Рішення

від 02.09.2024 по справі 910/8471/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2024Справа № 910/8471/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Тарасенко Мирослава Васильовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведстар»

про стягнення 32.442,50 грн

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

08.07.2024 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Тарасенко Мирослава Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведстар» про стягнення 32.442,50 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.01.2024 між сторонами укладено договір № 16012024-2 на транспортно-експедиторське обслуговування відповідно до пп. 1.1.-1.3 відповідач (експедитор) від свого імені та за рахунок позивача (замовника) забезпечує перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідач зобов`язується своєчасно доставити вантаж в пункт призначення уповноваженій особі позивача. Позивачем були сплачені послуги на загальну суму 32.442,50 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2 від 16.01.2024 та № 16 від 01.02.2024. В результаті невиконання відповідачем своїх зобов`язань, 20.03.2024 між сторонами укладено угоду № 02-20032024 про розірвання договору № 16012024-2 від 16.01.2024. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача завданих збитків у розмірі 32.442,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8471/24 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 15.07.2024 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600278039177 за адресою: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна,16, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 15.07.2024 (номер відправлення № 0600278039177) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 25.07.2024 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 15.07.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ведстар» (виконавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Тарасенко Мирославом Васильовичем (замовник, позивач) було укладено договір доручення на надання митно-брокерських послуг № 16012023-1 (далі - договір доручення), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується представляти інтереси замовника в митних органах України та здійснювати декларування вантажів, що належать замовнику, чи якими замовник має право розпорядження.

Також 16.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ведстар» (експедитор, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Тарасенко Мирославом Васильовичем (замовник, позивач) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 16012024-2 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському та міжнародному сполучені.

Спір виник у в`язку із тим, що відповідачем не виконано умови договору, що стало наслідком його розірвання та завдання позивачу збитків у вигляді сплачених за договором коштів у розмірі 32.442,50 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору. Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 21.12.2024.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 11.1 договору цей договір може бути розірваний достроково за взаємною згодою сторін.

Позивач у позовній заяві зазначає, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором між сторонами укладено угоду № 02-20032024 від 20.03.2024 про розірвання договору.

В матеріалах справи наявна угода № 02-20032024 від 20.03.2024 про розірвання договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 16012024-2 від 16.01.2024, згідно п. 1.3 якої сторони дійшли згоди що відповідно до умов договору № 16012024-2 на транспортно-експедиторське обслуговування від 16.01.2024 експедитор належним чином зобов`язань по договору № 16012024-2 на транспортно-експедиторське обслуговування від 16..01.2024 не виконав, у зв`язку з чим вирішили розірвати договір № 16012024-2 на транспортно-експедиторське обслуговування від 16.01.2024.

Проте, подана угода жодною із сторін не підписана та не скріплена їх печатками. Інших доказів на підтвердження того, що вона була укладена між сторонами позивачем не подано.

Отже, позивачем не доведено ту обставину, що договір є розірваним.

Позивач зазначає, що доказом порушення зобов`язань за договором є також те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем договору доручення Київською митницею державної митної служби України 26.02.2024 було складено протокол про порушення митних правил, який відповідачем не оскаржений.

В матеріалах справи наявний протокол Київської митниці державної митної служби України про порушення митних правил № 0132/10000/24 від 26.02.2024.

Зі змісту даного протоколу вбачається, що 25.01.2024 з метою здійснення митного оформлення за випуску у вільний обіг товарів, що надійшли на адресу ФОП Тарасенко Мирослав Васильович (РНОКПП НОМЕР_1 ) від відправника - компанії Vivadzen S.r.o. (Freyova 82/27, 190 00, Praha, Czech Republic) декларантом - агентом з митного оформлення ТОН «Ведстар» (код ЄДРПОУ 43020266) ОСОБА_2 до відділу митного оформлення № 1 митного посту «Ліски» (02092, м. Київ, вул. Довбуша, 22) подано митну декларацію типу «ІМ40ДЕ» № 24UA100180001122U1, в якій задекларовано товар № 1 «Рослини сушені, подрібнені : М. Speciosa Fabric Dye / Кратом (Mitragyna speciose) - 200 кг (розфасовано в зіп пакети по 5кг, маркування GRB-MD-GT). Торговельна марка: Bullet Botanical, Виробник: Bullet Botanical, Країна виробництва: ID». В графі № 33 Декларації вказано код товарів згідно УКТЗЕД - 1211908690 (ставка ввізного мита - 0%).

Також з протоколу вбачається, що 22.02.2024 з урахуванням висновку СЛЕД Держмитслужби від 07.02.2024 № 142000-3203-0054 (лист СЛЕД Держмитслужби від 07.02.2024 № 7.17-1/7.17-32-03/7.8/727), технічної документації уповноваженою посадовою особою митниці винесено рішення про визначення коду товару № КТ-UA100000-0061-2024, згідно з яким, заявлений в митній декларації від 25.01.2024 № 24UA100180001122U1 товар № 1 має класифікуватись за кодом 1212999500 згідно з УКТ ЗЕД (ставка мита - 15%), як рослини сушені, подрібнені : Speciosa Fabric Dye / Кратом (Mitragyna speciose) - 200 кг (розфасовано в зіп пакети по 5кг: Natural Fabric Mordant СК-JKF, Natural Fabric Mordant GMD-JKF, Natural Fabric Mordant GRВ-МD-GT, Natural Fabric Mordant WRB-JK, Natural Fabric Mordant RMD SE-ML4, Natural Fabric Mordant RK-JK). Торговельна марка: Bullet Botanical Виробник: Bullet Botanical, Країна виробництва: ID.

Згідні проведеного розрахунку митних платежів по митній декларації типу «ІМ40ДЕ» № 24UA100180001122U1 у разі застосування ставок ввізного мита згідно Рішення про визначення коду товару від 22.02.2024 № KT-UA100000-0061-2024, недобір митних платежів, які мали б бути сплачені, у порівнянні з митними платежами, заявленими ОСОБА_2 , складає 49.857,43 грн.

Позивач зазначає, що договір на транспортно-експедиторське обслуговування тісно пов`язаний із договором доручення на надання митно-брокерських послуг через те, що і за одним і за іншим договором відповідач є виконавцем і найголовніше те, що і один і інший договір стосується одного й того ж товару.

Дані твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки зі змісту договорів не вбачається, що їх предметом є наведений вище товар.

Відповідно до п. 2.1. договору експедитор організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок, що надаються замовником за формою, встановленою у додатку № 1 до цього договору та підписаних уповноваженим представником замовника.

Згідно з п. 2.2. договору заявка на транспортно-експедиторське обслуговування подається замовником не менш ніж за 48 (сорок вісім) годин до моменту подання автомашини в пункт завантаження.

Відповідно до п. 5.1. договору платежі за послуги експедитора по перевезенню/експедирування здійснюються за договірними цінами, у строки узгоджені в заявці, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 5.2. договору розмір оплати експедитора визначається за взаємною згодою сторін і вказується в заявці до цього договору. Розмір оплати послуг визначається на підставі діючих ринкових цін і тарифів на аналогічні послуги та може змінюватись в більш або меншу сторону відповідно до зміни кон`юнктури ринку транспортно-експедиторських послуг і цін на паливно-мастильні матеріали.

З наведених умов договору вбачається, що перевезення вантажу здійснюється на підставі завчасно узгодженої сторонами заявки, в якій визначаються, зокрема, маршрут перевезення вантажу та розмір плати за перевезення.

Позивач зазначає, що відповідач мав здійснити перевезення ватажу за маршрутом Прага (Чехія) - Ужгород (Україна), проте доказів укладення між сторонами заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг за відповідним маршрутом не подано.

У п. 5.3 договору зазначено, що усі суми, що належать експедитору, як плата за експедиторські послуги сплачуються замовником до моменту розвантаження, на підставі виставленого експедитором рахунку.

Відповідно до п. 5.4 договору остаточний розрахунок за транспортно-експедиторські послуги здійснюються замовником на підставі рахунку-фактури експедитора та акту про фактичне виконання транспортно-експедиторських послуг, які є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами п. 5.5 договору рахунок експедитор повинен бути сплачений замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання його останнім.

Отже, за умовами договору оплата може здійснюватися попередньо на підставі виставленого рахунку, або після здійснення перевезення на підставі рахунку та акту про фактичне виконання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено попередню оплату послуг шляхом перерахування на рахунок відповідача коштів в загальному розмірі 32.442,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 16.01.2024 на суму 5.656,00 грн (призначення платежу «транспортно-експедиційні послуги») та платіжною інструкцією № 6 від 01.02.2024 на суму 26.786,50 грн (призначення платежу «Транспортні послуги Прага (Чехія) Ужгород - Київ»).

Проте, позивачем жодного рахунку про сплату наведених коштів з посиланням на договір № 16012024-2 від 16.01.2024 не подано.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення поняття збитків наводиться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідальність за порушення господарського зобов`язання у вигляді стягнення збитків настає за умов встановлення вини порушника (сторони договору). Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Стаття 225 Господарського кодексу України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Як вбачається зі змісту позову, наявність збитків в сумі 32.442,50 грн стало наслідком неналежного надання послуг з перевезення товару та фактичного неотримання товару (кратом сушений подрібнений у кількості 20 кг) автомобільним транспортом за маршрутом Прага (Чехія) - Ужгород (Україна), у зв`язку з чим договір був розірваний.

Позивачем не доведено факт укладення між сторонами до договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 16012024-2 від 16.01.2024 заявки про перевезення вантажу за маршрутом Прага (Чехія) - Ужгород (Україна); не доведено ту обставину, що кошти в сумі 32.442,50 грн сплачено саме на виконання договору № 16012024-2 від 16.01.2024.

Отже, позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності протиправної поведінки і вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків внаслідок невиконання відповідачем договору у розмірі 32.442,50 грн не подано.

Таким чином, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов`язання.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача 32.442,50 грн збитків відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тарасенко Мирослава Васильовича є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова