Рішення

від 02.09.2024 по справі 917/2206/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2024 Справа № 917/2206/19(917/821/24)

Суддя господарського суду Полтавської області Ореховська О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім АвтоКрАЗ", Полтавська область, м. Кременчук, вул. Київська, 62 , код ЄДРПОУ 37468941

до Приватного акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КРАЗ", Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2, код ЄДРПОУ 05593453

про визнання дійсним договору,

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім АвтоКрАЗ" (далі по тексту -ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ", позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом ( вх. № 880/24 від 17.05.2024) до Приватного акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КРАЗ" (далі по тексту - ПрАТ "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ", відповідач) про визнання дійсним Договору № 16030/06-04 від 29.09.2016.

Згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.05.2024 даний позов був переданий судді О.О.Ореховській для розгляду в межах справи про банкрутство № 917/2206/19 ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" (код ЄДРПОУ 37468941), справі присвоєно єдиний унікальний номер 917/2206/19(917/821/24).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.05.2024 року вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.06.2024 позовну заяву ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №917/2206/19(917/821/24), справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження, встановлено строк для надання учасниками справи заяв по суті.

Зазначена ухвала суду надіслана ліквідатору ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" арбітражному керуючому Бабенку Є.В. в його електронний кабінет і була доставлена 13.06.2024 о 16:28, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа (а.с. 78).

У зв"язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в системі "Електронний суд" ухвала суду від 10.06.2024 була надіслана відповідачу у паперовій формі за адресою зазначеною у позовній заяві - Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2, проте була повернута підприємством зв"язку до господарського суду з довідкою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.79-84).

Суд встановив, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 71-74) місцезнаходженням ПрАТ "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" (код ЄДРПОУ 05593453) є : 39631, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2, що співпадає з адресою вказаною у позовній заяві.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про прийняття позовної заяви ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" до розгляду та відкриття провадження у справі.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 910/17797/17.

Також ухвала суду від 10.06.2024 по даній справі була розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Процесуальні документи у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 ЗУ "Про доступ до судових рішень"), що свідчить про додаткову можливість ознайомитись з ними у цьому реєстрі.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав.

Відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

В провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/2206/19 про банкрутство ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ", Полтавська область, м. Кременчук, вул. Київська, 62 , код ЄДРПОУ 37468941 (позивач у справі).

Постановою Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 у справі № 917/2206/19 ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" (вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська область, 39631; код ЄДРПОУ 37468941) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бабенка Едуарда Вадимовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1105 від 05.07.2013) з наданням йому повноважень відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутств.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; веде реєстр вимог кредиторів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Виходячи з приписів статей 62 - 63 Кодексу України з процедур банкрутства після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор формує ліквідаційну масу та розпочинає продаж майна банкрута через аукціон або продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Отже, ліквідатор в ліквідаційній процедурі вживає заходів щодо виявлення майна (активів) банкрута, формування ліквідаційної маси банкрута, організовує продаж майна та вчиняє інші дії відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.

В обґрунтування позовних вимог ліквідатор ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" Бабенко Е.В. зазначає, що в ході ліквідаційної процедури за наслідками проведення інвентаризації майна ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" та формування ліквідаційної маси на балансі товариства ним було виявлено нерухоме майно, а саме гараж на п`ять боксів загальною площею 115,5 кв.м., рік побудови - 1993, який розташований за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2 "Б", (далі - об`єкт нерухомого майна), що підтверджується довідкою інвентаризаційної комісії ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" № 1 від 14.05.2024 (а.с. 12).

Ліквідатором встановлено, що вказаний вище об`єкт нерухомого майна був придбаний ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" у Приватного акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ", код ЄДРПОУ 05593453 (правонаступник Публічного акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ") (відповідач у справі) за Договором № 16030/06-04 від 29.09.2016 (далі - Договір №16030/06-04).

Суд встановив, що згідно п. 1.1. Договору №16030/06-04 Публічне акціонерне товариство "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" (за умовами договору - продавець) передає у власність, а ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" (за умовами договору - покупець) приймає і зобов"язується оплатити на нижчевикладених умовах гараж (будівлі) на п"ять боксів, які розташовані за адресою: м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2 "Б", інв. номер - 10500, первинна вартість - 60 326,86грн, загальною площею - 115,5 кв.м., рік побудови - 1993, фундамент - бетон, стіни - залізобетон, покрівля - рулон, перекриття - залізобетон, підлога - бетон, висота - 3,30м, об"єм - 436 куб.м.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму: п`ятдесят тисяч гривень, у тому числі ПДВ. Вказану суму покупець зобов"язується перерахувати продавцю на протязі 10 днів після підписання договору. Договір вважається виконаним покупцем після повного розрахунку за договором (п.п. 2.1., 2.3 Договору №16030/06-04).

В п. 2.4. Договору №16030/06-04 сторони узгодили, що право власності наступає з моменту оплати та підписання акту прийому-передачі.

Договір №16030/06-04 від 29.09.2016 підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

Проте, як вказує ліквідатор, Договір №16030/06-04 від 29.09.2016 не був посвідчений нотаріально, як того вимагає ст.657 ЦК України.

25.04.2024 позивач звернувся до відповідача листом №02-20/1615 з проханням забезпечити явку 08.05.2024 уповноваженого представника відповідача для здійснення нотаріального посвідчення Договору №16030/06-04 від 29.09.2016 у приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Спірідовича Андрія Миколайовича (далі - приватний нотаріус Спірідович А.М. (а.с. 10 -11).

Приватний нотаріус Спірідович А.М. листом №01-16/170 від 13.05.2024 повідомив позивача про неможливість посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна - гаража на п`ять боксів загальною площею 115,5 кв.м., розташованого за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2 "Б", укладеного між ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" та ПрАТ "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" у зв`язку з неявкою 08.05.2024 сторони правочину - ПрАТ "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" в особі уповноваженого представника та неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії (а.с. 8).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України встановлено що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Позивач зазначає, що Договір №16030/06-04 від 29.09.2016 підлягає визнанню судом дійсним всилу ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України підставами для визнання дійсним договору, укладеного з порушенням обов`язкової нотаріальної форми, є: 1) існування домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами; 2)повне або часткове виконання договору; 3) ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення.

Позивач зазначає, що у 2016 році, позивач та відповідач, уклавши Договір №16030/06-04 від 29.09.2016, у письмовій формі досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору: об`єкта нерухомого майна що відчужувався, ціни об`єкту нерухомого майна, умов здійснення розрахунку за придбане нерухоме майно, умов передачі об`єкта нерухомого майна у власність позивача. Про досягнення усіх істотних умов свідчить зміст підписаного сторонами Договору купівлі-продажу.

29.09.2016 відбулось виконання вищевказаного Договору шляхом передачі об`єкта нерухомого майна у власність позивача, про що свідчить підписаний між сторонами Договору акт приймання-передачі нерухомого майна у власність ( а.с. 17).

Також, позивач зазначає, що на підтвердження передачі об`єкта нерухомого майна відповідачем були передані позивачу оригінали документів на об`єкт нерухомого майна - Технічний паспорт на гараж (5 боксів) від 24.02.2016 р., Свідоцтво №089 від 01.08.2000 про присвоєння поштової адреси об`єкту державної реєстрації, розміщеного на території міста Кременчука Полтавської області, видане Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, Акт приймання-передачі основних засобів від 11.10.1993 (а.с. 14-19) (Постановою Полтавського апеляційного суду у справі 524/5328/19 від 24.09.2019 було встановлено, що об`єкт нерухомого майна належав відповідачу напідставі вказаного акту прийому-передачі до передачі у власність позивача).

Крім того, обставиною, яка підтверджує виконання Договору Договір №16030/06-04 від 29.09.2016 є той факт, що позивач, здійснюючи обов`язки власника об`єкта нерухомого майна, подавав податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та декларував суму податкового зобов`язання з цього податку (а.с. 23-25).

Вказані вище обставини щодо неявки уповноваженого представника відповідача та ненадання документів для вчинення нотаріальної дії, які підтверджені приватним нотаріусом, на думку позивача, свідчать про ухилення сторони правочину - відповідача від нотаріального посвідчення Договору №16030/06-04 від 29.09.2016.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати дійсним Договір № 16030/06-04 від 29.09.2016 купівлі-продажу гаража на п"ять боксів, розташованого за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2 "Б", площею 115,5 кв.м., рік побудови - 1993, фундамент - бетон, стіни - залізобетон, покрівля - рулон, перекриття - залізобетон, підлога - бетон, висота - 3,30м, об"єм - 436 куб.м.

В обґрунтування заявлених вимог позивач надав такі документи (копії): наказ ліквідатора ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" від 14.02.2024 № 1 про проведення повної інвентаризації ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ"; довідка від 14.05.2024 № 1; Інвентаризаційний опис необоротних активів ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" від 20.02.2024; Баланс (Звіт про фінанствий стан) ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" на 31.12.2020; Технічний паспорт на об"єкт нерухомого майна; свідоцтво №089 від 01.08.2000 р. про присвоєння поштової адреси об`єкту державної реєстрації, розміщеного на території міста Кременчука Полтавської області; Акт приймання-передачі основних засобів від 11.10.1993; бухгалтерська довідка ПАТ "ЗТФ КрАЗ" станом на 01.09.2016; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна від 31.05.2024 № 381131580; Звіт про оцінку нерухомого майна від 14.05.2024; податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; договір № 16030/06-04 від 29.09.2016; Акт приймання-передачі у власність від 29.09.2016.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 ст. 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що "Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин".

Існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. Небажання продавця та ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦП України.

Таким чином позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна не може бути визнано судом дійсним з підстав, передбачених статтею 220 ЦК України, оскільки такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, а набуті на його підставі права на нерухоме майно - державній реєстрації, отже, судовим рішенням не може бути підмінено як процедуру нотаріального посвідчення договору, так і державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Відповідний висновок викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справа № 221/5196/16-ц.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.ст. 4, 27 вказаного Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Таким чином, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Оскільки підписання між позивачем та відповідачем акту приймання - передачі нерухомого майна не свідчить про набуття позивачем права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, суд виходить із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказану нерухомість.

Одночасно суд зазначає, що за змістом Акту приймання - передачі нерухомого майна у власність від 29.09.2016, на який позивач посилається позивач як на підтвердження виконання умов договору, цей акт складений представниками продавця та покупця про передачу продавцем у власність покупця нерухомого майна відповідно до договору купівлі -продажу від 21.09.2016. В той час, як предметом даного позову є визнання дійсним договору № 16030/06-04, який датований 29.09.2016.

Також заслуговує на увагу той факт, що у позовній заяві позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на лист приватного нотаріуса Спірідовича А.М. №01-16/170 від 13.05.2024 (а.с. 8), в якому нотаріус повідомив позивача про неможливість вчинення нотаріальної дії - посвідчення договору купівлі-продажу з зазначенням підстав такої неможливості. Суд встановив, що вказаний лист адресований адвокату Смірнову Андрію Юрійовичу, проте документальних доказів наявності у даного адвоката повноважень на здійснення представництва інтересів ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" позивач не надав.

З вищевикладеного в сукупності вбачається, що вимога позивача про визнання Договору № 16030/06-04 від 29.09.2016 є необґрунтованою, не доведеною, а відтак такою, що не підлягає задоволенню.

У контексті приписів Господарського процесуального кодексу України саме сторони мають доводити свої вимоги і заперечення; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій; збирання, перевірка доказів та встановлення обставин справи є повноваженнями суду, а не експерта. Тобто, з огляду на викладене, позивач має надати докази на підтвердження викладених обставин щодо дійсним договору купівлі-продажу.

Згідно ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 02.09.2024.

Суддя О.О. Ореховська