Постанова

від 28.08.2024 по справі 320/30538/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/30538/24 Головуючий у 1-й інстанції: Білоноженко М.А.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Маринчак Н.Є., Штульман І.В.,

за участі секретаря судового засідання Сулім А.В.,

представника позивача - адвоката Сажієнко І.О.,

представника відповідача - Степаненка В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Сервіс» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Сервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року державне підприємство «Сервіс» (далі - позивач/апелянт/ДП «Сервіс») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 1176/4/26-15-13-03-23 від 11 жовтня 2023 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м Києві щодо зарахування (спрямування) 6 351 597, 92 грн в рахунок погашення зобов`язань зі сплати частини чистого прибутку (доходу), що виникли в період до 23 травня 2020 року в розмір 6 304 678, 25 грн, та в рахунок погашення пені за період з 27 березня 2024 року по 20 травня 2024 року в розмірі 46 919, 67 грн;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ДП «СЕРВІС (код ЄДРПОУ 25139756), зарахувавши 6 351 597, 92 грн в рахунок погашення зобов`язань ДП «СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 25139756) зі сплати частини чистого прибутку (доходу), що виникли в період з 23 травня 2020 року.

Разом з позовом ДП «Сервіс» подало заяву про забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню ДПС у м. Києві оформлювати та подавати банкам платіжні інструкції на примусове списання (стягнення) з рахунків платника податків ДП «СЕРВІС» на підставі та на виконання рішення Головного управління ДПС у м. Києві №1176/4/26-15-13- 03-23 від 11 жовтня 2023 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок податкового боргу, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовною заявою ДП «СЕРВІС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 1176/4/26-15-13-03-23 від 11 жовтня 2023 року.

Заява мотивована тим, що списання коштів на виконання оскаржуваного рішення не сприятиме стабільності фінансово-економічного стану підприємства та можливості виконувати свої функції, а також невжиття заходів щодо заборони відповідачу вчиняти дії щодо виконання оскаржуваного рішення спричинить ускладнення або унеможливіть виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем можуть бути вчинені дії щодо стягнення коштів з позивача, що в свою чергу буде потребувати від позивача значних зусиль для їх повернення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника Державного підприємства «Сервіс» про вжиття заходів забезпечення позову. Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю заявником існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявник не надав суду доказів на підтвердження обставин того, що відсутність заходів забезпечення позову може спричинити порушення законного права позивача та припинення господарської діяльності. Ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права з підстав неповного встановлення обставин. При цьому, наданими до суду першої інстанції матеріалами підтверджена можливість завдання позивачу шкоди та невідворотних наслідків, оскільки Головне управління ДПС у м. Києві вже розпочало стягнення коштів з рахунку платника податку на підставі оскаржуваного рішення та не позбавлене права надалі продовжувати списання коштів, а для їх повернення буде потребуватись прикладання великих зусиль.

Головне управління ДПС у м. Києві у відзиві на апеляційну скаргу вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. На його думку, скаржник в апеляційній скарзі не навів жодних підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 березня 2020 року у справі № 1740/2484/18, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із абзацом другим пункту 95.5 статті 95 ПК України у разі, якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

З матеріалів справи видно, що рішенням Головного управління ДПС у м. Києві від 11 жовтня 2023 року № 1176/4/26-15-13-03-23 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу вирішено відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах ДП «Сервіс».

Слід зауважити, що скаржуване рішення не є виконавчим документом та не є рішенням, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зокрема, й з підстав відсутності у ньому визначеної до стягнення суми, а є підставою для ініціювання примусового списання коштів з окремих рахунків платника податків.

Мотиви, наведені позивачем у позовній заяві в частині забезпечення позову та в апеляційній скарзі, не підтверджують реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання внаслідок невжиття таких заходів обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Окрім того, наслідки від незабезпечення цього позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки навіть після вчинення контролюючим органом дій, спрямованих на погашення податкового боргу, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення його сплати, а в разі задоволення позову - звертатися за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Сервіс» залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Маринчак Н.Є.

Штульман І.В.

Повний текст постанови виготовлено 29.08.2024.