Рішення

від 02.09.2024 по справі 903/633/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 вересня 2024 року Справа № 903/633/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/633/24 за позовом Підприємства Логос-Еко у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство Західний Буг про стягнення 46021,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

02.07.2024 представник Підприємства Логос-Еко у формі Товариства з обмеженою відповідальністю сформував в системі Електронний суд позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство Західний Буг про стягнення 46021,10 грн заборгованості, в т.ч.: 43614,07 грн основний борг, 1093,23 грн інфляційні втрати, 1313,80 грн 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Ухвалою суду від 04.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов`язано позивача протягом 10 днів з моменту отримання ухвали подати до суду докази часткової оплати.

20.07.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» клопотання, яким долучив докази часткової оплати та докази надіслання даного клопотання на адресу відповідача.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство Західний Буг 04.07.2024 о 16:50 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву до 19.07.2024.

Відзив відповідача на адресу суду не находив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 30.05.2023 та 30.06.2024 ТОВ «Фермерське господарство «ЗАХІДНИЙ БУГ» отримано від Підприємства «ЛОГОС-ЕКО» у формі ТОВ мастильні матеріали /олива моторна/ на загальну суму 83966,64 грн, що підтверджується видатковими накладними №4892 та №6023 (а.с.11 на звороті -12).

ТОВ «Фермерське господарство «ЗАХІДНИЙ БУГ» перераховано в період з 30.05.2023 по 30.06.2024 на рахунок Постачальника кошти у загальному розмірі 45101,37 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1582 від 30.08.2023, №1581 від 30.08.2023, №1580 від 30.08.2023, №1443 від 17.08.2023, №1149 від 08.08.2023, №1148 від 08.08.2023, №855 від 22.06.2023, №674 від 29.05.2023, №948 від 29.06.2023, №788 від 09.06.2023.

Залишок суми, яку Відповідач зобов`язаний сплатити Позивачу за поставлений товар, становить 38865,27 грн.

18.01.2024 Підприємством «ЛОГОС-ЕКО» у формі ТОВ було надіслано ТОВ «Фермерське господарство «ЗАХІДНИЙ БУГ» письмове нагадування про необхідність здійснення оплати за поставлений товар. Дане нагадування отримано Відповідачем 25.01.2024, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення 4302002393540.

17.05.2024 Позивачем надіслано Відповідачу претензію вих.№1-32/2 про сплату боргу за поставлений товар на суму 43 614,07 грн. та відповідний Акт звірки взаєморозрахунків та отримано Відповідачем 31.05.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 4302310069710.

Нагадування про необхідність оплати вартості отриманого товару та зазначена претензія про сплату боргу залишена Відповідачем без відповіді.

Позивач зауважує, що відповідачу було запропоновано і надано для підписання відповідний договір поставки №201 від 08.09.2023, проте ТОВ «Фермерське господарство «ЗАХІДНИЙ БУГ» зазначений правочин не було підписано та його примірник не повернуто Позивачу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

За змістом ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктами 1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, у ч.1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Частини 1, 3 статті 639 ЦК України встановлюють, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

При цьому зауважується, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц та від 19.08.2020 у справі №385/344/16-ц здійснено висновки відповідно до котрих "підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановивши, що особа договір не підписувала, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала, суд зробив обґрунтований висновок, що у цієї особи було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору.

Разом з цим, у постанові від 16 червня 2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини".

Отже, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

З врахуванням вище викладено, суд приходить до висновку, що договір поставки №201 від 08.09.2022 не укладений.

Судом встановлено, що між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару на підставі видаткових накладних.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічна норма міститься в ч. 6 ст. 265 ГК України.

Враховуючи зазначене, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі 922/1467/19 від 15.2020.

Судом встановлено, у зв`язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковими накладними, крім того наявність такого факту не заперечується відповідачем, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно чого відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.

Враховуючи викладене та оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і з урахуванням ст. 692 ЦК України відповідач як покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, судом встановлено, що строк оплати товару за видатковими накладними є таким, що настав.

Відтак, суд дійшов висновку, що дії сторін щодо підписання видаткових накладних та прийняття відповідачем поставленого позивачем товару засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, оскільки договір укладено у спрощений спосіб, відповідач здійснював платежі, тому його поведінка щодо несплати коштів в розмірі 38865,27 грн є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Разом з тим, позивач просить стягнути 43614,07 грн, однак оскільки неоплачена сума становить 38865,27, то у нарахуванні 4748,80 грн слід відмовити.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1313,80 грн та інфляційні втрати в розмірі 1093,23 грн. за період з 01.07.2023 по 01.07.2024.

Суд здійснивши перевірку правильності проведеного позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що він визначений невірно, оскільки сума боргу становить 38865,27 грн, а позивач нараховував на 43614,07 грн.

Як встановлено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець має оплатити товар після його прийняття. Після означає, що у покупця є один день після поставки товару на правомірне виконання обов`язку оплати поставленого товару.

За накладною №6023 відповідачем товар прийнято 30.06.2023, тобто строк для його оплати настав 01.07.2023, а відповідач є таким, що прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого товару з 02.07.2023, а не з 01.07.2023 року, як невірно визначено позивачем у справі.

Відповідно, суд здійснив перерахунок 3 % річних по накладній №6023 з 02.07.2023 по 01.07.2024 (дата визначена позивачем), та складає 1167,56 грн 3 % річних, а не 1313,80 грн. як визначено позивачем.

Отже, в нарахуванні 146,24 грн 3% річних слід відмовити.

При цьому, суд здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат відповідно до видаткової накладної №6023 встановив, що дійсна сума інфляційних втрат за період прострочення (з 02.07.2023 по 24.06.2024 (дата визначена позивачем) становить 1850,67 грн. однак у зв`язку з тим, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі, що визначена позивачем, та дорівнює 1093,23 грн.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 41126,06 грн, в т.ч.: 38865,27 грн основний борг, 1093,23 грн інфляційні втрати, 1167,56 грн 3% річних. В решті позову слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 2164,74 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство Західний Буг (вулиця Ганни Жежко,9, місто Володимир, Волинська область, 44702, код ЄДРПОУ 41490962) на користь Підприємства Логос-Еко у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (вулиця Звязківців,3, місто Луцьк, 43020, код ЄДРПОУ 20147030) 41126,06 грн (сорок одна тисяча сто двадцять шість гривень 06 коп) заборгованості, в т.ч.: 38865,27 грн основний борг, 1093,23 грн інфляційні втрати, 1167,56 грн 3% річних та 2164,74 грн (дві тисячі сто шістдесят чотири гривні 74 коп.) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В решті позову відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар