Ухвала

від 02.09.2024 по справі 909/684/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

02.09.2024Справа № 909/684/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши

позовну заяву ОСОБА_1

до 1. Міжнародної громадської організації «Українське козацтво»

2. ОСОБА_2

про визнання протиправними та скасування наказів

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

18.07.2024 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Міжнародної громадської організації «Українське козацтво» та ОСОБА_2 про:

1) визнання протиправним та скасування наказу Гетьмана українського козацтва №26 від 01.11.2023 «По українському козацтву»;

2) визнання протиправним та скасування наказу Гетьмана українського козацтва №15 від 29.01.2024 «По українському козацтву».

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 направлено за підсудністю Господарського суду міста Києва, так як спір є корпоративним, а місцезнаходженням Міжнародної громадської організації «Українське козацтво» є місто Київ.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу, позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі, зважаючи на наступні обставини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вказує на те, що він є членом Міжнародної громадської організації «Українське козацтво» та займає посаду заступника Генерального інспектора Українського козацтва, а також має звання Генерал-осавула українського козацтва. Однак, наказом Гетьмана Українського козацтва №26 від 01.11.2023 ОСОБА_2 позивача було усунуто з посади заступника Генерального інспектора Українського козацтва та понижено в козацькому званні із Генерал-осавула Українського козацтва до полковника. В подальшому наказом Гетьмана Українського козацтва №15 від 29.01.2024 ОСОБА_2 позивача було виключено з лав Українського козацтва та позбавлено всіх військових звань та нагород. Втім, яка вказує позивач, вказані накази є безпідставними та необгрунтованими, оскільки прийняті як з недоведених підстав, так і особою, яка не наділена правом діяти від імені Міжнародної громадської організації «Українське козацтво», оскільки відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником організації є Опанащук В.С. , а не ОСОБА_2 .

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як вбачається з позовної заяви, визначаючи відповідачами у даній справі Міжнародну громадську організацію «Українське козацтво» та ОСОБА_2 , позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Гетьмана Українського козацтва №26 від 01.11.2023 «По українському козацтву»;

2) визнати протиправним та скасувати наказ Гетьмана Українського козацтва №15 від 29.01.2024 «По українському козацтву».

З матеріалів справи вбачається, що наказ Гетьмана Українського козацтва №26 від 01.11.2023 «По українському козацтву» та наказ Гетьмана Українського козацтва №15 від 29.01.2024 «По українському козацтву» підписані Гетьманом Українського козацтва ОСОБА_2.

На наказах містяться відбитки печаток Гетьмана Українського козацтва.

Однак, суд зазначає, що Статут Міжнародної громадської організації «Українське козацтво», копія якого долучена позивачем до позову, не містить у розділі 4 (Структура та органи управління) такої посади як Гетьман Українського козацтва.

Крім того, з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Міжнародної громадської організації «Українське козацтво» є Опанащук В.С .

Будь-які відомості про ОСОБА_2 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

При цьому, оспорювані накази не містять жодних відомостей, які б давали змогу ідентифікувати їх як такими, що видані саме Міжнародною громадською організацією «Українське козацтво» - зокрема, відбитку печатки/штампу, назви, ідентифікаційного коду, тощо.

З доданих позивачем документів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, вбачається, що позивач оспорює накази, які видані особою ( ОСОБА_2 ), яка не відноситься до Міжнародної громадської організації «Українське козацтво», оскільки відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником організації є Опанащук В.С. , а не ОСОБА_2 (доказів протилежного матеріали справи не містять).

За наведених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що спір у даній справі є підвідомчим господарським судам, оскільки він 1) не виник з корпоративних відносин та 2) не належить до інших категорій спорів, що відносяться до юрисдикції господарських судів відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, враховуючи суб`єктний склад сторін, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міжнародної громадської організації «Українське козацтво» та ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів.

Керуючись ст. 175, 234 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міжнародної громадської організації «Українське козацтво» та ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів.

2. Згідно з ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя О.М. Спичак