Рішення

від 02.09.2024 по справі 910/7527/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2024Справа № 910/7527/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного підприємства «Бронкс», м. Київ,

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м.Київ

про стягнення 363 476,06 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Бронкс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення збитків в сумі 363 000 грн та 3% річних в розмірі 476,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022 в частині своєчасної поставки товару покупцю, внаслідок чого останньому самостійно доводилось замовляти та сплачувати грошові кошти за автотранспортні послуги. Означені обставини, за твердженнями позивача, призвели до спричинення збитків у вигляді додаткових витрат на перевезення товару.

Ухвалою від 24.06.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що протоколами до договір визначені інші умови поставку товару, а саме обов`язок покупця вивезти товар зі складу продавця. До того ж, відповідачем вказано на відсутності доказів правонаступництва права та обов`язків за договорами поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022 від Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача надав заперечення посилаючись на те, що протоколи, які додані до відзиву підписано не постачальником за договорами №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022, а іншою юридичною особою - Державним підприємством «Семенівський лісгосп», з яким у Приватного підприємства «Бронкс» існували окремі господарські правовідносини.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2021 між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» (постачальник) та Приватним підприємством «Бронкс» (покупець) було укладено договір поставки товару №2021/01-03, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується виготовляти та систематично, планомірно в зазначений строк поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти і оплатити товар у повному розмірі на умовах та у порядку визначеному цим договором.

У п.1.4 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 вказано, що поставка товару здійснюється постачальником за адресами згідно замовленням.

Згідно п.2.4 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 у вартість товару включені вартість тари, маркування, пакування товару та навантаження.

За умовами п.4.1 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаного сторонами протоколу погодження цін), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватись через представника постачальника.

Відповідно до п.4.2 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 замовлення на поставку товарів є обов`язковим для постачальника. В замовленні покупцем вказується місце і час поставки.

У п.4.3 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 вказано, що поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше ніж трьох-семи днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні.

Моментом здійснення поставки товару постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, залізнична накладна, видаткова накладна) (п.4.4 договору №2021/01-03 від 03.01.2021).

Пунктом 4.9 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 визначено, що постачальник буде вважатись таким, що виконав зобов`язання з поставки товару, якщо він поставив товар в місце, зазначене в замовленні покупця, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та даним договором, якщо внаслідок його прийому було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, умовам, визначеним у замовленні покупця, та іншим умовам даного договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2021. В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах (п.п.8.1, 8.2 договору №2021/01-03 від 03.01.2021).

11.01.2022 між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» (постачальник) та Приватним підприємством «Бронкс» (покупець) було укладено договір поставки товару №2022/01-11, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується виготовляти та систематично, планомірно в зазначений строк поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти і оплатити товар у повному розмірі на умовах та у порядку визначеному цим договором.

У п.1.4 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 вказано, що поставка товару здійснюється постачальником за адресами згідно замовленням.

Згідно п.2.4 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 у ціну товару включені вартість тари, маркування, пакування товару та навантаження.

За умовами п.4.1 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаного сторонами протоколу погодження цін), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватись через представника постачальника.

Відповідно до п.4.2 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 замовлення на поставку товарів є обов`язковим для постачальника. В замовленні покупцем вказується місце і час поставки.

У п.4.3 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 вказано, що поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше ніж трьох-семи днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні.

Моментом здійснення поставки товару постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, залізнична накладна, видаткова накладна) (п.4.4 договору №2022/01-11 від 11.01.2022).

Пунктом 4.9 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 визначено, що постачальник буде вважатись таким, що виконав зобов`язання з поставки товару, якщо він поставив товар в місце, зазначене в замовленні покупця, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та даним договором, якщо внаслідок його прийому було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, умовам, визначеним у замовленні покупця, та іншим умовам даного договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022. В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах (п.п.8.1, 8.2 договору №2022/01-11 від 11.01.2022).

На думку позивача, на підставі умов договорів №2021/01-03 від 03.01.2021 й №2022/01-11 від 11.01.2022 зобов`язання сплатити вартість перевезення вантажу виникло увідповідача.

Проте, як вказано в позовній заяві, позивачу самостійно доводилося замовляти і сплачувати додаткові кошти за автотранспортні послуги, на підтвердження чого надано заявки на виконання перевезення вантажів автотранспортом, рахунки на оплату послуг з вантажного перевезення, платіжні інструкції щодо оплати послуг перевезення на загальну суму 363 000 грн.

Отже, неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022 в частині своєчасної поставки товару покупцю, внаслідок чого останньому самостійно доводилось замовляти та сплачувати грошові кошти за автотранспортні послуги, на думку позивача, спричинило останньому збитки на загальну суму 363 000 грн.

15.05.2024 позивачем було направлено на адресу філії «Новгород-Сіверське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» було направлено вимогу про сплату грошових коштів в розмірі 363 000 грн.

Однак, як вказує позивач, означені вимоги виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Одночасно, заявлення позову саме до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» було обґрунтовано тим, що Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а отже,останнє є його правонаступником.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що протоколами до договір визначені інші умови поставку товару, а саме обов`язок покупця вивезти товар зі складу продавця. До того ж, відповідачем вказано на відсутності доказів правонаступництва права та обов`язків за договорами поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022 від Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Судом вказувалось, що обгрунтвуючи позовні вимоги позивачем посилався на те, що постачальником належним чином не виконувались свої обов`язки за договорами №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022 в частині своєчасної поставки товару за адресами, які було вказано покупцем в заявках на поставку, внаслідок чого останньому самостійно доводилось замовляти та сплачувати грошові кошти за автотранспортні послуги, на думку позивача, спричинило останньому збитки на загальну суму 363 000 грн.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

На підтвердження означених обставин позивачем було долучено до матеріалів справи заявки на поставку товару за договорами №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022, що направлялись постачальнику засобами електронної пошти, заявки на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом, рахунки на оплату перевезення та платіжні інструкції.

Заперечуючи проти доводів позивача відповідачем долучено до матеріалів справи протоколи погодження вільної оптової ціни до договору поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021.

Наразі, дослідивши докази, які надано позивачем, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати, що витрати позивача на оплату послуго перевезення стали наслідком саме неправомірної поведінки постачальника за договорами №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022. Оскільки з наданих до матеріалів справи заявок на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом вбачається, що останні фактично складались ще до моменту направлення заявок на поставку товару.

При цьому, судом враховано, що за умовами за умовами п.4.1 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаного сторонами протоколу погодження цін), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватись через представника постачальника.

У п.4.3 договору №2021/01-03 від 03.01.2021 вказано, що поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше ніж трьох-семи днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні.

За умовами п.4.1 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаного сторонами протоколу погодження цін), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватись через представника постачальника.

У п.4.3 договору №2022/01-11 від 11.01.2022 вказано, що поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше ніж трьох-семи днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні.

Тобто, з огляду на наведені умови договорів №2021/01-03 від 03.01.2021 та №2022/01-11 від 11.01.2022, слід дійти висновку, що обов`язок доставити товар у певний строк та за певною адресою виникав у постачальника лише після отримання заявки, а не до її направлення покупцем. Тобто, замовлення позивачем послуг перевезення не може вважатись наслідком неналежного виконання постачальником свого обов`язку з доставки товару, оскільки фактично передувало замовленням.

Судом вказувалось, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, у даному випадку, долучені позивачем до матеріалів справи заявки на послуги з перевезення та заявки на поставку товару в їх хронологічній апослідовності фактично виключать наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) постачальника та виникнення у покупця потреби нести витрати на самостійне вивезення товару.

Одночасно, суд критично оцінює і докази, які надано відпоідачем, а саме протоколи погодження вільної оптової ціни до договору поставки товару №2021/01-03 від 03.01.2021, оскільки останні незважаючи на збіг у реквізитах договору складені Приватним підприємством «Бронкс» та Державним підприємством «Семенівський лісгосп», а отже, ніяким чином не можуть вказувати на погодження певних умов щодо поставки товару за договорами, які укладені між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» (постачальник) та Приватним підприємством «Бронкс». Однак, така оцінка доказів, наданих відповідачем, ніяким чином не впливає на висновки стосовно недоведеності позивачем всіх складових збитків.

Одночасно, суд вважає за доцільне надати оцінку доводам Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо відсутності підстав вважати останнього правонаступником Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство».

Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 22.12.2023 дореєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» (номер запису 1000521120033000023). Правонаступником Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» визначене Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги Приватного підприємства «Бронкс» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення збитків в сумі 363 000 грн підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. Вимоги про стягнення 3% річних підлягаю залишенню без задоволення як похідні.

Згідно з приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову Приватного підприємства «Бронкс» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення збитків в сумі 363 000 грн та 3% річних в розмірі 476,06 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 02.09.2024.

Суддя В.В. Князьков