Рішення

від 02.09.2024 по справі 922/2010/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2010/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр Незалежності, буд. 33); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Спортивна, буд. 3), про стягнення коштів у розмірі 49 059, 30 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, м. Ізюм, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП", м. Ізюм, про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 49 059, 30 грн за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 506 від 20.10.2014. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2010/24. Розгляд справи № 922/2010/24 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п`ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.05.2024, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідач правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.06.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Спортивна, буд. 3.

Але, судова кореспонденція адресована відповідачу була повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2010/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Окрім цього, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи господарським судом, судом було повідомлено відповідача про розгляд даної справи Господарським судом Харківської області, шляхом здійснення публікації на офіційному вебсайті судової влади України.

Отже, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Відповідно до ч. 1 п. 10 ч. 3 ст. 2 та ч. 2 ст. 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

Ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл, зокрема, по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, в тому числі і у місті Харкові де розташований Господарський суд Харківської області, періодично було відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. При цьому, як наслідок, у місті Харкові щодня застосовувались планові та/або аварійні відключення електроенергії.

Водночас, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя, працівники апарату та відвідувачі суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, а також перебування судді Аюпової Р.М. у щорічній відпустці, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ст. 248 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

20 жовтня 2014 року між Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж та Товариством з обмеженою відповідальністю Ізюмське АТП був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 506.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору позивач зобовязувався поставляти відповідачу теплову енергію в гарячій воді , а відповідач зобовязувався прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами.

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на потреби опалення - в період опалювального сезону (п. 2.1. договору).

Згідно з пп. 3.2.6. п. 3.2. договору споживач теплової енергії зобов`язався виконувати умовами та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені договором.

Відповідно до п. 6.2. договору розрахунковим періодом є календарний місяць в якому здійснюється поставка теплової енергії.

Споживач до 20 числа розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації повну вартість заявленого в договорі обсягу споживання теплової енергії з урахуванням сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (п. 6.3. договору).

П. 6.4. договору передбачено, що розрахунку за показниками приладів комерційного обліку:

- якщо обсяг фактично спожитої теплової енергії перевищує сплачений заявлений обсяг, вартість такого перевищення самостійно сплачується споживачем не пізніше 20 числа періоду, наступного за розрахунковим;

- якщо фактичне споживання теплової енергії нижче від сплаченого заявленого обсягу, вартість такого перевищення зараховується в рахунок оплати заявленого обсягу періоду, наступного за розрахунковим.

Цей договір набирає чинності з моменту укладення та діє на невизначений строк (пункт 10.1. договору).

Додатком № 1 до договору погоджені обсяги постачання споживачу теплової енергії, а саме - 534, 1648 Гкал/рік.

У додатку № 4 до договору зазначений перелік об`єктів постачання теплової енергії, а саме: Харківська обл., м. Ізюм, вул. Спортивна, 3, площею 2534, 8 кв. м.

Відповідно до акту від 18 листопада 2021 року нежитлова будівля за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Спортивна 3, було підключене до централізованого опалення.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним були належним чином виконані свої зобов`язання за договором в частині постачання відповідачу теплової енергії в період грудень 2021 - лютий 2022, про що були складені акти приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021 на суму 15 643, 93 грн, від 31.01.2022 на суму 17 123, 14 грн, від 28.02.2022 на суму 16 292, 23 грн.

Зазначені акти були надіслані на адресу відповідача.

Втім відповідачем акт за лютий 2022 не було підписано та не повернуто позивачу.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за договором складає 49 059, 30 грн та є несплаченою.

25 жовтня 2023 року на адресу відповідача направлялася вимога про сплату заборгованості, проте жодної відповіді на неї отримано позивачем не було.

Вищезазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Так, цивільні права і обов`язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб`єктів. Такими діями зокрема, може бути користування тепловою енергією без договору.

Відповідно дост. 509 ЦК України,ст. 173 ГК Українизобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановленихст. 11 ЦК Українитаст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зіст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ч. 6ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 6ст. 25 Закону України "Про теплопостачання"у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Ст. 526 ЦК Українипередбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістомст. 193 ГК Українитаст. 525 ЦК Україниодностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Ч. 3ст. 509 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зст. 599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно дост. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В розумінніст. 612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач свої договірні зобов`язання виконав та здійснив відпуск теплової енергії відповідачці в грудні 2021 -лютому 2022 на загальну суму 49 059, 30 грн, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021, 31.01.2022 та від 28.02.2022.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Всупереч вимог ст. 13 та ст. 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості з оплати поставленої позивачем теплової енергії в розмірі 49 059, 30 грн не надано. Відповідачем також не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази звернення до позивача про припинення теплопостачання або доказів на підтвердження відсутності опалення у відповідача у зазначений період.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи приписи ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, та оскільки відповідачем не спростовано наявності заборгованості - суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 49 059, 30 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3 028, 00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 240,241,247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ізюмське АТП (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Спортивна, буд. 3, код ЄДРПОУ 34978521) на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська обл., м. Ізюм, пр. Незалежності, буд. 33, код ЄДРПОУ 32284148) заборгованість за поставлену теплову енергію в розмірі 49 059, 30 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028, 00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Позивач - Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж (64300, Харківська обл., м. Ізюм, пр. Незалежності, буд. 33, код ЄДРПОУ 32284148);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ізюмське АТП (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Спортивна, буд. 3, код ЄДРПОУ 34978521).

У зв`язку з перебуванням судді Аюпової Р.М. у щорічній відпустці, повний текст рішення підписано у перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Повне рішення складено 02.09.2024.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/2010/24