Ухвала

від 30.08.2024 по справі 357/9335/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/9335/24

Провадження № 2-з/357/75/24

У Х В А Л А

іменем України

30 серпня 2024 року суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О.І., розглянувши заяву представника позивача адвокатаСіренко Олександра Васильовича про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: державний нотаріус другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Марина Мельничук про встановлення факту проживання однією сім`єю понад 5 років, зміну черговості права на спадкування та визнання права спільної сумісної власності на майно, набутого за час спільного проживання.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана позовна заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду, як справа позовного провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І. та передано матеріали для розгляду.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідачів, відповідь наразі не надійшла.

27 серпня 2024 року за вх. № 44645 на адресу суду від представника позивача, адвоката Сіренко Олександра Васильовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 на підставі ордеру, серія СА № 1094807 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, надійшла заява про забезпечення позову.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.08.2024 року, головуючого суддю визначено Орєхова О.І.

Вказана заява разом із доданими документами до неї, була отримана суддею 28.08.2024 року, згідно контрольного журналу судових справ і матеріалів переданих для розгляду судді.

Подана заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з яким ОСОБА_1 (позивач) прожила однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше 5 років (з 2018 року).

В червні 2024 року позивач звернулася до нотаріальної контори з підстав оформлення спадщини, однак отримала роз`яснення від державного нотаріуса другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Марини Мельничук про відсутність доказів родинних або інших відносин між нею та померлим і рекомендацію звернутися до суду для встановлення відповідного факту.

За період з 2018 року - 2024 року позивач та ОСОБА_4 мали відносини як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купували майно для спільного користування, мали спільну участь у витратах на утримання житла та проживали разом за вищезазначеною адресою. Реєструвати офіційно їхні стосунки вони не бажали, оскільки в цьому не було потреби.

Позивач та спадкодавець разом обробляли 4-ри земельні ділянки та мали з них певний матеріальний дохід (титульний власником трьох з них) був сааме ОСОБА_4 , а саме: кадастровий номер 3223780501:01:018:005, розміром 0,2615 га ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер 3223780500:04:008:0019, розміром 2,0 га ведення товарного сільського господарського виробництва; кадастровий номер 3223780500:04:008:0020, розміром 2,0 га для ведення товарного сільського господарського виробництва.

Позивач з 2018 року вкладала свої особисті кошти на благоустрій та облаштування домоволодіння (де разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 вели спільне домогоспадарство) за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер - 13448688) на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3223780501:01:018:005, розміром 0,2615 га ведення особистого селянського господарства; 3223780501:01:018:004, розміром 0,2500 для будівництва та обслуговання житлового будинку.

З 2023 року поточні затрати для вирощування та збору сільгосппродукції позивач здійснювала вже одноосібно.

Крім того, восени 2023 року позивач та спадкодавець спільно придбали: автомобіль шкода фабія, д.н.з НОМЕР_1 (придбаний на підставі договору куплі-продажу в 2023 році).

Загальна вартість майна на яку має права позивач, складає 426 556 грн. 25 коп. зокрема: домоволодіння (реєстраційний номер - 13448688) в АДРЕСА_1 (будинок та дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223780501:01:018:005 та 3223780501:01:018:004) 19894 грн. 56 коп.; земельна ділянка з кадастровим номером 3223780500:04:008:0019, розміром 2,0 га ведення товарного сільського господарського виробництва 56144 грн. 22 коп.; земельна ділянка з кадастровим номером 3223780500:04:008:0020, розміром 2,0 га для ведення товарного сільського господарського виробництва 56135 грн. 47 коп.

Відповідачі з 07 квітня позбавили ОСОБА_1 навіть доступу до домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 та до автомобіля шкода фабія, д.н.з НОМЕР_2 , таким чином ризик відчуження вищезазначеного майна відповідачами є високий, а саме з метою не виконання майбутнього судового рішення.

А тому просив, вжити заходи забезпечення позову, а саме у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням рухомого майна автомобіля шкода фабія, д.н.з НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_3 , ринковою вартістю 294352 гри. 00 коп. (двісті дев`яносто чотири тисячі триста п`ятдесят дві грн.); у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3223780500:04:008:0019, розміром 2,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 93827432237; номер запису про право власності: 1474662); у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3223780500:04:008:0020, розміром 2,0 та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 93744732237; номер запису про право власності: 1473382); у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна домоволодіння (реєстраційний номер - 13448688) в АДРЕСА_1 (будинок та дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223780501:01:018:005, загальною площею 0,2615 для ведення особистого селянського господарства та 3223780501:01:018:004, загальною площею 0,2500 для будівництва та обслуговування житлового будинку, реєстраційний номер об`єкту у РПВ: 13448688).

Суддя, перевіривши матеріали справи, вважає за необхідне заяву представника позивача, адвоката Сіренко Олександра Васильовича ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити, з таких підстав.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Частина 1 ст. 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та мають бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 26.10.2020 у справі № 907/477/20 та від 09.07.2021 у справі № 910/6825/20.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року справа № 320/3560/18, провадження № 61-5051св19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу …».

Верховний Суд у постановах від 25.09.2020 року у справі № 925/77/20, від 13.01.2020 року по справі № 922/2163/17, від 03.04.2020 року по справі № 904/4511/19 дійшов відповідного правового висновку та зазначив, що обов`язок доказування наявності обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття заходів забезпечення можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову, покладається саме на заявника.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді питань про забезпечення позову цивільний процесуальний закон не зобов`язує перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Отже, судом встановлено, що між позивачем та відповідачами дійсно існує спір щодо вищевказаних земельних ділянок, домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Шкода Фабія», д.н.з. НОМЕР_1 .

В свою чергу, представник заявник зазначає, що у позивача (заявника) є підстави, що відповідачі можуть розпорядитися спірним майном та відчужити його на користь інших осіб, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Отже, як зазначено вище, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на приписи статті 2 ЦПК України слід підкреслити, що сутність захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб полягає у спрямуванні цього захисту в першу чергу на відновлення порушеного права.

Так, порушуючи питання про забезпечення позову, представник заявник послався на те, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (publicinterest, generalinterest, generalinterestofthecommunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued) ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» (nationalauthoritiesenjoy a certaintagofappreciation) з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, generalinterest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principleofproportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fairbalance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individualandexcessiveburden).

Встановлено, що заявлений ОСОБА_1 такий вид заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони на відчуження майна, передбачений нормами чинного законодавства.

Верховний Суд у Постанові № 643/12369/19 від 19.02.2021 року роз`яснив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Тим самим застосування заходів у вигляді заборони на відчуження стосуватиметься конкретного нерухомого майна і поширюватиметься не лише на відповідача, а й усіх «причетних» до його можливого відчуження суб`єктів.

Проаналізувавши доводи та обґрунтування, викладені в заяві про забезпечення позову, суд погоджується, що існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких вона звернулася до суду. Обраний захід забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист прав та інтересів заявника і забезпечить збалансованість інтересів сторін.

Таке забезпечення позову, виходячи з предмету спору, можна вважати належним, адекватним та співмірним з заявленими вимогами.

Виходячи із пов`язаності заходу забезпечення позову з його предметом, а також з тим, що в суду є всі підстави вважати, що невжиття даного заходу забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, суд вважає, що вимоги заявника є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вжиття такого заходу забезпечення не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо необхідно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору. При цьому не допускається заборона дій, вчинення яких не утруднює виконання рішення в майбутньому.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов`язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

А відтак, вимогу ст. 157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов`язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов`язковою до виконання всіма суб`єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб`єктами самостійно, тобто без залучення державної виконавчої служби.

На підставі викладено та керуючись ст. ст. 12, 18, 81, 149, 150, 153, 157, 258, 353, 355 ЦПК України, Конституцією України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника позивача, адвоката Сіренко Олександра Васильовича - ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити.

Вжити заходи по забезпеченню позову: у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням рухомого майна автомобіля «Шкода Фабія», д.н.з НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_3 , ринковою вартістю 294352 грн. 00 коп.

У вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3223780500:04:008:0019, розміром 2,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 93827432237; номер запису про право власності: 1474662).

У вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3223780500:04:008:0020, розміром 2,0 та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 93744732237; номер запису про право власності: 1473382).

У вигляді заборони вчинення реєстраційних дій у тому числі заборони державному реєстратору, іншим особам, нотаріусам та іншим органам уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна домоволодіння (реєстраційний номер - 13448688) в АДРЕСА_1 (будинок та дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223780501:01:018:005, загальною площею 0.2615 для ведення особистого селянського господарства та 3223780501:01:018:004, загальною площею 0.2500 для будівництва та обслуговування житлового будинку; реєстраційний номер об`єкту у РПВН: 13448688).

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Копію ухвали направити учасникам справи та уповноваженим органам для виконання.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Особи, які не були присутніми в судовому засіданні при оголошенні ухвали мають право на її оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов