Рішення

від 29.07.2024 по справі 752/1197/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/1197/24

Провадження №2/752/3143/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до адвоката - керівника Адвокатського об`єднання «Ен енд пі лоу компані» ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до адвоката - керівника Адвокатського об`єднання «Ен енд пі лоу компані» ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що у грудні поточного року позивачу стало відомо, що адвокат ОСОБА_7 називає алкоголіком покійного брата позивача та таким, що хворів в силу вживання алкоголем та пропивав гроші сім`ї.

Вказаними діями порушено немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Висновки про вбитого покійного брата позивача завдають останній душевні страждання, порочать честь та гідність в тому числі позивача, оскільки це її рідний брат.

Поширення неправдивої інформації відповідачем проявляє його негативне ставлення до позивача та її брата ОСОБА_3 , що в свою чергу впливає на зниження цінності її особи - приниження її гідності, як члена родини померлого.

Просила визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , інформацію поширену відповідачем в зустрічній позовній заяві, адресованій до Святошинського районного суду міста Києва по справі №759/11202/23 про припинення права власності.

09.02.2024 позовну заяву залишено без руху.

04.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

02.05.2024 постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.06.2024 Адвокатське об`єднання «Ен енд пі лоу компані» в особі ОСОБА_7 надала до суду відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зазначила, що п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви в судовій справі № 759/11202/23, копія якої долучена позивачем до позову, адвокат ОСОБА_7, яка представляє інтереси ОСОБА_5 , вказувала наступне: «…між сином Відповідачки ОСОБА_6 та його батьком відсутніми були нормальні стосунки в силу того, що останній протягом тривалого часу пропивав гроші сім`ї та фактично тероризував її неадекватною поведінкою та домашнім насильством».

Вищевказані відомості адвокат отримала від своєї клієнтки ОСОБА_5 у рамках надання останній правової допомоги. Саме у зав`язку із зазначеним, в обґрунтування правової позиції в судовій справі таку інформацію було викладено у процесуальному документі.

При цьому на підтвердження інформації зловживання братом позивача алкоголем та систематичного вчинення ним насильства в сім`ї до зустрічної позовної заяви додавався ряд документів: лист за підписом начальника Святошинського районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 20.07.2015 року, лист Територіального медичного об`єднання «Психіатрія» у місті Києві виконавчого органу Київради (КМДА) від 08.02.2016 № 1-01/194, постанова Святошинського районного суду м. Києві від 09.06.2017 в судовій справі № 759/4666/17, постанова Святошинського районного суду м. Києві від 29.03.2018 в судовій справі № 759/4426/18.

Вищевказане свідчить про те, що викладена адвокатом у зустрічному позові інформація, не є недостовірною, адже підтверджується численними доказами.

Будь-які висловлювання у судовому процесі, як і донесення до суду своєї позиції у справі, не є поширенням недостовірної інформації, такі дії повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу. Вищевказане підтверджується висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 341/1988/21 (провадження № 61-11066 св 22).

13.06.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про залучення у якості співвідповідача адвоката ОСОБА_7 та про витребування у відповідача договору про надання правової допомоги 01/06-22 від 23 червня 2022 року, який був укладений з ОСОБА_5 .

Щодо залучення співвідповідача адвоката ОСОБА_7, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Оскільки заява про залучення співвідповідача була подана з дотримання вимог та встановленого строку чинним законодавством, а також зважаючи на те, що ОСОБА_7 від імені відповідача Адвокатського об`єднання «Ен енд пі лоу компані» було подано відзив на позовну заяву, суд приходить до висновку про залучення до участі у справі співвідповідача адвоката ОСОБА_7

У задоволенні клопотання позивача про витребування у відповідача договору про надання правової допомоги 01/06-22 від 23 червня 2022 року, який був укладений з ОСОБА_5 , суд відмовляє, оскільки останньою не надано доказів неможливості самостійного отримання даного договору, а також не зазначено, які обставини справи може підтвердити або спростувати вищезазначений договір.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Адвокатом ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 до Святошинського районного суду міста Києва подана зустрічна позовна заява, в якій зазначено: «.. адже батько сина адекватно з сім`єю не спілкувався … зловживав алкоголем…», «… батько, який хворів в силу зловживання алкоголем та не завжди усвідомлював значення та наслідки своїх дій…».

В матеріалах справи міститься ордер серії АА №1218072 від 16.10.2023, на представництво інтересів ОСОБА_5 адвокатом ОСОБА_7 В Святошинському районному суді міста Києва.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 05.06.2021, виданого приватним нотаріусом КМНО Науменко М.Г., спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його рідна сестра ОСОБА_1 .

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Частиною 1 ст. 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Книга друга ЦК України регулює особисті немайнові права фізичної особи. За загальними положеннями особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно (ст. 269 названого Кодексу).

Згідно із ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

У ст. 270 ЦК України, яка визначає види особистих немайнових прав передбачено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Відповідно до ч.1 ст. 200 ЦК інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч. 2 ст. 200 ЦК).

Відповідно до ст.275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, зокрема, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК).

Статтею 277 ЦК передбачено:

- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації;

- спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію;

- поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний;

- спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила;

- спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до п.4, 6, 17 роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відповідно до положень статті 39 ЦПК України при поширенні такої недостовірної інформації стосовно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники. Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім`ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, навівши у заяві такі обставини: характер свого зв`язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду.

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти, зокрема,: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як зазначалось вище, Конституцією України проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань.

Стаття 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини також регламентує право людини на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18).

Згідно з положеннями статей 277, 302 ЦК: позивач повинен довести 1) сам факт поширення інформації; 2) поширення інформації саме відповідачем; 3) порушення поширенням інформації його особистих немайнових прав; 4) має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Відповідач повинен довести, що поширена інформація є достовірною.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ст. 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що тлумачення ч. 4 ст. 277 ЦК свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона (постанови Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №761/29315/16-ц, від 16.06.2021 у справі №504/4099/16-ц)

Поняття "посадова особа" та "службова особа" використовуються в Конституції України (статті 19, 40, 56), Кодексі України про адміністративні правопорушення, КК, Законі "Про державну службу", Законі "Про службу в органах місцевого самоврядування", Законі "Про запобігання корупції" тощо. Однак по-перше, вказані нормативні акти не регулюють правовідносини у справі, що розглядається. По-друге, ст. 277 ЦК містить більш широке застосування, ніж регулювання відносин з публічного управління.

Цивільне законодавство не містить визначення термінів "посадова особа" та "службова особа", які могли би бути застосовані до відносин з поширення інформації. Разом з тим, ст. 277 ЦК статус посадової або службової особи пов`язує з існуванням трудових відносин між такою посадовою / службовою особою та відповідною юридичною особою. Так, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 277 ЦК поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпПУ) вживає терміни "посадова особа" та "служба особа" в контексті здійснення управління підприємством та можливості прийняття відповідних рішень (зокрема, статті 19, 113, 130, 132, 159, 245, 247, 252-8 та інші). Терміни посадова / службова особа щодо підприємств вживаються в КЗпПУ як синоніми.

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не містить поняття службової / посадової особи в частині створення та управління діяльністю адвокатського об`єднання як юридичної особи. У Правилах адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року (далі - Правила адвокатської етики), вживається термін "адвокат - керівник адвокатського об`єднання" під яким розуміють як одноосібного керівника об`єднання, так і члена колегіального керівного органу адвокатського об`єднання.

Законодавство прямо не врегульовує питання розмежування цивільно-правової відповідності за дії, вчинені адвокатом - членом адвокатського об`єднання, при виконанні своїх обов`язків, та самим адвокатським об`єднанням. Але системне тлумачення норм Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дозволяє дійти висновку, що саме адвокат несе відповідальність за дії, вчинені при здійсненні адвокатської діяльності, вимогам чинного законодавства та присязі адвоката.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Відповідно до ч.2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд у своїй чисельній практиці зазначає, що свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи, та робить розрізнення між твердженнями факту та оціночними судженнями.

Оціночне судження, як стверджує практика Європейського суду з прав людини (справа «Лінгенс проти Австрії»), є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними джерелами інформації.

Вимога щодо доведення правдивості оціночного судження є неможливою та порушує свободу вираження поглядів та думки. Люди мають право мати думки та висловлювати їх вільно з питань, які становлять їх інтерес, думки, які дехто чи навіть усі можуть вважати перебільшеними, обмеженими або упередженими, але думки, яких вони чесно дотримуються.

Європейський Суд у своїй судовій практиці дотримується підходу щодо захисту свободи вираження, вказуючи, що свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. Свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є можливим інструментом досягнення суспільних цілей та вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом - благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми.

Вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, так само, як і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, яка є також важливою для формування особистих переконань.

В § 188 рішення від 06 жовтня 2015 року «Карпюк та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».

Тобто, з урахуванням викладеного вище аналізу фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

У постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 341/1988/21, зазначено, що чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , інформацію поширену відповідачем в зустрічній позовній заяві, про те, що її брат ОСОБА_3 : «був алкоголіком та, таким, що хворів в силу вживання алкоголем та пропивав гроші сім`ї.»

Спірні висловлювання адвоката - керівника Адвокатського об`єднання «Ен енд пі лоу компані» ОСОБА_7 стосовно особи брата позивача є не її доводами, а є оціночними судженнями, оскільки відображають думки та оцінку її клієнта, в інтересах якої було подано зустрічну позовну заяву, засновані на баченні ОСОБА_5 певних подій, особисте сприйняття останньої певної поведінки брата позивача і не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти, тому не є недостовірною інформацією.

Суд зазначає, що юридичним складом правопорушення поширення недостовірної інформації є сукупність обставин поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто брата померлої; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18).

Оскільки інформація, зазначена у зустрічній позовній заяві, адресована Святошинському районному суду міста Києва, не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, оскільки ця інформація була визначена підставою пред`явленого зустрічного позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, встановленому процесуальним законом. Зазначена інформація є обставинами, які потребують доказування, підтвердження або спростування якої відноситься до компетенції Святошинського районного суду, в межах цивільної справи, в якій така заява була подана.

З урахуванням цього, суд також вважає, що висловлювання адвоката ОСОБА_7 в обґрунтування позовних вимог, хоч і зачепили почуття позивача, як фізичної особи, однак висловлені в пристойній формі та у виразах, прийнятих у спілкуванні людей, є оціночними судженнями про певні події, право на які гарантоване законом та які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів протиправності дій відповідачів та, відповідно, порушення його особистих немайнових прав внаслідок поширення останніми оспорюваної інформації.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України судові витрати за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: адвокат - керівник Адвокатського об`єднання «Ен енд пі лоу компані» ОСОБА_7, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3.

Відповідач: ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення складене 29.07.2024.

Суддя Ж. І. Кордюкова