Постанова

від 29.08.2024 по справі 920/10/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/10/21(920/602/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Жмакінка Н.В.,

відповідача-1: Плескачова Т.В.,

відповідача-2: не з`явився,

третьої особи-1: не з`явився,

третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Копитова О.С., Сотніков С.В.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 01.02.2024 (суддя Соп`яненко О.Ю)

у справі № 920/10/21(920/602/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни,

до 1) Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: 1) Головного управління ДПС у Сумській області; 2) Концерну "Міські теплові мережі",

про визнання договору іпотеки недійсним,

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бурцевої Ірини Юріївни,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Головне управління ДПС у Сумській області, 2) Концерн "Міські теплові мережі"

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст позовів

1. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 25.01.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном.

2. Постановою Господарського суду Сумської області від 20.04.2021 визнано Боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

3. Боржник у особі ліквідатора 06.06.2023 звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору №1 від 12.04.2019, укладеного між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - Банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" (далі - Відповідач-2), за реєстровим №677, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. (далі - Іпотечний договір), та додаткового договору №1 від 10.07.2019 до Іпотечного договору за реєстровим №1466, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. (далі - Додатковий договір).

4. Позов мотивовано тим, що наявність іпотечних обтяжень, накладених на належне Боржнику майно на підставі Іпотечного договору та Додаткового договору, створює йому перешкоди у користуванні та розпорядженні таким майном.

5. Банк звернувся із зустрічним позовом до Боржника, в якому просив у рахунок погашення заборгованості Відповідача-2 перед Банком за договором кредитної лінії №775 від 12.04.2019 (далі - Кредитний договір) у сумі 3786952,42 грн (у тому числі заборгованість за простроченим основним боргом - 2000000,00 грн, заборгованість за простроченими процентами - 723887,84 грн, штраф - 22000,00 грн, прострочена комісія - 17027,40 грн, 3% річних за прострочення основного боргу - 120012,23 грн, 3% річних за прострочення процентів - 22649,37 грн, 3% річних за прострочення комісії - 1967,37 грн, втрати від інфляції за прострочення основного боргу - 740121,55 грн, втрати від інфляції за прострочення процентів - 139286,66 грн) звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором - нежитлове приміщення, літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, 95 А, загальною площею 1042,2 м2 (далі - Майно), що належить на праві приватної власності Боржнику, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" за ціною, яка буде визначена при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

6. Зустрічний позов мотивовано тим, що внаслідок невиконання Відповідачем-2 своїх зобов`язань за Кредитним договором у Банка виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

7. Крім того, Банк подав заяву про застосування позовної давності щодо заявлених Боржником позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

8. Боржнику належало Майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС №095528, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради 12.10.2004, право власності на яке було зареєстровано Орендним підприємством "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 13.06.2008, номер запису 157 у книзі 1, реєстраційний №7853329.

9. 02.08.2018 Боржник (продавець) та Відповідач-2 уклали договір купівлі-продажу Майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., реєстровий №2408 (далі - Договір купівлі-продажу).

10. 12.04.2019 Банк і Відповідач-2 (позичальник) уклали Кредитний договір, згідно з умовами якого Банк зобов`язався надати, а Позичальник - отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені Кредитним договором строки кредит, а також сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом.

11. У пунктах 2.2, 2.3, 2.3.2 Кредитного договору сторони погодили, що кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 11.04.2022. Суму максимального ліміту кредитування визначено в розмірі 1500000,00 грн. Погоджено збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування, а саме: до 31.01.2022 - 1500000,00 грн; з 01.02.2022 до 28.02.2022 - 1125000,00 грн; з 01.03.2022 до 31.03.2022 - 750000,00 грн; з 01.04.2022 до 11.04.2022 - 375000,00 грн.

12. За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) у розмірі 20% процентів річних, у випадку порушення позичальником зобов`язань за Кредитним договором застосовується процентна ставка у розмірі 22% процентів річних (пункт 2.7 Кредитного договору).

13. 10.07.2019 Банк і Відповідач-2 уклали додатковий договір №1, яким виклали пункт 2.3 Кредитного договору в новій редакції, що визначає суму максимального ліміту кредитування в розмірі 2000000,00 грн.

14. Позичальник не виконав умови пункту 5.3 Кредитного договору, прострочивши строк сплати основного боргу та процентів. Сума простроченого основного боргу за період з 08.04.2021 до 11.04.2022 склала 2000000,00 грн, сума прострочених процентів за період з 12.05.2021 до 28.04.2023 - 723887,84 грн.

15. Також 12.04.2019 Банк (іпотекодерджатель) та Відповідач-2 (іпотекодавець) уклали Іпотечний договір, згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.4 якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором (в тому числі, але не виключно повернення іпотекодержателю кредитних коштів, наданих у розмірі 1500000,00 грн із терміном повернення не пізніше 11.04.2022) передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності - Майно. Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується Договором купівлі-продажу та актом приймання-передачі майна б/н від 02.08.2018 до Договору купівлі-продажу.

16. У пункті 1.5 Іпотечного договору за згодою сторін предмет іпотеки оцінено в 5700523,73 грн.

17. 10.07.2019 Банк і Відповідач-2 уклали Додатковий договір, яким виклали визначення та тлумачення терміну "зобов`язання" у розділі "Терміні та їх тлумачення" Іпотечного договору в новій редакції наступним чином: зобов`язання (в повному обсязі або окремій його частині), що випливають з Кредитного договору, в тому числі але не виключно: повернути іпотекодержателю кредитні кошти, надані у розмірі 2000000,00 грн. із терміном повернення не пізніше 11.04.2022, із погашенням згідно графіку та на умовах, зазначених у Кредитному договорі.

18. Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 у справі №920/10/21(920/868/21), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та постановою Верховного Суду від 05.04.2023, задоволено частково позов ліквідатора Боржника, визнано недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу.

19. Згідно з Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно №331187939 від 04.05.2023 право власності на Майно зареєстровано за Боржником на підставі дублікату свідоцтва про право власності САА №959067, виданого 12.10.2004 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради.

20. Згідно з Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно №334173968 від 31.05.2023 року щодо Майна міститься запис про державну реєстрацію іпотеки (номер запису 31161342) на підставі Іпотечного договору та Додаткового договору. Іпотекодавець - Відповідач-2, іподекодержатель - Банк.

21. Також щодо Майна наявний запис про обтяження: заборона на нерухоме майно (номер запису: 31161075) на підставі Іпотечного договору. Обтяжувач - Банк, особа, майно / права якої обтяжуються - Відповідач-2.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

22. Рішенням Господарського суду Сумської області від 01.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024, зокрема, відмовлено у задоволенні заяви Банка про застосування позовної давності, первісний позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення Іпотечний договір та Додатковий договір, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

23. Судові рішення мотивовано тим, що Боржник надав належні докази наявності у нього права власності на Майно та укладення Іпотечного договору з порушенням вимог законодавства. Водночас задоволення первісного позову виключає задоволення вимог Банка за зустрічним позовом через недійсність Іпотечного договору.

24. При цьому місцевий господарський суд відхилив доводи про пропуск позовної давності за первісним позовом у зв`язку з тим, що розпорядник майна (у подальшому ліквідатор) Боржника міг довідатись про укладення Іпотечного договору не раніше 25.01.2021. Натомість апеляційний господарський суд виходив з того, що ліквідатор Боржника не пропустив позовну давність у зв`язку з тим, що відповідний строк було продовжень згідно з положеннями пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

25. Банк подав касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

26. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

27. Банк вважає, що господарські суди попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосували норми матеріального права (статті 3, 203, 215, 216, 261, 262, 317, 318, 388, 526, 593, 599, 10571 Цивільного кодексу України, статтю 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статті 3, 5, 7, 11, 17, 23 Закону України "Про іпотеку", статті 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") та порушили норми процесуального права (статті 236, 237, 238, 263 Господарського процесуального кодексу України), оскільки не врахували висновки щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №756/15538/15-ц, від 15.03.2023 у справі №766/5470/19, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 11.08.2021 у справі №523/7609/17, від 29.09.2021 у справі №509/1157/18, від 02.08.2023 у справі №308/8629/19, від 16.08.2023 у справі №201/1669/21, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 27.07.2021 у справі №910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

28. На думку Банка, висновок господарських судів про те, що Відповідач-2 не мав правомочності передавати в іпотеку Майно, суперечать висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №920/10/21(908/2157/23).

29. При цьому Банк наголошує, що судовими рішеннями у справі №920/10/21(920/868/21) визнано недійсним Договір купівлі-продажу як фраудаторний, однак відмовлено у витребуванні Майна до ліквідаційної маси Боржника, у зв`язку з чим саме лише визнання недійсним Договору купівлі-продажу без застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною 3 статті 42 КУзПБ, не призвело до "автоматичного" повернення Майна у власність Боржника.

30. Банк зауважує, що Закон України "Про іпотеку" не передбачає таких підстав для припинення іпотеки як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

31. Банк стверджує, що для вирішення питання про набуття іпотекодержателем права іпотеки повинна враховуватися його добросовісність / недобросовісність, оскільки добросовісна особа, яка придбала нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр).

32. Крім того, Банк заперечує проти висновків господарських судів щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог первісного позову, оскільки зміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а ліквідатор Боржника не має права посилатись на той, факт, що про укладення Іпотечного договору йому стало відомо після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

33. Ліквідатор Боржника подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

34. Ліквідатор Боржника вважає касаційну скаргу Банка необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають чинному законодавству та актуальній практиці Верховного Суду.

35. Ліквідатор Боржника наголошує, що Майно відповідно до статті 62 КУзПБ включено до ліквідаційної маси Боржника у справі №920/10/21, який з 2004 року є власником Майна, тоді як Відповідач-2 на момент укладення Іпотечного договору не був власником Майна та не мав правомочності передавати його в іпотеку.

36. При цьому ліквідатор Боржника зазначає, що рішення суду про визнання недійсним правочину щодо майна, належного особі, яка не є стороною такого правочину, та витребування спірного майна на користь такої особи не є підставою для виникнення, зміни чи припинення права власності, а - лише формою захисту прав власника, адже забезпечує введення власника у володіння таким майном.

37. За доводами ліквідатора, легітимний інтерес Боржника в оспорюванні Іпотечного договору, стороною якого він не є, обумовлений належністю йому на праві власності предмета іпотеки, що підтверджує право на позов як зацікавленої особи в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

38. Ліквідатор Боржника погоджується з висновком господарських судів про те, що Іпотечний договір є недійсним у силу статей 203, 215, 317, 318 Цивільного кодексу України як такий, що укладений з порушенням приписів частини 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку", адже передане в іпотеку Майно не належало іпотекодавцю на праві власності.

39. Ліквідатор Боржника посилається на обставини реєстрації за ним права власності на Майно на підставі дублікату свідоцтва про право власності САА №959067, виданого 12.10.2004, правомірність такої реєстрації згідно з наказами Міністерства юстиції України №1252/7 від 06.05.2024 і №1300/7 від 06.05.2024, тоді як спір у справі №920/10/21(908/2157/23) щодо скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності Боржника на Майно наразі не вирішено.

40. Ліквідатор Боржника наводить правові висновки щодо правильного застосування норм права до подібних правовідносин, викладені в постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №922/1978/16(922/2045/21). Натомість посилання Банка на висновки Верховного Суду в інших справах ліквідатор Боржника вважає нерелевантними.

41. Крім того, ліквідатор Боржника заперечує проти аргументів Банка щодо застосування позовної давності до вимог первісного позову.

Позиція Верховного Суду

42. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

43. Предметом касаційного перегляду в цій справі є судові рішення, ухвалені за результатом вирішення спору за первісним позовом про визнання недійсним Іпотечного договору та Додаткового договору до нього у зв`язку з тим, що наявність іпотечних обтяжень перешкоджає Боржнику, який не є стороною Іпотечного договору, в користуванні та розпорядженні переданим в іпотеку Майном, яке він вважає своїм, а також за зустрічним позовом про звернення стягнення на Майно на підставі Іпотечного договору.

44. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

45. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

47. Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

48. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

49. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, згідно з якою рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

50. Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

51. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

52. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).

53. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського суду України.

54. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями частин 1, 3 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

55. Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

56. Тобто, якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають зобов`язальний характер, це зумовлює і можливі способи захисту його прав. Так у ситуації, коли майно передане власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту може бути, зокрема, позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину.

57. Водночас, коли власник та особа, яка зареєструвала за собою право іпотеки на його нерухоме майно, не перебували у зобов`язальних відносинах, власник майна може скористатись речово-правовими способами захисту.

58. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 зазначеного Кодексу (негаторний позов).

59. Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

60. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

61. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння.

62. У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (зокрема, постанова від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20)). Відомості Реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

63. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає іпотека як обтяження речових прав на нерухоме майно тощо.

64. Статтею 4 Закону України "Про іпотеку" також передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Згідно з частиною 3 статті 17 зазначеного Закону відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

65. Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Реєстру регламентована Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами зазначеного Закону, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

66. Абзацами другим та четвертим частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній редакції) передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

67. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

68. За змістом пункту 9 частини 1 статті 27 зазначеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

69. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

70. При цьому в силу положень абзацу першого частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право іпотеки відповідача не підлягають скасуванню та / або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Реєстру відомостей про припинення права іпотеки відповідача на підставі судового рішення.

71. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала (зокрема, в постанові від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18), що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

72. У подальшому Велика Палата Верховного Суду поширила цей підхід та вказала, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту в тому випадку, коли особа відступила право вимоги, яке їй не належить (у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт), а також коли відбулось відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору в будь-якого суб`єкта), що не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою (постанова від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

73. У постанові від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 Велика Палата Верховного Суду застосувала наведений підхід до правовідносин, пов`язаних з державною реєстрацією права іпотеки.

74. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові виснувала, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

75. Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

76. При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.

77. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сам договір, на відміну від внесених до Реєстру на його підставі записів, не створює для позивача перешкоди в розпорядженні відповідним майном, а тому визнання його недійсним не призведе до відновлення порушених прав власника.

78. Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи та вважає за необхідне врахувати її щодо спірних правовідносин, адже вони виникли у зв`язку з тим, що на Майно, яке Боржник вважає своїм, накладено іпотечне обтяження на підставі Іпотечного договору, укладеного між Банком і Відповідачем-2, стороною якого Боржник не є.

79. При зверненні до господарського суду ліквідатор Боржника доводив, що наявність зазначених іпотечних обтяжень, накладених на Майно, зумовило подання позову в цій справі, який, на його думку, спрямований на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Майном.

80. Задовольняючи зазначений позов, господарські суди першої та апеляційної інстанцій визнали легітимний інтерес Боржника в оспорюванні Іпотечного договору, стороною якого він не є, обумовлений приналежністю предмета іпотеки йому на праві власності, що належною мірою підтверджує право на позов як зацікавленої особи в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України. При цьому апеляційний господарський суд також відхилив доводи Банка про обрання позивачем за первісним позовом неефективного способу захисту.

81. Однак господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що можливість Боржника самостійно і безперешкодно розпоряджатись Майном (у разі наявності у нього відповідного права на Майно) обмежена не самим фактом укладення Іпотечного договору іншими особами (Банком і Відповідачем-2), а внесенням до Реєстру запису про іпотеку Банка на Майно. У зв`язку з цим саме лише визнання недійсним Іпотечного договору, стороною якого Боржник не є, без скасування державної реєстрації права іпотеки Банка на Майно не матиме безпосереднім наслідком усунення перешкод у здійсненні Боржником права розпоряджатися ним. Тобто визнання Іпотечного договору недійсним у спірних правовідносинах не призведе до відновлення прав Боржника, які він вважає порушеними, не є необхідним для такого відновлення, а отже, не є ефективним способом захисту прав Боржника від стверджуваного ним порушення.

82. Що стосується посилання господарських судів у контексті ефективності обраного ліквідатором Боржника способу захисту в цій справі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №922/1978/16(922/2045/21), необхідно звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала (зокрема в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17), що незалежно від того чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Такою правовою позицію щодо спору за первісним позовом у цій справі є висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18.

83. Обрання ліквідатором Боржника як позивачем неналежного способу захисту прав, які він вважає порушеними, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні заявлених ним позовних вимог, тому Верховний Суд вважає безпідставним задоволення господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі первісного позову про визнання недійсним Іпотечного договору і Додаткового договору, а висновки щодо наявності у Боржника права на Майно, які підлягають захисту, передчасними.

84. Щодо вимог розглянутого у межах справі про банкрутство Боржника зустрічного позову про звернення стягнення на Майно шляхом продажу його на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд виходить з того, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Законодавство про банкрутство визначає особливі способи захисту інтересів учасників справи про банкрутство, які з урахуванням принципу щодо переваги застосування спеціальних норм права над загальними мають застосовуватися переважно щодо загальних цивільно-правових способів захисту у процедурах банкрутства.

85. Зокрема, відповідно до положень частин 5, 6 статті 41 КУзПБ задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, крім випадків, передбачених статтею 94 цього Кодексу.

86. Тобто правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство.

87. Водночас не можна вважати правомірними дії державного виконавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України "Про виконавче провадження", без врахування процедур і положень КУзПБ, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

88. Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

89. З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв`язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.

90. Цей принцип полягає, зокрема, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури.

91. У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.

92. Отже, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.

93. Однак позов, направлений на задоволення вимог, які забезпечені іпотекою у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", не є за своєю суттю отриманням згоди на реалізацію майна боржника у порядку положень частини 5 статті 41 КУзПБ, тому задоволення такого позову матиме наслідком недотримання положень частини 6 статті 41 КУзПБ щодо того, що задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

94. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №910/20057/16, ухваленій у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

95. Враховуючи наведене, у господарського суду немає правових підстав для задоволення заявлених Банком як іпотекодержателем позовних вимог до Боржника у справі про банкрутство щодо звернення стягнення на майно у процедурі виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", адже це суперечитиме вимогам частин 5, 6 статті 41 КУзПБ щодо порядку задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника у справі про банкрутство.

96. З огляду на викладені мотиви Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Оскаржувані рішення та постанову необхідно скасувати в частині висновків щодо задоволення первісного позову з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову.

98. У частині відмови у задоволенні зустрічного позову оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наведених у цій постанові мотивів.

Розподіл судових витрат

99. Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом первісного позову та оскарженням судових рішень у зазначеній частині в апеляційному та касаційному порядку, підлягають покладенню на позивача.

100. В іншій частині судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника, оскільки в частині розгляду зустрічного позову судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу залишено без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 01.02.2024 у справі № 920/10/21(920/602/23) скасувати в частині: задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору №1 від 12.04.2019, стягнення витрат зі сплати судового збору з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо-впроваджувальний центр "Гандікап".

3. У зазначеній частині прийняти нове рішення - у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни відмовити повністю.

4. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 01.02.2024 у справі № 920/10/21(920/602/23) залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" (40004, м. Суми, пров. Промисловий, 2, код ЄДРПОУ 02005237) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 48, код ЄДРПОУ 02760363) 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 5368 (п`ять тисяч шістдесят вісім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк