Рішення

від 30.08.2024 по справі 160/7438/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 рокуСправа №160/7438/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач-1), в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка викладена у листі від 16.02.2024 № 2174;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі положень абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проживає разом з батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №680 від 10.01.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, батькомає захворювання, яке зумовлює неможливість самостійно пересуватися самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Висновок дійсний протягом 12 місяців. Актом від 18.01.2024 посадовими особами виконавчого комітету Павлоградської міської ради встановлено факт здійснення догляду позивачем за батьком - ОСОБА_2 . У подальшому, на початку лютого 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій повідомив про вказані обставини та з посиланням на положення абз.10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. До заяви додав усі необхідні документи, у тому числі згадані висновок ЛКК та акт. Однак, листом від 16.02.2024 №2174 ІНФОРМАЦІЯ_5 у було відмовлено в оформленні відстрочки від призову на військову службу, оскільки доданий до заяви акт складається на підставі звернення самого позивача, а сам позивач не є особою, яка може здійснювати догляд у розумінні Закону України «Про соціальні послуги». Позивач категорично не погоджується з відповідачем та вказує, що абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає альтернативу для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації шляхом надання висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я для осіб, які потребують постійного догляду. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, що порушують його права та інтереси, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

Позивачем усунено недоліки позову.

Ухвалою суду від 08.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7438/24; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу-1 строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду.

Цією ж ухвалою суду витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 усі докази з їх документальним підтвердженням на обґрунтування підстав для прийняття рішення, викладеного у листі №2174 від 16.02.2024, що оскаржується.

ІНФОРМАЦІЯ_3 подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Будучи військовозобов`язаним, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з письмовою заявою, в якій просивнадати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки його батько потребує постійного догляду. До заяви були додані копії таких документів: копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , копія паспорта на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , копія паспорта на ім`я ОСОБА_2 , копія картки платника податків ОСОБА_2 , копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, копія епікризу, виданого КНП «ПЛІЛ», копія листа Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради з доданим актом встановлення факту здійснення догляду, висновок №680 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 10.01.2024, копія комп`ютерної томографії головного мозку та протоколу комп`ютерної томографії голови.Ознайомившись з поданими копіями документів, позивачу було надано обґрунтовану відповідь, в якій зазначено про неможливість підтвердити його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.10 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Як вбачається з копії висновку №680 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Богданівської сільської ради Дніпропетровської області 10 січня 2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є батьком позивача, потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. На підтвердження надання постійного догляду позивачем було надано копію Акту встановлення факту здійснення догляду від 18.01.2024 року, доданої до листа Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради від 18.01.2024 року №84/07. Зі змісту зазначеної копії акту вбачається, що підставою його складення є: «заява гр. ОСОБА_1 про складання акту для виїзду за межі України». Вжитий в абзаці дев`ятому пункту 2-1 Правил, термін «здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду» не може мати іншу правову інтерпретацію, ніж як це передбачено Законом України «Про соціальні послуги». Інакше тлумачення положень абз.9 п. 2-1 Правил, видача акту лише за заявою особи, може мати наслідком неодноразову видачу таких актів різним особам для догляду за однією особою, яка його потребує. Водночас положеннями п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону визначено, що надавачами соціальних послуг є юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Документів, які б підтверджували внесення відомостей про позивача до розділу «Надавачі соціальних послуг» в Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг, позивач до письмової заяви не додав. Таким чином, підтвердити, що позивач надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, в порядку, визначеному Законом України «Про соціальні послуги», на підставі наданих ним документів неможливо.

До відзиву долучено витребувані докази.

У відзиві відповідачем-1 заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору: Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради (код ЄДРПОУ 03192170; місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Центральна, 47).

Ухвалою від 10.06.2024 у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради - відмовлено.

Цією ухвалою суду залучено ІНФОРМАЦІЯ_6 до участі у справі в якості другого відповідача; роз`яснено учасникам справи, що розгляд справи розпочато спочатку та встановлено відповідачу-2 строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідач-2 правом на подання відзиву на позов не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що у період з 19.08.2024 по 29.08.2024 включно суддя Бухтіярова М.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 27.10.1995 Слов`яносербським РВ УМВС України в Луганській області; згідно з довідкою від 20.05.2022 №1216-5001623295 є внутрішньо переміщеною особою; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 13.05.1970, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

10.01.2024 ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Богданівської сільської ради Дніпропетровської області відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складено Висновок №680 (форми №080-4/о) про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись, і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

18.01.2024 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради із заявою щодо встановлення факту здійснення догляду за іншою особою.

18.01.2024 посадовими особами Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради у складі: начальника відділу УСЗН ПМР, голови, головного спеціаліста УСЗН ПМР та головного спеціаліста відділу ЦЗ та ОР, складено акт №2 встановлення факту здійснення догляду на підставі заяви ОСОБА_1 про складання акту для виїзду за межі України, в якому зазначено, що станом на 18.01.2024 встановлено факт здійснення догляду ОСОБА_1 за батьком ОСОБА_2

08.02.2024 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про поставлення на облік та надання відстрочки відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з тим, що він є єдиним сином одинокого батька, який є хворим та потребує постійного догляду.

До заяви було додано наступні документи: копію паспорта заявника; копію паспорта батька (заявника); свідоцтво про народження (заявника); довідка ВПО заявника; довідка ВПО батька (заявника); медична картка №894/3034; висновок ЛКК №680 від 10.01.2024; акт встановлення факту здійснення догляду Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради; копія свідоцтва про смерть (матері); довідка об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комарова 2».

Заява позивача зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_3 08.02.2024 за вх.№2022.

Листом №2174 від 16.02.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині щодо надання відстрочки від призову на військову службу повідомлено позивачу, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу 10 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на підставі наданих документів не видається можливим.

В обґрунтування такого рішення відповідачем у листі №2174 від 16.02.2024 зазначено, що даний час діючим законодавством не визначено вичерпного переліку документів, які необхідно надати військовозобов`язаному для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку із зайнятістю постійним доглядом за батьками, які його потребують. Серед доданих до заяви документів наявною є копія акту встановлення факту здійснення догляду від 18.01.2024, доданої до листа Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради від 18.01.2024 року №84/07. Зі змісту акту вбачається, що підставою його складення є: «заява гр. ОСОБА_1 про складання акту для виїзду за межі України». Абзацом 9 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57, дійсно передбачено складення акту встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. Проте, вказане положення не містить умов, за яких складається акт встановлення факту здійснення догляду, а передбачає лише його складення за зверненням особи, яка здійснює догляд. Тобто за своїм змістом така норма є бланкетною, адже для її застосування необхідно врахувати положення інших нормативно-правових актів, яким є, серед іншого, Закон України «Про соціальні послуги». Вжитий в абзаці дев`ятому пункту 2-1 Правил термін «здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду» не може мати іншу правову інтерпретацію, ніж як це передбачено Законом України «Про соціальні послуги». Інакше тлумачення положень абз.9 п. 2-1 Правил, видача акту лише за заявою особи, може мати наслідком неодноразову видачу таких актів різним особам для догляду за однією особою, яка його потребує. Положеннями п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону визначено, що надавачами соціальних послуг є юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Документів, які б підтверджували внесення відомостей про позивача в Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг, серед додатків до заяви немає. Таким чином, підтвердити право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі наданих позивачем документів, не видається можливим.

Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради щодо надання витягу з Реєстру відомостей про фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.

20.02.2024 Управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради було повідомлено позивачу, що відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» надавачем соціальних послуг є юридичні та фізичні особи, фізичні особи-підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг. Враховуючи зазначене та той факт, що позивач здійснює догляд за батьком (потребує стороннього догляду за висновком ЛКК), що підтверджується відповідним актом від 18.01.2024р., однак не є надавачем соціальних послуг, відповідно до діючого законодавства, то підстави для внесення його до зазначеного Реєстру відсутні. У зв`язку з чим, надати запитуваний витяг немає можливості.

Вважаючи протиправною відмовувідповідача-1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка викладена у листі від 16.02.2024 № 2174, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не припинений та не скасований.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів(далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).

Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, відповідно до положень частин третьої, п`ятої, шостої статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно із положенням абзацу 10 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

В силу абзацу 17 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до пункту 1, пункту 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі Положення №154)територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Відповідно до пункту 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 8 Положення №154 визначено завдання та функції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві;оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 08.02.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову у зв`язку з тим, що його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є хворим та потребує постійного догляду.

Листом №2174 від 16.02.2024 відповідачем-1 повідомлено, що право на відстрочку від призову на підставі наданих до заяви документів не видається можливим.

Обґрунтовуючи неправомірність відмови, позивачем зазначено, що його батькопотребує постійного догляду, що підтверджується висновком ЛКК №680 від 10.01.2024 (форми №080-4/о),який був наданий до заяви, проте відповідачем-1 безпідставно його не враховано,окрім того, актом №2 від 18.01.2024 Управління соціального захисту населення Павлоградської міської радивстановлено факт здійснення постійного догляду.

Однак, такі доводи позивача знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Суд зазначає, за змістом абзацу 10 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за вказаною підставою мають бути дотримані дві обставини, а саме: 1) військовозобов`язані повинні бути зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка); 2) і такі особи за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Однак, позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не надано документів, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду за батьком, а також здійснення постійного догляду за батьком позивачем.

Висновок ЛКК за формою первинної облікової документації №080-4/0, долучений позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, є рекомендацією для отримання батьком позивача соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи та підставою для одержання компенсації за надання такої соціальної послуги, про що безпосередньо вказано у змісті цього висновку.

При цьому, абзац 10 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ містить посилання на таку передумову надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як «постійний догляд», що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Висновок) встановлений Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України 09 березня 2021 року № 407 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 р. за № 510/36132) (далі Інструкція №407).

Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги (пункт 2 Інструкції).

Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (пункт 3 Інструкції).

Згідно з пунктом 4 Інструкції № 407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

Пунктом 7 Інструкції №407 визначено, що у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (пункт 8 Інструкції №407).

При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки встановлює Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 23 вересня 2020 року № 859.

Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету отримання висновку про порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, що не кореспондує із цілями абзацу 10 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Призначення, мета і порядок одержання висновку про порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, та висновку медико-соціальної експертної комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою є різними за своєю природою та наслідками подальшого використання і реалізації.

Тож, долучений позивачем до заяви висновок ЛКК №680 від 10.01.2024 про порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, не засвідчує потребу у постійному догляді за батьком позивача, а його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

З приводу долученого позивачем до заяви акту №2 від 18.01.2024, складеного посадовими особами Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, суд вважає необхідним відмітити, що цей акт за своїм змістом про встановлення факту здійснення «догляду» та складений на підставі заяви позивача про складання акту для виїзду за межі України відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57.

Суд звертає увагу, що терміни «догляд» і «постійний догляд» не є тотожними. Поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/2023, який враховується судом з урахуванням положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, зважаючи на відсутність у наданих до заяви від 08.02.2024 документах інформації про необхідність здійснення постійного догляду за батьком, а також не надання документів на підтвердження здійснення постійного догляду за батьком позивачем, суд приходить до висновку, що правових підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу у відповідача не було, оскільки позивач не надав відповідачу доказів на підтвердження існування підстав, визначених абзацом 10 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до відповідача, надавши такі документи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 )про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова