Рішення

від 22.08.2024 по справі 917/643/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024 Справа № 917/643/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Заступника Полтавської обласної прокуратури, вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область,36000

в інтересах держави в особі

1) Полтавської обласної військової адміністрації, вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014

2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, просп. Барестейський, 14, м. Київ, 01135

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Акціонерне товариство "Українська залізниця", 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Леомі-Оригінал", вул. Строни, 1, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800

про стягнення 298 671,38 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники учасників процесу відповідно до протоколу судового засідання,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Заступник Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Леомі-Оригінал" про стягнення 298 671,38 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 29.03.2022 між сторонами (Військовою адміністрацією, АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Леомі-Оригінал") на підставі ст. 634 ЦК України трьохстороннього Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, з яких: 94 132,42 грн пеня за період з 03.04.2022 по 25.05.2022, 190 419,11 грн інфляційні нарахування з квітня 2022 по травень 2022 та 14 119,85 грн три проценти річних за період з 03.04.2022 по 25.05.2022.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог прокурор надав наступні докази: копію листа Полтавської обласної прокуратури № 15/2-36вих-24 від 16.01.2024 в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", який адресований ПОВА; копія листа Полтавської обласної військової адміністрації від 31.01.2023 № 1119/1/01-52; копію листа Полтавської обласної прокуратури № 15/2-171вих24, який адресований ПОВА; копія листа Полтавської обласної військової адміністрації від 27.03.2024 № 3699/1/01-52; копія листа Полтавської обласної прокуратури № 15/2-35вих-24 від 16.01.2024, який адресовано Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури України; копія листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 18.01.2024 № 1073/34/10-24; розрахунок суми інфляційних втрат, 3% річних та пені; проект договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування з додатком, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ"Укрзалізниця" від 12.03.2022; копія заявки на закупівлю пакетів п/е білих без друку 300 (2*8)550*50мкм у кількості 2 000 000 шт від 29.03.2022; копія рахунку № 86 від 30.03.2022 на оплату пакетів п/е білих без друку 300 (2*8)550*50мкм у кількості 2 000 000 шт на суму 4 488 000,00 грн; копія видаткової накладної № 78 від 04.04.2022 на суму 336 600,00 грн; копія видаткової накладної № 84 від 08.04.2022 на суму 336 600,00 грн; копія видаткової накладної № 90 від 28.04.2022 на суму 673 200,00 грн; копія видаткової накладної № 126 від 10.05.2022 на суму 468 996,00 грн; копія видаткової накладної № 137 від 17.05.2022 на суму 673 200,00 грн; копія видаткової накладної № 145 від 26.05.2022 на суму 1 999 404,00 грн; копія платіжного доручення АТ "Райфайзен Банк" № 21498 від 27.07.2022 про перерахування ТОВ "Леомі-Оригінал" попередньої оплати по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання на суму 3 141 600,00 грн; копія повідомлення Полтавській обласній військовій адміністрації про представництво інтересів Держави; копія повідомлення Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про представництво інтересів Держави.

Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву (вх. № 6711 від 14.05.2024, а.с. 88-90) та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що згідно відомостей ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 25170849 зареєстрована юридична особа ТОВ фірма "Леомі-Оригінал" в той час як прокурор у позові зазначив відповідачем ТОВ "Леомі-Оригінал". Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову відповідач надав : витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Леомі-Оригінал"; витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ Фірма "Леомі-Оригінал".

Прокуратура у надала суду відповідь на відзив за вх № 6671 від 14.05.2024 року (а.с. 112-114), вказуючи, що у позовній заяві правильно зазначено ідентифікаційний код відповідача, проте допущено технічну помилку у назві відповідача. При цьому, прокурор зазначає, що відповідно із доданих до позовної заяви додатків (копії заявки на закупівлю товару, копії рахунку, копіях видаткових накладних та платіжних дорученнях) вбачається, що у останніх зазначено код ЄДРПОУ 25170849 (код відповідача). Тобто, прокурор наголошує, що вищезазначене виключає будь-які сумніви, що тристоронню угоду укладено саме з ТОВ Фірма "Леомі-Оригінал". Враховуючи викладене, прокурор вважає доводи відповідача необґрунтованими, такими, що не спростовують викладених у позовній заяві обставин та просить суд вважати правильною назву відповідача ТОВ Фірма "Леомі-Оригінал".

10.05.2024 від Полтавської обласної військової адміністрації надійшли письмові пояснення (вх. № 6552), у яких позивач 1 стверджує про додаткове узгодження сторонами термінів поставок, що відповідає Договору, відповідні документи не складалися і зміни на вебсайті htpp://uz.gov.ua не публікувалися, договір поставки виконаний сторонами в повному обсязі, товар поставлено у урахуванням коригувань заявок, які узгоджувалися між сторонами, розрахунок за товар здійснено у повному обсязі.

16.05.2024 від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до суду надійшли письмові пояснення (вх. № 6860), відповідно до яких позивач 2 зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, розгляд справи здійснити без участі представника Міністерства.

30.05.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7686), в обґрунтування яких відповідач зазначає наступне :

- в доданих до позовної заяви додатках зазначено інше найменування відповідача (ТОВ Фірма "Леомі-Оригінал") ніж те, яке зазначено за текстом позовної заяви (ТОВ "Леомі-Оригінал"). В листах до Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, прокурор повідомляє про прийняття рішення про звернення до суду з позовом до ТОВ "Леомі-Оригінал" без зазначення коду ЄДРПОУ останнього;

- прокурор до позовної заяви не надав доказів приєднання ТОВ Фірма "Леомі-Оригінал" до умов Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, що є підставою для обґрунтування позовних вимог.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що в матеріалах справи відсутні достатні та належні докази порушення відповідачем умов Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, які є підставою для заявленої до стягнення прокурором суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

12.08.2024 від третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів АТ "Українська залізниця" надійшли письмові пояснення (вх. .№ 10846) відповідно до яких, остання зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Інших заяв по суті спору від учасників справи до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

16.04.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Заступника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леомі-Оригінал" про стягнення 298 671,38 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 29.03.2022 між сторонами (Військовою адміністрацією, АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Леомі-Оригінал") на підставі ст. 634 ЦК України трьохстороннього Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, з яких: 94 132,42 грн пеня за період з 03.04.2022 по 25.05.2022, 190 419,11 грн інфляційні нарахування з квітня 2022 по травень 2022 та 14 119,85 грн три проценти річних за період з 03.04.2022 по 25.05.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 справу № 917/643/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 22.04.2024 року позовну заяву Заступника Полтавської обласної прокуратури вх № 684/24 від 16.04.2024 залишив без руху, надав строк для усунення недоліків та встановив спосіб їх усунення.

01.05.2024 року від прокурора надійшла заява про усунення недоліків (вх № 6076) недоліки позовної заяви усунено в строку та спосіб, встановлений судом.

Суд ухвалою від 02.05.2024 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Суд ухвалою 01.08.2024 ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; призначив справу до розгляду у судове засідання на 22.08.2024 року на 10:00 год; залучив Акціонерне товариство «Українська залізниця» до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів.

У судовому засіданні 22.08.2024 року представник прокуратури на позовних вимогах наполягав, представник відповідача проти позову заперечував, представник третьої особи оголосив пояснення по суті спору.

Крім того, у судовому засіданні 22.08.2024 року суд, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з`ясував, що повною правильною назвою відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Леомі-Оригінал".

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 22.08.2024 року суд після виходу з нарадчої кімнати відповідно до ст. 240 ГПК України оголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, коли буде підписано повний текст судового рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» між Полтавською обласною військовою адміністрацією (як Замовником), AT «Укрзалізниця» (як Платником) та ТОВ "Леомі-Оригінал" (як Постачальником) був укладений договір на постачання продовольчих товарів, шляхом приєднання до його умов (далі Договір).

На офіційному веб-сайті АТ «Укрзалізниця» за посиланням: https://us.gov.ua/about/procurement/ опублікований проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 12.03.2022.

У Договорі на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування (далі Договір) визначено наступне :

- за цим Договором Постачальник зобов`язується поставити Замовнику продовольчі товари і пакувальні товари для їх фасування (надалі Товар (-и)), перелік, кількість, ціни та умови поставки яких зазначаються Замовником у заявках (далі заявка), Замовник зобов`язується прийняти вказаний Товар, Платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору. Укладанням цього Договору Постачальник підтверджує, що Товар належить Постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено Сторонами (п. 1.1 Договору);

- загальна ціна (вартість) Договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого Товару, на підставі підписаних Сторонами (Постачальником та Замовником) первинних бухгалтерських документів (п. 2.1 Договору);

- попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості Товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника (п. 2.2.1 Договору);

- остаточний розрахунок за поставлений Товар проводиться Платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника. Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі Товару та/або накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних Постачальником та Замовником (п. 2.2.2. Договору).

- товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково (п. 5.4 Договору).

- у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки (п. 6.1 Договору);

- сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням протягом 20 (двадцяти) календарних днів підтверджуючих документів (п. 8.2 Договору);

- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення Постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору);

- Сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики пов`язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами) (п. 11.1 Договору);

- відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей Договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника та Постачальника до всіх умов Договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття Замовником усіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Замовником на адресу Постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття Постачальником всіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Постачальником на адресу Замовника письмового повідомлення про прийняття заявки Замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього Договору (п. 11.2 Договору).

На виконання Договору Полтавською обласною військовою адміністрацією (як Замовником) складено заявку від 29.03.2022 на закупівлю продовольчих товарів (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.22 №328) у ТОВ «Леомі-Оригінал» (Постачальник, код ЄДРПОУ 25170849), а саме: на закупівлю пакетів п/е білих без друку 300 (2*8)550*50мкм у кількості 2 000 000 шт (а.с. 43). Дана заявка підписана уповноваженою особою Полтавської ОВА Фроловим С.О. В заявці визначена адреса доставки товару: м. Полтава, вул. Заводська, 3.

ТОВ Фірма «Леомі-Оригінал» (Постачальник, код ЄДРПОУ 25170849) виставило Полтавській обласній військовій адміністрації (Замовнику) рахунок на оплату № 86 від 30.03.2022 (а.с. 44), який скріплений печаткою відповідача, підписаний працівником відповідача (що підтвердив присутній у судовому засіданні керівник товариства - відповідача) та містить наступну інформацію :

- підстава : Договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та\або пакувальних товарів для їх фасування (в редакції оприлюдненій на офіційному веб-сайті АТ «Укрзалізниця» за посиланням: https://us.gov.ua/about/procurement/), за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620);

- найменування товару : пакет п/е білий без друку 300 (2*8)550*50мкм у кількості 2 000 000 шт;

- загальна вартість з ПДВ : 4 488 000,00 грн.

- сума авансу в розмірі 30%, що складає 1 346 400,00 грн.

На виконання умов Договору 31.03.2022 АТ «Укрзалізниця» платіжною інструкцією № 471 здійснено попередню оплату у сумі 1 346 400,00 грн, остаточна оплата в сумі 3 141 600,00 грн здійснена платіжною інструкцією від 27.07.2022 № 21498 (копії платіжних інструкцій наявні у матеріалах справи, а.с. 48).

В графі «отримувач коштів» вказано : ТОВ Фірма «Леомі-Оригінал». В графі «призначення платежу» зазначеного платіжних інструкцій вказано: «передоплата (остаточна оплата) по дог. на постач. продов. товарів тривал. зберіган з-но рахунку №86 від 30.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620)».

Відповідачем було здійснено наступні поставки товару на суму 4 488 000,00 грн за наступними видатковими накладними (а.с. 45-47) :

- № 78 від 04.04.2022 на суму 336 600,00 грн;

- № 84 від 08.04.2022 на суму 336 600,00 грн;

- № 90 від 28.04.2022 на суму 673 200,00 грн;

- № 126 від 10.05.2022 на суму 468 996,00 грн;

- № 137 від 17.05.2022 на суму 673 200,00 грн;

- № 145 від 26.05.2022 на суму 1 999 404,00 грн.

У вищезазначених накладних відповідач як підставу для поставки продукції зазначив наступне : «Основний договір. Рахунок № 86 від 30.03.2022».

Полтавська обласна прокуратура листом від № 15/2-36вих-24 від 16.01.2024 (а.с. 20-23) повідомила Полтавську обласну військову адміністрацію про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем, як постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум у судовому порядку.

У відповіді від 31.01.2023 № 1119/1/01-52 (а.с. 24-25) Полтавська обласна військова адміністрація повідомила Полтавську обласну прокуратуру, що порушення договірних умов не відбулося та відсутні підстави для вжиття заходів до поновлення інтересів держави.

Полтавська обласна прокуратура листом від № 15/2-171вих24 від 01.03.2024 (а.с. 26) надіслала до Полтавської обласної військової адміністрації запит щодо внесення сторонами до Договору змін стосовно строків поставки товару.

Полтавська обласна військова адміністрація листом від 27.03.2024 № 3699/1/01-52 повідомила, що зміни до Договору щодо строків поставки товару не вносилися, відповідні документи не складалися та на вебсайті: http://uz.gov.uaне публікувалися. При цьому, Полтавська обласна військова адміністрація повідомила Полтавську обласну прокуратуру, що порушення договірних умов не відбулося та відсутні підстави для вжиття заходів до поновлення інтересів держави.

Також Полтавською обласною прокуратурою листом № 15/2-35вих-24 від 16.01.2024 (а.с. 28-31) про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану і наявності підстав для стягнення відповідних сум в судовому порядку, повідомлено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

У відповіді Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України від 18.01.2024 № 1073/34/10-24 зазначило, що міністерство не вживало заходів на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ «Леомі-Оригінал», оскільки вважає, що не є стороною договору та не може заявляти позовних вимог.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив Полтавську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України листами від 10.04.2024 про прийняття рішення Полтавською обласною прокуратурою про реалізацію прокурором представницьких повноважень шляхом звернення до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання договору поставки.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 181 ГК України вказано, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується :

- надсилання Полтавською обласною військовою адміністрацією (як Замовником) заявки від 29.03.2022 на закупівлю продовольчих товарів у ТОВ «Леомі-Оригінал» (Постачальник, код ЄДРПОУ 25170849), а саме: на закупівлю пакетів п/е білих без друку 300 (2*8)550*50мкм у кількості 2 000 000 шт (а.с. 43);

- виставлення ТОВ Фірма «Леомі-Оригінал» (код ЄДРПОУ 25170849) на підставі Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування (в редакції оприлюдненій на офіційному веб-сайті АТ «Укрзалізниця» за посиланням: https://us.gov.ua/about/procurement/), за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620) Полтавській обласній військовій адміністрації (Замовнику) рахунку на оплату № 86 від 30.03.2022 (а.с. 44).

Відповідно до п. 11.2 проєкту Договору він може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому.

Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, що може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З урахуванням положень ст. 634 ЦК України, судом встановлено, що між ПОВА, як замовником, АТ «Укрзалізниця», як платником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛЕОМІ-ОРИГІНАЛ», як постачальником, укладено тристоронній договір шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, які відповідають формі договору, оприлюдненому на веб-сайтіAT «Укрзалізниця» в редакції, затвердженій рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620.

Судом не оцінюються як обґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності доказів приєднання ТОВ Фірма "Леомі-Оригінал" до умов Договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання за наступного мотивування.

Як зазначалось судом у описовій частині даного рішення, відповідачем були вчинені наступні дії :

- виставлено рахунок на оплату товару № 86 від 30.03.2022 з посиланням на Договір, оприлюднений на офіційному сайті АТ «Укрзалізниця»;

- отримано та неповернуто попередню та остаточну оплату за товар;

- відповідачем було проведено фактичне виконання Договру з поставки Полтавській обласній військовій адміністрації товару на суму 4 488 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, у яких відповідач, як підставу для поставки продукції зазначив : «Основний договір. Рахунок № 86 від 30.03.2022».

Тобто відповідач шляхом надсилання Полтавській обласній військовій адміністрації рахунку на оплату товару вчинив акцепт Договору.

Суд враховує, що відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За результатами аналізу вказаного вище рахунку № 86 від 30.03.2022 року, останній дає змогу ідентифікувати особу постачальника відповідно до вимог щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ст.631 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується :

- належне виконання АТ «Укрзалізниця» умов Договру щодо проведення оплати товару (платіжна інструкція № 471 від 31.03.2022 на суму 1 346 400,00 грн та платіжна інструкція від 27.07.2022 № 21498 на суму 3 141 600,00 грн, а.с. 48);

- належне виконання Полтавською обласною військовою адміністрацією умов Договору щодо прийняття від відповідача товару;

- несвоєчасне виконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару (копії видаткових накладних, а.с. 45-47).

Доказів у спростування викладеного відповідач суду не надав, на наявність таких не посилався.

Твердження щодо додаткового узгодження сторонами термінів поставок, що відповідає Договору за відсутності внесення змін до договору (в тому числі шляхом оприлюднення на вебсайті htpp://uz.gov.ua) судом як правомірне не оцінюється, оскільки за приписами ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, інших умов Договір не містить (п. 11.4 Договору).

Велика Палата Верховного Суду в п. 91 Постанови від 25.05.2021р. у справі №461/9578/15-ц дала тлумачення доктрині забороні суперечливої поведінки : Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 рок справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (забороні суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit vei contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісно Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них»

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж ні.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №910/11534/18).

Враховуючи наведене, суд оцінює надані позивачем докази на підтвердження укладення між сторонами цієї справи договору поставки та поставки товару після закінчення вказаного у Договорі строку більш вірогідними.

Заперечення відповідача проти позову з огляду на неповне зазначення його назви носить формальний характер та не спростовує встановленого судом вище виконання сторонами договору його умов.

Отже матеріалами справи підтверджується наявність складу господарського правопорушення щодо поставки товару відповідачем з порушенням встановленого умовами Договору строку, тому наявні підстави для застосування до відповідача міри відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, а також встановлення судом того, що: 1) Договір був укладений; 2) передоплата відповідачем отримана, її повернення позивачу відповідачем не ініціювалося; 3) Договір відповідачем виконаний у повному обсязі; 4) у видаткових накладних відповідач посилався на Основний Договір та рахунок № 86 від 30.03.2022, суд вважає заперечення відповідача проти позову необґрунтованими.

Щодо позовних вимог прокурора про стягнення з відповідача 94 132,42 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за період прострочення з 03.04.2022 по 25.05.2022, суд приймає до уваги таке.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судом, у п. 6.1 Договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Згідно з розрахунком позовних вимог, доданого до позовної заяви, пеня нарахована Прокурором виходячи з суми боргу в розмірі 4 488 000,00 грн, яка дорівнює сумі, зазначеній в рахунку на оплату № 86 від 30.03.2022.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені (з урахуванням моменту виникнення зобов`язання з поставки товару та проведених відповідачем поставок), суд прийшов до висновку, що заявлений розмір пені відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Перевірка правильності розрахунку пені проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА Закон».

Водночас при прийнятті судом рішення про стягнення з відповідача остаточного розміру пені, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити(постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Такі ж правові позиції викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 від 19.01.2024, постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №917/272/24.

Господарський суд, приймаючи до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- замовник у повному обсязі отримав товар відповідно до узгоджених умов Договору, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін. Тобто зобов`язання виконане в повному обсязі;

- незначна тривалість прострочення зобов`язання;

- відсутності негативних наслідків порушення зобов`язання.

З урахуванням ступеню виконання зобов`язання та зазначених вище обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми пені на 50%.

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 94 132,42 грн пені, однак, застосовуючи можливість зменшення розміру нарахованої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що остаточно позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 47 066,21 грн пені.

Щодо нарахування прокурором 3 % річних в сумі 14 119,85 грн та інфляційних в сумі 190 419,11 грн в порядку частини другої статті 625 ЦК України за несвоєчасну посиавку товару, суд враховує наступне.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення саме грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Справа № 686/21962/15-ц, на яку посилається Прокурор у позовній заяві, розглядалася за позовом про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.09.2009 в частині стягнення з відповідача на її користь 770 000 грн. матеріальних збитків та 10 000 грн. відшкодування моральної шкоди.

У даній же справі, як встановлено судом та вбачається з укладеного між сторонами Договору, відповідач як постачальник зобов`язувався поставити замовнику (Полтавській ОВА) продовольчі товари, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках а замовник зобов`язався прийняти вказаний товар, а платник своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах Договору. Відтак, Відповідач як постачальник за Договором, не несе відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки грошових зобов`язань за Договором не мав.

Крім того, у Товариства у спірних правовідносинах також не виникло зобов`язання з повернення суми авансу, тобто грошового зобов`язання, оскільки обсяг товару, обумовлений Договором, відповідачем був поставлений, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не спростовується сторонами, за відсутності зауважень з боку замовника щодо якості, кількості чи некомплектності товару.

Отже, висновки Верховного Суду щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання, на які посилається прокурор у позовній заяві, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається.

При цьому судом врахована правова позиція у подібних правовідносинах (за участю того ж відповідача), викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 07.11.2023 року у справі № 924/215/23.

Із врахуванням викладеного, підстави для нарахування та стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних в порядку вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, відсутні.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.

Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснені програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності - державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. «Державний інтерес» у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у законності використання органами державної влади бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг та іншої допомоги з метою забезпечення нагальних потреб в умовах воєнного стану, зокрема, забезпечення ефективного, своєчасного виконання правочинів, укладених з метою належного функціонування держави.

Суд зазначає, що на виконання ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України та ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви здійснив всі необхідні дії, обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, які не вжили заходів за порушення і несвоєчасне виконання відповідачем умов договору поставки у судовому порядку, про що повідомив позивачів відповідними листами; зазначив, що несвоєчасне виконання постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів, підірвало можливості пов`язані з виконанням державою своїх функцій, зокрема на укріплення обороноздатності в умовах збройної агресії російської федерації проти України, чим обґрунтував порушення інтересів держави.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окрім обґрунтування порушень або загрози порушення державних інтересів, прокурор у позовній заяві має вказати орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави, а також довести, що вказані суб`єкти не здійснюють або неналежним чином здійснюють захист цих інтересів.

Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

В умовах воєнного стану на виконання ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» утворено Полтавську обласну військову адміністрацію, до якої перейшли повноваження обласної державної адміністрації.

Обласні військові адміністрації є тимчасовими державними органами, які утворюються на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дій Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони цивільною захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

За п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 02.03.2022 військові адміністрації є замовниками за тристоронніми договорами щодо здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих та медичних товарів).

Пунктами 3, 5 постанови Кабінету Міністрів України № 328 від 20 березня 2022 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами в умовах воєнного стану», зокрема, Полтавську обласну військову адміністрацію визначено одержувачем продовольчих товарів тривалого та нетривалого зберігання, закупівля яких здійснюється відповідно до вимог постанови № 185.

Разом з цим, згідно з умовами укладених договорів на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання Полтавська обласна військова адміністрація є їх стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (підп. 1.1, 6.5, 9.3 Договору).

Таким чином, Полтавська обласна військова адміністрація є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Крім того, суб`єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке є співпозивачем у справі з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 постанови № 193 з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави, з резервного фонду Державного бюджету України виділено Міністерству інфраструктури України 6,6 млрд грн (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а саме на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Порядком № 528 головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України. Пунктами 3-5 Порядку № 528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - AT «Укрзалізниця».

Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок AT «Укрзалізниця», відкритий в державному банку.

Кошти, використані AT «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Таким чином, відповідно до вимог бюджетного законодавства Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як головним розпорядником коштів державного бюджету забезпечило виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України порядку надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції на рахунок AT «Укрзалізниця», відкритий в державному банку, та здійснено заходи щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 02.12.2022 № 1343 Міністерство інфраструктури України перейменовано на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Отже, на даний час Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Підставою представництва прокурором інтересів держави у вказаній справі є несплата відповідачем штрафних санкцій за порушення умов Договору, що тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, і, відповідно, суттєво порушує інтереси держави.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність звернення прокурора до суду та необхідність розгляду по суті заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими як поданими доказами, так і нормами права, відповідачем не спростовані, проте наявні обставини для зменшення заявленого щдо стягнення розміру пені, тому судом задовольняються в частині стягнення 47 066,21 грн пені. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.

Стосовно розподілу судових витрат.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на відповідача у розмірі 1 412,12 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшення розміру пені).

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Леомі-Оригінал" (вул. Строни, 1, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код ЄДРПОУ 25170849) на користь Державного Бюджету України 47 066,21 грн пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Леомі-Оригінал" (вул. Строни, 1, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код ЄДРПОУ 25170849) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000) 1 412,12 грн витрат зі сплати судового збору.

4. Видати накази із набранням рішенням законної сили.

5. В іншій частині вимог в позові відмовити.

6. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення підписане 02.09.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик