Рішення

від 27.08.2024 по справі 918/1217/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/1217/21(918/500/24)

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за заявою: Арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича у справі про банкрутство боржник: ТОВ "ЕКО ДОК"

до відповідача 1: ОСОБА_1

до відповідача 2: ОСОБА_2

до відповідача 3: ОСОБА_3

третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління державної податкової служби у Рівненській області

про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення боргу

В засіданні приймали участь:

Представник відповідача: Парфенчук Юлія Андріївна (в залі суду) - (представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) посвідчення адвоката № 1209 від 30 листопада 2018 року; договори про надання правової допомоги від 12 червня 2024 року; ордер серія ВО номер 1079667; ордер серія ВО номер 1079668; ордер серія ВО номер 1079669; свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю серія РН № 1209;

Представник третьої особи: Гоч Наталія Миколаївна (в залі суду) - посвідчення ДПС України НОМЕР_1 від 07 серпня 2023 року.

Описова частина:

В травні 2024 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" Арбітражний керуючий Чепелюк Олександр Олександрович у справі про банкрутство, боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1 - ОСОБА_1 , відповідача - 2 ОСОБА_2 , відповідача - 3 ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення боргу.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23 травня 2024 року позовну заяву Арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича у справі про банкрутство залишено без руху. Встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви в додатках до якої долучити докази надіслання для відповідача копії позовної заяви та доданих документів, зокрема описи вкладення та чеки.

29 травня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Арбітражного керуючого надійшло клопотання про усунення недоліків заяви.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1217/21(918/500/24) за позовною заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" арбітражного керуючого Чепелюка О.О. до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення боргу та визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18 червня 2024 року.

18 червня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні просять суд в позовних вимогах ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" арбітражного керуючого Чепелюка О.О. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "ЕКО ДОК" у зв`язку із доведенням до банкрутства на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити повністю.

18 червня 2024 року через підсистему електронний суд від Арбітражного керуючого Чепелюка О.О. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Ухвалою суду від 18 червня 2024 року відкладено підготовче засідання на 09 липня 2024 року.

25 червня 2024 року через підсистему електронний суд від Арбітражного керуючого Чепелюка О.О. надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить суд прийняти до розгляду відповідь ліквідатора ТОВ "ЕКО ДОК" на відзив громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо заяви про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за зобов`язанням ТОВ "ЕКО ДОК" у зв`язку із доведенням його до банкрутства та врахувати наведені у ній доводи під час розгляду справи.

03 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідачів надійшло заперечення в якому останні просять суд в позовних вимогах ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" арбітражного керуючого Чепелюка О.О. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "ЕКО ДОК" у зв`язку із доведенням до банкрутства на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити повністю.

09 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідачів надійшло клопотання про відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

09 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідачів надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

Ухвалою суду від 09 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/1217/21(918/500/24). Призначено справу до судового розгляду по суті на 30 липня 2024 року.

29 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідачів надійшли додаткові письмові пояснення.

30 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Арбітражного керуючого надійшло заперечення на клопотання про відшкодування судових витрат.

Протокольною ухвалою від 30.07.2024 суд повернутися у підготовче провадження та залучив Головного управління державної податкової служби у Рівненській області у якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору по справі 918/1217/21(918/500/24).

30 липня 2024 року через підсистему електронний суд від представника Головного Управління ДПС у Рівненській області надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких остання просить суд прийняти та врахувати пояснення Головного Управління ДПС у Рівненській області щодо заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "ЕКО ДОК" у зв`язку із доведенням до банкрутства, просить суд задовольнити в повному обсязі заяву ліквідатора.

30 липня 2024 року через підсистему електронний суд від представника Головного Управління ДПС у Рівненській області надійшли додаткові пояснення у справі.

30 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідачів надійшла заява про завершення підготовчого судового засідання по справі № 918/1217/21(918/500/24) та перехід до судового розгляду справи по суті.

30 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника Головного Управління ДПС у Рівненській області надійшло клопотання щодо закриття підготовчого провадження у справі, в якому остання не заперечила проти закриття підготовчого провадження у справі та просила суд закрити його та перейти до розгляду справи по суті безпосередньо у даному судовому засіданні 30.07.2024 року.

30 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Арбітражного керуючого надійшла заява в якій останній не заперечує щодо переходу до слухання справи по суті 30.07.2024 року відразу після закриття підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 30 липня 2024 року дійшов до висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи 918/1217/21(918/500/24) до судового розгляду по суті на 30 липня 2024 року.

30 липня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідачів надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів витрат понесених відповідачами на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 30 липня 2024 року оголошено перерву у судовому засіданні до 20 серпня 2024 року.

20 серпня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Арбітражного керуючого надійшло клопотання про розгляд справи без участі ліквідатора.

Заслухавши представника відповідачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Мотивувальна частина:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.04.2022 відкрито провадження у справі № 918/1217/21 про банкрутство ТОВ "Еко Док", код ЄДРПОУ 36597601, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном. Визнано вимоги ініціюючого кредитора Головного управління ДПС У Рівненській області у розмірі 2 877 067, 92 грн.

Розпорядником майна ТОВ "Еко Док" призначено арбітражного керуючого Олександра Чепелюкау відповідності до ухвали від 14.06.2022 року.

Ухвалою від 19.07.2022 року включено вимоги кредитора Головного управління ДПС У Рівненській області до боржника ТОВ "Еко Док" до першої черги вимог - витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство, а саме оплату судового збору в розмірі 22 700 грн. 00 коп. та авансування винагороди арбітражного керуючого 58 500 грн. 00 коп.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 21.02.2023 року у справі № 918/1217/21 відкрито ліквідаційну процедуру, боржника ТОВ "Еко Док" визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Олександра Чепелюка.

Ухвалою від 13.06.2023 визнано та включено вимоги Головного управлінням ДПС у Рівненській області до боржника ТОВ "Еко Док" до реєстру вимог кредиторів у сумі 289 815 грн 17 коп. до шостої черги задоволення вимог, без права вирішального голосу на засіданнях зборів та комітету кредиторів.

Загальний розмір вимог, включених до реєстру вимог кредиторів у справі № 918/1217/21 про банкрутство ТОВ "Еко Док", становить 3 248 083,09 грн.

Ліквідатор вказує, що за період здійснення процедури банкрутства ТОВ "Еко Док" з 19.04.2022 року по дату звернення до господарського суду із даною заявою, вимоги кредиторів не погашалися у зв`язку із недостатністю майна, тобто відсутністю ліквідаційної маси (майна, коштів, цінних паперів тощо).

Відсутність майна та інших джерел для задоволення кредиторських вимог встановлено арбітражним керуючим Олександром Чепелюком на етапі процедури розпорядження майном.

З моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, ліквідатором ТОВ "Еко Док" вжито заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; формування ліквідаційної маси та проведення аналізу фінансового стану боржника, виявлення ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення.

Відповідні органи, які наділені повноваженнями здійснювати облік рухомого та нерухомого майна належного юридичним особам, повідомили про наявність активного запису про право власності ТОВ "Еко Док" на дві одиниці транспортних засобів, а саме: автонавантажувач 40814, та тягач лісовий 678 F Turbo FMG Timberjack, які фактично ліквідатором не виявлені протягом всієї процедури банкрутства арбітражним керуючим та правоохоронними органами. Інші активи у власності ТОВ "Еко Док" відсутні.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підтверджує відсутність у ТОВ "Еко Док" будь-якого майна, зареєстрованого за ним на праві власності, користування чи оренди. Натомість наявні два записи про державну реєстрацію обтяжень, що накладені на все майно банкрута органами державної виконавчої служби протягом 2020 року.

Також, ліквідатор вказує, що під час виконання процедури банкрутства ТОВ "Еко Док" встановлено, що протягом періоду трьох років до відкриття провадження у справі № 918/1217/21, керівними органами боржника укладено ряд правочинів спрямованих на відчуження майна.

За результатом аналізу даних правочинів, а також ряду фінансово-господарських договорів в сукупності із відомостями, що вдалося отримати за час реалізації процедури банкрутства ТОВ "Еко Док", ліквідатор дійшов висновку, що правочини із відчуження майна містять ознаки фраудаторності.

Реалізуючи передбачений законом правовий механізм захисту прав та інтересів кредиторів, який спрямований на наповнення ліквідаційної маси, тобто повернення у власність боржника відчуженого майна, ліквідатор ТОВ "Еко Док" звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна (провадження № 918/1217/21 (918/605/23)) та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу (провадження № 918/1217/21 (918/890/23)).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 19.09.2023 у справі № 918/1217/21 (918/605/23) в задоволення позовної заяви ліквідатора ТОВ "Еко Док" про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна відмовлено.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі № 918/1217/21 (918/890/23) в задоволенні позовної заяви ліквідатора ТОВ "Еко Док" про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу відмовлено.

У зв`язку із відсутністю коштів на ліквідаційному рахунку банкрута, відмовою кредиторів у створенні фонду для авансування витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедур, відсутністю майна та інших джерел фінансування для сплати судового збору, судом апеляційної інстанції було повернуто апеляційні скарги ліквідатора у відповідності до ухвали від 06.12.2023 (будівля) та ухвали від 25.12.2023 (рухоме майно).

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2023 та 29.02.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ліквідатора ТОВ "Еко Док" на судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у справах №918/1217/21 (918/605/23) та № 918/1217/21 (918/890/23).

Враховуючи судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ліквідатора щодо визнання недійсними правочинів боржника, майнові активи, відчужені боржником за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, не було повернуто до складу ліквідаційної маси ТОВ "Еко Док", а тому ліквідаційна маса у справі № 918/1217/21 відсутня.

Ліквідатором проведено аналіз щодо виявлення ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі та під час банкрутства, а також досліджено обставини та можливість покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на осіб винних у доведенні до банкрутства ТОВ "Еко Док" у разі недостатності майна, результат проведення якого оформлено у висновку від 01.05.2024 року.

За результатом проведеного ліквідатором аналізу, останній встановив, що в діях керівних органів боржника ТОВ "Еко Док" наявні ознаки умисного доведення боржника до банкрутства та недобросовісних дій в наслідок яких неможливим є погашення податкових зобов`язань, що полягає насамперед у відчуженні всіх майнових активів боржника на момент існування податкового боргу, в період трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутства, з метою уникнення виконання зобов`язань та завдання шкоди кредиторам, а також використання документообігу, який не відображає реальних господарських операцій, зокрема, приховування дійсних обставин щодо розпорядження рухомим майном боржника.

При цьому, ліквідатор вважає, що в наслідок недобросовісних діянь керівних органів, підприємство ТОВ "Еко Док" втратило платоспроможність та можливість виконання взятих на себе зобов`язань, зокрема щодо сплати обов`язкових податків та платежів, чим спричинено істотну та явну диспозицію між зобов`язаннями та активами, та порушено встановлений законом обов`язок попереджати та не допускати настання критичних фінансових явищ неплатоспроможності. Такі дії можна кваліфікувати як протиправні діяння спрямовані на доведення боржника до банкрутства.

Отже, на думку ліквідатора виявлені за результатом аналізу обставини підтверджують наявність елементів складу правопорушення в сукупності з причинно-наслідковим зв`язком та завданою шкодою в розмірі 3 248 083,09 грн, а й відтак наявність підстав для покладення на суб`єктів відповідальності субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Док" до банкрутства.

Таким чином, на підставі викладеного ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Док" просить суд задовольнити заяву про покладання субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства на відповідачів.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора або кредитора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності. Тобто до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;

- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Тлумачення частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились.

Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.

Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 по справі № 910/17743/18.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Ліквідатором на підтвердження обставин, викладених у заяві, долучено висновок за результатам проведення аналізу щодо виявлення ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства та під час провадження у справі № 918/1217/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Док".

Дослідивши вказані документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що ліквідатором не обґрунтовано належними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності відповідачів у даній справі.

Питання розгляду господарським судом заяви про застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства відбувається виключно у ліквідаційній процедурі. Це обумовлено тим, що пред`явити вимогу до засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника можна лише після вчинення ліквідатором всієї повноти дій, спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника. Якщо в результаті реалізації таких активів грошових коштів недостатньо для задоволення у повному обсязі вимог кредиторів, то у ліквідатора, за наявності обставин доведення до банкрутства боржника, виникає право на пред`явлення субсидіарної вимоги до осіб винних у такому доведенні до банкрутства.

Так, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відчуження майна за договорами купівлі-продажу у кризовий для підприємства період при наявному боргу податковому органі, після настання строків сплати податкових зобов`язань призвело до неможливості задоволення вимог кредиторів на підставі рішень учасників товариства, які надали погодження на їх вчинення.

Ліквідатор також зазначає, що договори купівлі-продажу нерухомого майна від 24.04.2019 мають ознаки фраудаторного правочину, а повернення коштів учасникам товариства за вихід із складу учасників в рахунок їхньої частки, розцінив як виведення коштів та збагачення останніх.

В підтвердження даних обставин, ліквідатор ТОВ "Еко Док" посилається на висновок за результатом проведення детального аналізу фінансового стану та господарської діяльності банкрута за три роки до дати відкриття провадження у справі про банкрутство та причинно-наслідкові зв`язки між діями засновника (учасника, акціонера, директора, іншого учасника) банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо незадоволення їх кредиторських вимог, який підготовлений ліквідатором ТОВ "Еко Док" Чепелюком О.О. від 01.05.2024р. у межах справи про банкрутство №918/1217/21.

Щодо договорів купівлі-продажу та виникнення податкового боргу.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).

Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК України) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 та інші).

Як вбачається зі змісту рішення Господарського суду Рівненської області від 19.09.2023 року у справі № 918/1217/21(918/605/23), яке набрало законної сили 20.10.2023, встановлено:

" суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання укладених між TOB "ЕКО ДОК" та ТОВ "ЕНЕРГО ЗАХІД" договорів купівлі-продажу №377-379 від 24.04.2019 нерухомого майна (будівля нежитлового приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1616378956216), загальною площею 174,3 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська обл,. Дубенський р-н, с. Шепетин, вул. Кременецька, буд. 1 А; земельна ділянка (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674743556216), з кадастровим номером 5621689500:06:001:0114, загальною площею 0,39 га, що розташована за адресою: Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Шепетин; земельна ділянка (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676538956216), з кадастровим номером 5621689500:06:001:0012, загальною площею 0,1362 га, що розташована за адресою: Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Шепетин), недійсним.

За результатами розгляду спору та з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" арбітражного керуючого Чепелюка О. О. до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ЗАХІД" про визнання недійсним договорів купівл і-продажу відмовлено".

Як вбачається зі змісту рішення Господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі № 918/1217/21(918/890/23), яке набрало законної сили 25.12.2023, встановлено:

"Суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між ТОВ 'ЕКО ДОК" та ТОВ 'ЕНЕРГО ЗАХІД" договору купівлі - продажу N97620/19/000689 від 19.04.2019року.

