Ухвала

від 29.08.2024 по справі 911/2266/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"29" серпня 2024 р. Справа № 911/2266/24

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОНТРАСТ» про забезпечення позову

до Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області

про визнання права власності на майно

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОКОНТРАСТ» звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 2509797932080).

Вказаний позов мотивовано тим, що ТОВ «АГРОКОНТРАСТ» є правонаступником Виробничого сільськогосподарського кооперативу «ДРУЖБА» (ідентифікаційний код 03753740), якому 13.10.1993 на баланс у власність згідно акта прийому-передачі об`єктів збудованих за програмою ліквідації наслідків ЧАЕС та АВІЗО з балансу Бородянського райсільгоспуправління передано адміністративну будівлю на 50 місць, балансовою вартістю 546 тисяч карбованців, введену в експлуатацію в 1989 році, разом з іншим, вказаним у такому акті майном.

За доводами позивача, з моменту передання вказаного майна на баланс та до часу звернення до суду із вказаним позовом товариство здійснює свою господарську діяльність за адресою місцезнаходження вказаного об`єкта - АДРЕСА_1 .

До того ж, як зауважив позивач, згідно наданого на його замовлення експертною установою звіту №27/07-24-37 від 27.07.2024 об`єкта нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 2509797932080), і є тим самим об`єктом загальною площею 1961,3 кв.м., який було передано на баланс Виробничого сільськогосподарського кооперативу «ДРУЖБА».

Посилаючись на вказане та те, що у вказаного об`єкта нерухомого майна наразі відсутній безпосередній власник, а відомості про таких осіб до реєстру не внесено, позивач звернувся до суду із вказаним позовом про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 2509797932080).

Водночас, на переконання позивача, відсутність власника у об`єкта нерухомості підтверджується доданим до позову витягом з ДРРПНМ від 19.08.2024, тоді як прямим доказом неправомірного втручання інших осіб, які намагались незаконно заволодіти таким об`єктом нерухомого майна є наказ №18425 від 15.05.2023.

Поряд з тим позивачем разом із вказаним вище позовом подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 2509797932080);

- заборони усім суб`єктам державної реєстрації, приватним та державним реєстраторам, які упоноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, їх посадовим особам та службовим особам вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з об`єктом нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 2509797932080).

Мотивуючи вказану заяву, позивач зазначив, що:

- 12.11.2021 здійснено реєстрацію права власності на вказану адміністративну будівлю громадський будинок, загальною площею 1961,3 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2509797932080 за Бородянською селищною радою Київської області;

- за результатами розгляду скарги позивача на вказану реєстрацію наказом Міністерства юстиції України №1842/5 від 15.05.2023 скасовано рішення від 18.11.2021 №61686119, прийняте державним реєстратором Бучанської міської ради Київської області Лозінським Артуром Юрійовичем;

- на виконання наказу Міністра юстиції України №1842/5 від 15.05.2023 державним реєстратором прийнято рішення №67595895, яким скасовано рішення №61686119 від 18.11.2021 про державну реєстрацію права власності на зазначене вище нерухоме майно за Бородянською об`єднаною територіальною громадою в особі Бородянської селищної ради.

Надалі, як зауважив позивач, після прийняття Міністерством юстиції України відповідного наказу та скасування відповідного рішення про державну реєстрацію, відповідач повторно здійснив спробу незаконного привласнення майна шляхом прийняття рішення від 23 березня 2023 року «Про прийняття на баланс Бородянської селищної ради та у комунальну власність Бородянської селищної територіальної громади нежитлової будівлі громадський будинок в АДРЕСА_1 ».

Наведені дії відповідача, на переконання позивача, свідчать про намір незаконного заволодіння майном позивача, що порушує права та інтереси останнього.

Приписами ст. ст. 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладені вище норми процесуального закону вжиття заходів щодо забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Тобто інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту та охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та може полягати у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується:

- збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

- можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, а тому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Так, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору: повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2024 у cправі №910/3268/22

Приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Однак позивачем доказово не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову - накладення арешту на майно, а саме: вчинення відповідачем станом на момент звернення до суду із відповідною заявою будь-яких дій, спрямованих на відчуження об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 2509797932080) та/або його знецінення, а також вчинення будь-яких інших юридично значимих дій щодо вказаного майна.

Вказаного також не підтверджують і посилання позивача на прийняття як рішення від 23 березня 2023 року «Про прийняття на баланс Бородянської селищної ради та у комунальну власність Бородянської селищної територіальної громади нежитлової будівлі громадський будинок в АДРЕСА_1 », так і наказу Міністерства юстиції України №1842/5 від 15.05.2023, позаяк припущення позивача про утруднення виконання рішення, як і обставини, які свідчать про такі утруднення, мають бути обґрунтованим та доказово доведеним в розрізі заявлених предмету та підстав позову, а не загалом з огляду на всі події, які відбулися в правовому полі відносно боржника.

З огляду зазначеного суд висновує, що позивач не посилається на будь-які докази у розумінні статей 76-79 ГПК України, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, тоді як сама по собі наявність між сторонами спору щодо набуття права власності на майно за набувальною давністю не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову у розумінні ст. 136 ГПК України, оскільки відповідне питання наявності/відсутності у позивача права набути у власність майно у обраний ним спосіб та, відповідно, наявності підстав для задоволення позову підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті.

До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у статті 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.

В розрізі вказаного суд вважає за необхідне наголосити на тому, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, попри це такі дії не можуть визнаватись встановленими поза межами процедури та стандартів доказування, оскільки за такого підходу порушується баланс рівності усіх учасників судового процесу та презюмується абсолютне право заявника на застосування обраних ним заходів забезпечення позову.

Водночас наявність у процесуальному законі певного способу забезпечення позову, зокрема накладення арешту на кошти/майно особи, ще не свідчить про безумовне його застосування та вжиття за будь-яким поданим до суду позовом, позаяк у спірних правовідносинах наслідки вжиття відповідного заходу не виключають порушення або безпідставне обмеження прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Крім того, постановляючи ухвалу про заборону вчиняти дії третім особам, що не є відповідачами у справі, господарський суд повинен визначити, що є предметом спору, а також зазначити конкретно, які саме дії забороняється вчиняти, що випливає із змісту норм пункту 4 частини першої, частини п`ятої статті 137 ГПК України, які допускають можливість забезпечення позову у спосіб шляхом заборони дій, які прямо стосуються предмета спору, а для державних органів (державний реєстратор у спірних правовідносинах виконує функції держави) заборона допускається виключно щодо прийняття конкретних визначених судом рішень, вчинення конкретної дії, що прямо стосуються предмета спору.

Однак обраний заявником захід забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії, тобто - необмежене коло неідентифікованих за видом та переліком реєстраційних дій не відповідає принципам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін.

В розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що суд має дотримуватись принципу рівності сторін, відтак саме заявник має мотивувати наявність підстав для застосування забезпечення позову шляхом заборони вчинення конкретних реєстраційних дій.

До того ж позивачем не обґрунтовано та не доведено, що обрані ним заходи по забороні особам вчиняти необмежений перелік реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості, як і накладення арешту на таке майно спрямовано на забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача та його інтересу, обумовлених необхідністю визнати право власності на майно за набувальною давністю.

Підсумовуючи наведене вище, суд висновує, що обрані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, як і не підтверджена доказово необхідність у застосуванні таких способів забезпечення позову.

Отже, заявником не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для застосування обраних заходів забезпечення позову, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОНТРАСТ» про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОНТРАСТ» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала складена та підписана 29.08.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.А. Ярема