Ухвала

від 27.08.2024 по справі 911/2247/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"27" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2247/24

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я., розглянувши заяву (вх. № 82/24 від 23.08.2024) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про вжиття заходів забезпечення позову

За позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБФ Траст", м. Київ

про стягнення 680 270 грн. 27 коп.

установив:

23.08.2024 до Господарського суду Київської області від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла заява (вх. № 82/24 від 23.08.2024), в порядку ст. ст. 136 - 140 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом:

- накладення арешту в межах заявленої суми позовних вимог з урахуванням судових витрат (691 988,32 грн.) на грошові кошти, що належать відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ІБФ Траст» та містяться на наступних рахунках: № НОМЕР_1 та інших рахунках, відкритих в АБ «Південний», МФО 328209; № НОМЕР_2 та інших рахунках, відкритих в AT «Асвіо Банк», МФО 353489;

- накладення арешту в межах заявленої суми позовних вимог з урахуванням судових витрат (691 988,32 грн.) на грошові кошти, які обліковуються на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБФ Траст», відкритих в інших банківських установах, які будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали суду про забезпечення позову;

- заборони відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ІБФ Траст» відкривати нові поточні та вкладні (депозитні) рахунки у будь-яких банківських установах.

В обґрунтування своєї заяви, заявник вказує на те, що між сторонами був укладений договір оренди землі № 60900/1/280223 від 28.02.2023 р. на підставі якого відповідач має перед позивачем зобов`язання щодо своєчасного і повного внесення орендної плати.

Заявник зазначає про те, що між позивачем та відповідачем діють неврегульовані договірні зобов`язання, що підтверджуються наявністю простроченої заборгованості орендаря за договором оренди землі; сума заборгованості є значною та надалі тільки зростає; відповідачем протягом тривалого часу не вчиняються дії по погашенню заборгованості та грубо порушуються умови договору; орендар ігнорує вимоги орендодавця щодо сплати боргу за договором, а тому позивач вважає, що поведінка відповідача (неотримання кореспонденції, направленої на адресу ТОВ «ІБФ Траст», відсутність зв`язку) свідчить про те, що останній не має на меті добровільне виконання зобов`язань перед орендодавцем, у орендаря існує реальна можливість уникнути примусового виконання рішення суду у даній справі.

Таким чином, заявник вважає, що майно (грошові кошти на банківських рахунках), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зменшитись, а отже, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду в повному обсязі і, як наслідок, потягне за собою понесення позивачем значних збитків, а тому існують всі необхідні підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до усталеної практики господарських судів, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні ЄСПЛ у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З урахуванням наведених висновків, заходи забезпечення позову повинні стосуватися та ґрунтуватися на достатньо обґрунтованих припущеннях, що невжиття їх може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість уникнення від виконання своїх зобов"язань без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. У даному випадку заявник в якості підтвердження здійснення будь-яких дій, які в майбутньому можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення посилається лише на небажання відповідача виконувати свої обов"язки по договору оренди.

Таким чином, дослідивши збалансованість інтересів сторін, надавши оцінку поданим матеріалам щодо забезпечення позову в їх сукупності, з огляду на вказані вище вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Враховуючи, що заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" по сплаті судового збору за положеннями статті 129 ГПК України та Закону України Про судовий збір відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 129, 136, 140, 234 ГПК України, суд

постановив:

Відмовити Акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" в задоволені заяви (вх. № 82/24 від 23.08.2024) про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України та може бути оскаржена у встановленому порядку.

Ухвалу підписано - 27.08.2024 року.

Суддя Л.Я. Мальована