Отже, і для задоволення похідних позовних вимов, щодо скасування державної реєстрації та відновлення державної реєстрації на транспортний засіб Ford модель Transit Фургон-В, 2004 року випуску; державний номерний знак НОМЕР_2 , червоного кольору, VIN-код НОМЕР_3 , відсутні підстави, а тому суд в їх задоволенні відмовляє"

Системний аналіз зазначених вище положень законодавства та встановлені судами у справах № 918/1217/21(918/605/23) та 918/1217/21(918/890/23) обставини, з урахуванням положень частини четвертої статті 75 ГПК України, спростовують викладені у позовній заяві доводи позивача про наявність податкового боргу (кредиторської заборгованості) за TOB "ЕКО ДОК" перед ГУДПС у Рівненській області на дату прийняття рішень на підставі яких укладено правочини.

Таким чином, суд критично ставиться до висновків ліквідатора про фраундаторність правочинів укладених на підставі рішень учасників TOB "ЕКО ДОК". Отже, встановлені у справах №918/1217/21(918/605/23) та 918/1217/21(918/890/23) обставини спростовують обставини, викладені у висновку - аналізу від 01.05.2024, що в свою чергу спростовує доводи позивача про можливість покладення субсидіарної відповідальності та стягнення боргу із відповідачів в цій частині.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з ' огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Тому наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних в матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих Господарським судом Рівненської області рішень у справах № 918/1217/21(918/605/23) та 918/1217/21(918/890/23).

Щодо виходу відповідачів із складу учасників.

Позивач зазначає у позові та висновку - аналізу від 01.05.2024, що відповідачі своїм рішенням від 04.06.2019 про вихід із складу учасників TOB "ЕКО ДОК", при наявності податкового боргу (кредиторської заборгованості) за ТОВ "ЕКО ДОК" перед ГУДПС у Рівненській області, збагатились за рахунок повернення в межах своїх часток грошових коштів за продане майно на підставі фраудаторних договорів на які вони дали згоду, в наслідок чого боржник став неплатоспроможним.

Суд, також критично ставиться на зазначенні висновки з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю - організація, суб`єкт господарювання, статутний капітал якої поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом товариства. Товариство з обмеженою відповідальністю є різновидом господарських товариств, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і у відповідності до установчих документів (статуту).

Діяльність товариств з обмеженою відповідальністю регламентується Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а також іншими законодавчими актами України.

Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торговельної та посередницької діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності (пункт 4.1. статуту ТОВ "ЕКО ДОК").

Статутний капітал створюється в розмірі 10 223 000, 00 (Десять мільйонів двісті двадцять три тисячі) гривень (пункт 6,2. статуту). Склад учасників ТОВ "ЕКО ДОК", що володіють 100,00 % голосів:

- ОСОБА_2 , що володіє 77,87 % голосів в статутному капіталі Товариства.

- ОСОБА_3 , що володіє 15,00 % голосів в статутному капіталі Товариства.

- ОСОБА_1 , що володіє 5,00 % голосів в статутному капіталі Товариства.

- ОСОБА_6 , що володіє 2,13 % голосів в статутному капіталі Товариства.

Положення розділу 9 статуту ТОВ "ЕКО ДОК" (викладеного у новій редакції, затверджено рішенням зборів учасників №2 від 14.02.2012), які передбачають, що рішення приймаються більш як 60 % загальної кількості голосів учасників товариства в питанні відчуження/продажу майна товариства.

Відповідно до протоколу зборів учасників ТОВ "ЕКО ДОК" №1 від 04.03.2019 року, присутні учасники ТОВ "ЕКО ДОК", що володіють 97,87% голосів, вирішили, за наслідками діяльності Товариства станом на 01.01.2019 рік, отримано збитки в сумі 5298,7тис.грн., з моменту заснування та до 01.01.2019 року, учасники Товариства не отримували певної частки прибутку (дивідендів) у даному Товаристві, на який вони розраховували (п.5.1.2. Статуту). Так як отриманий розмір збитку є значний та перекривання потенційно можливими прибутками у найближчій перспективі є малоймовірно, тому учасники Товариства в подальшому не бажають приймати участь у діяльності Товариства. Надати дозвіл/згоду директору ТОВ "ЕКО ДОК" Алімову П.Г. на вчинення правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу або року. До 30.06.2019 року самостійно прийняти рішення та провести збори учасників для прийняття рішення щодо складу учасників. За вищевказані рішення голосували "ЗА" одноголосно, тобто учасники TOB "ЕКО ДОК", що володіють 97,87% голосів.

Відповідно до протоколу зборів учасників ТОВ "ЕКО ДОК" №4 від 15.04.2019 року, присутні учасники ТОВ "ЕКО ДОК", що володіють 97,87% голосів, вирішили надати дозвіл директору TОB "ЕКО ДОК" на продаж/відчудження нерухомого майна, яке належить ТОВ "ЕКО ДОК" на праві власності, а саме:

- земельної ділянка кадастровий номер 5621689500:06:001:0012 за ціною 60000,00грн. (шістдесят тисяч гривень);

- земельної ділянки кадастровий номер 5621689500:06:001:0114 за ціною 170000,00грн. (сто сімдесят тисяч гривень);

- нежитлових приміщень - будівля та добудова загальною площею 174,3кв.м., за адресою - АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1616378956216) за ціною 502900,00грн. (п`ятсот дві тисячі дев`ятсот гривень) в т. ч. ПДВ - 83816,67грн. Також надано повноваження на підписання договорів купівлі - продажу вищевказаного нерухомого майна директору ТОВ "ЕКО ДОК" Алімову П.Г. із покупцем ТОВ "ЕНЕРГО ЗАХІД". За вищевказані рішення голосували "ЗА" одноголосно, тобто учасники ТОВ "ЕКО ДОК", що володіють 97,87% голосів.

Відповідно до власних заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та протоколу зборів учасників ТОВ "ЕКО ДОК" №7 від 04.06.2019 року на яких присутні учасники ТОВ "ЕКО ДОК", що володіють 97,87% голосів, вирішили внести зміни в Єдиний дежавний реєстр в зв`язку із зміною складу учасників (засновників) та зменшенням розміру Статутного капіталу Товариства, виключивши із їх складу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в наслідок їхнього добровільно виходу зі складу учасників Товариства, виплативши їм до 04.06.2020 року вартість їхніх часток, що складає разом 10 004 850,00грн., зменшивши розмір його статутного капіталу із 10 223 000,00 грн. до 218 150, 00 грн.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно ч.7-8 ст. 24 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, учасник" учасник який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, відповідно до якої при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Згідно приписів п. 3 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, відповідно до яких учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти з товариства.

Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 908/1555/17 звертає увагу, що вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку.

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019р. у справі №127/16567/17.

Таким чином, за нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та спеціального законодавства учасник товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю вправі у будь який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства.

Визначальним для добровільного виходу фізичної особи зі складу засновників (учасників) юридичної особи є факт подання заяви відповідної форми.

Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Отже, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов`язок сплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

В той же час, учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.

Рішення загальних зборів учасників є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 911/2525/19).

Натомість такі рішення є актами ненормативного характеру, тобто офіційними письмовими документами органу управління юридичної особи, що породжують правові наслідки, спрямовані на врегулювання господарських відносин. За таких обставин рішення, прийняті загальними зборами, є актами індивідуальної дії, оскільки їх приписи вважаються обов`язковими для обмеженого кола суб`єктів господарських відносин.

В цій частині підстав для укладання договорів купівлі-продажу майна, директор TOB "ЕКО ДОК" виконував рішення загальних зборів учасників, які є обов`язковими до виконання виконавчим органом цих товариств (ст.65 ГК України).

Також, суд зауважує, що вищевказані рішення загальних зборів ТОВ "ЕКО ДОК" як акти індивідуальної дії не визнані недійсними в судовому порядку у разі їх невідповідності вимогам законодавства (в тому числі Конституції України) та/або визначеній законом компетенції органу, що видав (затвердив) таке рішення.

Щодо складу правопорушення щодо доведення боржника до банкрутства.

Як зазначено вище по тексту, визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-із) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що, призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.

Суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ.

Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Позивач у якості складу правопорушення в даній справі вказує на доведення до банкрутсва відповідачами як засновниками ТОВ "Еко Док", внаслідок чого завдано істотної матеріальної шкоди кредитору ГУ ДПС у Рівненській області в сумі 3 248 083,09грн., що полягає в неможливості погашення податкової заборгованості.

Прийняття рішення учасником/засновником рішення про вихід із товариства у будь-який час незалежно від згоди інших учасників та самого товариства, при цьому отримати вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства в силу закону, а ж ніяким чином не є доведення до банкрутства.

Окрім того, як зазначалось вище, у період прийняття рішень засновниками ТОВ "Еко Док" та укладеними договорами купівлі-продажу, податкового боргу (кредиторської заборгованості), як було встановлено судами у справах №918/1217/21(918/605/23) та 918/1217/21(918/890/23) не існувало, тому суд дійшов висновку, що ознак доведення боржника до банкрутства немає, як наслідок об`єкт правопорушення відсутній.

Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів.

Положення частини другої статті 61 КУзПБ закріплюють та гарантують ліквідатору боржника, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, право на звернення до господарського суду із заявою про покладення на винних осіб за доведення боржника до банкрутства субсидіарної відповідальності, що є реалізацією принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі.

Однак таке звернення ліквідатора боржника має бути аргументованим, містити виклад обставин з наданням підтверджуючих доказів, які свідчать про наявність стверджуваного правопорушення зі сторони особи (осіб) винних за твердженням ліквідатора у доведенні боржника до банкрутства. Доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

Саме на ліквідатора як заявника відповідно до приписів частини другої статті 61 КУзПБ, статей 74, 76, 77 ГПК України покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями чи бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків для боржника у вигляді неплатоспроможності, відсутності у нього активів для задоволення вимог визнаних судом кредиторів.

При цьому, формальне виконання ліквідатором визначеного КУзПБ обов`язку зі звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за своєю суттю не свідчить про наявність підстав для притягнення визначених ним в заяві осіб до субсидіарної відповідальності, адже ініціювання притягнення осіб до субсидіарної відповідальності насамперед передбачає доведення причинно-наслідкового зв`язку між їх діями чи бездіяльністю таких осіб та неплатоспроможністю боржника, доведенням його до банкрутства.

Вочевидь, такі дії ліквідатора мають підлягати критичній оцінці як під час розгляду заяви ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності в порядку частини другої статті 61 КУзПБ, так і щодо дотримання ним принципу безсумнівної повноти дій при затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу боржника.

За наведеного вище сам по собі опис складного фінансово-господарського становища ТОВ "Еко Док" та окремих правочинів товариства, які досліджені у інших справах у зв`язку з банкрутством боржника, не може бути достатнім обґрунтуванням підстав для застосування інституту субсидіарної відповідальності учасників у цій справі.

Крім того, суд звертає увагу, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі подає заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі за недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

При цьому розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абзац перший частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство).

Аналогічна правова позиція щодо субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника викладена, зокрема, у постановах КГС ВС від 09.10.2019 у справі №910/21232/16 та від 12.02.2020 у справі N 922/2391/16.

Ліквідатор, подає заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше, ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 906/904/16).

Проте, як вбачається із матеріалів справи нереалізованим залишається дві одиниці транспортних засобів, а саме: автонавантажувач 40814, та тягач лісовий 678 F Turbo FMG Timberjack, а твердження ліквідатора у звіті про відсутність ліквідаційної маси є необґрунтованим.

Суд також зазначає, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутств, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

Обґрунтування покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів фактично зводиться до факту існування податкового боргу, який оскаржувався боржником в судовому порядку та ненадання арбітражному керуючому фінансових та бухгалтерських документів в процедурі банкрутства в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, як зазначалось вище по тексту тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДОК" арбітражному керуючому Чепелюку О.О. у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 02 вересня 2024 року.

Суддя Вадим Торчинюк