТОВ «НВП «Градієнт-РК» (код ЄДРПОУ 35229540) договір оренди земельної ділянки.
На виконання вказаного рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, в особі голови Криворізької районної державної адміністрації (орендодавець за договором, відповідач 2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК» (орендар за договором, відповідач 1 у справі) 14.11.2018 року було укладено відповідний Договір оренди земельної ділянки №305 (далі - Договір оренди), згідно п.1.2 якого земельна ділянка надається в оренду на підставі Розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.07.2018 №р-480/0/3-18 «Про надання ТОВ «НВП «Градієнт-РК» земельної ділянки площею 12,7098 га в оренду.
Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а саме , для очищення від твердих побутових та промислових відходів, що розташовані на території Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (п. 2.1 Договору оренди).
За умовами розділу 3 Договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка площею 12,7098 га, кадастровий номер 1221884700:01:404:0001. На земельній ділянці розташований комплекс будівель для очищення від твердих та промислових відходів.
Розділами 1-15 Договору оренди сторони узгодили предмет договору, об`єкт оренди, строк дії договору, орендну плату, умови використання земельної ділянки, умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, умови повернення земельної ділянки, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, прикінцеві положення тощо.
У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 4 статті 284 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Згідно п. 4.1 Договору оренди останній укладено строком на 49 років.
Вказаний Договір оренди підписаний представниками орендаря та орендодавця та засвідчений печатками сторін.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23.11.2018 року на підставі Договору оренди земельної ділянки №305 від 14.11.2018 року за ТОВ «НВП «Градієнт-РК» було зареєстроване право оренди земельної ділянки площею 12,7098 га кадастровий номер: 1221884700:01:404:0001.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України, а також Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
За приписами ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.
Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
У відповідності до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Аналіз норм Земельного кодексу України, а саме ст.ст. 93, 122- 123, та ст. 16 Закону України «Про оренду землі» свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу місцевого самоврядування, представлене у формі відповідного рішення.
При цьому підставою набуття відповідного права є саме рішення ради, яке відповідно до ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України лише оформляється договором як документом, що посвідчує право на земельну ділянку.
У позовній заяві прокурор звертає увагу суду, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28.04.2021 року внесено зміни до Земельного кодексу України. Відповідно до пункту 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Отже, на думку прокурора, з 27.05.2021 року Дніпропетровська обласна державна адміністрація позбавлена права на розпорядження вказаною вище земельною ділянкою, а таким правом відповідно до вищезазначених положень законодавства на відповідній території наділена саме Новопільська сільська об`єднана територіальна громада в особі Новопільської сільської ради.
Як встановлено судом за матеріалами справи, посилаючись на порушення інтересів територіальної громади та протиправну реєстрацію за відповідачем 1 - ТОВ «НВП «Градієнт-РК» права власності на спірні нежитлові будівлі, за наявності ознак самочинного будівництва, неможливість подальшого набуття товариством права оренди земельної ділянки та укладення відповідного договору оренди земельної ділянки за відсутності підстав, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України без дотримання конкурентних засад, що є підставою для визнання договору недійсним в судовому порядку та повернення земельної ділянки у розпорядження Новопільської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Новопільської сільської ради за актом приймання - передачі, у зв`язку з чим зазначений договір оренди має бути визнаний недійсним в судовому порядку, з одночасним застосуванням наслідків недійсності, а саме поверненням за актом приймання-передачі Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Новопільської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098га, розташовану за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район Дніпропетровська область, у придатному для використання стані, зокрема, знести самочинне будівництво нежитлові будівлі: склад "А" та адміністративно-побутовий корпус "Б", розташовані за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За результатами дослідження матеріалів справи, оцінивши доводи сторін та здійснюючи правовий аналіз підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у даній справі суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Враховуючи вищевказане суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
У розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Згідно викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 правової позиції прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
В свою чергу, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/19/18, надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
В поданій позовній заяві прокурор зазначив, що пред`явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Новопільської сільської ради, яка від імені держави реалізує правомочності власника земельної ділянки, викликане винятково захистом порушених інтересів держави в контексті права комунальної власності на земельні ділянки, оскільки предметом спору є визнання недійним договору оренди земельної ділянки, звільнення земельної ділянки від самочинного будівництва, скасування безпідставної державної реєстрації права власності на нерухоме майно на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва та повернення Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді земельної ділянки у придатному для використання стані, позаяк у даному випадку вона використовується не за цільовим призначенням, а безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на спірній земельній ділянці проведена з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності, що порушує економічні інтереси держави.
Наразі, прокурор в поданій суду позовній заяві наголошує, що оскільки передача земельної ділянки в оренду ТОВ «НВП «Градієнт-РК» у неконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів) позбавила державу можливості отримувати орендну плату у розмірі визначеному на умовах прозорої конкуренції та з дотриманням законодавчих вимог, відтак самочинне будівництво в даному випадку не тільки призводить до значних втрат надходжень до місцевих бюджетів та порушує економічні інтереси фізичних та юридичних осіб, але й враховуючи цільове призначення земельної ділянки завдає шкоду навколишньому природному середовищу.
Тобто, незаконне використання земель комунальної власності позбавляє Новопільську сільську об`єднану територіальну громаду як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, можливості вільно розпоряджатись своїм майном, отже правовідносини, пов`язані з користуванням землями комунальної власності, становлять суспільний, публічних інтерес та захисту в судовому порядку.
Як зазначено у позовній заяві, Криворізькою східною окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено на адресу Новопільської сільської ради листи (запити) №04/60-209ВИХ-23 від 12.01.2023 року та №04/60-1144ВИХ-23 від 06.03.2023 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.
На вищезазначені запити Новопільською сільською радою були надані відповіді №129/7/02-23 від 23.01.2023 та №500/7/0229 від 09.03.2023, згідно яких було встановлено, що сільською радою заходи щодо скасування державної реєстрації права власності ТОВ «НВП «Градієнт-РК» на самочинне будівництво, зобов`язання ТОВ «НВП «Градієнт-РК» повернути спільну земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд - не вживалися.
Виходячи із викладеного, Новопільська сільська рада, маючи таку можливість та відповідні повноваження для захисту, повинна була виявити порушення інтересів держави, звернутись до суду за захистом цих прав, проте протягом тривалого часу так і не звернулась, що, відповідно до статті 131-1 Конституції України та частини 2 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
При цьому, на виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Криворізька східна окружна прокуратура листом №04/60-1628ВИХ-23 від 27.03.2024 року повідомила Новопільську сільську раду про намір звернутися до суду з вказаним позовом в інтересах держави.
З огляду на те, що прокурором в позові вказано про порушення інтересів держави в частині розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, та враховуючи нездійснення компетентними органами упродовж тривалого часу самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді.
Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, оскільки звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на захист прав та інтересів держави, а саме права власності на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, та задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання прав на земельні ділянки комунальної форми власності, приймаючи до уваги тривалу бездіяльність Новопільської сільської ради в частині захисту таких інтересів власника, суд дійшов висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» подано у даній справі позовну заяву в інтересах держави в особі Новопільської сільської ради, як органу, який є розпорядником спірної земельної ділянки в даних правовідносинах.
Суд зазначає, що відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV із змінами та доповненнями, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх та обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року.
Частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч. 3 статті 3 вказаного Закону).
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (ч. 4 статті 3 вказаного Закону).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; нотаріус; державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Повноваження державного реєстратора встановлені частиною другою статті 10 Закону до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.
Так, у відповідності до пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, 07.11.2017 року державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчановим С.О. здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-КР» (код ЄДРПОУ 35005154) на об`єкт - нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б», розташовані за адресою вул. Железнодорожна, 7Б с. Коломійцеве, Криворізький район Дніпропетровська область (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1404135512218).
Підставою для здійснення державної реєстрації права власності стали: Договір оренди від 31.08.2007 року, розірваний на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 року по справі №904/2242/17 (набрало законної сили 29.06.2017 року); технічний паспорт б/н, виданий 29.09.2017 року ТОВ «БТІ ПЛЮС»; рішення Новопільської сільської ради №65 від 01.12.2017 року.
Відповідно до вищезазначеного технічного паспорту, копія якого наявна в матеріалах справи, нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б» - споруджено у 1991 році. Площа земельної ділянки під забудовою становить 76 кв.м.
Поряд із цим, у пункті 5 Договору оренди земельної ділянки від 31.08.2007 року, укладеного між Криворізькою районною державною адміністрацією та ТОВ «Градієнт-КР» зазначено, що на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та інші об`єкти інфраструктури.
Крім того, згідно листа КП «Криворізького районного БТІ «ДОР» №989 від 23.12.2022 року в архіві комунального підприємства за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с.Коломійцеве, Криворізького району Дніпропетровської області, відсутні будь-які дані, що підтверджують спорудження вказаного об`єкту нерухомого майна у період з 1991 року.
Отже, вищевикладені обставини спростовують твердження, що нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б», розташовані за адресою вул. Железнодорожна, 7Б с. Коломійцеве, Криворізький район Дніпропетровська область було побудовано у 1991 році.
Також як свідчать матеріали справи, реєстрація вказаного об`єкту нерухомого майна проведена державним реєстратором на підставі п. 42 Порядку, згідно з яким для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.
Тобто, дія пункту 42 Порядку розповсюджується лише на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, а отже, нежитлові будівлі не відносяться до вказаної категорії.
Відповідно до положень частини 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва.
Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 5) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключно після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Пунктом 4 статті 26 зазначеного Закону передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Нормами законодавства чітко регламентовано, що будівельні роботи на певній земельній ділянці можуть виконуватися замовником об`єкту будівництва виключно за наявності документів, які підтверджують речове право цієї особи на земельну ділянку на якій плануються відповідні будівельні роботи, про що зазначається у повідомленні про початок виконання будівельних робіт до органу державного архітектурно-будівельного контролю,
Також, обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
При цьому будівельні роботи на певній земельній ділянці можуть виконуватися замовником об`єкта будівництва виключно за наявності документів, які підтверджують речове право цієї особи на земельну ділянку, на якій плануються відповідні будівельні роботи, про що зазначається в повідомленні про початок виконання будівельних робіт до органу державного архітектурно-будівельного контролю (постанова Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 804/2423/16).
Тобто, системний аналіз положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про архітектурну діяльність» дає підстави для висновку про те, що замовником будівництва є особа, яка має легітимний намір щодо здійснення нового будівництва (новоутворення, реконструкції, капітального ремонту існуючого об`єкта) на належній їй земельній ділянці (щодо належного їй об`єкта), виразила такий намір шляхом подання відповідної заяви та у встановленому Законом порядку отримала дозвільний документ. За відсутності дозвільного документа будівництво об`єкта вважається таким, що здійснено самочинно, що є самостійною підставою для проведення перевірки. У такому разі перевірці підлягає відповідний об`єкт самочинного будівництва з метою підтвердження факту самочинності будівництва та виявлення особи, яка таке будівництво здійснила.
Відповідно до Державної будівельної норми «Склад та зміст проектної документації на будівництва» (ДБН А. 2.2 - 3:2014) від 01.10.2014 року нове будівництво- будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно - транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва.
Поряд з цим, Листом №224/05/13-23 від 10.01.2023 року Державна інспекція архітектури та містобудування у відповідь на лист Криворізької східної окружної прокуратури повідомила, що у Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «Дозвільні документи за місцезнаходженням об`єкта - вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.», станом на момент надання відповіді відомостей щодо документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не виявлено.
Частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).
Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Як встановлено судом, на час виготовлення ТОВ «БТІ ПЛЮС» 29.09.2017 року технічного паспорту, ухвалення Новопільською сільської радою рішення № 65 від 01.12.2017 року, реєстрації права власності 07.11.2017 року на нежитлові будівлі, Договір оренди земельної ділянки площею 12,7098 га, розташованої на території Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, укладений 31.08.2007 року Криворізькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Градієнт-КР», посвідчений 14.09.2007 року у виконавчому комітеті Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та зареєстрований 26.09.2007 року Криворізьким районним відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №040712100267 був розірваний, в той час як право на забудову у особи виникає після набуття права на земельну ділянку/користування на законних підставах.
Тобто, за умови відсутності правових підстав для користування земельною ділянкою кадастровий номер: 1221884700:01:404:0001, факт здійснення незаконної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна ТОВ «НВП «Градієнт-КР» додатково свідчить про самовільність зайняття земельної ділянки товариством, позаяк така послідовність дій порушує встановлену процедуру.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року по справі №923/196/20, споруджений на первинній земельній ділянці об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, що на час будівництва не була відведена для цієї мети. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).
Як вбачається з п. 1 Договору оренди від 31.08.2007 року земельна ділянка загальною площею 12,7098 га передавалась в оренду ТОВ «НВП «Градієнт-КР» для очищення від твердих побутових та промислових відходів, а не для будівництва об`єктів нерухомого майна.
Тобто, оскільки спірна ділянка, на якій були збудовані нежитлові будівлі, не була відведена ТОВ «НВП «Градієнт-КР» відповідно до порядку встановленого законом для будівництва такого нерухомого майна та товариство, як попередній власник відповідного об`єкту будівництва, не могло на законних підставах набути права власності на нього, то нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б» є самочинним будівництвом, на які право власності, не зважаючи на державну реєстрацію права, ТОВ «НВП «Градієнт-КР» не набуло.
Отже, з огляду на вищевикладене, незважаючи на укладений між ТОВ «НВП «Градієнт-КР» та ТОВ «НВП «Градієнт-РК» Договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.12.2017 року, що розташовані за адресою вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізького району Дніпропетровської області, ТОВ «НВП «Градієнт-РК» не набуло право приватної власності на нежитлові будівлі склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б», шо є самочинним будівництвом.
Як встановлено судом, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на виділення спірної земельної ділянки площею 12,7098 га ТОВ «НВП «Градієнт-РК» без дотримання положень ст. ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України щодо необхідності передачі земельної ділянки виключно на конкурентних засадах, а також з недотриманням визначення цільового призначення такої ділянки.
Суд зазначає, що відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За частинами першою, другою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно абзацу 1 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України.
Так, за частинами першою, другою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 921/158/18).
За приписами частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Крім того, як зазначено прокурором та встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, установчими документами юридичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Градієнт-КР» (код ЄДРПОУ 35005154, м. Кривий Ріг, вул. Домобудівельна, 21А) та Товариство з обмеженою відповідаьністю «НВП «Градієнт-РК» (код ЄДРПОУ 35229540, м. Кривий Ріг, вул. Домобудівельна, 21А/1) є пов`язаними особами, оскільки одним із засновників вказаних юридичних осіб є одна й та сама особа - гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Окрім цього, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань товариства зареєстровані приблизно в один часовий проміжок - 17.05.2007 року та 26.07.2007 року відповідно.
Разом з тим слід зазначити, що ТОВ «НВП «Градієнт-КР» здійснено будівництво на земельній ділянці без відповідних дозвільних документів та незаконно зареєстровано за собою право власності. При цьому, про вказане самочинне будівництво з огляду на єдиного засновника товариств останнім було відомо як на дату звернення щодо реєстрації права власності ТОВ «НВП «Градієнт-КР», так і на час укладення ТОВ «НВП «Градієнт -РК» спірного договору оренди.
Зважаючи на звернення ТОВ «НВП «Градієнт-РК» до Дніпропетровської ОДА із заявою від 19.06.2018 року про отримання спірної земельної ділянки в оренду, обставини свідчать про свідоме приховування відповідачем 2 від обласної державної адміністрації інформації про здійснення самочинного будівництва та незаконну реєстрацію права власності на нього.
Також судом взято до уваги незначний проміжок часу між реєстрацією ТОВ «НВП «Градієнт-КР» 07.11.2017 року права власності на самочинне будівництво та відчуження 27.12.2017 року вказаних нежитлових будівель ТОВ «НВП «Градієнт-РК».
Отже, з огляду на вищевикладене, державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна не означає виникнення у ТОВ «НВП «Градієнт-КР» та ТОВ «НВП «Градієнт-РК» права власності на цей об`єкт та припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва.
Крім того, у позовній заяві прокурор звертає увагу суду, що визначений об`єкт самочинного будівництва має загальну площу забудови 76 кв. м, тобто 0,0076 га, в той час як площа земельної ділянки, яка надана в оренду, значно перевищує площу забудови та становить 12,7098 га. Тобто, площа забудови нежитлових будівель становить лише 0,06% від площі земельної ділянки, яка надана в оренду ТОВ «НВП «Градієнт-РК».
Як зазначено Верховним Судом в постанові від 09.02.2018 року у справі № 910/4528/15-г, недопустимим є отримання земельної ділянки, яка суттєво перевищує площу розміщеного на ній об`єкта нерухомого майна. Такі дії по суті означають, що особа приватизувала вільну земельну ділянку.
Відтак, дані обставини унеможливлюють набуття ТОВ «НВП «Градієнт-РК» права оренди земельної ділянки під цим об`єктом у неконкурентний спосіб на підставі абз.2 ч.2 ст. 134 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року по справі №923/196/20, а саме: «державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва не означає виникнення у недобросовісного відповідача права власності на цей об`єкт і припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва. Вказане унеможливлювало набуття ним первинної земельної ділянки під цим об`єктом у неконкурентний спосіб на підставі абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України. У такому випадку треба застосовувати загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатом яких укладати відповідний договір.»
Відтак, в контексті ст.ст. 13, 14 Конституції України наведене в сукупності свідчить про наявність підстав для тверджень про настання правових наслідків у вигляді заподіяння шкоди економічним інтересам держави, позаяк укладення Дніпропетровською обласною державною адміністрацією як місцевим органом виконавчої влади спірного Договору оренди земельної ділянки № 305 від 14.11.2018 року з відповідачем 1 - ТОВ «НВП «Градієнт-РК» було спрямоване, в першу чергу, на отримання відповідачем 2 надходжень до бюджету за наслідками сплати орендарем плати за користування орендованою земельною ділянкою.
Отже, враховуючи встановлену судом недобросовісність виконання відповідачем 1 обов`язків землекористувача, суд також погоджується з наведеними в позовній заяві доводами прокурора щодо порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування за наслідками прийнятого відповідачем 2 розпорядження №р-480/0/3-18 від 20.07.2018 року про надання земельної ділянки в оренду та подальшого укладення Договору оренди.
Виходячи з вищенаведених приписів законодавства та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги покладені в підставу позову обґрунтування, доводи і твердження прокурора, зважаючи на факт порушення встановленої законом процедури надання та отримання для користування земельної ділянки, господарський суд доходить висновку, що розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-480/0/3-18 від 20.07.2018 року є таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та суперечить інтересам суспільства та держави в цілому, позаяк обмежує правомочності власника - Українського народу щодо розпорядження вказаним об`єктом оренди, а обраний прокурором спосіб захисту у вигляді визнання незаконним та скасування розпорядження № р-480/0/3-18 від 20.07.2018 року відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту, узгоджується зі змістом відповідного права, характером його порушення та спричиненим розпорядженням наслідкам, а також у даному випадку забезпечує ефективний, реальний, а не ілюзорний захист прав власника.
У відзиві на позовну заяву Дніпропетровська обласна державна адміністрація зазначає, що на даний час не є розпорядником спірної земельної ділянки та не може вважатись належним відповідачем у справі, оскільки з переходом права власності на спірну земельну ділянку до Новопільської сільської ради, до неї ж перейшли і права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 14.11.2018 року за №305.
Разом з тим, у відповіді на відзив прокурор вказує, що оскільки однією із сторін в оспорюваному договорі оренди №305 від 14.11.2018 року виступає Дніпропетровська обласна державна адміністрація, то належним відповідачем за позовною вимогою про визнання вказаного правочину недійсним є облдержадміністрація.
Також, у письмових поясненнях Приватний нотаріус Терещенко М.С. наполягає, що проведення ним реєстрації права власності на нерухоме майно за новим власником відбулось з дотриманням норм чинного законодавства.
Суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, виходячи з наведених приписів прокурор, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Статтями 203 та 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.
За висновками суду укладений між сторонами Договір суперечить вимогам Земельного кодексу України і порушує встановлений законом порядок одержання для користування земельною ділянкою на умовах оренди, зокрема, без попереднього проведення земельних торгів.
В контексті вищенаведеного, враховуючи, що укладений 14.11.2018 року Договір оренди земельної ділянки № 305 є похідним від оскаржуваного розпорядження Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-480/0/3-18 від 20.07.2018 року, відносно якого суд дійшов висновку про його неправомірність, та враховуючи заявлені прокурором підстави для визнання недійсним правочину, суд зазначає про наявність підстав для визнання недійним Договору оренди земельної ділянки № 305 від 14.11.2018 року, позаяк саме вказане розпорядження було підставою для укладення спірного договору, а тому зважаючи на факт скасування розпорядження спірний договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.
При цьому, розглядаючи заявлену прокурором вимогу про зобов`язання відповідача 1 як орендаря повернути земельну ділянку суд враховує, що статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, згідно яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а за приписами статті 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Зміст права власності викладено в ч.1 ст. 317 ЦК України, згідно якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
В силу положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частинами 2 та 3 ст. 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Згідно приписів ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Отже, відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Таким чином, зважаючи на факт визнання судом укладеного між сторонами Договору оренди земельної ділянки № 305 від 14.11.2018 року недійсним та враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд, виходячи з мети відновлення прав власника на земельну ділянку, вважає необхідним та доцільним зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Градієнт-РК" як орендаря спірного Договору повернути Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Новопільської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098 га, розташовану за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район Дніпропетровська область, у придатному для використання стані.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
За таких обставин, суд, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав та інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що прокурор довів в розумінні статті 74 ГПК України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, за умови не спростування таких обставин відповідачами належними та допустимими доказами, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів 1 та 2 в рівних частинах.
При цьому судом враховано, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Згідно ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно матеріалів справи судом встановлено, що прокурором було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі через систему «Електронний суд», отже розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 8 588,80 грн.
Керуючись ст. ст. 53, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК» на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б» розташовані за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область, проведену 27.12.2017 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Миколою Степановичем (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1404135512218, номер запису про право власності 24200385).
3. Усунути перешкоди Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Новопільської сільської ради в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098 га, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК» знести самочинне будівництво нежитлові будівлі: склад «А» та адміністративно-побутовий корпус «Б», розташовані за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №305, який укладено 14.11.2018 між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі голови Криворізької районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК», щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098 га, розташованої за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область (дата державної реєстрації права оренди 23.11.2018, номер запису про інше речове право: 29198421).
4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК» (код ЄДРПОУ 35229540) повернути за актом приймання-передачі Новопільській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Новопільської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098га, розташовану за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район Дніпропетровська область, у придатному для використання стані.
5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №305, який укладено 14.11.2018 між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі голови Криворізької районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК», щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221884700:01:404:0001, площею 12,7098га, розташованої за адресою: вул. Железнодорожна, 7Б, с. Коломійцеве, Криворізький район, Дніпропетровська область (дата державної реєстрації права оренди 23.11.2018, номер запису про інше речове право: 29198421).
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Градієнт-РК» (вул.Домобудівельна 21 А/1, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50005, код ЄДРПОУ 35229540) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 80172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938) 4294,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
7. Стягнути з Дніпропетровської обласної державної адміністрації пр. Олександра Поля, 1,м. Дніпропетровськ, 49004, код ЄДРПОУ 00022467) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 80172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938) 4294,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27 серпня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 20.03.2024 |
Оприлюднено | 02.09.2024 |
Номер документу | 121272441 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Селівон А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні