Постанова

від 29.08.2024 по справі 640/18119/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18119/22 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.

суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.

при секретарі судового засідання Сулім А.В.

за участі

представника відповідача - Харчук Р.І.

представника третьої особи - Франчук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство фінансів України про визнання незаконною та скасування постанови та додатків,

В С Т А Н О В И В:

26 вересня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ), в якому просить суд:

- визнати незаконною Постанову Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 року № 401 "Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету" в частині повного скорочення та спрямовання до резервного фонду державного бюджету видатків за бюджетною програмою КПКВК 1511040 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для осіб з інвалідністю I-II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та які потребують поліпшення житлових умов" з урахуванням Конвенції про права осіб з інвалідністю;

- визнати незаконним Додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 року № 401 "Скорочення видатків загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік, передбачених головним розпорядникам коштів державного бюджету" в частині повного скорочення та спрямовання до резервного фонду державного бюджету видатків за бюджетною програмою КПКВК 1511040 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для осіб з інвалідністю I-II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та які потребують поліпшення житлових умов" з урахуванням Конвенції про права осіб з інвалідністю;

- скасувати Постанову Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 року № 401 "Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету" в частині повного скорочення та спрямовання до резервного фонду державного бюджету видатків за бюджетною програмою КПКВК 1511040 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для осіб з інвалідністю I-II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та які потребують поліпшення житлових умов" з урахуванням Конвенції про права осіб з інвалідністю;

- скасувати незаконний Додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 року № 401 "Скорочення видатків загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік, передбачених головним розпорядникам коштів державного бюджету" в частині повного скорочення та спрямовання до резервного фонду державного бюджету видатків за бюджетною програмою КПКВК 1511040 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для осіб з інвалідністю I-II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та які потребують поліпшення житлових умов" з урахуванням Конвенції про права осіб з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Постановою №401 в частині повного скорочення та спрямування до резервного фонду державного бюджету видатків за бюджетною програмою КПКВК 1511040 «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю І-ІІ групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які потребують поліпшення житлових умов» порушуються його права та законні інтереси на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Відмова суду мотивована тим, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, якою передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції; як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач вважає, що відповідачем обмежено його право на отримання компенсації за житло, як соціальну гарантію захисту, що передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; водночас, правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, яка у наведених вище положеннях частини другої статті 64 Основного Закону відсутня; тому виконання вимог соціального захисту, що визначні статтею 46 Конституції України, можуть бути обмежені, що прямо передбачено положеннями статті 64 Конституції України, з метою забезпечення Держави здійснювати обороноспроможність та захист суверенітету; водночас реалізація норм Постанови №401 сприяє здійсненню заходів щодо підвищення обороноздатності і безпеки держави з огляду на збройну агресію російської федерації проти України.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що в умовах воєнного стану Урядом вжито першочергові заходи щодо переорієнтування бюджету країни на військові цілі та здійснення найнеобхідніших соціальних, гуманітарних видатків, спрямованих на підтримку життєдіяльності населення та забезпечення роботи критичної інфраструктури.

Вищенаведені обставини є виключними та такими, що підтверджують необхідність прийняття оскаржуваної постанови у період дії воєнного стану.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, у якій позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що вказане рішення винесене з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та в супереч сталій практиці Європейського суду з прав людини, а відтак буде предметом дослідження на Міжнародному рівні Європейським судом з прав людини.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та 16 серпня 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27 серпня 2024 року о 15:00.

За згодою сторін, у судовому засіданні від 27 серпня 2024 року оголошено перерву до 29 серпня 2024 року.

22 квітня 2024 року та 01 травня 2024 року від представників Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України подано відзиви на апеляційну скаргу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ї групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22 вересня 2016 року, виданим Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради.

Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05 травня 2016 року №78 відповідно до пункту 32 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» (далі по тексту - Правила) ОСОБА_1 взято на квартирний облік при виконавчому комітеті Полтавської міської ради з 10 березня 2010 року та включено до списку, як інваліда війни з 03 листопада 2016 року.

На час звернення до суду позивач перебував на квартирному обліку під №67, що підтверджується листом Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 14 серпня 2020 року за вих.№Ф04.1-11/5842297.

01 квітня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №401 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету» (далі по тексту - Постанова №401), якою відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України скорочено видатки загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік, передбачені головним розпорядникам коштів державного бюджету за програмами згідно з додатком, та збільшено обсяг видатків за програмою 3511030 «Резервний фонд» на суму 73 324 506,8 тис. гривень.

Згідно з додатком до Постанови №401 скорочено видатки, зокрема, за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 1511040; найменування згідно з відомчою і програмною класифікаціями видатків та кредитування державного бюджету: «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю I - II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та які потребують поліпшення житлових умов» на суму -1 733 107,5 тис. гривень.

Вважаючи, що вказані вище положення постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 року № 401 та додатку до неї є такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права позивача, як інваліда війни, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Виникнення спірних правовідносин пов`язане із введенням у державі воєнного стану та відповідним обмеженням під час його дії соціальних прав позивача.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).

Підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу доручено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду їх судом першої інстанції, перегляду оскаржуваного рішення апеляційною інстанцією, воєнний стан в Україні діє.

За приписами статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (надалі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку цих обмежень.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Згідно з статтею 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 221 розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України передбачено, що у зв`язку з посиленням збройної агресії Російської Федерації проти України, визнанням самопроголошених утворень на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей України та з метою забезпечення здійснення видатків на національну безпеку і оборону, у 2022 році Кабінет Міністрів України може приймати рішення:

за погодженням з Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України щодо скорочення видатків і кредитування державного бюджету та їх спрямування до резервного фонду державного бюджету з метою використання на потреби Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, залучених до виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканності державного кордону та захисту держави;

щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування;

щодо особливостей формування та виконання місцевих бюджетів, діяльності учасників бюджетного процесу на відповідних територіях;

щодо додаткових положень, що регламентують процес виконання державного бюджету.

Згідно зі статтями 113, 116 Конституції України, статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Повноваження Уряду закріплені статтями 2, 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до яких до основних завдань Кабінету Міністрів України, поміж іншого, віднесено забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики. Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статі 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

За змістом статей 49, 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у формі постанов видає акти нормативного характеру.

Відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановив скоротити видатки загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік, передбачені головним розпорядникам коштів державного бюджету за програмами згідно з додатком, та збільшити обсяг видатків за програмою 3511030 "Резервний фонд" на суму 73324506,8 тис. гривень.

23 лютого 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення зміни до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» №2098, згідно з яким визначено, що Кабінет Міністрів України у 2022 році може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Таким чином, нормами чинного законодавства України прямо передбачено право Кабінету Міністрів України вирішувати питання щодо скорочення видатків загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік та приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції (пункт 2 розділу 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950).

Міністерством фінансів України спільно з головними розпорядниками коштів державного бюджету на виконання абзацу другого підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та з урахуванням регламентних вимог Кабінету Міністрів України було розроблено проект постанови, яка передбачає накопичення коштів резервного фонду, які в оперативному порядку спрямовуватимуться на забезпечення потреб сектору оборони та безпеки для зупинення військової агресії російської федерації проти України та вирішення невідкладних питань спричинених військовими діями проти України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №401 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету» відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України скорочено видатки загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік, передбачені головним розпорядникам коштів державного бюджету за програмами згідно з додатком, та збільшено обсяг видатків за програмою 3511030 «Резервний фонд» на суму 73 324 506,8 тис. гривень.

Згідно з додатком до Постанови №401 скорочено видатки, зокрема, за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 1511040; найменування згідно з відомчою і програмною класифікаціями видатків та кредитування державного бюджету: «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами 5-8 пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю I - II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та які потребують поліпшення житлових умов» на суму -1 733 107,5 тис. гривень.

Обґрунтовуючи незаконність Постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 року № 401 та Додатку, позивач посилається на порушення його прав та інтересів на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» (зі змінами).

Таке соціальне право позивача гарантоване пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого, особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Як вже встановлено колегією суддів апеляційного суду, державні соціальні гарантії у сфері забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов під час дії воєнного стану встановлюються Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Колегія суддів зазначає, що гарантоване Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» право позивача на забезпечення житлом не було скасовано чи припинено у зв`язку із прийняттям оскаржуваної Постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 року № 401 та Додатку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права" (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Разом з тим, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зробив висновок, що фінансування соціальних та інших зобов`язань держави має бути реальним та здійснюватися відповідно до її фінансово-економічних можливостей; у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.

На підставі системного аналізу вищезазначених норм, колегія суддів висновує, що в умовах триваючого воєнного стану в державі, очевидного обмеження наявних фінансових ресурсів держави, враховуючи активність та інтенсивність бойових дії на території України, прийняття відповідачем оскаржуваної Постанови №401 є необхідним рішенням для збалансування фінансових ресурсів держави.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірному випадку баланс між інтересами особи та суспільства відповідачем дотримано, позаяк право позивача на поліпшення житлових умов не скасовано, а тимчасово обмежено під час дії воєнного стану.

Відповідно до статті 15 Європейської конвенції з прав людини (1951 року, Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) «Відступ від зобов`язань під час надзвичайної ситуації» під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов`язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6 (право на життя), 7 (заборона катування), 8 (заборона рабства), 11 (заборона позбавлений волі на тій лише підставі, що особа не в змозі виконати якесь договірне зобов`язання), 15 (заборона зворотної дії в часі закону, який визначає кримінальну відповідальність), 16 (право на невідчужувану правосуб`єктність) і 18 (свобода думки та совісті).

Відповідно до пункту 13 Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)) держави можуть встановлювати деякі виключення з поняття адміністративних актів, які повинні бути закріплені законодавчо, зокрема, стосовно актів, пов`язаних зі сферою міжнародних відносин та забезпечення національної безпеки.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у справі №580/2869/22, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд; у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства; проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю; одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, передусім, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Колегія суддів також зауважує, що оскаржуване рішення відповідача з урахуванням умов та обставин його прийняття є справедливим, пропорційним та мотивованим.

Водночас, позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржених положень постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабміном повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, колегією суддів враховано пояснення представника третьої особи, відповідно до яких статтею 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів; отже, обов`язок забезпечення реалізації права інваліда війни на забезпечення житлом покладається як на державу, так і на органи місцевого самоврядування, за рахунки відповідних бюджетів; прийнята Постанова №401 не позбавляє позивача права на отримання компенсаційної виплати, а лише відтермінувала реалізацію наявного права у 2022 році у зв`язку з особливими обставинами.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підтверджень наведеним позивачем аргументам в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто справу, надано оцінку кожному доводу позивача, у зв`язку з чим підстави для скасування рішення суду першої інстанції від 04 березня 2024 року відсутні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство фінансів України про визнання незаконною та скасування постанови та додатків - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 29 серпня 2024 року

Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.

Судді: Черпак Ю.К.

Штульман І.В.