Рішення

від 20.08.2024 по справі 922/1815/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2024м. ХарківСправа № 922/1815/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

при секретарі судового засідання Корнух В.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ 630" (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 4-Б) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (61075, місто Харків, вулиця Механізаторів, буд. № 2) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СУ 630" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +", в якому просить:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (Код за ЄДРПОУ 41571260, 61075, місто Харків, вулиця Механізаторів, буд. № 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СУ 630 (Код в ЄДРПОУ 41947434, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.4, корпус Б) суму основного боргу в розмірі 500 016,00 (п`ятсот тисяч шістнадцять грн. 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (Код за ЄДРПОУ 41571260, 61075, місто Харків, вулиця Механізаторів, буд. № 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СУ 630 (Код в ЄДРПОУ 41947434, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.4, корпус Б) інфляційне збільшення боргу в розмірі 173 216,74 грн. (сто сімдесят три тисячі двісті шістнадцять гривень 74 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (Код за ЄДРПОУ 41571260, 61075, місто Харків, вулиця Механізаторів, буд. № 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СУ 630 (Код в ЄДРПОУ 41947434, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.4, корпус Б) штрафні санкції в розмірі 464 405,83 грн. (чотириста шістдесят чотири тисячі чотириста п`ять гривень 83 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (Код за ЄДРПОУ 41571260, 61075, місто Харків, вулиця Механізаторів, буд. № 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СУ 630 (Код в ЄДРПОУ 41947434, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.4, корпус Б) судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не поставлено оплачений товар та не повернуто позивачу суму попередньої оплати.

Разом із позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "СУ 630" подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.05.2024 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СУ 630 про забезпечення позову (вх. № 1815 від 27.05.2024) - відмовлено.

Крім того, ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1815/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 24 червня 2024 року о 11:00 год.

13.06.2024 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву за вх. № 15356, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/1815/24 на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на "22" липня 2024 р. о 11:00 год.

05.07.2024 через систему Електронний суд представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача за вх. № 17295, в якій просить здійснювати розгляд у справі № 922/1815/24 за відсутності позивача та його уповноваженого представника та вказує, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Крім того, 05.07.2024 через систему Електронний суд представником позивача подані пояснення за вх. № 17296, які долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на "25" липня 2024 р. о 15:40 год.

24.07.2024 представником відповідача до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи за вх. № 18678.

У зв`язку з постійними обстрілами міста Харкова, довготривалою повітряною тривогою, через реальну загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, працівників апарату суду та суддів, керуючись ст. 3 Конституції України, ст. 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів, рішенням Ради суддів України № 23 від 05.08.2022, враховуючи положення Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами), з огляду на встановлення у Господарському суді Харківської області особливого режиму роботи і запровадженням відповідних організаційних заходів, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.07.2024 знято з розгляду справу № 922/1815/24, призначену до розгляду у судовому засіданні на 25 липня 2024 р. о 15:40год. Призначено розгляд справи № 922/1815/24 у судовому засіданні на "12" серпня 2024 р. о 12:15 год. Попереджено, що дату та час проведення судового засідання може бути змінено, з урахуванням поточної обстановки у місті Харкові, про що учасників справи буде повідомлено додатково ухвалою суду.

У зв`язку з перебуванням судді Усатої В.В. 12.08.2024 у відпустці, ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 знято справу № 922/1815/24 з розгляду. Призначено судове засідання з розгляду справи № 922/1815/24 по суті на "20" серпня 2024 р. о 11:15 год.

В призначене судове засідання 20.08.2024 учасники справи своїх представників не направили.

Разом з цим, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Водночас, суд звертає увагу на те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 ГПК України. Окрім того, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СУ 630» (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (далі по тексту - Відповідач) було укладено усний договір про постачання Жерсті ЕЖК 0,17 *820*762,65 СКО 1-62 Любава на загальну суму 500 016,00 грн.

Позивач на підставі рахунку-фактури № 10 від 11.01.2022 року оплатив Товар на суму 500 016,00 грн. згідно платіжної інструкції № 6935 від 12.01.2022.

Також позивач вказує, що враховуючи неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань з поставки Товару, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" засобами телефонного зв`язку з приводу поставки товару, проте обіцянки повернути грошові кошти продовжувались тривалий час.

За твердженнями позивача, з метою повернення коштів, позивач направив на адресу відповідача претензію (вимогу), в якій вказував, що станом на 13.12.2023 відпала потреба у постачанні сплаченого товару, а саме «Жерсті ЕЖК 0,17 *820*762,65 СКО 1-62 Любава» та просив повернути грошові кошти 500016,00 грн. на протязі трьох днів.

У зв`язку з тим, що відповідачем вимоги позивача були проігноровані, товар не був поставлений, потреба в його отриманні відпала, а грошові кошти повернуті не були, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 500 016,00 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 173 216,74 грн., штрафні санкції в розмірі 464 405,83 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до частини першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використання, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Згідно зі ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначеним моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2ст. 530 ЦК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідачем не було виконано зобов`язання з поставки товару, яке виникло за договором поставки, укладеним сторонами у спрощений спосіб.

Зокрема, позивач посилається на те, що на підставі рахунку-фактури № 10 від 11.01.2022 року, виставленого відповідачем, позивач оплатив Товар на суму 500 016,00 грн. згідно платіжної інструкції № 6935 від 12.01.2022. Втім, товар відповідачем поставлений не був. А отже, позивач вважає, що у нього на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України виникло право вимоги щодо повернення грошових коштів у розмірі 500 016,00 грн., які були сплачені як попередня оплата за товар.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач наполягає на тому, що між сторонами господарських зобов`язань не виникло та договір поставки укладений не був. Між позивачем та відповідачем не було досягнуто всіх істотних умов договору поставки, а саме якості, комплектності, місця постачання та інше.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити факт наявності або відсутності існування між сторонами договірних відносин, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв`язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 643 ЦК України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/9817/19.

Так, згідно платіжної інструкції № 6935 від 12.01.2022 відповідачу були перераховані кошти у розмірі 500016,00 грн. з призначенням платежу «сплата за Жесть зг. рах. №10 від 11.01.22 у т.ч. ПДВ 20% 83336,00 грн.».

Проте, рахунку-фактури № 10 від 11.01.2022, на який міститься посилання в платіжній інструкції, позивачем до суду надано не було. Вказане унеможливлює встановлення того факту, що рахунок фактура на оплату товару був виставлений саме відповідачем. А отже, відсутні докази того, що відповідачем були вчинені дії щодо направлення пропозиції (оферти) на укладення договору поставки.

Матеріали справи також не містять доказів узгодження між сторонами істотних умов договору поставки, а саме: асортименту, ціни, кількості, якості, комплектності товару, місця поставки, строків поставки тощо.

Позивачем взагалі не надано до суду будь-яких доказів, які б свідчили про волевиявлення відповідача на укладення договору поставки, а також про вчинення сторонами конклюдентних дій.

Зважаючи на вказане, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено викладені в позові обставини щодо виникнення між сторонами господарських відносин шляхом укладення у спрощений спосіб договору поставки, а також не підтверджено належними доказами існування в нього права вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів саме на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України у зв`язку з не передачею оплаченого товару у встановлений строк.

Крім того, дослідивши копію претензії (вимоги) про повернення перерахованих коштів у розмірі 500016,00 грн., яка за твердженнями позивача була направлена на адресу відповідача, судом встановлено, що вимога не містить дати її складання.

Разом з цим, в підтвердження направлення претензії відповідачу до суду надано лише фіскальний чек, з якого неможливо встановити, що саме та якого змісту документи були направлено відповідачу. Опису вкладень у поштове відправлення позивачем до суду не надано.

А отже, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження звернення до відповідача з вимогою про повернення коштів, перерахованих платіжною інструкцією № 6935 від 12.01.2022.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу (суми попередньої оплати за товар) в розмірі 500 016,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами.

Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу, в задоволенні якої судом відмовлено, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційного збільшення та штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Таким чином, фактичною підставою для звернення до суду завжди є лише порушення суб`єктивного права.

У постанові від 24.11.2020 р. у справі № 904/2471/19 Великою Палатою Верховного Суду констатовано, що вирішуючи спір, суд у кожній конкретній справі має надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справ.

Зокрема, у постанові від 19.04.2023 у справі № 910/15551/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зважаючи на положення статей 14, 162 ГПК України, суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач.

В даному випадку позовні вимоги обґрунтовані позивачем саме укладенням між сторонами договору поставки у спрощений спосіб та виникненням у відповідача зобов`язання з повернення сплачених позивачем коштів на підставі ч. 2 ст. 693 ГПК України.

Однак, з огляду на відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки, в тому числі у спрощений спосіб, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України (замість вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України) - є неналежним способом захисту.

В той же час, суд вирішує спір, виходячи саме з тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач. У свою чергу, позивач, який заявив позовні вимоги, обґрунтував їх певними обставинами, і суд вирішив такий спір. Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з такими самими вимогами, проте зазначивши інші обставини для їх задоволення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю СУ 630 (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.4, корпус Б, Код в ЄДРПОУ 41947434).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (61075, м. Харків, вул. Механізаторів, буд. № 2, Код за ЄДРПОУ 41571260,)

Повне рішення складено "30" серпня 2024 р.

СуддяВ.В. Усата

справа № 922/1815/24