Рішення
від 28.08.2024 по справі 916/490/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/490/24Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/490/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452)

до відповідача: Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» (65080, м. Одеса, вул. Філатова Академіка, № 2-А, код ЄДРПОУ 40703015)

про стягнення 83 613,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» про стягнення 83613,49 грн, у тому числі: основний борг у сумі 55065,20 грн, пені в сумі 8131,55 грн, 3% річних у сумі 3163,61 грн, інфляційних втрат у сумі 17253,13 грн, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ у грудні 2021 року.

Так, позивач зазначає, що Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» є бюджетною установою (у визначенні Бюджетного кодексу України).

При цьому, у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 по 01.12.2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Позивач наголошує, що факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених ним підстав підтверджується листом оператора ГТС з ЕІС-кодом споживача та інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ.

Наразі позивач зауважує, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Як зазначає позивач, типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501. Так, посилаючись на підпункт 4.2 розділу IV договору, позивач зазначає, що об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відтак, як вказує позивач, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу, а тому позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Так, позивач вказує, що вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

При цьому, як зазначає позивач, з 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії», щоденно розраховується за формулою, наведеною в п. 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 року № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102. Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб.м з урахуванням податку на додану вартість.

Отже, позивач наголошує, що протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.м, а тому у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.м. Проте, з 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, яка також підтверджується довідкою позивача.

Разом із цим, як стверджує позивач, відповідно до п. 4.3 договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо, якщо сторонами це окремо обумовлено).

Так, за ствердженнями позивача, на виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім здійснено оплату за спожитий газ за листопад 2021 року у розмірі 540926,40 грн, а за грудень відповідач не здійснював оплату взагалі.

Водночас, позивач наголошує, що ним були виконані в повному обсязі взяті на себе зобов`язання відповідно до договору у строк та порядок, передбачений договором, належним чином та в повному обсязі, зокрема, позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 595991,60 грн, проте відповідачем здійснено оплату за поставлений газ з пропущенням строку.

Відтак, позивач підсумовує, що у відповідача перед ним сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 55065,20 грн.

При цьому посилаючись на п. 4.5 договору, позивач вказує, що у разі порушення відповідачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Отже, як вказує позивач, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, останній зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач у відзиві на позов (вх. № 8355/24 від 28.02.2024), заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані за зобов`язанням, яке виникло у грудні 2021 року, вважає незаконними, оскільки строк позовної давності щодо вказаних нарахувань сплинув у грудні 2022 року.

Щодо нездійснення оплати суми основного боргу відповідач повідомив, що КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» є не прибутковою комунальною установою, що здійснює фінансово-господарський супровід діяльності закладів комунальної власності територіальної громади м. Одеси в Київському районі та фінансується з місцевого бюджету м. Одеси, та неодноразово повідомляла позивача про те, що комунальна установа здійснює оплати згідно Бюджетного кодексу України в рамках наявних лімітних призначень.

Відтак, посилаючись на норми Бюджетного кодексу України, відповідач зауважив, що він здійснює оплату за договорами тільки у відповідний бюджетний період календарний рік, а тому здійснення оплат за товари/роботи/послуги за договорами, строк дії яких закінчився у 2021 році не можливо здійснити у 2022 році.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024 позовна заява вх.№ 514/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

14.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ № 514/24 від 09.02.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу № 916/490/24 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Крім того, учасникам справи роз`яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про відкриття провадження у справі позивач повідомлений належним чином 15.02.2024 шляхом направлення ухвали суду до його електронного кабінету.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає, що копія ухвали про відкриття провадження по справі була направлена на юридичну адресу відповідача, яка отримана останнім 21.02.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень від 27.02.2024.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

28.02.2024 від КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позов (вх. № 8355/24), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

Клопотань в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 259/2022 від 14.03.2022, № 133/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи № 916/490/24 засобами поштового зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

28.08.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс ГТС).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501 було затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».

За умовами п. 1.3. договору він є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно з п. 2.1. договору за цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до п. 3.1., 3.2., 3.3. договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

За умовами п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті. Об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пп. 1, 2 п. 5.1. договору, споживач має право: отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі; безоплатно отримувати всю інформацію стосовно прав та обов`язків його та постачальника та інформацію про ціну природного газу, порядок оплати за спожитий газ, а також іншу інформацію, що має надаватись постачальником відповідно до чинного законодавства та цього договору.

Відповідно до п.1 п. 5.2 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 3 п. 6.2 договору постачальник зобов`язується, серед іншого: обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором.

Пунктами 8.1, 8.2. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством. Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.

Згідно з п. 11.1. договору він набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, постачальник «останньої надії») відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову від 24.12.2019 №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 і від 9 грудня 2020 року № 1236» (далі - Постанова КМУ № 1102).

Згідно з пунктом 2 Постанови КМУ № 1102 з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального періоду 2021/22 року, зокрема, доручено Акціонерному товариству «Магістральні газопроводи України», Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторам газорозподільних систем:

- забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником;

- забезпечити безумовне відновлення газопостачання бюджетних установ (у значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладів охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо);

- забезпечити внесення операторами газорозподільних систем до інформаційної платформи оператора газотранспортної системи інформації щодо всіх захищених споживачів, приєднаних до газорозподільної системи, із зазначенням відповідної категорії, до якої належить такий споживач: побутові споживачі; бюджетні установи (в значенні Бюджетного кодексу України); заклади охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та заклади охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо); виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 по 01.12.2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси», зазначено ЕІС-код споживача природного газу 56ХS00014JJ0F00P.

На виконанням умов типового договору позивач поставив відповідачу - КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси», як споживачу, природний газ в об`ємі 33,424 тис.м.куб. на загальну суму 595991,60 грн (з урахуванням вартості транспортування), на підтвердження чого до суду надано копію акту приймання-передачі природного газу № 21086 від 30.11.2021 за листопад 2021 року про поставку 32,19800 тис.м.куб. газу на суму 540926,40 грн з ПДВ та копію акту приймання передачі природного газу № 31459 за грудень 2021 року про поставку 1,22600 тис.м.куб. газу на суму 55065,20 грн з ПДВ.

Акт № 21086 від 30.11.2021 підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств без жодних зауважень. Акт № 31459 підписаний лише ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та скріплений печаткою постачальника

Позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату, а саме: № 33922 (розрахунковий період: 1-30 листопада 2021 року) на суму 540926,40 грн; № 2094 (розрахунковий період: 1-31 грудня 2021 року) на суму 55065,20 грн.

Зазначені вище акт і рахунок за грудень 2021 року були направлені засобами поштового зв`язку на адресу об`єкту відповідача, про що свідчать наявні в матеріалах справи роздруківки списку згрупованих відправлень від 15.01.2022 та відповідний фіскальний чек АТ «Укрпошта».

В матеріалах справи наявний адвокатський запит представника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», адресований ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», щодо надання фактичних обсягів споживання природного газу, зокрема, КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» (ЕІС-код 56ХS00014JJ0F00P) за період з 01.11.2021 по дату видачі відповіді.

Листом №ТОВВИХ-23-13599 від 27.09.2023 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» зазначило, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56ХS00014JJ0F00P був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) у періоди з 01.11.2021 по 01.12.2021.

До вказаного листа було додано інформацію щодо закріплення споживача за EIC-кодом 56ХS00014JJ0F00P, тобто відповідача, з 01.11.2021 по 31.10.2022 його включено до реєстру споживачів постачальника «останньої надії», тобто позивача, та, відповідно, віднесено спожитий відповідачем газ до портфеля постачальника «останньої надії», що вбачається також з інформації оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56ХS00004GIDB00C в період з 01.11.2021 по 30.11.2021 та 01.12.2021.

В подальшому, як вбачається з опису вкладення цінного листа з повідомленням, скріпленого печаткою АТ «Укрпошта», 23.09.2022 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 119/4.3-15405-2022 від 23.09.2022 про сплату заборгованості за спожитий газ споживачем постачальнику «останньої надії», у якій останній вимагав сплатити заборгованість за природний газ (основний борг) у сумі 55065,20 грн до 06.10.2022 на поточний рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Позивачем до матеріалів позову також долучено лист Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 16/2-09/60103/2023 від 22.09.2023 з інформацією про надходження коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», з якого вбачається, що за період з 01.11.2021 по 20.09.2023 від КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» надійшли кошти в загальному розмірі 540926,40 грн. Оплата підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», наданою АТ «Ощадбанк», з якої вбачається, що відповідач 30.12.2024 сплатив 5409236,40 грн в якості оплати за спожитий у листопаді природний газ згідно платіжних документів №№ 105, 138, 231, 237.

Оскільки відповідач не сплатив кошти за спожитий у грудні 2021 року природний газ в повному обсязі та своєчасно, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 8131,55 грн пені, 3163,61 грн 3% річних та 17253,13 грн інфляційних втрат.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Статтею 15 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Постачальник «останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постачальник «останньої надії» постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії». Після закінчення цього строку постачальник «останньої надії» зобов`язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник «останньої надії» має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов`язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником «останньої надії», відповідно до типового договору постачання постачальником «останньої надії».

Відповідно до п. 2 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції (надалі Кодекс ГРС) цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості; комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу; доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу); доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Приписами п.3 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 передбачено, що дія цього Кодексу поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.

Алокація - обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників; інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу; Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді; несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу за відсутності споживача в Реєстрі споживачів постачальника будь-якого постачальника протягом розрахункового періоду; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).

Відповідно до п.1 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.

Згідно п.7 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС постачальники відповідно до вимог цього Кодексу повинні вносити до інформаційної платформи інформацію щодо: власних споживачів та періодів постачання їм природного газу; номінацій/реномінацій.

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Згідно абзацу 1 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі, постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, постачальник, за винятком постачальника зі спеціальними обов`язками, має право визначити по споживачу, крім побутового, в інформаційній платформі кінцеву дату постачання природного газу такому споживачу (з якої споживач буде виключений з Реєстру споживачів такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу, реєстру споживачів такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу.

Згідно з абзацами 8-10 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупиненого чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.

Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, постачальник який має намір постачати природний газ споживачу, який включений до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії», має право за одну добу до кінцевого терміну подання номінації на газову добу (D), визначеного цим Кодексом, включити такого споживача до власного Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі, вказавши період постачання природного газу такому споживачу.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Так, відповідно до пункту 1 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі Правила), ці Правила розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Правилами постачання природного газу врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Згідно з п. 3 розділу І Правил постачання природного газу, споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Інформаційна платформа - це електронна платформа Оператора ГТС у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, створена відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи; новий постачальник - постачальник природного газу, з яким споживач, що має діючого постачальника, уклав договір постачання природного газу та який буде здійснювати постачання природного газу у періоді, наступному після періоду постачання природного газу діючим постачальником; підтверджений обсяг природного газу - плановий об`єм (обсяг) природного газу, обумовлений договором постачання природного газу між споживачем та постачальником на відповідний розрахунковий період, який має бути поставлений споживачу відповідно до умов цього договору (п. 5 глави 1 розділу І Правил).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Правил, підставою для постачання природного газу споживачу є:

- наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

- наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

- наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов;

- включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді;

- відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків, або наявність письмового дозволу діючого постачальника на перехід споживача до нового постачальника. Оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, яка видається Регулятором.

Пунктом 3 розділу ІІІ Правил визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».

Постачальник «останньої надії» зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником «останньої надії», передбаченого цим розділом та Законом України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» зобов`язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником «останньої надії», до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.

Постачальник «останньої надії» має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника «останньої надії». Постачальник «останньої надії» зобов`язаний оприлюднювати на своєму веб-сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об`єкта; кінцевий строк постачання природного газу.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про постачання природного газу, строк дії договору, строк та порядок надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, порядок оплати за надані послуги, наявність заборгованості за надані послуги, наявність оплати, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Так, всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Як зазначено судом вище, відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника, а також не потребує двостороннього підписання.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору поставки природного газу виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Так, вищевказаний публічний договір постачання природного газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Слід також відзначити, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є оплатним.

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

Пунктом 1 глави 1 розділу XIV Кодексу ГРС передбачено, що система обміну інформацією використовується для обміну відомостями, пов`язаними з виконанням функцій, передбачених цим Кодексом, між Оператором ГРМ та суміжними суб`єктами ринку природного газу, зокрема споживачами, які підключені до/через ГРМ, та їх постачальниками.

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

З 1 грудня 2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.

Відповідно до пункту 4.3. договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Так, умови щодо порядку здійснення оплати були визначені в пункті 4.4 договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3. цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», яке за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р визначено як постачальник «останньої надії» на ринку природного газу, на виконання умов договору поставлено відповідачу у період з природний газ в об`ємі 33,424 тис.куб.м на загальну суму 595991,60 грн.

Установлено, що рахунок на оплату поставленого у грудні 2021 року природного газу та відповідний акт приймання-передачі природного газу направлялись відповідачу.

Проте, у порушення умов договору, відповідач здійснив оплату лише за спожитий у листопаді 2021 року газ в розмірі 540926,40 грн, за поставлений позивачем у грудні 2021 року газ відповідач у встановлений договором строк виставлений рахунок не оплатив.

При цьому, суд зауважує, що відповідач в процесі розгляду справи не заперечував та не спростував, що у спірний період за даними вузла обліку газу ним у грудні 2021 року було спожито 1,226 тис.куб.м. природного газу.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений природний газ відповідно умов пункту 4.4 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ своєчасно та у повному обсязі не виконав, чим порушив терміни такої оплати.

Водночас, суд приймає до уваги, що в період з 01.11.2021 по 01.12.2021 на інформаційній платформі відсутня інформація щодо постачання природного газу відповідачу з боку іншого постачальника, та відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту включення його в спірний період саме до Реєстру споживачів позивача.

Позивачем, в свою чергу, надана інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ та витяг з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем.

Зазначені докази є належними, оскільки об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу (п. 4.2 договору).

З огляду на зазначене, відомості з інформаційної платформи у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, є належними доказами, і відповідач, який є користувачем даної системи, і має доступ до неї, не спростував обґрунтованість зазначених у ній відомостей.

Відтак, аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини включення відповідача у спірний період на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи в Реєстр споживачів позивача, як постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи, а відтак, з врахуванням підтвердження матеріалами справи факту споживання відповідачем газу у спірний період за відсутності іншого постачальника, суд дійшов висновків про укладення між сторонами договору постачання природного газу постачальником «останньої наді» на умовах Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» в редакції постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 «Про затвердження Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії»».

Судом перевірена нарахована позивачем у рахунках сума заборгованості відповідача станом на дати їх складання. Разом з тим, судом враховано інформацію, надану ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що відображає об`єми поставленого природного газу відповідачу.

В зв`язку із тим, що вищевказана бездіяльність відповідача у виді несплати коштів за фактично спожитий у грудні 2021 року природний газ суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 55065,20 грн є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на здійснення оплат за договорами тільки у відповідний бюджетний період, оскільки факт отримання товару відповідачем та відсутність заперечень є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий природний газ, а аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних у розмірі 3163,61 грн та інфляційних втрат у розмірі 17253,13 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору та порушенні строки оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 17253,13 грн та 3% річних у розмірі 3163,61 грн, суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення пені суд зауважує, що як вже було зазначено, згідно з п.4.5 типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Вказаний пункт Типового договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, яка складає 8131,55 грн, суд вважає його вірним, а відтак, вказана вимога також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас, суд зазначає, що відповідач у даній справи заявив про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).

У відзиві відповідач зазначає, що позивач втратив можливість стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати за зобов`язаннями, які виникли у грудні 2021 у грудні 2022 році.

Однак, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., було запроваджено на усій території України карантин, який, з урахуванням неодноразових продовжень, тривав до 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023).

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який станом на даний час ще триває.

Вказане свідчить про те, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), у спірних правовідносинах були продовжені з 12.03.2020 та тривають станом на даний час. При цьому, як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а тому до них має встановлюватися загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду строки позовної давності пропущені не були.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані в справу докази свідчать про те, що відповідачем порушено умови типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», що призвело до стягнення основної заборгованості, а також відповідних пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94 року серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 55065,20 грн основного боргу, 8131,55 грн пені, 17253,13 грн інфляційних втрат та 3163,61 грн 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» (65080, м. Одеса, вул. Філатова Академіка, № 2-А, код ЄДРПОУ 40703015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) суму основної заборгованості в розмірі 55 065 (п`ятдесят п`ять тисяч шістдесят п`ять) грн 20 коп, пеню в розмірі 8 131 (вісім тисяч сто тридцять одна) грн 55 коп, інфляційні втрати в розмірі 17 253 (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят три) грн 13 коп, 3% річних в розмірі 3 163 (три тисячі сто шістдесят три) грн 61 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28 серпня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	28.08.2024
Оприлюднено	02.09.2024
Номер документу	121272769
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Судовий реєстр по справі —916/490/24

Рішення від 28.08.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 14.02.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 28.08.2024 по справі 916/490/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/490/24

Рішення від 28.08.2024

Ухвала від 14.02.2024

Рішення
від 28.08.2024 по справі 916/490/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