Постанова

від 28.08.2024 по справі 380/30021/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/30021/23 пров. № А/857/5834/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Матковської З.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя: Чаплик І.Д., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 22.12.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із жовтня 2020 року по травень 2023 року, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, підйомної допомоги на членів родини, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із жовтня 2020 року по травень 2023 року, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, підйомної допомоги на членів родини, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.

Обґрунтовує позов тим, що проходив військову службу у Головному центрі оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби. Зазначає, що у період із жовтня 2020 року по травень 2023 року відповідач невірно нараховував йому грошове забезпечення в частині посадового окладу та окладу за військове звання, неправильно застосовуючи прожитковий мінімум при їхньому обчисленні. Також, зазначає, що у зв`язку з наведеними обставинами позивач отримував грошову допомогу на оздоровлення, підйомну допомогу, інші надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв`язку з проходженням військової служби у меншому розмірі, ніж повинен був отримати. Для відновлення свого порушеного права звернувся до суду з цим позовом.

Крім цього, покликається на пропуск строку звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, позивач покликається на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року. Посилання позивача на те, що відповідач начебто мав застосувати зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 є безпідставним, оскільки примітка застосовується безпосередньо для супроводу та зв`язку з нормою. При цьому, пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.

Згідно архівних відомостей, у період з жовтня 2020 року по травень 2023 року позивач перебував на грошовому забезпеченні у Головному центрі оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.11.2023 № 694-ОС виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 , старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) відділення боротьби з нелегальною міграцією відділу боротьби з транскордонною злочинністю головного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), звільненого у запас наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 жовтня 2023 року № 1526-ОС за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 13.11.2023, у якому, зокрема, просив надати копії особистих карток грошового забезпечення за період проходження військової служби та перебування на грошовому забезпеченні у період 2017-2023 років.

Як випливає з особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 , посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення, підйомна допомога, за період із жовтня 2020 року по травень 2023 року обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, інших надбавок та доплат, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Оскільки, відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення за 2020-2023 роки з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року, з вказаного випливає, що і виплата грошової допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги були проведені з порушеннями.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (далі Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 в первинній редакції встановлювалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містили примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тобто вказані додатки до пункту 4 Постанови № 704 дублювали положення пункту 4 Постанови № 704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Постанова № 704 набирала чинності з 01.03.2018.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Вказана постанова набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відповідно, відновлено редакцію пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та якою визначалось граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року.

Водночас, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти, віднесено до базового державного соціального стандарту.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

При цьому, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до частини 3 статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII) зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з Законами України «Про Державний бюджет на 2020 рік» Законами України «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про державний бюджет на 2022 рік», Законами України «Про Державний бюджет на 2023 рік» змінено прожитковий мінімум з 01 січня відповідних років.

Отже, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінений законодавцем на відповідні роки, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в редакції чинній до внесення змін Постановою № 103 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідні роки).

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 11 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, та не заперечується відповідачем, що за даними архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення за 2020-2023 роки (а. с. 12-15), позивачу за спірні періоди визначався посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

З урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, упродовж служби, позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, підйомної допомоги на членів родини, надбавки та доплати.

Отже, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування відповідачем з жовтня 2020 року по травень 2023року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, підйомної допомоги на членів родини, надбавки та доплати є протиправним.

Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідачем неправильно обраховано розмір місячного грошового забезпечення, який є розрахунковою величиною для обрахунку спірних виплат, так як грошове забезпечення нараховувалося із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, а не на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідно зобов`язати Головний центр оперативного документування та оперативно технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із жовтня 2020 року по травень 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, підйомної допомоги на членів родини, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.

Щодо покликання в апеляцій скарзі відповідача, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, з огляду на таке.

Так, надаючи оцінку доводам щодо не дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у зв`язку із проходженням військової служби, є спором пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покликання апелянта на застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАС України та пропуск позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки до спірних правовідносин необхідно застосовувати тримісячний строк звернення, передбачений статтею 233 КЗпП України, так як спір пов`язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП).

Оскільки, у межах спірних правовідносин, позивач звернувся до суду 22.12.2023, звільнений з служби 07.11.2023, а письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні надано відповідачем 24.11.2023 (а. с. 11), отже тримісячний строк звернення до суду не пропущений.

Таким чином, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 380/30021/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін