Рішення

від 20.08.2024 по справі 927/383/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/383/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

Позивач: Комунальне підприємство «Школяр» Ніжинської міської ради Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 14231950, вул. Станіслава Прощенка, 21, м. Ніжин, 16600

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Ніжинська центральна міська лікарня імені Миколи Галицького» Ніжинської міської ради Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 02774125, вул. Станіслава Прощенка, 21, м. Ніжин, 16600

Предмет спору: про стягнення 1 888 249,95 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Школяр» Ніжинської міської ради Чернігівської області звернулось до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Ніжинська центральна міська лікарня імені Миколи Галицького» Ніжинської міської ради Чернігівської області, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 1 888 249,95 грн заборгованості за надані послуги.

Процесуальні дії у справі.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 29.04.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 10.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 06.06.2024 об 11:30; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 10.05.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 11.05.2024 о 00:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 28.05.2024.

20.05.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 06.06.2024 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 06.06.2024 проводилось за відсутності сторін (їх представників).

До початку підготовчого засідання від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло до суду клопотання про стягнення судових витрат з доданими до нього документами, яке суд прийняв до розгляду.

Щодо відзиву відповідача на позов.

У поданому відзиві відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом частин першої та четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Зі змісту наведених норм процесуального права вбачається, що відповідач має право на визнання позову на будь-якій стадії процесу. Однак, реалізація відповідачем цього права (визнання відповідачем позову) в силу вимог закону не тягне за собою автоматичного задоволення судом позовних вимог. Норми процесуального права передбачають два можливих варіанта вчинення судом процесуальних дій у разі визнання позову відповідачем:

1) задоволення позову, що може бути здійснене судом лише за наявності у суду для того законних підстав;

2) постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду. При цьому, цю процесуальну дію суд вчиняє лише у разі, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або ж порушує права чи інтереси інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, з посилання на постанову Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17, міститься висновок про те, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Суд постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки вбачає, що таке визнання суперечить закону.

У підготовчому засіданні 06.06.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.07.2024 на 10:00.

Ухвалою суду від 06.06.2024 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 30.07.2024.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 26.07.2024 постановлено судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 30.07.2024 о 10:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua).

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 30.07.2024 не з`явився.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 30.07.2024 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У судовому засіданні суд оголосив перерву до 13.08.2024 до 10:00.

Ухвалою суду від 31.07.2024 повідомлено сторін про час та місце проведення підготовчого засідання 13.08.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, судове засідання, призначене на 13.08.2024 на 10:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 15.08.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.08.2024 на 12:00 та повідомлено сторін про час та місце проведення цього судового засідання.

19.08.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду додаткові письмові пояснення.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 20.08.2024 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 20.08.2024 проводилось за відсутності сторін (їх представників).

Щодо поданих відповідачем письмових пояснень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 5 ст. 161 ГПК України передбачено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно з ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч. 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Зі змісту поданих відповідачем пояснень вбачається, що він виклав свої доводи щодо суті позовних вимог.

За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 118 Господарського кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).

Оскільки відповідач у зазначених поясненнях поза межами строку на подання відзиву навів свої пояснення щодо суті позовних вимог, не просив дозволу подати такі пояснення, а суд поза межами цього строку не визнав їх подання необхідним, суд залишив ці пояснення без розгляду.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 20.08.2024 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг, укладеним у спрощений спосіб, в частині сплати за надані позивачем послуги із забезпечення харчуванням хворих основного контингенту по дієтах.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому визнає позовні вимоги у повному обсязі, однак суд відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

31.01.2024, 29.02.2024 та 31.03.2024 Комунальним некомерційним підприємством «Ніжинська центральна міська лікарня імені Миколи Галицького» Ніжинської міської ради Чернігівської області як Замовником та Комунальним підприємством «Школяр» Ніжинської міської ради Чернігівської області як Виконавцем підписані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), відповідно до яких Виконавець надав Замовнику послуги із забезпечення харчуванням хворих основного контингенту по дієтах, а саме: №ОУ-0000003 на суму 640 536,15 грн, №ОУ-0000005 на суму 640 695,00 грн; №ОУ-0000015 на суму 607 018,80 грн, а усього на загальну суму 1 888 249,95 грн.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури №СФ-0000035 від 31.01.2024, №СФ-0000047 від 29.02.2024, №СФ-0000051 від 31.03.2024 на загальну суму 1 888 249,95 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем коштів за надані послуги, позивач у вимозі №170 від 18.04.2024 вимагав від відповідача сплатити заборгованість у розмірі 1 888 249,95 грн.

Вказана вимога отримана відповідачем 18.04.2024, що підтверджується штампом на вимозі.

Як зазначає позивач, станом на 19.04.2024 відповідач коштів у розмірі 1 888 249,95 грн не сплатив, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частини 1 статті 639 ЦК України).

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До договору про надання послуг законом не встановлено вимоги щодо його форми, а відтак такий договір може бути укладений як в письмовій, так і в усній формах.

Враховуючи те, що позивач та відповідач підписали акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), у яких вказано про надання послуг із забезпечення харчуванням хворих основного контингенту по дієтам, виставлення позивачем рахунків на оплату цих послуг, суд доходить висновку, що між сторонами укладений договір про надання послуг в усній формі.

За приписами ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Спірним договором строк оплати за надані послуги не встановлювався, позивач пред`явив відповідну вимогу18.04.2024, а вже наступного дня звернувся з позовом до суду.

Разом з тим, як встановив суд, відповідач є комунальним некомерційним підприємством, засновником якого є Ніжинська міська рада; розмір частки засновника у статутному капіталі становить 100%.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закону України «Про публічні закупівлі». Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Отже, відповідач є замовником у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» цей Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

За приписами ч. 10 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом.

Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів/спрощених закупівель або застосування цього Закону, зокрема положень частини третьої статті 10 цього Закону.

Забороняється укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

З наведеного слідує, що в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 10 ст. 3, ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» фактично для відповідача існує законна заборона на закупівлю товарів і послуг, вартість яких дорівнює або перевищує 200 000,00 грн без застосування процедури, визначеної Законом України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; конкурентний діалог. Як виняток та відповідно до умов, визначених у частині другій статті 40 цього Закону, замовники можуть застосовувати переговорну процедуру закупівлі.

Пунктом 3-7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості).

Відповідно до пункту 3 Особливостей замовники, що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі відповідно до Закону з урахуванням цих особливостей.

Пунктом 5 Особливостей передбачено, що забороняється придбання замовниками товарів, робіт і послуг до/без проведення процедури закупівлі відкриті торги/використання електронного каталогу (у разі закупівлі товару), визначеної цими особливостями, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедури закупівлі відкриті торги/використання електронного каталогу (у разі закупівлі товару), визначеної цими особливостями (крім випадків, передбачених пунктами 9 і 13 цих особливостей).

Проте ані позивач, ані відповідач не обґрунтували та не надали докази на підтвердження існування однієї з підстав, передбачених пунктами 9 і 13 Особливостей, за наявності якої дозволяється закупівля товарів, робіт і послуг та укладення договору до/без проведення процедури закупівлі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону.

Аналогічне за змістом положення міститься у пункті 21 Особливостей.

Згідно з ч. 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 02.08.2023 у справі № 495/5081/20, від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21).

Оскільки договір про надання послуг укладений відповідачем укладений без проведення процедури закупівлі, передбаченої Законом України «Про публічні закупівлі», відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 цього Закону, він є нікчемним з моменту його укладення.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про нікчемність укладеного між сторонами договору про надання послуг, у відповідача відсутній обов`язок щодо сплати за надані позивачем послуги з харчування.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 888 249,95 грн заборгованості за надані послуги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 30.08.2024.

Суддя В. В. Шморгун