Постанова

від 29.08.2024 по справі 560/450/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/450/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

29 серпня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо необхідності проведення своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення;

- стягнути зі Служби безпеки України середній заробіток за час затримки на період з 23.04.2018 по 19.12.2023 розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, за 183 календарних дні в сумі 118349,76 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Службі безпеки України.

Наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 20.04.2018 №491-ОС, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 61 та підпунктом "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу Служби безпеки України з 23.04.2018.

Постановою від 06.12.2023 у справі №560/14616/21 Сьомий апеляційний адміністративний суд зобов`язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням "січня 2008 року", як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

19.12.2023 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 79790,46 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.04.2018 по 19.12.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Таким чином, доводи відповідача щодо непоширення на нього відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Постановою суду від 06.12.2023 у справі №560/14616/21 встановлене право позивача при звільненні з служби на отримання індексації грошового забезпечення за період з з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням "січня 2008 року", як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Відмова відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивач звільнений з військової служби з 23.04.2018.

Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 24.04.2018, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з служби з 24.04.2018 по 19.12.2023.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 24.04.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 19.12.2023 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 19.12.2023, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.

Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 24.04.2018 по 18.07.2022, суд враховує таке.

Відповідно до довідки від 04.04.2024 №21/2-844 про грошове забезпечення позивача за лютий-березень 2018 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 34901,18 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 59 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток позивача складає 591,54 грн (34901,18 грн : 59 днів).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 24.04.2018 по 18.07.2022 становить 1547 календарних днів.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 79790,46 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) 915112,38 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1547 днів х 591,54 грн)) = 0,08.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 24.04.2018 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 73208,99 грн (591,54 грн х 1547 календарних днів х 0,08).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.12.2023 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 185 календарних днів (з 19.07.2022 по 19.01.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 109434,90 грн (591,54 грн х 185 календарних днів).

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.